0

ИРИНА ЛЕХ

СТО ОДИН ДЕНЬ ПРОШЕДШЕГО ГОДА

МГНОВЕНИЯ ЛЮБВИ

ЗАПОРОЖЬЕ - 2012

1

ВМЕСТО ПРЕДИСЛОВИЯ Жизнь можно прожить двумя способами: первым – так, как будто чудес не бывает, а вторым – так, как-будто все в этой жизни – чудо!

Альберт Эйнштейн Почему я решила написать про любовь? Причин несколько. Во-первых, практически все известные мне истории любви рассказывают об отношениях людей молодых, ну, или почти молодых… Во-вторых, я сама нахожусь в том прекрасном возрасте, когда дети уже выросли и появилась, наконец, возможность подумать о себе - поэтому тема отношений между моими ровесниками мне интересна. И отсюда – третье: подавляющее большинство людей из моего окружения – примерно того же возраста – не верят в любовь. Мои друзья, знакомые (и даже незнакомые) в один голос твердят, мол, любовь –забава для молодых. Мы слишком отягощены своим прошлым опытом (часто – негативным), чтобы снова наивно довериться страстям и пуститься во все тяжкие… Есть, говорят они, дела поинтереснее и, что немаловажно, полезнее – для кошелька, здоровья, развития и пр. Но когда разговоришься с ними по-душам, выясняется, что все эти утверждения основываются на одном и том же: они просто не верят, что их кто-то может полюбить. Так думают и мужчины, и женщины. Первые – особенно те, кто не дотягивает до Билла Гейтса по объемам капитала, – задавлены комплексами неполноценности от того, что их мечты не сбылись. Вторые – ненавидят свое отражение в зеркале (кроме, может быть, тех, кто успел побывать у пластических хирургов, и результат их временно удовлетворил). Некоторые из аргументов меня просто «восхищали»: «Их интересует только мое положение (расчетный счет, зарплата, марка машины и т.п.)», – это о слабой половине человечества. Про мужчин тоже не лучше: «Им бы только переспать» или наоборот: «95% из них – геи или алкоголики, остальные – счастливо женаты». Получается, что любить некого. …Я всегда верила в ЛЮБОВЬ. Независимо от размера кошелька или одежды и количества прожитых лет. Но считала, что она приходит (или дается свыше) только тогда, когда ты готов ее принять. И сберечь.

…Однажды, возвращаясь домой из командировки, я познакомилась в поезде с удивительной женщиной. Мы проговорили почти до утра – так я узнала ее историю. Она рассказала мне о своей любви, которая пришла к ней совсем недавно и кардинальным образом повлияла на ее спокойную и размеренную жизнь. Особенно тронули меня письма, которые она прочитала прямо со своего ноутбука. Я думала, что с появлением новых технологий мы полностью утратили эпистолярный формат общения – ведь мало кто сегодня готов тратить время на написание длинных писем! - большинство из нас предпочитает разговаривать по мобильному или просто общаться короткими смс-ками. А эта пара объединила традиции века прошлого с технологиями века нынешнего, благодаря чему электронная почта стала носителем (или свидетелем) истории сильного, искреннего и трогательного чувства. Я долго потом приходила в себя после ночного разговора: откровенное признание этой незнакомой женщины задело меня за живое. И я впервые в жизни захотела об этом написать. Признаюсь честно, мне непросто было добиться от нее разрешения на публикацию их личной переписки. Но мой довод о том, что их история может помочь другим - таким же, как они - вернуть надежду и подарить веру в любовь, стал решающим. Прошло совсем немного времени, и она, посоветовавшись со своим возлюбленным, согласилась. Перед прочтением – несколько слов о главных героях.

