Презентацію підготували учениця 11 – Б класу Плакса Вікторія, вчитель української мови та літератури Мікульська Алла Сергіївна

Лариса Петрівна Косач мала більше десятка варіантів імені та жартівливих прізвиськ. Отож її офіційне ім’я – Лариса. Але вживати таке трискладове ім’я, у якому наявний важкий для вимови малих дітей звук [р], коли в суміжних складах стоять сонорні [л] і [р], дуло важко, тим паче, що при вимовлянні повного імені могла виникати ще й метатеза – Ралиса або відбувалася заміна [л] на [р] – Рариса. Ось ці причини і зумовили творення варіантів цього імені, першим із яких є варіант Лося. Коли Ларисі минуло п’ять з половиною років, у листі до Драгоманових вона коротко повідомляє: «Мене перезвали на Лесю». Трохи детальніше про цю подію згадує сестра Ольга: «Лесю до 5-ти років звали Лосею, а тоді вона перейменувалася на Лесю, бо їй не подобалося ім’я Лося». Одна з можливих причин такого перейменування – близькість за звуковим складом імені Лося і загального іменника лось. Варіант імені Леся мав пестливі форми Лесечка і Лесюнечка. А за нерозлучність із старшим братом Михайлом їх називали одним спільним іменем – Мишолосіє.

Інше назвисько – Віла. Пояснення знаходимо у спогадах сестри Ольги про дитячі ігри старшого брата і сестри: «Гралися вони в різні вигадані події: в «Юнака та білу Вілу», - Миша був юнак, а Леся – Віла…» А Олена Пчілка доповнює: «…сербські пісні […] дуже полюбляла Леся. Тії пісні про віли (русалки) призвели були до того, що Леся сама себе називала Вілою».

У листі з Ялти до матері та сестри Ольги за 18 липня 1897 р. Лариса Петрівна йменує себе «саламандрою», беручи це слово в лапки (За легендою, саламандра – дух, що жив у вогні і уособлював вогняну стихію).

Один лист до матері за 4 березня 1890р. підписаний – «Ваша Зея». У рукописному відділі Інституту Літератури ім. Тараса Шевченка зберігаються листи Олени Пчілки, орієнтовано датовані 1897 роком, у яких вона дочку називає Зеєю. Вживалися і варіанти Зеїчка, Зеїсок. Це прізвисько «постало від назви кукурудзи ілюстрованому каталозі рослин: «Зея японка». Леся Українка нагадувала родині цю тоненьку, високу і ясну рослину.

Ще про одне родинне назвисько повідомила Ісидора Косач - Борисова: «Десь Леся, здається, ще в Звягелі, чула жартівливу пісеньку, що починалася словами «Помагайбі, біла гусь…». Часами співала мені її, а згодом стала пестливо називати мене «біла гусонько», а я й собі її (на тій підставі, що тільки у нас обох було ясне волосся, решта членів родини мали темне). У цю чудну назву вкладалося стільки ніжності, нагадувала вона нам такі хороші часи!» ( У нашій країні спогади Косач – Борисової вперше надруковані в газеті «Радянська Волинь», 26 червня, 3, 6, 7 липня 1990 року).

Щира дружба єднала Лесю Українку з Ольгою Кобилянською. Свідченням цього є їхні звертання одна до одної. Часто свої листи Лариса Петрівна підписувала неозначеним займенником Хтось, який, однак, цілком означено вказував на особу адресанта («Хтось до когось давно хоче писати, та ніяк не може прийнятися…»). Цим же словом іменувалася й Ольга Кобилянська , а щоб розрізнити, хто є хтось, уживалися означення: хтось білий – Леся Українка, хтось чорний – Ольга Кобилянська. Найменування Хтось уживалося і в непрямих відмінках: «Що то хтось любий та чорненький думає, що не їде до когось?» Була утворена і пестлива форма – Хтосічок. До займенника хтось могли додаватися й інші неозначені займенники: «Хтось дорогий та добрий пробачить комусь – якомусь за мовчання…»; від нього був утворений і присвійний прикметник: «…люди кажуть, що то(«Лісова пісня» і «Камінний господар». – Г. А.) найліпше з усього хтосевого доробку…» У листі до О. Кобилянської за 29 січня 1901 р. поетеса називає себе білим лебедем.

Таким чином, Лариса Петрівна в більшості сама була творцем своїх найменувань, і лише три з них – Лося, Мишолосіє та Зея – були створені членами великої і дружної родини Косачів.

Наша землячка відома в усьому світі насамперед як Леся Українка. Цей псевдонім їй дуже подобався. Про це свідчить, зокрема, і приписка, зроблена в листі до М. Павлика: «Прошу знайти де-небудь місце сим моїм віршам, якщо вони не підійдуть до «Вісника», і підписати моє звичайне ймення (інакше не хочу)», тобто надрукувати – Леся Українка. А лист до М. Аркаса підписала так: “Л.Косач-Квітка (в літературі Леся Українка).” Окрім цього загальновідомого псевдоніма, Лариса Петрівна мала й інші. У «Словнику українських псевдонімів і криптонімів» О. Дея (К., 1969) наводяться ще псевдоніми Лука і В. Чайченко. Однак письменниця мала ще один псевдонім – Незалежний українець. Ним було підписано переклад з російської мови «Казки пораду дав» Фелікса Волховського. Переклад видано 1903 року, ймовірно, у Женеві. Журнал «Слово і час» у № 2 за 1991 рік подає написання цього псевдоніма так – Незалежний Українець.

Згаданий вище словник О. Дея подає також 6 криптонімів поетеси: Л. (Леся чи Лариса), Л. К. (Лариса Косач чи Лариса Квітка), Л. У. і Л. У-ка (Леся Українка), С. Д. (можливо, соціал-демократ), Н.С.Ж. щодо розшифрування останнього криптоніма, то однієї думки поки не має. Дослідники пропонують такі варіанти: «Невелика спілка жіноча», «Наша спілка жіноча» і «Наша славна жирондистика». І цей реєстр варто доповнити ще такими криптонімами: Леся К., Л. Кос., Л. Укр., якими поетеса підписувала свої листи. Необхідно згадати й про інші, повні, підписи під листами: Леся, Л. Косач, Л. Квітка, Лариса Квітка, Л. Косач-Квітка. Знайомі ж називали її ще Косачівною та Ковачевою. Насамкінець кілька слів про перифрази, вживані в нашій публіцистиці: Дочка Прометея, Співачка Досвітніх огнів, Просвітниця досвітніх огнів. Цей список можна доповнити ще такими: Дочка України, Єдиний мужчина, Ломикамінь, Одержима. На, жаль ці перифрази давно стали штампами і не несуть того емоційного заряду, який вбачався у першому вживанні. Творення таких образних найменувань – характеристик Лесі Українки продовжуються і тепер. Для прикладу подамо деякі авторські перифрази із збірника «Співачка досвітніх огнів» (К., 1986): Просвітниця світанків голубих (Д. Кононенко), Досвітня зоря (П. Перебий ніс), Зірка України (П. Ребро), Прометеєва наречена (І. Драч), Посестра мужніх (К. Прохоренко), Віща Чайка(П. Гай), Мавка-чарівниця (П. Перебийніс). І цьому творенню не кінчатися у віках…