Навчально-виховний комплекс«Колківська ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей»

На конкурс «Творчі сходинки педагогів Волині»

Драматичне мистецтво у школі

На допомогу керівнику гуртка

Сценарії розробила вчитель української мови та літератури Курдельчук Лариса Володимирівна

2010 рік

Зміст

Вступ. Шкільне драматичне мистецтво……………………………………3

Володимир Канівець Віддавали батька в прийми……………………………………………7.

Пантелеймон Куліш Чорна рада………………………………………………………………17

Пантелеймон Куліш Орися………………………………………………………………………21

Іван Нечуй-Левицький Кайдашева сім’я………………………………………………………..25

Іван Нечуй-Левицький Баба Параска та баба Палажка……………………………………27

Обряд Оглядини………………………………………………………………….29

Борис Васильєв А зорі тут тихі………………………………………………………….37

Остап Вишня Степанида й дика качка…………………………………………..….40

Наші сценічні костюми………………………………………….42

2

Використана література…………………………….................43

Шкільне драматичне мистецтво

- Чи доводилось тобі бувати в театрі? Тобі сподобалось там? Ну звичайно,

сподобалось. Театр - це чудово!

Ти сидиш у великому затишному залі й дивишся на сцену. А там

відбувається таке, що й очей відвести не можна.

Та чи можливо без емоцій дивитись на залицяння Голохвастова до Фроні

Прокопівни чи Стецька - до Уляни. А постійні сварки у «Кайдашевій сім'ї», мабуть,

не припиняються і сьогодні. Та найзахопливішою є гра, що супроводжується

народним співом.

Важливо зрозуміти зміст і проблему, навчитись бачити в комічному серйозне,

робити висновки й узагальнювати.

Недарма в народі кажуть: «Прекрасна річ потребує прекрасної оправи».

Таким чином, одним із перших моментів реалізації задуму є „включення творчої 3

уяви і фантазії", продумати те, з чого почати, що вигадати для цікавості, показу

головного, чи стане це продовженням.

Сценічний образ, створений за допомогою домислу, відтворенням

найхарактерніших рис і прикмет, її поведінкою, сприймаються як втілення

прекрасного. Толстой говорив „Сприймати мистецтво настільки ж важко, як

і творити його ".

Завдання роботи драматичного гуртка - поглиблення знань учнів про українське

драматичне мистецтво, ознайомлення з духовною культурою нашого народу.

Отож після опрацювання змісту твору використовуємо його шляхом практичного

показу. А тут починається найважче. Кожен гуртківець повинен творчо розкритися. У

когось є зовнішні дані, хтось уміє виразитись словесно, інший горить бажанням бути на

сцені, та, на жаль, не підходить за усіма ознаками. Семирічна праця дає свої

результати. Так Лобода Марія гармонійно влилась в образ старої Кайдашихи, Баби

Параски, мисливця. Досить вдало учениця передала мову старої жінки. Підкульгуючи,

з вибитим оком, не здається перед галасливою Мотрею. Саме Шилін Ірина серед

одинадцятикласниць володіла неабияким сильним голосом. А тому, без сумніву, це

її роль. Висока, запальна, з перцем, смілива - ну чи не Мотря, Баба Палажка,

Мабуть, кожен з нас має свого двійника у літературі. А тому, на мою думку, саме

Свірід Петрович Голохвастов - то Кобець Богдан. Мова, жести, поведінка,

манери, уміння триматись - усе це зумів передати гуртківець. Однак під силу йому

і роль дядька Гриви.

Хочеться відмітити майстерну гру Гапончук Тетяни, якій до душі припала роль

Фроні Прокопівни.

Відповідальною була робота над уривком роману П.Куліша «Чорна рада», бо знати

власну історію, а ще відтворити її частинку на сцені, - нелегко. Тож кращі історичні

ролі віддані Горбачу Роману. Із гетьманською зовнішністю, поставою, він зіграв

Шрама, козацького осавуленка.

Ніжна, мила Світлана Євтушевич чарує зовнішньою красою, мелодійним

голосом. Тож саме їй випало зіграти роль доньки Череваня - Орисі, майстерно

справилась із образом Лесі за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада».

4

Справжнім екзаменом стала робота гуртківців над «Орисею»

П.Куліша, бо, крім хорошої гри. потрібно співати народні. давно забуті пісні.

Своєрідним перевтіленням, подорожжю у роки Великої Вітчизняної війни була

робота над уривком твору Б Васильєва «А зорі тут тихі…». Подивитись її ми

запросили ветеранів війни.

Результатом праці є те, що один із поставлених уривків був написаний уже

самими учнями.

Сьогодні у творчому доробку гуртківців вистава за твором Володимира Канівця

«Віддавали батька в прийми». Тут грають семикласники, випускники, вчителі

школи.

Учні активно беруть участь і у новоствореному фольклорному колективі

«Перевесло». Тож обряд «Оглядин» захопив гуртківців, а народна пісня не

залишила байдужим нікого. Ми співпрацюємо із співочою родиною Новак

Катерини Іванівни.

Жодне шкільне свято чи конкурс не відбувається без фрагментів драматичної

гри. Нас чекає «Новорічний КВК», фестиваль «Алло, ми шукаємо таланти»,

«Свято гумору». На одному із районних семінарів гуртківці презентували

більшість своїх робіт.

Найбільшим досягненням була участь школярів-акторів у виставі «Мати-

наймичка», котру підготував колектив місцевого Колківського народного театру.

Маємо подяки від дирекції школи та грамоти районного відділу освіти.

Кожна драматична постановка - відкрита для інтерпретації естетична

система. Скільки глядачів, стільки може бути варіантів сприймання гри через

відображення характеру, мови, поведінки, навіть одягу. Сьогодні є неабияка

потреба жити в культурі, спілкуватися з мистецтвом. Що вищий рівень

загальної культури особистості, то тривкіший у неї інтерес до мистецтва,

розвинутіша здатність передати образ чи сприйняти його. Гуртківці з

цікавістю займаються, отримують емоційний розряд, насолоджуються грою,

приємно проводять вільний час, набувають навички спілкуватися мовою

мистецтва. А тлумачення образу містить у собі момент розуміння. Таким

5

чином, проникнення у суть образу передбачає перехід у площину естетично

смислового значення, індивідуальну інтерпретацію.

«Заражение чувствами другого, которое заставляет радоватьсячужой радости, горевать чужому горю, сливаться душою с

другим человеком и составляет сущность искусства.»Л. Толстой.

Драматичне мистецтво, як і образне слово, покликане зворушити емоції,

впокорювати негативні пристрасті, налаштовувати душу на новий лад,

виховувати, морально виправити і вдосконалити. Художньо словесне

самовираження учнів - психологічний чинник становлення творчої

особистості.

Нелегко вийти на шкільну сцену, а ще важче зіграти довірену роль: заважають

чомусь руки, зникає голос, з пам'яті стираються усі репліки. Все ж глядач

сприйняв твою гру, і ти, як особистість, відбуваєшся.

Сьогодні ми маємо уже кілька десятків власних костюмів. Щось шиємо

власноруч, а більшість їх конструює Курдельчук Леонід Федорович. На щастя, у

селищі є Будинок Культури, тож маємо можливість і тут брати частину

сценічного вбрання..

Завітайте до нас. Ми будемо раді співпрацювати із вами. Хочемо

запропонувати вам уривки. зіграні нами. Грайте, перевтілюйтесь.

насолоджуйтесь зустріччю із прекрасним.

6

Володимир Канівець«Віддавали батька в прийми»

І частина

На сцену виходять дівчатка. Вони гукають подружку Аню

Усі. Аню! Аню!

1подружка. Тихіше, а то почує тітка Ольга, то перепаде усім, а Ані - найбільше.

2подружка. То вже й послано їм в дім невістку.

3подружка. Я чула, що й із дідом не ладить.

4подружка.Якось я бачила, як і Ані різкою перепало.

І подружка. Бідолашненька. Як же її шкода.

Усі. Аню! Аню!

Аня (Іде й озирається назад) Здрастуйте (обіймає усіх, радо підскакує).

1подружка. Пограймо у «Панночку», бо ми із гостинцями?

Аня. У «Панночку»? А кого виберемо?

Усі. Тебе, Аню!

