L/O/G/O

Жизнь и творчество Николая Алексеевича Некрасова

Зміст

1.Біографія. 1.1. Народження. 1.2. Ранні роки.2. Дитинство.3.Значення творчості.4. Ярославль.5. Будинок-музей в Карабіхе.6. Пам'ять.7.Посилання.

Майбутній поет народився у Вінницькому повіті Подільської губернії в містечку Немирів, де в той час квартирував полк, в якому служив батько Некрасова - поручик Олексій Сергійович Некрасов. Це була людина, багато що випробував на своєму віку. Його не минула сімейна слабкість Некрасових - любов до карт (Сергій Олексійович Некрасов (1746-1807), дід поета, програв у карти майже всі стан). Його полюбила Олександра Андріївна Закревська (Helena Zakrzewska), Варшав'янка, дочка багатого посессіонера Херсонської губернії. Батьки не погоджувалися видати прекрасно виховану дочка за небагатого, малоосвіченого і грубого армійського офіцера, тому шлюб відбувся без їх згоди. Він не був щасливим. Звертаючись до спогадів дитинства, поет завжди говорив про матір як про страждальниці, жертві грубої і розпусну середовища. У цілому ряді віршів, особливо в «Останніх піснях», у поемі «Мати» і в «Лицарі на годину», Некрасов намалював світлий образ тієї, яка скрасила своєї благородної особистістю непривабливу обстановку його дитинства. Чарівність спогадів про матір позначилося у творчості Некрасова незвичайним участю його до жіночої частці. До Петербурга він привіз свої перші літературні спроби.

Дитинство Некрасова протекло в родовому маєтку Некрасових, в селі Грешнево Ярославської губернії і повіту, куди батько Олексій Сергійович Некрасов (1788-1862), вийшовши у відставку, переселився, коли синові було 3 роки. Величезна сім'я (у Некрасова було 13 братів і сестер), запущені справи і ряд процесів по маєтку примусили батька Некрасова взяти місце справника. Під час роз'їздів він часто брав з собою маленького Миколу, а прибуття справника в село завжди знаменувало собою що-небудь невеселе: мертве тіло, вибивання недоїмок і т. п. - і багато, таким чином, залягло в чутливу душу хлопчика сумних картин народного горя. У 1832 році Некрасов вступив до ярославську гімназію, де дійшов до 5 класу. Навчався він погано, заняття здебільшого прогулював разом зі старшим братом Андрієм, з гімназійним начальством не ладнав (почасти через сатиричних віршиків), і так як батько завжди мріяв про військову кар'єру для сина, то в 1838 році 16-річний Некрасов вирушив вСанкт -Петербург для визначення в дворянський полк.? Проте зустріч з гімназійним товаришем, студентом Глушицький, і знайомство з іншими студентами порушили в юному Некрасові таку спрагу вчитися, що він знехтував загрозою батька залишити його без усякої матеріальної допомоги і став готуватися до вступного іспиту в Петербурзький університет. Він його не витримав і поступив вільним слухачем на філологічний факультет. З 1839 по 1841 роки пробув Некрасов в університеті, але майже весь час йшло у нього на пошуки заробітку. Некрасов терпів страшну нужду, не кожен день мав можливість обідати за 15 коп. «Рівно три роки, - розповідав він згодом, - я відчував себе постійно, кожен день голодним. Не раз доходило до того, що я вирушав в один ресторан на Морський, де дозволяли читати газети, хоча б нічого не запитав себе. Візьмеш, бувало, для виду газету, а сам пододвінешь собі тарілку з хлібом і їж »

Ранні роки

Батько - Олексій Сергійович Некрасов, небагатий поміщик, армійський офіцер. Це була людина, багато що випробував на своєму віку. Його не минула сімейна слабкість Некрасових - любов до карт (Сергій Некрасов, дід поета, програв у карти майже всі стан).

Мати - Олена Андріївна, уроджена Закревська, малоросійська дворянка з багатої сім'ї. Батьки не погоджувалися видати прекрасно виховану дочка за небагатого, малоосвіченого армійського офіцера. Шлюб відбувся без їх згоди. Він не був щасливий.