2

ОН. Ему 55 и, как он сам любит говорить, «все, что к этому прилагается»… Сферы интересов – разные, но основная работа связана с преподаванием в одном из известных украинских университетов. Много читает, но еще больше пишет сам. Будучи личностью творческой, любит все красивое. О себе говорит немного, но из сказанного можно понять: он – человек, ищущий гармонию. ОНА. Ей тоже за пятьдесят. Она – успешная бизнес-леди, руководит солидной компанией. Земная и практичная. При этом очень коммуникабельная: имеет широкий круг общения, в котором ее ценят за то, что она умеет слушать и слышать других. Они познакомились на международной конференции, а позднее оказались партнерами по одному из образовательных проектов. Встречались нечасто, практически всегда по служебным делам, порой работали в одной команде, иногда после этого вместе отдыхали. Но однажды – а случилось это в разгар лета – их вгляды встретились. Тогда они ничего не сказали друг другу, но, разъезжаясь по домам, одновременно почувствовали: мир вокруг изменился – в нем зазвучала музыка Шопена… Они – жители разных регионов Украины. Он говорит и пишет по-украински, она – по-русски. И он, и она имеют семьи. Их имена – довольно известны, поэтому, по понятным причинам, я их не называю. Пришлось также убрать и некоторые детали, определяющие их личности. Изменены также обстоятельства, касающиеся приватной жизни тех, кто их окружает. Однако присущий только им стиль письма сохранен полностью (включая небольшие ошибки и описки), также как и даты начала и окончания переписки: 101 день прошедшего года. А началась эта удивительная история с простой, ничего не значащей, куражной записки, посланной по электронной почте. Итак…

24 сентября 2011 г. Тема: Test message

ОН:

Шановна Пані, це тестове повідомлення з нової, спеціально для вас сформованої скриньки, прошу підтвердіть його отримання.

Ваш… ОНА:

Подтверждаю. И жду с нетерпением продолжения... ОН: Хотів запросити тебе до кінозалу, але підбірка фільмів у ньому наразі така, що я не впевнений, що вона отримає те тлумачення, яке я бачу і сповідую. Тому краще перегляд здійснити разом, хоча можна й спробувати. Але треба, по-перше, фільм переглянути без свідків, а по-друге, не робити ніяких висновків до того часу, поки ми його обговоримо.

Якщо експеримент буде вдалим, скажи, які фільми ти хотіла б переглянути. Є все, але я не люблю тупе порно й дурнуватий екстрім, тому це пропонувати не буду.

Цілую порох на слідах твоїх ніг... ОНА:

Обожаю смотреть кино, особенно драмы. Тем более, если рядом будешь ты. Думаю, мы обязательно это осуществим... Смогу позволить себе подобное удовольствие только в выходной, чем собственно и займусь в субботу или воскресенье. Обещаю не делать никаких преждевременных выводов.

Занята по горло: иду сейчас на встречу с одним политиком, потом еду к местному бизнесмену – он пригласил познакомиться с его компанией. Вернусь, наверное, не очень рано и не слишком трезвая

Хорошего тебе вечера и ночи. И пусть тебе приснится что-нибудь приятное... ОН:

3

Пропоную для початку «9 пісень» Майкла Уінтерботтома. Фільм свого часу наробив галасу на Каннському кінофестивалі – публіка сприйняла його еротику екстремальною. Фільм дуже відвертий, але вважається належним до мейнстріму, а не до екстріму. Кажуть, що актори, які блискуче, на мій погляд, зіграли ролі головних героїв (Кіран О’Брайан і Марго Стіллі) практично не спілкувалися впродовж зйомок фільму. Мені це уявити й зрозуміти важко. Подивишся – обговоримо.

А твоє насичене життя мене вражає, хоча я й не заздрю – зі своїм би справитися. Сподіваюся, твої зустрічі були змістовні, плідні й слабоалкогольні. Якось ти увесь

час балансуєш на грані. Дуже сподіваюся, що мені не варто особливо переживати... ОН: У каждого пьянства свой запах особый: Ликёр пахнет тайных фантазий свободой. Шампанское пахнет кокетством и флиртом. Разбитая морда – разбавленным спиртом. Развратом и страстностью пахнет коньяк. Взрывным позитивом – абсент натощак. Вино отдаёт дорогим рестораном. От вермута пахнет хихиканьем пьяным. Коктейлями пахнут дебош и кураж. Закваской хмельною воняет алкаш. Утратой способности двигаться – водка. Стремленьем по бабам пройтись – виски стопка. Джин пахнет желаньем нажраться красиво. Желаньем отлить отличается пиво. Похмельем тяжёлым с утра – арманьяк... И только лишь трезвость не пахнет никак.