Одягнем яскраву стрічку панночці маленькій,

І намисто кольорове, й фартушок рясненький.

7

Танцюй, танцюй, панно Анно, бо ти така гарна.

А ми тобі заспіваймо веселеньку дайно.

Аня. Як же з вами добре й весело!

2подружка. Яка ти, Аню, хороша!

3подружка. А Василько питав, чи ти вийдеш у крем’янці пограти?

Аня. Вийду, обов’язково якось вийду.

Ольга.(із-за куліс) Ганно! Знову тебе немає. А почекай знайду тебе, будеш знати!

Аня. Ой лишенько, біжу! (знімає усі прикраси)

Усі. Тікаймо, бо перепаде. Бувай, подружко.!

Аня. (ховається у кімнаті)

Платон Мефодійович. Ольго!... Ольго! …Ольго!

Ольга. (у вікні люто) Чого грюкаєте?! Чого репетуєте на все село?!

Платон Мефодійович. Куди ти поділа мої чоботи?!

Ольга (передражнює) Куди поділа? Куди поділа? А хто вчора пришвендяв у

хату? (зникає, невдовзі з’являється, викидає у вікно один чобіт, другий) Ось,

візьміть! Ось, полюбуйтесь! На кожному пуд багнюки!

Платон Мефодійович. (узяв чобіт) Не видумуй. Чисті чоботи.

Ольга. Поцілуйте їх у підметки, якщо вони , по-вашому, такі чисті. А я ось піду

сміття вимітати. Ви тільки те і робите, що тягнете сміття у хату. Не встигаю

прибирати!.

Платон Мефодійович. А хто тебе просить? Я сто разів казав: нічого не чіпай на

моїй половині .

Ольга. (істерично) Ні, годі! Урвався мій терпець!(Зникає. Невдовзі із вікні

вилітають всілякі речі) Ось ваші речі! Засмітили всю хату! Совісті у вас нема! Я

все ваше повикидаю і спалю!

Платон Мефодійович. Позбирай речі і поклади на місце!

Ольга. Ага! Побігла збирати! Держіть мене, бо перечеплюся і впаду (зникає)

Входить Чухниха.

Чухниха. Куме, чого це ти все своє добро у двір повикидав? Хату зібрався

підпалювати, чи що?

8

Платон Мефодійович. Ольго, вгомонися! (цвьохкає батогом)

Чухниха. Та годі тобі цьвохкати! У вухах лящить!

Платон Мефодійович. Ну, почекай же! (виходить за куліси)

Ольга. (за кулісами) Рятуйте!

Платон Мефодійович. Я тебе повикидаю! Я тебе повикидаю!

Чухниха. Ти що,куме, батожив її?

Платон Мефодійович Дожени та спитай. (Збирає речі, вкидає у вікно)

І шкода, що оце сьогодні випало мені череду пасти, а то я її не так би вчив! Бач,

влізло в мою хату і мене ж виганяє. Я тебе вижену! Я тебе вижену!

( З хати в самій сорочечці вибігає Аня)

Платон Мефодійович. Анютко, куди ти?

Аня. (обхоплює Платона Мефодійовича за шию й шепоче) Дідусю, візьми мене…

Візьми…Я пастиму з тобою…

Платон Мефодійович. Роса холодна, а ти боса.

Аня. Я взую чобітки. Візьми, дідусю…

Платон Мефодійович. І хмариться. Дощ, мабуть, буде.

Аня (плаче) Я боюся.. тітка мене битиме…бачте, сердита яка сьогодні…

Платон Мефодійович (тяжко зітхає) Ой, горе ти моє… Ну, біжи, одягайся,

доганяй мене, бо череда вже на вулиці.

(Аня біжить у хату)

Чухниха. Ольго, де ти там? Повертайся, батько вже погнав череду!

(Входить Ольга, витираючи фартухом очі. Із хати, тримаючи одяг у

руках, вибігає Аня)

Ольга (люто) Куди ти?! Куди?! Стій!

(Аня на якусь мить перелякано зупиняється. Чобіток випадає з рук)

Ольга. Йди сюди швидко! (шукає батіг)

Аня тікає з дому.

Ольга. Ой я нещасна! За що маю таку кару?

Чухниха. А хочеш я тобі рецепта дам? Треба оженити батька!

Ольга. Ага, порадили! Не вистачало мені ще свекрухи-мачухи!

9

Чухниха. Почекай! Послухай! Треба батька так оженити, щоб віддати його в

прийми.

Ольга. А хто ж його візьме?

Чухниха. Як хто? Хіба мало жінок беруть приймаків?

Ольга. А ще й старуватий.

Чухниха. Як старуватий, (невдоволено), він на рік молодший від мене!

Ольга. А де ж знайти таку, щоб узяла та ще й такого скаженного, як наш батько?

Чухниха. Є в мене одна жінка. В Полтаві.

Ольга. А хто вона?

Чухниха. Генерал, … тільки у спідниці!

Ольга. Генеральша?! Не буде діла, бо далеко куцому до зайця. Та ще як скажуть

їй, що він мене батогом відшмагав.. Ні, шукайте якусь простішу.

Чухниха. А дурна ти, Ольго, їй-богу, дурна! Та просту він сюди візьме, а нам

треба таку, щоб вона його до себе забрала. А генеральша саме така!

Ольга. А чи візьме вона з села?

Чухниха. Якраз хоче взяти з села. У неї дім, хоч коней гасай. І такого хоче

чоловіка, яким був генерал. Я бачила портрет генерала, то скажу тобі по секрету:

Платон точнісінько такий має вигляд. Одягни на нього мундир, підкрути вуса – і

сміливо пускай арміями керувати.

Ольга. Ой господи. Та невже ви правду кажете?

Чухниха. Ось тобі святий хрест, що не брешу. Давай живого гусака їй на

гостинець, а мені гроші на квиток до Полтави. Я сьогодні ж до неї поїду.

Ольга. Та я вас, тітонько, озолочу, якщо допоможете випхати його в прийми.

Чухниха. Витурю. Бо якщо Чухниха за щось візьметься, то ніяка сила її не

зупинить.

Ольга. Почекайте. Ось я вам подарую той циганський платок, за який ви мені

торік сто карбованців давали.

Чухниха. Ой, спасибі, зозулько.

Ольга. Погляньте у шибку, самі себе не впізнаєте: такі ви у цьому платку молоді

та гарні.

10

Чухниха. Е-е-е. змолоду я була красуня(видивляється на себе) спасибі тобі,

зозулько, золоте у тебе серце (цілує Ольгу).Е-е-е, тут ось дірочки.

Ольга. Де? Де?

Чухниха. Та ось.

Ольга. Ах, проклята міль! Уже й хімію

трощить. От-от, мабуть, і дріт гризтиме. (бере

в руки платок) Та то нічого. Візьміть розріжте

по цих дірочках, буде два платки. Одну

половину вам, а другу собі залишу.

Чухниха. Отакої! Дарувала платок, а тепер

відбирає. Та де твоя совість? Ні, дарованому

коню в зуби не дивляться. Беру такий, який

дала( згортає платок). Я в ньому і до

генеральші поїду (виходить)

Ольга. Їдьте, тітонько, їдьте. (також виходить)

ІІчастина

До столу іде Антоніна і Платон Мефодійович. Викладають яблука, моркву і інші

продукти.

Платон Мефодійович. Візьми сало.

Антоніна. А Ольга не лаятиме вас?

Платон Мефодійович. Це мені кума Чухниха дала, я їй паркан лагодив. Може, і

картоплі візьмеш?

Антоніна. Взяла б , та куди? Я не знаю, як і довезу. Мені б тільки до міста

дістатися.

Платон Мефодійович. Візьми, візьми, чого купувати в місті, коли у нас усе ж є.

Поверталася б додому. Люди в селі, як бачиш, добре живуть.

Антоніна. Е, тату, з мене уже селянка не вийде. Я вже знаю, що таке темне,

безкультурне сільське життя. І що таке світле, культурне міське життя. Там я

посиджу в перукарні, помалюю манікюр – і все. Ніяких більше клопотів.

Платон Мефодійович. З Анею мені дедалі важче, а ще й Ольга її ненавидить.

11

Антоніна. А кого вона любить? Вона й себе ненавидить!