Звертаючись до спогадів дитинства, поет завжди говорив про матір як про страждальниці, жертві грубої середовища. У цілому ряді віршів («Останні пісні», поема «Мати», «Лицар на годину») Некрасов намалював світлий образ тієї, яка скрасила своєї благородної особистістю непривабливу обстановку його дитинства. Чарівність спогадів про матір позначилося у творчості Некрасова незвичайним участю його до жіночої частці.

Садиба в Грешневе Ярославль. Річка Волга.

Карабиха

Грешнево Пізньої осені 1824 року, коли майбутньому поетові було

всього три роки, він разом з батьком, який на той час пішов у відставку майором, і матір'ю вперше приїхав в родовий маєток Грешнево (нині Некрасові).

Тут, у селі, поет провів своє дитинство ..

Будинок-садиба в Грешнево

Річка Самарка на

околиці Грешнева

Грешнево розташоване неподалік від Волги. На правій її стороні видно золоті куполи

Бабайского монастиря.

Дорога на Ярославль

Волзі він присвятив свої найкращі рядки. Тепер Волга і Некрасов - поняття, навряд чи віддільні один від одного в історії вітчизняної культури.

Саме з Грешнева Некрасов поет виніс виняткову чуйність до чужого страждання. У Грешневе зав'язалася серцева прихильність

Некрасова до російського селянинові, що визначила

згодом виняткову народність його творчості.

Народне життя і народна мова стали близькі Некрасову з самого дитинства

• Барський будинок стояв біля Ярославо-Костромської дороги, а дорога була в той час багатолюдною. Некрасов знайомився з усяким робочим людом, який йшов у село в пошуках роботи. Пізніше поет згадував про ці зустрічі:

Под наши густые, старинные вязыНа отдых тянуло усталых людей.Ребята обступят: начнутся рассказыПро Киев, про турки, про чудных зверей…Рабочий расставит, разложит снаряды — Рубанки, подпилки, долота, ножи: "Гляди, чертенята?"- а дети и рады,Как пилишь, как лудишь, — им все покажи.

Дитячі спогади поета пов'язані з Волгою, якій він присвятив багато поезій. Тут він вперше побачив глибоке людське страждання. Він брів по березі в жарку пору і раптом почув стогін і побачив бурлак, які брели вздовж річки, «майже пригнувшись головою / До ніг, обвитим линвою».

Вони стогнали від непосильної роботи.

О, горько, горько я рыдал,Когда в то утро я стоял

На берегу родной реки, И в первый раз ее назвал Рекою рабства и тоски!..

Річка Волга - річка страждань

Дитина почала замислюватися над жорстокістю життя. Рано йому відкрилася картина народного лиха.

•Незважаючи на відсутність домашніх вчителів, до 10 років Некрасов опанував грамотою і в 1832 р. вступив в Ярославську гімназію разом зі старшим братом Андрієм. Перебування в гімназії не стало значущим етапом в житті Некрасова; жодного разу не згадав він ні про педагогів, ні про товаришів.•Чотири роки навчання мало що дали, а в останній, 1837 р., Микола Некрасов навіть не був атестований з багатьох предметів. Під приводом «розстроєного здоров'я» Некрасов-батько забрав сина з гімназії ».•В цей час Олексій Сергійович служив справником, і Микола допомагав йому в якості письмоводителя. Юнак, майже хлопчик, був присутній «при різних сценах народного життя, при наслідках, при розтині трупів, а іноді і при розправах в смаку колишнього часу». Все це справляло глибоке враження на дитину і рано в живих картинах знайомило його з тодішніми, часто занадто важкими, умовами народного життя.

Ярославська гімназія

У 1838 році, залишивши гімназію, поїхав до Петербурга з рекомендаційним листом для вступу в дворянський полк - одне з кращих військово-навчальних закладів того часу. На військовій кар'єрі наполягав батько, але Некрасову служити зовсім не хотілося. У 1838 р. Некрасов приймає рішення вступати в Петербурзький університет. Цю його мрію підтримувала мати, батько ж наполягав на вступі до кадетський корпус. Але юнак Некрасов не послухав батька, він твердо вирішив не йти на військову службу і стати «гуманітарієм».

