№ 4 вересень 2013 року

Культурно-просвітницький бюлетень філологічного факультету

Східноукраїнського університету ім. В. Даля

4 вересня 1985р. – дата, яка наскрізною раною болить в душі кожного українця. День, коли в пермсь-кому концтаборі особливо суворого режиму на Уралі загинув від численних хвороб, набутих за 14 років поневірянь по всіх колах ґулазького пекла, видатний український поет, прозаїк, публіцист, літературозна-вець, перекладач , відданий син своєї Батьківщини Василь Семенович Стус. Останні хвилини його життя досі не з’ясовані. Що стало причиною смерті!? Серцева недостатність? Нервове перенапруження чи побої наглядачів?

Український народ в останнє десятиліття дав багато покутників за гріхи і слабкості замореного конформіз-мом покоління. Серед них немало працівників пера. Але Стус був найсуворішим, найнепримиреннішим. Він творив книгу великого національного болю, разом з тим – сувору легенду свого життя. Він був людиною

рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розми-тих понять честі, прав-ди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було осно-вою його трагедії. Ва-силь ніс даровану йому Іскру Божу з гідністю і лицарською одвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть. Саме в ці дні жалоби студентки 4 курсу, групи ФФ-101 Хворос-

тьянова В., Ткачова І., Блінова Н. та Сіренко В., під керівництвом доцента Магрицької І. В. ушанували пам’ять Василя Стуса та зробили невеличку подорож маловідомими сторінками життя та загибелі видатного українця.

Ми розробили стусівський лекторій і виступили перед студентами п’яти

груп різних факультетів. Зустрічали нас радо й тепло, з цікавістю та захопленням слухали студенти поезії Василя Стуса, розповіді про нього.

Завершальною частиною заходу став перегляд пере-дачі «Особливий погляд. Василь Стус». Із попелу куль-тури, з уламків зимових дерев, з-під товстого шару спаленої рідної ниви піднялася велична постать Василя Стуса.. Так, катам, табірним наглядачам удалося зни-щити останню тюремну Стусову збірку – «Птах душі». Але душа поета – безсмертна. Птах його душі вже вилетів із «рад-соц-конц-таборів Союзу» високою поезією й навіки увійшов у скарбницю світової культури.

У двобої за свою душу Стус переміг. А з ним, самим його життям, перемогла його ідея. Його Україна його життям ще раз довела свою незнищенність.

Здійснилося те, у що він вірив: «Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя…!»

Валерія Хворостьянова, ФФ-101

Події

«Як добре те, що смерти не боюсь я...»

2

Цікаво знати

Наш уклін Котляревському

9 вересня – день, коли свій 244-й день народження відзначає відомий драматург, письменник і просто людина високих моральних принципів – Іван Петрович Котля-ревський.

Життя письменника було важким, але багатим на події і плідну працю. Недарма в доробку Бориса Левіна з’явилася повість «Веселий мудрець», сюжетом для якої і пос-лужило життя Котляревського. Старовинні обряди та звичаї, стихія народної мови та пісні, легендарні перекази про татарські наскоки, війну зі шведами, про героїчні под-

виги козаків оточували його ще з дитинства і залишили слід у душі на все життя.

Іван Котляревський – це людина різнобічно розвинена й освічена. За своє життя він працював домашнім учите-лем у сільських родинах, перебував на військовій службі, був вихователем Будинку для виховання дітей бідних дворян, обіймав посаду директора Полтавського вільного театру. І весь цей час Котляревський пише, ставить п’є-си, співпрацює з Михайлом Щепкіним і піднімає Полтав-ський театр до рівня провідного театру в Україні. А чи були б ми з вами справжніми українцями зараз без своєї мови? Звичайно, ні.

Наприкінці XVIII ст. бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» знаменувала появу новіт-ньої літературної української мови і початок сучасної

української літератури. Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору, відо-бразив яскравий народний побут. Гумористичний і сатиричний тон Котляревського був підхоплений іншими письменниками.

Тож за мову нинішню прекрасну маємо низько вкло-нитися першому класикові нової української літератур-ної мови – Іванові Котляревському. Саме він першим написав живою українською мовою і довів, що нею мо-жна висловити будь-які почуття. Від гумору до сентиме-нталізму. Доказами цього є як «Енеїда», так і «Наталка Полтавка».

Котляревський не тільки започаткував новий відлік в історії літератури, він подав яскраві картини українсько-го життя XVIII ст., зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, життя чиновників і простого лю-ду. Його твори – енциклопедія українознавства. Черпай-мо знання з них!

І щиро подякуймо Іванові Петровичу за його вагомий внесок у наше з вами життя!