Платон Мефодійович. Учора я її…Ой-ой-ой…(присідає на лавку)

Антоніна. Чого ви, тату?

Платон Мефодійович. Та зночі щось ось тут болить. Піду приляжу.

Входить Ольга.

Ольга. Антоніно, по-доброму прошу, забери свою дочку?

Антоніна. Чого раптом? Аня не в тебе живе, а в батька!

Ольга. А батько в мене живе!

Антоніна. Якщо тобі тісно, то йди до своєї мамці. Влізла в нашу хату і командує!

Ольга. Це хата мого чоловіка, отже, і моя!

Антоніна. От коли твій чоловік Микольця збудує хату, тоді вона й буде твоєю. А

це хата мого батька, отже, й моя!

Ольга. І Миколина.

Антоніна. Миколина, а не твоя. Микола тебе

завтра вижене і квит.

Ольга. Микола мене прожене? (починають

тусатись, зривати з голови хустку,

капелюшок)Та я швидше його й старого

витурю! Ач, які розумні! Все тут їхнє, нічого

тут мого немає! Де твоя манікюрна совість?!

Ольга виходить. Вбігає Аня.

Аня. Мамочко, ти приїхала?

Антоніна. Приїхала, доню. (поправляє

шляпку)

Аня. Візьми мене, матусю, з собою!

Антоніна. Аню, я сказала тобі: візьму, але не зараз.

Аня. Я люблю тебе, візьми!

Антоніна. А дідуся тобі не жаль лишати? Бач, він захворів, лежатиме і тебе

кликатиме: «Аню, подай водички. Аню, подай водички». А тебе немає.

Аня. Тоді я залишусь…

12

Антоніна. (цілує Аню). Яка ти в мене, заєнько, розумна та добра. Поживи тут з

дідусем, поживи.(виходить)

Аня (закриває очі руками).

Вбігають подружки.

Усі. Аню, мама приїжджала?!

Аня. (дуже сумно, відкриваючи очі) Так, приїжджала.

1подружка. То, мабуть, забере тебе до себе?

Аня. Ні…Дідусь хворий.

2подружка. Але ж ти її так любиш.

Аня. Так… Але дідусь хворий.

3подружка. А може, побіжимо й пограємо разом?

Аня. Ні…Дідусь хворий.

4подружка. Тітка Ольга! Тікаймо!

Входить Ольга.

Ольга. Поїхала мати?

Аня(тихо). Поїхала.

Ольга. А чого ж тебе не взяла (Аня мовчить) Ти чого тітці не відповідаєш?! Іди

сюди (ткнула пальцем Ані в груди). Знову ґудзика загубила?

Аня. (виймає ґудзика з кишені, показує).Ні, ось він… я пришию…

Ольга. А чого люба матуся твоя не пришила? Повилазило їй, що ґудзика немає?

Платон Мефодійович. Аню, йди сюди! (Аня біжить до Платона Мефодійовича,

ховається за ним).А ти, Ольго, ще раз отак присікатимешся до дитини – скуштуєш

батога!

Ольга. Чули?! І отак завжди: тільки-но почну дитину на розум наставляти, він тут

як тут (вихвачує батіг, ламає на коліні, жбурляє вбік) Ось твій батіг!(вибігає) У

прийми, у прийми тебе треба!

Аня. Дідусю мій…Рідненький мій…

Платон Мефодійович. Анютко, внученько моя…(переплітає їй косичку)

Аня. Я подам тобі водички, правда ти не помреш?

13

Платон Мефодійович. Не помру, ластівко моя…Ти єдина душа на світі, для якої

хочеться жити. Чаєнятко ти при битій дорозі. Але якась гарна ти сьогодні.

Мабуть, ти кудись йшла?

Аня. На весілля.

Платон Мефодійович. Ой боже, яка красуня. Одна, мабуть, така в усьому світі.

Дай я благословлю тебе на щастя.(обіймає Аню). А чого це ти надумала заміж? За

кого ти зібралася заміж?

Аня. За тебе, дідусю!

Платон Мефодійович. За мене?!

Аня. Я вийду за тебе, і тебе в прийми не віддадуть. (Платон Мефодійович

пригортає Аню до грудей, плаче.) Дідусю, чого ти плачеш? Не плач. Я не покину

тебе…(виходять)

ІІІ частина

Ольга вимітає кімнату

Чухниха. А ти все метеш,

метеш?

Ольга. І ніяк не можу

вимести те, що батько тут

насмітив. Вже й викидала і

палила, подивіться на руки!

Чухниха. Ой Олю, якби ти

бачила, як Павла Флоріанівна і Платон ніжно зустрілися. Сіли рядком і

затуркотіли, мов голуб і голубка.

Ольга. Ой неспокійно мені на душі.

Антоніна. Здрастуйте, тітко!

Чухниха. Здрастуй, Тоню. Ти знову така, що й не впізнати.

Ольга. А до мене вже й не здоровкаєшся?

Антоніна. Тітко, скажіть їй, що я не до неї приїхала!

Чухниха. Вона, Олю, приїхала не до тебе.

Антоніна. І скажіть їй, тітко, що я її не тільки знати, а й бачити не хочу!

14

Чухниха. Вона тебе, Олю, бачити не хоче. Ходитиме, мабуть, із заплющеними

очима.

Антоніна. О, як усе повибілювала. Думає, все вже тут їй належить. А дірку від

бублика не хотіла?

Ольга. Тітко, скажіть Антоніні, що…

Чухниха. Е-е, ні. Годі! Гризіться самі! А то ще й мене покусаєте!

Аня (вибігає). Мамо!

Платон Мефодійович. Здорові всі!

Усі стають рівненько. Здо-ро-ві.

Платон Мефодійович. Вільно!

Ольга.(хапається за серце). О Боже!

Антоніна. Ач, як зраділа!

Чухниха. (розгублено) А ми вже тут не знали, що й думати… Поїхали… – і не

чути. Мені проходу немає по селу.

Павла Флоріанівна. Бачили, як я капітально відремонтувала його?

Чухниха. А я вам казала: султан! Турецький султан!

Аня. Мені бабуся Павла ще одне плаття купила. Червоне-червоне. А туфельки

білі.

Антоніна. Не била тебе?

Аня. Ні, вона добра.

Ольга. А чого стільки речей принесли?

Антоніна. Недаремно ти все так прибрала. Батько й мати дуже задоволені. Вони

тут житимуть!

Ольга. Як?!

Антоніна. Батько переписав усе майно і хату на Павлу Флоріанівну!

Ольга. Брешеш ?!

Павла Флоріанівна. Навіщо ти з батькової половини все повикидала?!

Ольга. Я думала…

Павла Флоріанівна. Мовчати! Мене не цікавить, що ви думали. Я питаю, навіщо

повикидала?!

15

Ольга. Я …

Павла Флоріанівна. Мовчати! Отак ти батька й матір шануєш! Геть з хати! І речі

свої не забудь!

Ольга. Ря…

Павла Флоріанівна. Мовчати! (всі дивляться, як іде Ольга) Пішла? Ну і слава

богу. Не потрібен мані цей дім. Він твій , Анютко. А я забираю лише свого

генерала. Поїхали, Платоне?

Платон Мефодійович. Так точно! Моя генеральше.

Вбігають подружки.

Усі. Добридень вам!

1подружка. А ми можемо заходити до Ані?

Павла Флоріанівна. Так точно, дорогенькі.

2подружка. А як нам хочеться із подружкою повеселитись!

Платон Мефодійович. Та і ми не відмовилися б. Чи не так, моя генеральше?

Павла Флоріанівна. Так точно!

(Звучить весела пісня «Приймачисько»)

Пантелеймон Куліш16

«Чорна рада» З одного боку сцени виходить Шрам із Петром. Вони ведуть сліпого

старця.

Шрам. А ось і дім самого Череваня. Сідайте, чоловіче, час уже й перепочити.

Звідки і куди Господь вас веде?

Чоловік. Храни вас Боже, добрі люде. В мене одна дорога: по всьому світу.

Блаженні милостивії, яко тії помилувані будуть.. .Нехай на тебе так Господь

оглянеться , як ти на мене оглянувся

( 3 іншого боку сцени назустріч їм виходить Черевань. За ним, не

поспішаючи, іде Череваниха й Леся. Черевань радий бачити гостей,

простягає руки.)