«Петербурзькі митарства»

У Петербург юний Некрасов з'явився з рекомендаційним листом до жандармського генерала Д. П. Полозову. Генерал схвалив гуманітарні плани юнаки і відписав про них його батькові. Відповіддю було грубе лист із загрозою залишити без матеріальної підтримки, яка і була виконана. «Рівно три роки, - згадував пізніше Некрасов, - я відчував себе постійно, кожен день голодним. Доводилося є не просто погано, не тільки впроголодь, але і не кожен день ».

Робота в «Современнике»

В.Г.Белинский

И.И.Панаев Редакция журнала

«Современник»

А з 1847 р. У руки Н.А.Некрасова і І.І.Панаева переходить журнал «Современник», заснований А. С. Пушкіним. У «Современнике» розквітає редакторський талант Некрасова, що згуртувала навколо журналу кращі літературні сили 40-60-х років.

Писатели - сотрудники журнала. "Современник".

У період громадського підйому 1850 - 60-х і селянської реформи поет пише "Поет і громадянин", "Пісня Еремушке", "Роздуми біля парадного під'їзду", поему "Коробейники".

У 1862, після подій 1861, коли лідери революційної демократії були заарештовані, Некрасов побував у рідних місцях, Грешневе і Абакумцеве, підсумком чого стала лірична поема "Лицар на годину" (1862), яку сам поет виділяв і любив. У цей рік Некрасов набуває садибу Карабиха, недалеко від Ярославля, куди приїжджав щоліта, проводячи час на полюванні і в спілкуванні з друзями з народу.

Будинок-музей в Карабіхе

Зінаїда Миколаївна Некрасова

Справжнє ім'я дружини Некрасова було Текле Анисимовна Вікторова (1851 - 1915).

       Зіна була «блакитноока блондинка з чарівним кольором обличчя, красиво окресленим ротом і перловими зубами. Вона була струнко складена, спритна, спритна, добре стріляла і їздила верхи ... »З Зіною Некрасов перебував у цивільному шлюбі з початку 1870-х рр.. і обвінчався за кілька місяців до смерті.

       Поет був цілком щасливий з нею. Вона була людиною гранично безкорисливим, любила чоловіка віддано і щиро. З особливою силою це проявилося під час передсмертної хвороби Некрасова.

Після закриття журналу "Современник" Некрасов набуває право на видання "Вітчизняних записок", з яким були пов'язані останні десять років його життя. У ці роки працює над поемою "Кому на Русі жити добре" (1866 - 76).

Для пізньої лірики Некрасова характерні елегійні мотиви: "Три елегії" (1873), "Ранок", "Зневіра", "Елегія" (1874), пов'язані з втратою багатьох друзів, свідомістю самотності, тяжкою хворобою (рак). Але з'являються і такі, як "Пророк" (1874), "Сеятелям" (1876). У 1877 - цикл віршів"Последние песни".

На початку 1875 року Некрасов тяжко захворів (лікарі виявили у нього рак кишечника), і скоро життя його перетворилася на повільну агонію. Даремно був виписаний з Відня знаменитий хірург Більрот; болісна операція ні до чого не привела. Вести про смертельну хворобу поета довели популярність його до вищої напруги. З усіх кінців Росії посипалися листи, телеграми, вітання, адреси. Вони доставляли високу відраду хворому в його страшних муках, і творчість його забило новим ключем.

Некрасов помер 27 грудня 1877 Незважаючи на сильний мороз, натовп в декілька тисяч чоловік, переважно молоді, проводжала тіло поета до місця вічного його заспокоєння в Новодівичому монастирі. Похорон Некрасова, самі собою влаштувалися без всякої організації, були першим випадком всенародної віддачі останніх почестей письменникові.

«Я лиру посвятил народу своему»

Використані джерела

• http://www.nnekrasov.ru/• http://nekrasov.niv.ru/• http://www.kostyor.ru/biography/?n=61 • http://www.bestpeopleofrussia.ru/persona/1842/bio• http://www.rulex.ru/01140068.htm• http://pointart.ru/index.php?

p=gallerypic&img_id=940&galid=193&area=1&ascdesc=desc• http://www.ozon.ru/context/detail/id/3255609/• http://www.museum.murom.ru/wwwmus/afisha/Mkrai/glava_5/

par_42/petryshka.htm• http://www.nekrasow.org.ru/lib/sa/author/100004