Цей пасаж гуляє вже давно по інету, але його автора мені знайти не вдалося. Там так і сказано: слова народні. Я ж навів ці слова тільки для того, щоб сказати, що я сьогодні не пахну... ОН:

…5 : 0 на нашу користь. На додаток до тих чотирьох дивних співпадінь у нашій поведінці, щойно відсилав смс тобі й водночас отримав сигнал від тебе. Ми відчуваємо одне одного на відстані, і це вже не просто надихає... Сподіваюся, повернення додому було безпечним і необтяжливим. Гарного дня. ОНА:

Не волнуйся, я тоже пахну только тем, чем пахнет обычная женщина, только что принявшая утренний душ…

Послушай вот эту вещь http://www.youtube.com/watch?v=WiBh3U0W3rI (Нічь, Арсен Мірзоян) – это рингтон в моем телефоне на твой звонок, который я все время жду... ОН:

Зворушений... Я підготував тобі свій аудіо посил, але після Арсена він, я зрозумів, буде

недоречним... Можливо, пізніше...

ОНА:

Прошло всего несколько часов, как я в последний раз слышала и видела тебя, а кажется – вечность. Если между студентками и твоей очередной книгой найдется свободная минутка, набери меня, пожалуйста... ОН:

4

А у нас усе змінилося… На другий день по тому, як ти поїхала, з’явилося сонце, марево несло запах літа і навіть тепло. Але згодом спроквола посунули хмари, з неба почало слинити, а сьогодні взагалі безупину накрапає дощ – таке враження, що цього року вже ніхто не побачить літа... Літа, яке було в нашому Брюсселі, тепло якого донеслось до нашого Лондону, й ніжність якого зігріла наш з тобою Кам’янець...

Кам’янець притягує винятковою довершеністю того,

що створила природа й люди

Природа торжествует, что права, и люди несомненно удались, когда тела сошлись, как жернова, и души до корней переплелись...

Нету убедительнее факта медленного нашего сожжения, чем опустошенность после акта творчества, любви и постижения...

5

А умереть бы я хотел

в тот миг высокий и суровый, когда меж тесно слитых тел проходит искра жизни новой…1 ОНА:

У меня похожая картинка за окном: в небе кружатся желтые листья, ветер становится все сильнее, солнце даже не показывается из-за туч. Похоже, наше лето действительно закончилось...

Все хорошее когда-нибудь заканчивается. Но я буду помнить его всегда… А стихи, удачно тобой подобранные, только усиливают воспоминания… Ты прости меня: когда ты звонил, я была не одна. Когда я снова смогла, была уже не уверена, что тебе будет удобно разговаривать... Очень много накопилось – эмоций, чувств, мыслей, но... опять бегу на встречу, и опять не смогу нормально поговорить. Попробую вечером написать тебе.

...Что же с нами происходит? ОН:

Ось цей провал у спілкуванні – навіть на один день – стає нестерпним... Та ще ця паскудна погода за вікном...Та ще купа всіляких зобов’язань, від яких вже спасу немає. Не вистачає голосу, погляду, дотику... Так, літо минає. Але це ж не означає, що минає все, що воно породило, правда ж? «Жовтий лист впаде, і виросте зелений, А ти завжди будеш в пісні біля мене» – з першим рядком покійного Івасюка я згоден безумовно, а от другий, попри те, що подобається, я не сприймаю – я волів би співати разом. Разом і довго... ОНА:

Добрый вечер, любимый. Наконец, я добралась домой. Все уже спят, и я попробую с тобой поговорить… Ты,

скорее всего, тоже спишь, но это ничего: я знаю, ты рано встаешь и завтра утром обязательно ответишь мне, правда?

Я тоже мучилась сегодня из-за того, что не могла поговорить с тобой. Но это было ничто по сравнению с тем, что происходило со мной в воскресенье. Я, словно сумасшедшая, носилась по квартире с телефоном, а он предательски молчал. Знаешь, мне даже никто из знакомых не позвонил в этот день. Все словно сговорились! А я все ждала…

А потом пришло твое письмо, мол, лето закончилось и все такое… Помнишь, ты говорил, что я сразу почувствую, если что-то изменится? Я

почувствовала. И понимала, что не только погода тому виной: ты уже не один, и все вернулось на свои места. И ваш семейный вечерний чай, и совместные просмотры сериалов и т.п. И уходящее лето показалось тебе далекой сказкой.

А я в это время сходила с ума, закрывшись в своей комнате, и слушала нашу музыку…

Потом села за компьютер и написала тебе – ты прав: наше лето, действительно, закончилось, и я буду помнить о нем всегда. После чего выпила полный бокал мартини и легла спать.