Черевань. Оце так Бог послав гостей (почав цілуватись). Ну, брате, не вниз

ідеш, вгору. То був козак над козаками, а тепер іще став кращий! .. .Лесю, от

жених тобі під пару, так-так! Га-га-га! Бач, брате, який я чоловік? Сам

набиваюсь із своїм добром. Так не бере ж бо ніхто, та й годі! Ось подивись,

дідусю, чи той се Шраменко, що переплив Случ під кулями? їй- богу, я й досі

дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле! Пробравсь у лядський табір, убив

хорунжого й корогов його приніс до гетьмана. Що ж би тепер воно зробило!

Чоловік. Підійди до мене, сину, бо не бачу, та руки не дадуть

помилитись(Божий чоловік положив Петрусеві на голову руку )Добрий козак,

по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний і на війні щасливий: ні

шабля, ні куля його не одаліє, - і вмре своєю смертю.

Петро. Нехай вас Бог береже за добре слово.

Шрам. Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість

України, що ось розідрали надвоє.. .Скажи нам, Божий чоловіче, ти всюди

вештаєшся і всячину чуєш, чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром?

Чоловік. Діється таке, (важко здихнув) що бодай і не казати. Не добре,

кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться іще гірше.

Жодного ладу між козаками.

17

(співає) Не нам теє знати,

Не нам про теє рахувати,

Наше діло Богові молитись,

Спасителю хреститись...

Черевань. Ну, годі вже про се. Ось я вам краще дам діло до розмови, ходімо

в світлицю.

(На столі коровай прикрашений квітами.)

Шрам. Позвольте з вами привітатись, добродійко?

Череваниха. Да як же зволите, добродію!(та й поцілувались любенько).

Так отеє ви на прощу, панотче? Сідайте, бо є чим і пригостити. Черевані завжди

були людьми гостинними. Святе діло добрі люди роблять, аж із самої Паволочі

їдуть молитись Богу.(до Череваня) А ми живемо під самим Києвом, да ще не були

сю весну й одного разу у святих угодників. Аж сором! Да вже ж як собі хочеш, а в

мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да куди він,

туди й я.

Черевань. От божевільне жіноцтво! Куди він, туди й я! ...А як же пан Шрам

махне за Дніпро?

Череваниха. То що ж? Я б не махнула? Доки сидіти нам у цьому воронячому

гнізді? Ось уже котрий раз переказує мій брат, щоб приїхала до нього в гості. І

чому б не поїхати?

Черевань. Да, їй-богу, Меласю, я рад би душею, коли б мене хто взяв та й

переніс до твого брата під Ніжин. Кажуть, і живе добре - таки зовсім по-панськи.

Не дурно його козаки прозвали князем.

Череваниха. Ото буцім би за достаток його князем зовуть! У нього жінка -

княгиня з Волині. От і самого прозвали князем.

Черевань. Князь Гвинтовка!(зареготав)То були Вишневецькії да Острозькії,

а тепер пішли князі Гвинтовки.. .Знай наших! А добра, кажуть, людина з тії

княгині. Поїхав би до Гвинтовки хоч зараз, коли б недалеко! (заходить Леся,

аж сонце засіяло) Ось і моя краля (бере її за руку):

В світлоньку входить,

18

Як зоря сходить.

В світлоньку ввійшла,

Як зоря зійшла...

А що, брате? Чи нічим же похвалитись на старість Череваневі?

Леся. Тату, чи личить же так перед людьми вихвалятися?

Шрам. Ну, брат Михайло, тепер і я скажу, що є тобі чим на старість похвалитись

(встає з-за стола і дивиться на дівчину, не відводячи очей)

А що ж, приятелю? Хоч би мені годилось би про одно вже промишляти, да,

може, тепер година щаслива. щоб її нам не занедбати, - чи не оддав би ти своєї

Лесі за мого Петра?

Черевань. А чом же не оддав би, брате? Нехай нашим ворогам буде тяжко! Хіба

ти не Шрам, а я не Черевань? А що, сину, чи до вподоби тобі донька Череваня?

Петро. Кращої вже, мабуть і не знайдеш?

Шрам. Так чого довго думати? Давай руку, свате! (подали собі руки, обнялися,

поцілувались, кажучи до дітей) Боже вас благослови! А давайте по чарці за дітей.

Поцілуйтеся, діти!

Леся. Татусю! Хіба ж ви не бачите, що не всі в хаті.

(Черевань дивиться кругом і бачить, що нема жінки).

Черевань. Меласю! Чи бачиш, що тут у нас діється?

Череваниха. Бачу, бачу, пишний мій пане!Ну, нічого сказати, панотче!

Швиденько ви добуваєте зі своїм сином замки! Отже ми вам доведемо, що

жіноче царство стоїть кріпче над усі царства!

Шрам. Враг мене візьми, коли з іншим замком не скоріш ісправишся, ніж з

бабою! Тілько ж не знаю, що за одсіч ви нам робите? Чим я вам не сват? Чим

син мій не жених вам?

(Черевань усе дивився на Шрама, роззявивши рота. Коли ж той замовк, тоді він

повернув шию на дружину).

Череваниха. Панотче, пане полковнику, приятелю наш любий! Нема на Вкраїні

чоловіка, щоб не знав , чого стоїть старий Шрам, і який старшина, який полковник

не оддав би дочку за твого пана Петра? Не в тому, панотченьку, тут річ. З

19

дорогою душею раді й ми оддать за нього свою дитину, тілько ж бо треба чинити

таке діло по-християнськи. Наші діди й баби, як думали заручати дітей, то перше

їхали з усею сім'єю на прощу до якого монастиря да молились Богу. От Бог давав

дітям і здоров'я, і талан на всю жизнь. Се діло святе зробімо і ми по-прадідівськи.

Шрам. Ну, брате Михайло, Благословив тебе Господь дочкою, да не обідив

же й жінкою.

Черевань. Га-га-га! Еге, брате, моя Мелася не зневажила б себе і за гетьманом.

Череваниха. По сій же мові да буваймо здорові.

Шрам. Щоб нашим ворогам було тяжко, як добре мовляє мій сват.

Черевань. А діти наші нехай отак вибрикують.

Череваниха. Амінь!

Шрам. Вели, сину сідлати коні. Поїхали на прощу!

Усі. Поїхали!

Пантелеймон Куліш

20

«Орися»

І сцена

1 дівчина. Поспішаймо з роботою. Несіть рушники, сорочки, стьожки, квіти,

бо у пані Орисі має бути все найкраще.

2 дівчина. Бо й вона краща над ясную зорю в погоду.

3 дівчина. Краща й над повний місяць серед ночі.

4 дівчина. Краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра у

діброві, і мак у городі.

5 дівчина. Ні на землі, ні на небі немає нічого кращого.

6 дівчина. Гарна наша Орися сотниківна.

7 дівчина. І знають її по всій Україні, та не багато з того користі.

8 дівчина. Нема козацтву приступу з їх залицяннями.

9 дівчина. Чи батько дуже гордий, чи панна пишна?

10 дівчина. Єсть багато людей і статечних, і значних, що залицяються до пані,

та не хоче батько віддавати за сивого діда, що зв'ялить, ревнуючи,

як вітер билину в полі

1 дівчина. Не хоче віддавать й за молодого шибайголову, що не проживе

довго без степу та коня, поляже в полі буйною головою

2 дівчина. І на городі лад, і господу звеселяє

21

3 дівчина. А як то співається у пісні:

(починає одна, підтягують усі)

„Ой гай, мати, гай,

Заміж мене дай,

Та не віддай мене будь за якого - /2 рази

Вроди ж мої жаль

Бо моя врода,

Як чистая вода,

А моє личко, хороше, рум'яне, /2 рази

Як повная рожа"

„Ой дочко моя,

Вибирай сама,

Вибирай, доню, хорошую долю, /2 рази

Бо ти молода"

„Ой мамцю моя,

Вибирала я,

Вибирала я - не вгадала я, / 2рази

Нещаслива я"

4 дівчина То й пані чекає на своє щастя.

5 дівчина Я вишию пані найкращу сорочку.

6 дівчина А я весільні рушники.

7 дівчина А я кольорову стьожку.

8 дівчина А я уквітчаю барвистими квітками.