Євсюкова Марина, студентка групи ФФ-121

Цікаво знати

3

ІЗ КОГОРТИ НЕЗЛАМНИХ: Валерій Марченко Валерій МАРЧЕНКО: «Я не хочу приєднатися до тих численних, котрі, не

витримавши випробувань і збочивши з путівця моральності, вдаються до рятівного аргументу «…не ми одні такі».

16-го вересня 1947 року – народився Валерій Марченко; в’язень сумління совєтської доби, український дисидент-правозахисник, літературознавець, перекла-дач…

25 червня 1973 року Валерій Марченко був заарештований за звинуваченням в українському та азербайджанському буржуазному націоналізмі та намаганні по-ширити твори, які містили так звані «злісні наклепи на радянський лад». Київський обласний суд засудив Валерія Марченка до шести років позбавлення волі у колонії суворого режиму та двох років заслання.

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Справу розглядав Київський місь-кий суд під головуванням заступника голови Київ-ського міського суду Григорія Івановича Зубця.

Винним себе В. Марченко не визнав. В остан-ньому слові він сказав, що «вірить у Бога та в добре начало в людях», що «завжди намагався робити людям добро». Він заявив також, що «держава міль-йон разів завинила перед громадянами» та що він протестуватиме проти цього до кінця свого життя. В. МАРЧЕНКА визнали особливо небезпечним ре-цидивістом та засудили до 10 років таборів особли-вого режиму і 5 років заслання. Етапом був відправ-лений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки.

Помер 5 жовтня 1984 року у тюремній лікарні в Ленінграді. Мати Валерія змогла добитися видачі тіла сина. Похований у селі Гатному (Києво-Святошинського району Київської області) поруч із прахом діда Михайла, а тепер і матері Ніни Михайлівни Марченко.

У Гамбурзі вийшла в перекладі німецькою мовою книга про життя і твор-чість Валерія Марченка – «Я не маю ні дому, ні вулиці».

Валерій Марченко був єдиним в Україні перекладачем класичної азербай-джанської літератури нової доби. Він переклав українською мовою твори Ахундо-ва, Мамедкулі-Заде, Анара, Рзаєва та азербайджанською – оповідання Григора Тю-тюнника, а також писав публіцистичні статті та передавав їх для публікації за кор-дон. Хто близько знав Валерія МАРЧЕНКА, говорять, що зовні Валерій був схожий на кумира його ровесників – французького кіноактора Жана-Поля Бельмондо.

На другому суді Марченко сказав: Та давайте вже свої 15 років, знаючи що помре в тюрмі... Вічна слава ГЕРОЮ...

4

6 вересня 1928 нарком освіти тодішньої УСРР Микола Скрипник затвердив у якості офіційного новий «загальноукраїнський» (спільний для всіх українських земель) правопис української мови, схвалений Всеукраїнською правопис-ною конференцією, яка проходила у травні-червні 1927 року в Харкові. Через це право-пис 1927 року часто ще називають «харківським» або «скрипниківським». Насправді, сам М. Скрипник якоїсь виріша-

льної участи у визначенні конкретних пра-вописних норм «академічного правопису» не брав. Робили це, натомість, найви-датніші українські мовознавці, такі як Ага-тангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Григорій Голоскевич, Сергій Єфремов та инші. Чле-нами правописної комісії були, також, то-

гочасні провідні літератори, напр. Майк Йогансен і Микола Хвильовий.

«Академічний» правопис у найголов-ніших рисах дотримується «Головних пра-

вил українського правопису», затвердже-них Центральною Радою УНР 17 січня 1918 року, та має багато спільного із кля-сичним правописом білоруської мови(«тарашкевицею»).

Під час Голодомору 1933 року правопис 1927 року було оголошено більшовиками «націоналістичним» та замінено на викори-стовувану, із незначними змінами, і зараз «державою Україна» в якості офіційного правопису т. зв. «кагановичівку» (за ім’ям керівника Інституту мовознавства ВУАН 1933-37 рр. Наума (Нухима) Кагановича). Метою змін цілком офіційно проголошува-лося «наближення правописних норм української мови до прийнятих у російсь-кій мові».

Події

85 РОКІВ ВІД ОФІЦІЙНОГО ЗАТВЕРДЖЕННЯ «АКАДЕМІЧНОГО ПРАВОПИСУ» УКРАЇНСЬКОЇ МО-ВИ.

5

Події

Невичерпна сила мистецтва

Знайомтеся: цікава люди-на

Яка краса! Саме ці слова спадають на дум-

ку, коли бачиш роботи Наталії Білоцерківської. Різноманітна колекція виробів ручної роботи на основі натуральних компонентів – меду, про-полісу, пилку, лікарських трав, вітамінів та масел, розмаїття витонче-них форм воскових свічок із манли-вим ароматом меду…

Наталії 30 років, мешкає вона в селищі Новоамвросіївське Амвросі-ївського району Донецької області, там й працює в об’єднанні «HEIDELBERG CEMENT – Украї-

на» фахівцем із фінансових пи-тань. Вона має велику та дружню родину, разом вони виховують її маленьку донечку Полінку.