Уснула, правда, не сразу… в голову лезло – я не слышала его 30 часов… А утром я сказала себе: Все. Начинается новый день, и я должна вернуться в

нормальную жизнь. Приняла холодный душ и поехала на работу. Ну, а там все

1 Стихи (гарики) Игоря Губермана (прим. автора)

6

закрутилось: люди, дела, обязательства… Дважды пропустила твой звонок, потому что сидела в окружении коллег, и мы обсуждали предстоящие мероприятия (хотим на днях устроить выставку-продажу своей продукции). И, ты знаешь, я поняла, что мне намного легче, когда я не жду твоего звонка. Независимо ни от чего, ты все время со мной, во мне, и мне от этого тепло и хорошо…

Я подумала, а, может, это не случайно все так получилось? Может, так, и правда, будет лучше? И тебе – ты не будешь чувствовать себя обязанным звонить мне каждый день. И мне – я не буду жить от звонка до звонка…

Может, попробуем? Только не уходи совсем из моей жизни. Я хочу быть уверенной в том, что смогу

слышать, видеть и чувствовать тебя. Хоть иногда, хотя бы раз в месяц… А между этими редкими встречами разреши мне иногда писать тебе, хорошо?

Спокойной ночи. ОН:

В неділю все було так, як і з тобою – напруження й очікування, не вистачало твого голосу, – але дощ не дозволяв вийти на вулицю, а все інше заважало бути тільки з тобою... Ледве дочекався понеділка, який був для мене невдалим, оскільки за цілий день тебе не почув.

Що означає «вернуться в нормальную жизнь»? А де ти була до цього? Де були ми? А що ж воно є, «нормальне»? Та ми якраз і живемо ненормально, оскільки давно якщо й не втратили, то принаймні притупили відчуття любові...

Згадка про літо – не для того, щоб його забути й повернутися до «нормального» життя, а для того, щоб нагадати, що життя щасливіше, ніж ми його уявляємо, й наша роль у цьому – визначальна.

Коли ти писала цей меседж, я справді вже спав. Але засипав із тобою.... Й прокинувся теж із тобою. …У мене сьогодні чотири години занять – дві пари. Я зателефоную тобі після, добре? Якщо не досягну тебе, маякни, коли ти будеш на зв’язку, добре? Добре? ОНА:

Первое, что я делаю утром, проснувшись и еще не открыв глаза, я говорю про себя: «Доброе утро, любимый». Потом встаю, варю себе кофе и одновременно включаю компьютер...

Сегодня утром ты мне ответил. Возникло ощущение, что ты услышал меня. Это было незабываемо... Я даже голос твой услышала и дыхание почувствовала...

Прости, что не смогла ответить на твой звонок – опять день напряженный...

ОН: Я вже почав відчувати кожну клітину свого тіла, коли ти не відповіла знову. Але ось

ти відповіла – і стало легше. …И для него возникли вновь и божество, и вдохновенье, и смех, и слезы, и

любовь... 10 : 0 на нашу користь... але знаєш, твоя відповідь мене не лише порадувала, а й

розсмішила, бо я подумав, що ми з тобою схожі на Тарапуньку й Штепселя: він – українською, вона – російською... Ти їх пам’ятаєш?

Відволікли мене від реальності – кафедра, як вулик. Але насправді лише з тобою я – у справжній реальності, оскільки саме вона дана мені Господом у моїх відчуттях. І саме ти їх неймовірно збагатила... Але ця реальність видається такою ірреальною...

Хіба що знову почую твій голос. Ти прямо стаханівка – вся в роботі. А справжнє життя проходить десь поруч...

Як мені не вистачає тебе... ОНА:

А меня наше с тобой общение на разных языках даже возбуждает. Вообще твой украинский плюс тембр твоего голоса – мягкий, мужественный и нежный – размягчает

7

меня, как тепло размягчает застывшее масло... Обожаю слушать тебя, чтобы ты не говорил.

Позвони мне, пожалуйста... ОН:

Добрий ранок, моя ніжна… Тобі гарний сон приснився? Тоді нехай збувається...

ОНА:

Я только что проснулась. ...Тронуло твое пожелание хорошего дня... Сегодняшний день обещает быть относительно спокойным – я даже не еду в офис. Работаю дома. Позвони, когда будет минутка между занятиями и беседами с обворожительными аспирантками... ОН:

Звичайно зателефоную. «Обворожительные» – це вже твоя фантазія, я говорив тільки про «обаятельных». Але всі вони слугують лише додатковим аргументом на користь того, що ти – найкраща.