9 дівчина Закінчили, дівчата? Поспішайте!

10 дівчина Несемо, а то панночка уже, мабуть зачекалась.

II сцена

22

Орися. Панотченьку! Приснився мені недавно предивний сон. Прийшла до мене з

того світу покійна паніматінка, стала над моєю головою й каже: „Дитино моя,

Орисю! Не довго тобі вже дівуавати, щодень благаю Господа милосердного, щоб

послав тобі вірну долю., вже й дівчата позолили мої плаття. Накажи запрягти

коней, поїдемо до Трубайла під Турову Кручу, там вода чиста, як скло, рине по

камінням.

Батько. Чого тобі, Орисю, так далеко їхати?

Орися. Хіба ж то, панотченьку, далеко? На півгодини ходи; туди ж усе їхати лугом

та левадами, що й незчуєшся, як вода заблищить і зашумить під горою.

Батько. О, я вже знаю, що аби чого забажала, то вмієш випросить. Поклич до мене

Гриву

Грива. Добридень, добродію! Чогось треба?

Батько. Здоров, добродію! Запряжи добру пару коней, повези наших прачок до

Трубайла

Грива. Добре, добродію, запряжемо. Чому не запрягти?

Батько. Та поспішаймо, бо до вечора не вправимось!

III сцена

(дівчата починають прати

співаючи)

Котилася зірка та із під вечірка,

Та й упала додолу.

„Та й хто мене, молоду дівчину,А проведе додому?"

Ой і обізвався та і козаченько,Та й на воронім коню:

„Ой і гуляй, гуляй, молода дівчиноЯ проведу додому"

23

„Та й проводь, проводь, молодий козаче,Та й проводь, не барися

Ох, і бо за мною, та за молодоюВесь світ зажурився

6 дівчина. Дядьку Гриво, чого ж це місце прозвалось Туровою Горою?

Грива Нащо вам знать?

7 дівчина. Але ж ви нащось знаєте, тож і нам скажіть?

Грива Ой мої голубки! Сказав би вам, та більше сюди на річку не поїдете

8 дівчина. Що ж там таке? Скажіть-бо таки нам!

(благають усі)

Грива. Ну добре, добре, слухайте! Давно правив Переяславом якийсь князь, аби

що зуздрів на око, то вже його. Побачив якось у пущі стадо турів

Орися. А що ж то за тури були?

Грива. То, моя кришко, були тури з золотими рогами. Тепер вже їх нігде не

зуздриш Тоді ж дивиться, що при них стоїть дівчина й усю пущу красою освітляє

„Ти будеш моєю жоною", - говорить князь. "Тоді я буду жоною, як Трубайло

повернеться „. -відповіла тому дівчина, розсердився князь, взяв лука й

перестріляв золоторогих турів які каменем упали в воду. Сплеснула тоді дівчина

руками: „Потопив єси моїх золоторогих турів, блукай же тепер по пущі на всі

вічнії роки!..." От і блукає той князь до сього часу, ніяк не знайде свого

Переяслава. А дівчинині тури й досі лежать камінням в воді. От і прислухайтесь.

То не вода тече, а ревуть тури глухо з-під води. Отже, кажуть, буде таке врем'я,

що приїде князь на Турову Кручу, повстають тури і підуть шукати собі диких

пущ по Вкраїні

(засмучені дівчата не знають, чи прати, чи додому збиратись)

Батько. То вже нагнав страху на дівчат. Зараз і прання покидають у воду

9 дівчина. Ой лишенько, щось зачервоніло, хтось ніби виїхав із пущі на сивому

коні і стоїть поміж в'язами

10 дівчина. Боюсь глянути вгору, щоб і справді не було там когось

1 дівчина. Здається, що ось-ось заревуть і підіймуться з річки зачаровані тури24

(смикнула одна одну за руку й показала на гору)

Батько. Гей-гей. Козаче, чого це тебе занесло на кручу?

(засоромились дівчата і давай бовтать полотнинами)

Незнайомець. Да й за те слава Богу, що хоч на кручу вибрався. Скажіть, будь

ласка, добрі люди, як мені виїхати ік Вістовцям?

Грива. А чого тобі треба в Вістовцях?

Незнайомець. Через Вістовці лежить моя дорога.

Батько. А куди ж лежить твоя дорога?

Незнайомець. Моя дорога - до чийогось порога, моя стежечка - до чийогось

сердечка..

Грива.Еге, нехай же тобі Господь у доброму ділі помагає!

2 дівчина. Які у нього очі!

3 дівчина. А які у нього брови!

5 дівчина. А як говорить! дівчина А як всміхається!

6 дівчина. Се твій суджений!

7 дівчина. Се твій!

8 дівчина. Не змагайтесь дурно дівчата, чи рівня ж таки нам пишний князь?

9 дівчина Се нашій панночці суджений

10 дівчина. Та він ніби й не до нас їхав.

1 дівчина. Судженої конем не об'їдеш!

2 дівчина. Орисю, а чи не про такого паніматка казали?

Незнайомець. Се ж вона! Се ж вона!

Батько. То хто ж ти таки будеш?

Незнайомець. Миргородський осауленко, отаман у своїй сотні. Приїхав

Подивитися, що то за така тут Орися. Що тут за дочка в сотника

Таволги? А побачивши й себе показавши, довідаться, чи не

надбала вишитих рушників у скриню.

Батько От, Орисю, тобі жених! Чи люб він тобі, чи, може, підождемкращого?

3 дівчина. Да вже такий козак да не люб буде!

(Орися подає руку осавуленку)

25

Батько. Божа справа благословити вас, діти

4 дівчина. А чи не хотів би миргородський осауленко подивитись на скриню

пані Орисі?

5 дівчина. А що вже в пані рушників.

Незнайомець. Якщо сотник Таволга та і не проти?

Всі. Ой не проти (весело зі сміхом)

Батько. Поспішаймо бо й ніч не за горами.

(виходять за сцену)

Іван Нечуй-Левицький

«Кайдашева сім’я»

Звучить запис української пісні.

Мотря і Меланка розвішують на паркані рушники та одяг.

Стару Кайдашиху виводять онуки на подвір'я. Та ледве переступає. Дівчатка

садовлять її на лавку.

Кайдашиха. Ульцю, Галюню, Прісю, Домцю, а біжіть-но, гонучки, та трусіть

ту грушу, поки та чортова Мотря не бачить, а то ґвалту наробить.

Мотря. ( зненацька) А-а-а-а! Люде добрі! Подивітеся, шо воно робиться! Нащо

ви рвете

26

наші груші.(вибігає з батогом, та поки що не замахується).

Діти.(всі разом) Еге! Це не ваші груші. Бабуся казали, що то груша батькова,

а не дядькова!

Мотря. Ось я вам дам груш! Зараз повикидайте мені груші, бо як нарву кропиви

та позадираю вам спіднички, та дам таких груш, що ви не потрапите, кудою

втікати. ( Мотря кинулась до кропиви)

Діти. Мамо, бабусю, а-а-а! (кинулись тікати хто через тин, хто оббігає його; на їх

крик вибігла з хати Меланка).

Меланка. А навіщо оце ти, Мотре, б'єш моїх дітей (діти поховались за їїспину)

Мотря. (підійшла до самого тину) За те, щоб не крали моїх груш!

Меланка. А хіба це твої груші? Це ж наша груша, хіба ти не знаєш, чи що?

Мотря. (з криком) Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша! Це,

мабуть, оте свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці.

Лаврін. Мотре, то моя груша! Про те знає все село, і мої діти мають право рвати

груші, коли схотять.

Кайдашиха. (пакозуючи палицею на грушу, знову намовляє дітей) Ідіть, діти,

ідіть та рвіть груші сміливо, Це наша груша!

Мотря. Нехай тілько влізуть у наш город вдруге, то я їм ломакою ноги

поперебиваю!

Лаврін. Кажу, що цю грушу подарував мені батько, як я був малим.

Карпо. Чи ти не бачиш, у чиєму городі вона росте?

Лаврін. То дай мені хоч половину груш!

Карпо. Не дам і половини. Мало чого там батько не наговорив колись.

Візьми,обніми і прийми у свій двір.

Лаврін. Але, чоловіче, груші не можна прийняти, а рубати доброго дерева

гріх.