Клеопатра

Троянда в росі

6

Події

Середню освіту Наталя здобула в Новоамвросіївській ЗОШ, після закінчення якої вступила до Дон-НТУ, де через 5 років отримала довгоочікуваний диплом. Та ду-ша прагла мистецтва. Почалася творчість із вишивки хрестиком, згодом виникло нове захоплення – воскове. Щоб удосконалити свої вміння, майстриня неодно-

разово була учасницею київських тематичних лекцій та семінарів.

Її роботи настільки витончені, зроблені з любов’ю та теплом, що від них не відірвеш око. Легким помахом її талановитої руки на світ з’явилися такі свічки, як «Матусина любов», «Бджола на свічці», «Ангел», безліч зразків духмяного мила з екзотичними назвами «Клеопатра», «Троянда в росі» тощо.

Лінії та образи, які Наталя так вміло відтворює у своїх виробах, не можуть не дивувати.

Побажаємо ж Наталії Білоцерків-ській творчої наснаги та нових зве-

ршень на ниві мистецтва та краси!

Валерія Хворостьянова, ФФ-101

Матусина любов

Бджола на свічці

7

Події

18 вересня 1956 – Народилась Оксана Пахльовська, письменник,

культуролог, літературознавець й перекладач. Доктор філологічних на-

ук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010

рік (за книжку Ave, Eu-

pa). Донька Ліни Костенко та

польського письменника Єжи-

Яна Пахльовського.

Оксана Єжи-Янівна Пахльов-

ська закінчила Московський уні-

верситет ім. М. В. Ломоносова за

спеціальністю «італійська мова і

література».

Професор Римського універ-

ситету «Ла Сап'єнца», завідувач

кафедри україністики при Депар-

таменті європейських та інтерку-

льтурних студій (Секція славісти-

ки) на Факультеті літератури і філосо-

фії. Науковий співробітник Відділу

давньої української літератури Інсти-

туту літератури НАН України ім.

Т.Шевченка.

Перекладач і дослідник італійської,

іспанської та провансальської літера-

тур.

Автор численних студій

(надрукованих в Україні та за кордо-

ном італійською, англійською, польсь-

кою, російською та іншими мовами),

зокрема книжок «Civilta letteraria ucra-

ina», «Ave, Europa!» та ін.

8

Відповідальні за випуск: Закутська Дарина. Адреса редакції: 91034, Україна, Луганськ, кв. Молодіжний, 20а. Наклад: 50 прим. Відповідальність за факти несе автор. Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали.

Вітаємо

Щиро вітаємо членів «Просвіти»

– Валерію Сіренко і Тетяну Тере-щенко – з Днем народження, який вони відзначають у вересні. З роси й води вам, дівчата!

ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ. Як відомо, лебеді – це птахи, які не співають. Проте існує легенда, що за кілька миттєвостей до смерті лебідь співає свою першу і останню пісню. Пісня ця напрочуд красива, і той, хто її почув, не забуде довіку. Вираз цей використав давньогрецький поет Есхіл (бл. 525-456 до н. е.) у своїй трагедії «Агамемнон», героїня якої Клітемнестра порівнює передсмертні слова Касандри з криком лебедя-кликуна: «Та, яка, подібно лебедю, проспівала свою останню тужливу, смертну пісню». Вираз став популярний завдяки великому римському оратору, політику та літерато-ру Марку Тулію Цицерону (106-43 до н. е), який використав його у своїх творах. До речі, вчені-натуралісти стверджують, що дійсно, передсмертні зітхання лебедя-кликуна дуже схожі на сріблясту красиву пісню...

Вираз використовується як синонім красивого вчинку, або найкращого твору напри-кінці діяльності якоїсь людини.

КОЖНОМУ СВОЄ – вислів, який помилково приписуть нацистам, які вивісили його («Jedem das Seine») на брамі концентраційного табору «Бухенвальд». Насправді, його автором був знаменитий римський державний діяч, письменник і оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 до н. е) і мало воно юридичний контекст, дослівно: «Правосуддя пі-знається по тому, що воно присуджує кожному своє (Suum cuiqite)». Наразі вислів використовується тоді, коли хочуть сказати, що кожна людина має свою долю, свої звички, пристрастя, орієнтири. В українській традиціїє аналогічне висловлю-вання, автором якого є Григорій Сковорода – «Кожному городу нрав і права».

Крилаті слова і вирази, народжені історією