Епістолярний жанр наразі не в моді, зараз взагалі мало читають. Але я дивлюся, як вимальовується картина діалогу, – ти знаєш, я його перечитую й мені не просто цікаво, я цим живу... Зустрінемося – перечитаємо наше листування ще раз, переживемо ще раз і полетимо далі...

Надобраніч, моя ніжна... ОНА:

Только хотела выключить компьютер – и увидела тебя... Удивилась, потому что думала, что ты все еще с гостями (ты говорил мне о них по телефону). А я вот продолжаю быть «стахановкой» – пишу отчеты.

... Я тоже люблю читать твои послания – они необыкновенные, как ты сам. Боже, как мне повезло! Наверное, я сделала в жизни что-то очень хорошее... Спокойной ночи, любимый. Буду засыпать и слышать твой голос: «Ну, где ты, моя

маленькая?»... ОН:

Моя ніжна... У мого приятеля є одна колега, професорка, яку я теж трохи віддалено знаю. То в

неї є дуже популярний вираз, який вона вживає де треба й де не треба, але виглядає це як треба, і звучить він приблизно так: да шо ж это такое?! I хоч говориться це одеською мовою, але суть глибока...

Я все ще не розумію, шо ж это такое, що насправді відбувається, але не хочу докопуватися до глибин, оскільки розумію, що все це мені не просто подобається, а затягує... І майбутнє мене не лякає...

Гарного дня тобі, моя маленька… ОНА:

Только что вернулась домой, включила компьютер, а тебя нет... Ты все еще «обмежений»? Ты помнишь, когла ты впервые употребил это слово и как это меня чуть не вывело из себя?

Сегодняшний вечер провела в компании гостей из Киева в чудесном ресторане «Венеция». Они все умничали, а я, глядя на расписанные стены, знаешь, о чем думала? Я представляла, что мы с тобой в настоящей Венеции... Ты был там? Я много где побывала, а там – нет. Все времени не хватало. Наверное, тебя ждала... Я представляла, как мы ходим с тобой по узеньким улочкам, взявшись за руки, а потом пьем кофе в маленьком уютном ресторанчике...

Давай уедем куда-нибудь далеко-далеко, где нет аспиранток и бизнесменов. Где только ты и я...

8

Я соскучилась. Как-то держалась до сегодняшнего дня, а вечером поняла, что безумно хочу прикоснуться к тебе, ощутить твое тепло... И услышать после всего: «9 баллов»... по шкале Рихтера

Не обращай внимание – это, наверное, алкоголь и полная луна... Спокойной ночи.

ОН:

Не бійся, моя маленька... Зірвалася почуттями, а потім – назад: «Это, наверное, алкоголь»… Не бійся бути

відвертою – це теж благо. Я переконаний, що в тебе небагато людей, з якими ти можеш і хочеш бути відвертою. Та що там небагато, мабуть, лише один і той далеко...

А про поїздки я теж думав. Більше того, ми це вирішимо. У Венеції я теж не був, хоча було кілька нагод, які я свідомо проігнорував. Але будуть ще й інші нагоди. Якщо ти мені довіриш, то я це організую, обіцяю. Добре?

А от спілкування не вистачає. Дуже... Серед поетичного мотлоху зустрів Бориса Олійника, правда, дуже сумного, але

вражає те, як ця людина глибоко відчуває і розуміє світ і душу… Ось послухай:

Заболю, затужу, заридаю... в собі, закурличу, А про очі людські засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя, І зоря покладе на мовчання моє печать. Забіліли сніги, забіліли на цілому світі. Опадає листок, як зів'яле чаїне крило, Там, де ми відбули, там, де наше відтьохкало літо, – Забіліли сніги... забіліли сніги... замело. Це приходить, мов сон. Це приходить до мене із марень: Теплий шепіт і схлип... чи сльоза, чи роса од ріки? І на обрій вечірній ляга, мов на еллінський мармур, Ледь означений профіль і тиха лілея руки. Я для інших одцвів, я під серцем сховав свої квіти. Я від ока чужого туманом осіннім укривсь. Але якось вночі підійди і торкни мої віти – Я тобі засвічусь, як нікому іще не світивсь!.. Заболю, затужу, заридаю... в собі, закурличу. А про очі людські

9

засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома на твоє праслов'янське обличчя, І зоря покладе на мовчання моє печать.