Мотря. А за що вам половину? Чи-то можна? А картоплі половину, а бурячків?

Це все свекрушище наговорює!(Меланка підбігає і хапає Мотрю за очіпок,

починають битися).

Кайдашиха. Треба тебе посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку, на

27

ярмарку. Око мені вибила, внуків лупиш ломакою!

Лаврін. Ось взяв сокиру та й зрубаю грушу. ( іде до груші й намагається

замахнутись)

Діти. Тату, не треба!

Меланка. Лавріне, бійся бога. Що ти робиш!

Кайдашша. Рубай, сину. Не нашим, не вашим!

( всі між собою починають сваритися)

Баба Параска. Ой Господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть- геть

на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то б

вони помирилися.

Баба Палажка. Навчай 1 Навчай! Яка пак премудра! Подивись лишень на себе!

Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку - аж за Рось, а тебе-

аж у саме пекло, то,може, і між вами був би мир.

Карно іЛаврін. Пішли у волость розбиратися!

Всі. Пішли!

28

Іван Нечуй-Левицький

«Баба Параска та баба Палажка» Баба Параска: Люди добрі! Що мені на світі робити! Не можна мені через бабу

Параску не то що в селі вдержатись, не можна мені через неї на світі жити.

Баба Палажка: Ой люди добрі! Що мені на світі божому робити? Не можна , не

можна за лихими сусідами на селі вдержатись.(кричать разом одна на одну)

Баба Палажка: Дав же мені Господь сусід - нічого казати! Ніхто мені так не

допік аж до живих печінок, як ця капосна Палажка Солов'їха. Хіба ж ви її не

знаєте? Чи ж є така - не то що в селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так же її

обминаю, обходжу десятою дорогою; отже й зачепить! Якби я під землею лежала,

вона б мене, капосна, і там знайшла. Од неї навіть би люті дві собаки не одгризлись

би.

Баба Параска: Набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах, як скажена

собака бігає по дворах, по хатах та вигадує на мене таке, що купи не держиться.

Що я сяка й така, і носата, і зубата, і горлата, і задрипана, і лиса, ще й до того

відьма.

Баба Палажка: Господи милосердний! Або прийми мене до себе, або нехай вона

згине! Ой люта я, люта! Бий мене, ой бий мене. Свята вона, божа! До церкви

ходить, Богу молиться, ще й других навчає. Прийде до церкви, простелить

хусточку та й б'є поклони в хусточку, певно, щоб не замазати свого лоба. А

виходить з церкви, то згорне хусточку, мабуть, щоб зібрати свої поклони в

хусточку та сховати в скриню.

Баба Параска: Брешеш! Брешеш! Сама-бо в піст почала бодню з салом. Не святі

приходили з неба по сало, а чи не втрощила. Я сама своїм носом чула, що від

неїцілу Петрівку на все село смерділо вишкварками. Недурно ж вона заглядає в

церкву через поріг, мов собака через ворота.

Баба Палажка: Знаю, знаю, яка ти свята! Кожного року йде з Києва, то усім

кланяється:" Простіть, Христа ради, в чому я винна!" А ще за селом роззявить

29

рота, ладна всіх поїсти, ще за селом аж язика висолопить, ладна лаятись.

Баба Параска: Нехай же чорти тебе обсмалять на тім світі, як кабана, щоб не

брехала на мене. Згадаєш тоді мене. Як витоплять з тебе те сало, що в піст наїла.

Ой згадаєш. Я ще на припічку кашу трощила та гусенята пасла, як ти вже ганяла по

вулицях за хлопцями, аж тини тріщали.

Баба Палажка: А-га-га! А послухайте кумедію. Раз мій рябий підсвинок уліз до

неї в город, а мене тоді, на біду, не було дома. Приходжу я додому - дивлюсь, а

мій підсвинок висить на тину прив'язаний за задні ноги. Я до нього, а вона, добра

б тобі не було, як роззявить рота, як покаже залізні зуби.

Баба Параска: Подивись либонь на себе. Начепила нову червону хустку ще й в

добре намисто вбралась, наче дурна дівка на весілля. Вже б давно час тобі збирати

на смерть, а вона в червоне намисто! А якось хотіла перейти мені дорогу

порожніми відрами, а я зумисне взяла святий образ під пахву та й думаю:

"Переходь, коза прудка, ноги б тобі покорчило, не заподієш мені лиха"

Баба Палажка: Якби мене ніхто не зачіпав, я б до віку нікого не зачепила. А то

витріщить на мене свої баньки, а мене й злість бере. Вчора бачу відро, наче

зубами погризяне, Вже, мабуть, їй не було кого гризти. Ну, та й хазяйка.

Баба Параска: Як бачу тебе, то кольки колють і в грудях, і в животі, і в печінках,

що й дихати не можна.

Баба Палажка: А ти сопеш, як ковальський міх, а морда наче сажею обмазана, а

ніс, як за сім гривень сокира.

Баба Параска: Благословіть мені наглою смертю вмерти. Омано, сатано, нечисте.

(наздоганяє бабу Палажку із кочергою, та ж тікає)30

Сценарій обряду

«Оглядини»З-за сцени гавкають собаки. Вибігає хлопець із розірваним одягом

Роман. І як тепер піду до Марусі, точно й на поріг не пустить.

(на зустріч виходять парубки)

Перший парубок, Романе, чи то на тебе щойно собаки так лаялись?

Роман. Ваша правда, а я до Марусі зібрався.

Другий парубок, То пішли разом, а з нами не те що Маруся, ні одна дівка не

встоїть.

(починають співати)

Ой хотів би оженитись, ой-йо-йой.

Та багату жінку взяти, ой Боже мой,

Штири воли, дві корови, ой-йо-йой,

Стадо коне ще й обори, ой Боже мой,

Іще жита два засіки, ой-йо-йой,

Іще пчолей дві пасіки, ой Боже мой.

Роман, Ой чи мені полицю тесати,

Ой чи мені дівку відвідати?

Закину я семеряжку на плечі,

Помандрую хоть посеред ночі

Перший парубок. Стільки козак ворота відчиняє,

Вже дівчина сіни зачинає

Роман. Ой відчини, дівчинонько, сіни,

Бо вже мене собаки обсіли.

(з-за куліс гавкають собаки й здирають із нього семеряжку)

Маруся, Як обсіли, пускай тебе з'їдять,

Бо вже в мене кращі тебе сидять.

Роман. Ой відчини, дівчинонько, двері,

31

Я зобачу твої кавалери.

Маруся, Я ще свого батька не питала,

Щоб я тобі двері відчиняла.

Роман. Чом ти тоді батька не питала,

Як ти в мене подарунки брала

Маруся, Небагато подарунків брала :

Всього сім пар черевик стоптала.

А одниї, що висять на стіні,

Візьми повісь, козаче, на спині.

А одниї. що стоять на просі,

Візьми повісь, козаче, на носі.

(вішає хлопцеві пару чобіт на спину)

Роман,- Марусю! Марусю!

Скучно за тобою.

Не один я вечір простояв з тобою.

Не один я вечір, не одну неділю.

На тебе, Марусю, мав усю надію.

Парубки виходять, а на зустріч ним іде мати Романа

Мати. І що, Романе, Маруся сказала?

Роман. Собаками нацькувала, чоботи віддала, одказала. Не хоче

Маруся, ходімо до Катрусі.

Перший парубок, Не переживай, Романе, відмовилась Маруся,

погодиться Катруся.

Другий парубок. А я вже й розмовляв з нею, ніби й не проти.

Мати. Та вона ж сирота!

Роман. Сирота горе знає, вона буде мене шанувати.

Мати. Нехай буде по-твоєму, сину.

(Входить сваха з парубками і дівчатами. Усі співають)

32

Ой дивно нам, дивно:

Десь Катрусі не видно,

Десь вона злякалася,

В комору сховалась.

Катрусю, не лякайся,

В комору не ховайся,

Сядь собі за столиком

З Романом соколик.

Сваха виходить ближче до середини, тримаючи хлібину під рукою. Побачила,

яка бідна Катруся, а піднявши маленьку подушечку й побачивши, що з неї

сиплеться тирса, - німіє.

Хрещена. Свашечко мила, на переживайте. Ми не надіялись, що ви прийдете. Що

ж ми зробимо. Була б мати, то й і придане було б краще.

