Ти до рідної прислухайсь

мовиЗа сторінками збірки

Дмитра Білоуса “Диво калинове.

Чари барвінкові”Підготувала бібліотекар

Токмацької ЗОШ № 5 Симоненко Галина Вікторівна

Дмитро Григорович Б і л о у с

24.04.1920 – 13.10.2004

Український поет

Дмитро Білоус проніс щиру й трепетну любов до мови і до всього рідного крізь усе своє життя. Ця любов втілилась у неповторне поетичне слово.Книги “Диво калинове”, “Чари барвінкові”, “За Україну молюся”, “Безцінний скарб” пронизані палким бажанням автора розкрити багатство нашої мови, допомогти зрозуміти гнучкість, витонченість її форм, роль у житті багатьох поколінь українців.Свій талант Дмитро Білоус віддає прекрасній справі прилучення молодого читача до скарбів української мови.

Самі назви збірок стали крилатими виразами, що свідчить про влучність висловів,

зосередження в них народної мудрості, глибокої образності, дотримання

народно-поетичних традицій українського народу.

Чому диво? Тому що наша мова дивовижна, багата, легка, красива, співуча.

“Диво калинове”

“Чари барвінкові” Чому чари? Тому що

наша мова чарує кожного, кому не чуже

відчуття краси й гармонії.

Як прислів’я чудове,Йде від роду до роду,

Що народ – зодчий мови,Мова – зодчий народу.

В джерелах слова – душі криниця,А рідна мова – як чарівниця.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська

мово!

Так зберігає мова калинова

на гронах дивних свіжості росу,

щоб у майбутнє музикою слова

нести душі народної красу.

Враження дитинства – ясновесні!

Слів краса! Звідкіль іде вона?Наче загадки якісь

чудесні:рідна мова –

дивна дивина!

Коли забув ти рідну мову ,

біднієш духом ти щодня,

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе до пня.

Які чудесні барви у нашій рідній

мові…Чи ти задумувавсь,

відкіль отіУ нашій мові злитки

золоті?Як намистини,

диво калинове – частини мови!

Рідна мова! В ній слова –

як ружі,а самі відмінки –

наче вірш.

Кожну літеру ціни,бо немає їй ціни.

Мово, ти відкрита часові,

мужня, ніжна і дзвінка;муки, помисли

Тарасові,серце Лесі і Франка.

Скільки сонця полудневого

у Тичининській добі!Скільки сяєва Вишневого,

Співу Рильського в тобі!

У стінах храмів і колибсіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.І люблять люди з

давнини,як сонце незагасне,

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

Зачаровані мовним розмаєм,

що росою спадає з розгіль,ми в учителя щиро питаєм:

- А відкіль це буяння? Відкіль?

- Від землі слова рідного соки, -

усміхнувсь він, скінчивши урок. –

Це – поезії небо високе,що людину зове до зірок.

Що не слово, то такою

мовою співучою!Ідемо попід густою

липою квітучою.

У мові – чари барвінкові:

Печаль і радість в ріднім слові.

Із ним і в пеклі ти і в раї.

І просто серце завмирає.

Ти звертав увагу, друже милий,що таке в житті веселе слово?

Гумор надає людині сили,коли в серці сяє веселково.

Слово лагідне, слово наше рідне,

любим тебе ми, будем вік любить,обрій відкрився,

всім світам ти видне, видне як сонце,

як ясна блакить;О рідне слово, хай

тобі щастить!

Збірка Дмитра Білоуса

“Диво калинове” удостоєна

Національної премії імені Т. Г. Шевченка