Ніжна моя, просто прослухай, але не проектуй це на нас; так, сказане неймовірно відображає те, що відчувається, але ми ж оптимісти, правда? ОНА:

Хочу к тебе... Уже первый час ночи, завтра мне рано вставать, а я не могу ни о чем другом

думать... Вспоминаю, как ты кормил меня конфетами. Как мы гуляли с тобой по

сентябрьскому Брюсселю. Как ты, не отрывая глаз, смотрел на меня, когда мы сидели в ресторанчике с коллегой: ты уже опьянел прилично (особенно, учитывая то, что ты из солидарности со мной, почти ничего не ел целый день!), он тебе задает какие-то вопросы, а ты уставился на меня и совершенно не хочешь ни о чем говорить...

Мы расстались с тобой всего 8 дней назад, а снова кажется, будто прошла вечность. Помнишь, наши последние полчаса в аэропорту? Я абсолютно не помню, о чем мы говорили тогда, помню только, что мне совсем не хотелось прощаться с тобой... Вот и сейчас. Знаю, что надо идти спать, а не могу.

Ну скажи, что мне делать?!...

Дощовий Брюссель не міг не зачаровувати погляд казковою досконалістю своїх

середньовічних форм і обрисів…

ОН:

Не поспішати. Ми перебуваємо на тому етапі закоханості, коли все приваблює й усе видається чарівним, коли ніщо не засмучує, коли не хочеш, ні – не можеш не те що сказати щось не те, а навіть подумати. Я знаю, що так не буде вічно, але я хотів би, щоб це тривало якомога довше...

Ти не поруч, і тому мені сумно й неспокійно, але, я повторюю, ми ж оптимісти… Я никогда не устану ждать, ты никогда не устанешь верить...

ОНА:

Тогда послушай со мной то, что звучит сейчас у меня в наушниках. Когда сможешь, конечно...

http://www.youtube.com/watch?v=I5LPHb1mu_M&feature=related (Квіти в волоссі, Бумбокс).

10

Мне совсем грустно... ОН:

Доброго ранку, моя маленька... Як я тебе розумію... Я теж засипаю й прокидаюся з одним і тим же, а навколо люди,

які нічого не знають і не підозрюють. І ти знаєш, як це непросто. Потерпи... Згадав Толстого: Надо жить, надо любить, надо верить. Поглянь, які гарні квіти я тобі приніс... (Подивись презентацію у додатку). Не я їх

виростив, але я ще вирощу... Гарного дня тобі. Зануришся у спілкування з молоддю, відволічешся, трохи

заспокоїшся... ОНА:

Спасибо тебе, любимый, за «маленькую», за цветы и тепло, которое идет от тебя... Мне понравилась фраза в презентации – Live is a moment. Don’t rush ahead. There

is much to taste of live in the now.2 Я побежала... Даже если не получится сегодня услышать тебя, я выдержу: ты

зарядил меня своей энергией... ОН:

День пройшов, сподіваюся, як планувався. Я вже тебе не відволікав своїми дзвінками, хоча телефон тримав при собі й постійно чекав від нього сигналу...

Але привітати тебе хочу конкретно: наші міста пройшли у півфінал Майдансу! За кого будемо вболівати далі? Не хотілося б з тобою бути по різні боки барикад, але навряд чи ти поступишся своїм патріотизмом, та і я не такий вже конформіст... Дилема... Цілую ніжно...

Не хочу сумувати, але послухай ось цю річ... http://www.youtube.com/watch?v=pX1nbDqgDQc (Тебе, моя последняя любовь,

Михаил Круг и Ирина Круг).

ОНА: Эту песню я слушаю чаще других последние несколько дней...

Мы вышли на связь практически одновременно – твое сообщение пришло за пять минут до того, как я включила компьютер...

Набирать тебе смс-ку не стала сознательно. Не зная, где ты и с кем находишься в конкретный момент времени, не хочется ставить тебя в неловкое положение. Но ты не написал, а значит, либо был занят, либо не смог...

...Проводить выходной день (а у нас тоже с утра выглянуло солнышко!) в одиночестве – не самое приятное занятие. Пиши мне иногда, если ты тоже сегодня работаешь, ладно? ОН:

Скажи, ти ревнива? Ти ревнуєш своїх чоловіків до... ну, сама розумієш? Ну, мене це, звичайно, не стосується, мене-то немає чого ревнувати, але все-таки? ОНА:

Ты, случайно, не из-за фразы из песни «скажи своей ревнующей жене» задал мне этот вопрос?.. ОН:

Звичайно, ні. Про це ми якось поговоримо. Але коли я спілкуюся лише з тобою і бачу лише тебе, я вириваю тебе з реальності й поміщаю у світ, де лише ти і я. Але так не буває, і я починаю розуміти, що тебе оточують інші люди, яким ти чимось зобов’язана, і які

2 Життя - то лиш момент. Не поспішай вперед. Є ще багато чого в цьому моменті, що варто спробувати саме

зараз (переклад автора).