(Сваха виходить за сцену)

Катрусина сестричка Настя.

Мати наша, мати, де ж тебе узяти,

Хіба тебе, мати, та й намалювати.

Намалюю матір на божничку в хаті,

На божничку гляну - матір спом'яну.

Назад оглянуся - сльозами заллюся.

Катрусина сестричка Марічка,-

Ой мати наша, мати,

Не журись за нами,

В нас виростуть крильця,

Ми полетимо сами.

І дівчина. Не переживай, Катрусю, засватаємо тебе.

2дівчина. У нас є верстат, то натчемо й вистелимо від вашої хатидо нашої.

З дівчина. Тільки начиння в нас немає.

4дівчина. То сваха дасть, у неї є.

(Дівчата починають застеляти усе вишивками, рушниками, доріжками.)

33

Хрещена. Десь тут моя сваха є. Свашечко, а ходіть-но сюди.

(Сваха ще не розмовляє, але уже на мигах показує, як стало у домі красиво).

Хрещена. Свашечко, голубочко, а засмійтеся трошки. У нас же дітки хороші, а ще

діждемо внуків. А давайте, свашечко, я вас полікую.

(Бере сито й примовляє)

Звідки прийшло, щоб туди пішло.

Де взялось, щоб там поділось.

З хати - димом, а з двора - вітром.

А є в мене ще одне лікарство. А відкрийте-но, свашечко, рота

(сипле їй у рот гірчицю)

Сваха. Ой пече!Пече!

Хрещена, Ой, говорить вже сваха.(цілуються)

Ой свашечко мила, любимо вашого сина.

Любіть нашу дочку, й посидимо в гурточку.

(усі розсідаються)

Дівчата від свахи. А може, нам дружечки Катрусі та щось заспівають.

(Катруся із дівчатами не знають, яку співати)

1група

Десь ви, дивчата, ними, десь ви муку їли?

Дайте їм золи пити, щоб вміли пісні піт.

2група34

Ми муки не їли, ми золи не пили,

Ми їли борщ, кашу, - трасця матира ваш.

1група

Не трасцяйте нашу, а трасіте вашу,

Не вміли пісень піти, треба було в дома сидіти.

2група

Ой то тая дружечка у червоній хустці

Витріщила оченята, як жаба в капусті

Ірупа

А то тая присвашка у червоній крайці

Не зачіпте її хлопці, бо червоні пальці

2група

Не співайте мені, мені так не ладнє

Розпустила свою губу, як колесо заднє

1група

Не співай ти мені. не співай нікому

Бери ложку да їж борщ, да іди додому

Хрещена Катрусі, Заспіваймо всі разом та помиримось

Всі. Живімо, дівчата, в злагоді, та йдемо по ягоди,

Будемо ягідки рвати, розмову розмовлять

Погуляймо, господині, нехай наша біда згине

Одна згине, друга буде, а хто ж Ії перебуде.2р

Погуляймо, родино, щоб нам жито родило,

Ой щоб жито і овес, бо зібрався рід увесь.2р

Хрещена. То вже інша справа. А дівчата у нас, справді, веселі. Приглядайтесь,

хлопці.

Хлопці. А язикаті ж які! (Усі дівчата співають)

А до мого язика та й не треба музика;

Сама граю і скачу, і нікому не плачу

Ви, музики, грайте, а ви, люди, чуйте

35

Стариї, додому, молоді, гуляйте.

1група

Наша товаришенько, буде тобі лишенько,

Буде лихо, ще й біда, не йди заміж молода.

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде,

А хто ж мене молодую та й додому проведе.

2група

Я по вулиці ходила, собі хлопця купила,

Витратила усі гроші, а вин мені не хороший.

А він тонкий, високий, кривоклубий, ще й безбокий,

Ще й без верхньої губи, як цілує, видно зуби

1 група

Ой, мамцю моя, заміж мене вдайте,

А немає подушок, соломи напхайте,

А немає подушок, то давайте гроші,

А ви мене заміж дайте, бо хлопець хороший.

Хрещена. Просимо, гості, до нас на гостину,

Але як іти в гостину, то треба хліба торбину.

Сваха. Готуй, мати, дочку

Та складай сповиточку.

Хрещена, То просимо усіх до столу

(Дівчата співають)

Нема того во Львові,

Що в Катрусі на столі:

Пшеничний хліб, зелене вино,

На столі поставлено.

Ой є що їсти,

Ой є, що пити,

Є кому попросити.

І парубок. Борщ з'їм, а за кашу поцілуймося.36

1 дівчина. їжте, хлопці, юшку,

Не зважайте на петрушку,

Бо влізла в город паця,

То й пропала наша праця.

2парубок. Яка подасть пироги, то й

засватаю.

Дівчата. Мені пироги, мені!

Хрещена. Свашечки, а затягніть весел

Василь сіно косить,кладе на покоси

А до нього дівчина дитину приносить:

- Василю, Василю. то твоя дитина.

Не візьмеш дитину, на покіс покину.

Кинув Василечко косу додолойку,

Він узяв дитину й поніс додомойку.

-Мати моя, мати, що то за причина:

В лузі на покосі лежала дитина

-Забери, синочку, забери до хати,

За рочок, за другий будеш поміч мати.

Ой мати ж моя, мати, не одна причина:

В сінях, за дверима, ще стоїть дівчина.

- Забери, синочку, забери до хати,

Чужому дитяти буде рідна мати

Хрещена. Свашеньки, а затягніть веселої

На городі качки пливуть, каченята крячуть,

Бідні дівки заміж йдуть, багатії плачуть.

Бідні дівки заміж йдуть з чорними бровами,

А багаті сидять вдома з кіньми та волами.

Нехай знають, нехай знають, де музики грають.

Нехай знають всі сусіди, як бідні гуляють.

Ідівчина.- Ви, свашки, домовляйтесь, а нам уже час додому.

37

Хлопці, Пізня година, то ми проведемо дівчат. (дівчата

співають)

Час додому час, час і пора

Буде мене мати бити та й нікому боронити

Час додому час 2р

Додомойку йду, як ріка гуду,

А за мною молодою сім кіп хлопців чередою

Цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть, тнуть,

Цимбалоньки тнуть.

Сваха. Засиділись і ми. Спасибі за гостину. Добре , Катрусю,

в твоїй хаті, добре буде й Романові з тобою.

Всі. Все буде добре!

Бувайте здорові, живіте багато,

А ми вже підемо додому, до хати.

До нас ви приходьте, і ми раді будем.

І вашої ласки повік не забудем.

Хай жито у полі хвилює як море.

Хай буде доволі і в хаті й коморі

І ще вам бажаєм прибутків до хати,

Хай буде щороку у вас по дитяті

А як і на щастя вам двоє прибуде,

Ніхто вас не скривдить, ніхто не осудить.

ВСІ: БУВАЙТЕ ЗДОРОВІ!

38

Борис Васільєв

«А зорі тут тихі»

Перед будинком стояла шеренга сонних дівчат. Васков не міг вимовити і

слова, думаючи, що це йому здається. З-під пілоток лізли кучері усіх

кольорів і фасонів.

Кір'янова. Товаришу старшина, перше відділення п'ятої роти окремого

зенітно-кулеметного батальйону прибуло у ваше розпорядження для охорони

об'єкту. Наказано видати у ваше розпорядження п'ять чоловік. Старший

сержант Кір'янова.

Муштакова. Боєць Рита Муштакова!

Камелькова. Боєць Євгенія Камелькова!

Гурвич. Боєць Гурвич!

Бричкіна. Боєць Ліза Бричкіна!

Васков. Та-ак(Зовсім не по-уставу) Знайшли підкріплення неп'ющих. Ну ну.

(Мовчазна пауза.) Слухай мою команду: без мого дозволу із місця

розташування ні ногою!

Камелькова. Навіть за ягодами.

Васков. Ягід ще нема.

Бричкіна. А щавель можна збирати? Нам без цього ніяк. Схуднемо.

Васков. Не далі річки. І перш за все, звичайно, дисципліна (Дивиться уважно

на дівчат.) Вільно! Як же дівчата вас закинуло молодих, красивих на війну?