11

чимось зобов’язані тобі, а отже твої стосунки не замикаються на мені, а можуть входити – і напевно входять – у протиріччя з іншими стосунками... Я в такому випадку просто роздвоююсь.

Інакше розум не витримує... ОНА:

Это, безусловно, так. Но причем здесь ревность?! То, что я испытываю в данном случае, больше похоже на чувство вины... Но в отношении моих близких оно трансформируется в повышенное внимание к ним с моей стороны, которого они от меня не видели давно. Причем все это абсолютно искренне с моей стороны. Так что, пока все хорошо...

И все-таки, где тут ревность? Ты предполагаешь, что я должна ее испытывать по отношению к тебе? Если честно, мне даже в голову это не приходило...То, что с нами сейчас происходит, мне кажется, не оставляет места другим сильным чувствам.

Хотя... ты своим вопросом заставил меня в этом усомниться... ОН:

Сонячний промінь сліпить мої очі. Це надихає, оскільки обіцяє тепло, яке, я точно знаю, буде не скоро. Більш реальним буде твоє тепло. Його поки що немає: телефон мовчить, поштова скринька порожня. Сподіваюся, в тебе все гаразд, чого я дуже бажаю, й ти просто поглинута рутиною.

Не зникай, добре? Гарного дня тобі...

ОНА:

...Оказывается, есть и приятные моменты в работе над составлением отчетов. Скажи, ты помнишь, когда все случилось?

Ты пришел ко мне в номер рано утром, и мы пили с тобой кофе. Потом, уже после всего... были самыми активными участниками обсуждения (наверное, кофе был слишком крепким)... Потом гуляли... Потом пили вино в ресторане...

А потом... ОН:

Ні кави, ні заходу не пам’ятаю. Так, прогулянку пам’ятаю – практично все. Вечора теж не пам’таю, а от коли до тебе прийшов – пам’ятаю… Все. Навіть те, що я змушений був тебе залишити – у ситуації, коли був переконаний, що зроблено далеко не все... Але залишив тебе тільки тому, що знав, що буде ще не один вечір...

Таки буде... ОНА:

Добрый день, любимый... Вчера не получилось прочитать твои сообщения – я и так побила все рекорды,

работая за компьютером с 8 утра до 9 вечера, практически без перерыва. И, наверное, работала бы еще, но, к счастью, пришли гости...

А когда все ушли, и я опять осталась одна, – налила себе бокал вина и выпила за День рождения нашей любви. Вспомнила, как все начиналось...

Это случилось еще в июне – тогда я впервые тебя заметила и оценила... Потом был июль – тогда я не решилась, а ты не удержал... Потом наступил сентябрь – я больше не могла ждать, а ты не хотел уходить... И, наконец, октябрь – три счастливых дня... И ты, встречающий меня на вокзале. И

«венские булочки». И прогулка по твоему городу, которая, наверняка, давалась тебе непросто... И полный «боекомплект», подготовленный тобой для поездки в Севастополь, – шоколадные трюфеля, сухофрукты, какой-то вкусный сыр, неизвестный мне ранее коньяк... Меня все это так тронуло. Мне дарили звезды и драгоценности, но НИКТО и НИКОГДА не делал для меня такого...

Спасибо тебе, любимый.

12

А это – небольшой музыкальный подарок к нашему Дню рождения: http://www.youtube.com/watch?v=BhwM0TSkXPU&feature=related (Три счастливых дня, Алла Пугачева).

Можешь позвонить мне? Лучше часов в 7 вечера (мы начинаем привыкать к общению именно в это время).

Если нет, хотя бы напиши...

Попри заржавілу велич військово-морського

флоту, легендарне місто на Чорному морі

зачаровує романтичною красою приморських

бульварів і спокоєм зникаючого сонця…

ОН:

Я зателефоную о сьомій. Принаймні, подам сигнал... ОНА:

Звони без сигналов, жду... ОН:

В мене теж є до тебе прохання, моя маленька. Часу немає, я це розумію, більше того, прагнення до спілкування обмежується

епістолярним форматом, а хочеться близькості й тепла, – слова ж спочатку гріють, потім втомлюють, а потім дратують... І це прикро, але від цього нікуди подітися, бо це життя, тому треба витримати розумний баланс, а як його витримаєш, коли почуття вирують, душа тягнеться, тіло ниє...