Муштакова. Із усіх довоєнних подій найкраще запам'ятався шкільний вечір -

зустріч з героями - прикордонниками. Здається, це було вчора. Випадково

поруч зі мною сидів лейтенант. Майже усі ігри нам випадало бути разом. За

спільним фантом - танцювали вальс. А потім він пішов мене проводжати. Я

схитрувала й повела його самою довгою дорогою. Попрощавшись, він потис

мені руку. А потім щосуботи писав короткі листи. Я ж відписувала довгі.

39

Отож першою із класу вийшла заміж. Щасливішої не було.

Гурвич. А тепер хіба ні?

Муштакова. Він загинув на другий день війни. А я попросилась у ті місця,

де це сталося. Тепер я тут

Бричкіна. А я ще у фінську із санітарною сумкою пройшла не один

кілометр. Маю орден.

Васков. Так тримати, боєць Бричкіна. (Скручує самокрутку, але не курить, а

кладе в кишеня)

Камелькова. Боляче й згадувати. Сім'ю захопили під розстріл. Мене

заховала одна естонка в будинку. Я все бачила. (Закрила обличчя руками,)

Маму, сестру, братика - усіх із кулемета поклали. Сестричка впала

останньою. Кілька днів пробиралась по дорогах, лісом, на вантажівці. А під

ранок була на місці. Скільки зможу - мститиму за рідних!

Муштакова. Ох і красива ж ти, Євгеніє. Тебе в музей під велюр.

Хоча...красиві, як правило, нещасливі. На сцену б тебе, такий талант гине.

Бричкіна. Що це все ми про себе. І ви, товаришу старшина, розкажіть, як

довго уже на війні і за що ваші нагороди?

Васков. Коли розпочалась фінська, на фронт поїхав, а повернувся з двома

медалями. Орден від генерала...Ну все, шикуйсь!

Кір'янова. Шикуйсь!

Васков. Німців йдемо ловити, а не рибу. Так що, хоч стріляти вмієте, чи що?

Усі. Уміємо!

Бричкіна. Я коли убила першого ворога, мало не померла, їй-богу. Місяць

снився, гад так треба рахувати.

Васков. Так...ось що ще. Можливо, німецьку хтось знає?

Гурвич. Я знаю.

Васков. Що - я? Що таке я?.. Доповідати треба!

Гурвич. Боєць Гурвич.

Васков. Ох-хо-хо! Як по-їхньому „руки вверх"?

Гурвич. Хенде хох.

40

Васков. Точно. Ну давай, Гурвич...Йдемо на два дні, так треба рахувати.

Взяти сухий пайок, патронів по п'ять обойм. Підзаправитись (Всі дівчата

засміялись.) Поїсти добре. Взутись по-людськи. Підготуватись як потрібно.

На все - сорок хвилин. Роззутись всім! (Роззуваються.) Так і знав! (У половини

тонкі панчохи, а у інших портянки намотані, як шарфики) 3 таким

взуттям не навоюємось. Через три кілометри ноги зіб'єте до крові. Єдина

сержант Кір'янова правильно взута. Навчити підлеглих. (Всі вчаться

перемотувати ноги. Васков у цей час виходить.)

Бричкіна. Ніколи не натирала, а це маю до крові. Чого б це?

Камелькова. А він нічого. (Всі посміхаються) 3 таким і в бій не страшно.

Муштакова. Трохи за строгий. Ми ж все таки дівчата.

Кір'янова. Ось закінчиться війна, не тільки він, а й ми подобрішаємо.

Гурвич. Ой , дівчата, як заживемо (потягається)

Васков. Готові.

Всі. Готові.

Васков. Слухай мою команду: ворога не бійтесь. Він сам нас боїться. Але

близько не підпускайте, так як ворог все таки чоловік здоровий і озброєний.

Та якщо ж він уже виявиться близько, замаскуйтесь. Тільки ж не біжіть, ради

бога. Попасти у того, хто тікає, - одне задоволення. Іти по двох. В дорозі не

розмовляти. Замісником на весь час назначаю старшого сержанта Кір'янову.

Головний дозор , кроком руш!

Затягують пісню «Расцветали яблони и груши»

41

Остап Вишня

«Степанида й дика качка»Кореспондент. Господи, завжди доводиться їх чекати! Чого тільки не зробиш

заради роботи, вже обморозила всі кінцівки, а її ще немає. Краще б зробила

репортаж із директором якогось ресторану, то б і сита була, і в теплі. А то чекаю її

чи його тут. Пунктуальні нині люди.

Баба. Ні, ну тож ясно договорились, ще й дослівно пам'ятаю: «Вулиця

Козлорогівська, дерево №4», - а може, звернула біля №3, от молодьож

Кореспондент. А-а-а-а! (кричить перелякано) Думала, дикий кабан! (Кажуть,

людина від мавпи пішла, а ця, видно, від вепра.) Доброго дня! Ви, на скільки я

зрозуміла, Зінаїда Трохимівна?

Баба. Ага.. то я. а вам то шо? Ти, дочко, тут не бачила того, чи тую, чи , ну

того .. .шо про мене в газеті має писати? А може, Бог дасть, то й цілу повість

напише? Я вже й назву придумала: «Степанида й дика качка»

Кореспондент. Вибачте, то це ж я! Журналіст Маневицької районної газети

«Нова доба». Давайте розпочнемо інтерв'ю, я так розумію: ви - мисливець?

Баба. Так, я заслужений мисливець СРСР. Дочка самого Трохима

Йосиповича, якого дід був двоюрідним братом по материнській лінії Ганни

Іванівни, батько якої після війни сиротою лишився.

Кореспондент. Ну, скажіть, будь ласка, на кого ви тут полюєте? Зима ж на дворі.

Все в норах спить?

Баба. Я більш всього люблю качок стріляти, як возьму ружйо, як вставлю

патрона, як прицілюсь, і там : « Ба-бах!». А падаючи, качка кричить: «Кра-кра-

кра» і впала.

Кореспондент. То вона, мабуть, летіла і сміялась. Але ж качки нині на Південь

полетіли, зима!

Баба. О то, дочко, по-секрету скажу, спеціальний вид. з хвіолєтовим чубчиком і

голубими лапками.

42

Кореспондент. А які ще секрети у вашому полюванні? Бо у кожного мисливця

вони свої.

Баба. Другий секрет - то моя собака. Бо полювати качку без собаки, то все одно,

що справляти весілля без музики.

Кореспондент. То у вас є собака? А яка ж вона?

Баба. Конєчно. Файний собака. І названіє у нього таке панське - Тузік. Спить

Тузік з зятьом на ліжку. Часом Тузя скучає за рідньою, то так жалібно-жалібно

скавучить. А зять повертається до нього, ніжно гладить і каже: «Цить, цить, здох

би ти». А часом зять питає, чи часто собаки чумкою хворіють. Я кажу, що буває,

але рідко. Тоді зятьок нічкою уві сні кричить: «Чумко, чумко, швидше приходь». І

нашо то він її кличе?

Кореспондент. А розкажіть про Ваше останнє полювання. Чи був із Вами Тузік?

Баба. Ото йдемо недавно. Холодно. Кажу я Тузіку: «Побіжи, пошукай, чи нема де

якої качки!». Він метнувся туди-сюди. Прибігає. «Шо, -питаю, - нема». - «Нема», -

каже.

Кореспондент. А скажіть.. .(перериває телефон)

Баба. Ну-ну, добре! Тузіка? Узьму. Та він вам й медведя на куски порве.

Дочко, звиняй. Охота! А статтю напиши обізатєльно «Степанида й дика качка»

Кореспондент. Отак завжди. Думала бомба, на першій сторінці, (розгортає свій

записник) О, є цікавий сюжет, (поглядає на годинник) Ще встигну!

43

Наші сценічні костюми

44

Використана література:

Куліш П. Чорна рада. – К., 1991;

Куліш П. Орися. – К., 1991;

Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я. – К., 1986;

Нечуй-Левицький І. Баба Параска та баба Палажка. – К., 1985;

Вишня О. Мисливські усмішки. - Х., 1981;

Канівець В. Віддавали батька в прийми. – К., 1991;

Васильєв Б. А зорі тут тихі. – М., 1988;

Співавтором сценарію до обряду «Оглядини» є жителька смт. Колки

Маневицького р-ну Волинської обл. Новак Катерина Іванівна.

45

«А зорі тут тихі»

46

47