Я це розумію, але прошу тебе, просто дай знати, що з тобою все добре, ну, принаймні в межах сталої норми, добре?

Коли від тебе довго (цілих півдня!) нічого немає, я починаю переживати, а в голову лізуть всілякі дурниці (раптом хтось дістався твоєї скриньки, прочитав щось і тобі від цього зробив зле)...

Просто дай знати... Тобі вже сьогодні хто-небуть говорив, що ти чарівна? Ні? То я це тобі кажу – щоб ти

про це знала... Така на світі ти одна... http://www.youtube.com/watch?v=ZWPDj3ocmVo&feature=related (Скрипка грає, Василь Зінкевич). ОНА:

Прости, любимый, не хотела тебе мешать. Однако не могу не поделиться с тобой эмоциями от только что прослушанной (когда-то любимой, но давно забытой и зазвучавшей совсем по новому) песни... http://www.youtube.com/watch?v=QRYncY4tUWA (Скажи, откуда ты взялась, Игорь Тальков).

ОН:

13

Пісні Талькова мені подобалися, особливо «Летний дождь». Ти прислала дуже теплий спогад...

Знаєш, колись музичним вікном був вініл. У мого старого приятеля залишилося штук двісті, може, більше, великих дисків – практично всі хіти 80-х і початку 90-х. Якось він, пореходячи на цифру, запропонував їх мені і я не відмовився. Серед них є молодий, але вже надміру сумний Тальков з тоді ще юною Алегровою – в оригіналі від «Мелодії». Ти знаєш, є ще музичний радіоцентр «Радіотехніка», який все ще працює, але слухаю його я дуже рідко, хоча й не планую його позбутися, бо це пласт не лише культури моєї молодості (так, не юності, а молодості, а мені чомусь здається, що все краще ще попереду).

З Тальковим не повезло зустрітися, а от з Іриною зіткнувся. Було це Бог зна скільки років тому, ми з приятелями дорогою з Одеси на Миколаїв зупинилися на в’їзді до Коблево – там багатий придорожній базар з чудовим вибором риби й місцевих морепродуктів, ми часто там купували приготовлені місцеві мідії й домашнього посолу рибу. Чую збуджений гомін за спиною й виразний голос однієї базарної молодиці: «Боже, яка вона стара!»

Здивовано обертаюся й стикаюся з Алегровою, яка ніби-то й спокійна, але відчуває, що її впізнають і проводжають не просто зацікавленими поглядами. Зросту невисокого, гарна фігура. Вона не чула того коментаря, але мені запам’яталася безпосередня селянська грубість – яка вона стара! Так, зблизька Ірина була без лоску, з обличчям, покритим надмірним макіяжем, який тільки підсилював її вік... Але біля неї крутилося кілька напрочуд струнких, молодих і дуже привабливих парубків. Безумовно, вони мали позитивний вплив на співачку. Ірина з командою їхала гастрольним маршрутом через південні міста України - з Одеси до Миколаєва, чи навпаки, от ми й зіткнулися...

На сцені Ірина вже тоді грала роль імператриці. А Талькова вже давно не було...

PS. Не сумуй, ми ще політаємо. Попереду – тиждень, і нехай він буде для тебе приємним...

PSPS. У тебе напрочуд ніжні губи... ОНА:

...Очень люблю читать тебя. Знаю, что время и у меня и у тебя ограничено, но все же ... рассказывай мне иногда такие истории, хорошо? ОН:

Доброго ранку, моя ніжна... Сподіваюся, твій сон був нічим не затьмарений, ну окрім, звичайно, відчуття, що він

був неповним (як у Платонова народ)… Гарного тобі дня...

ОНА:

Сегодня впервые за прошедшее время я не смогла прочитать твои утренние послания: ни свет, ни заря пришлось бежать по делам. Только появилась возможность – сразу пишу...

Знаешь, о чем я подумала? Жизнь так быстротечна, мы строим какие-то планы, пишем свои дурацкие диссертации и отчеты, бегаем с одной встречи на другую, а жизнь распоряжается по-своему. Раз... и все. И мы можем не успеть сказать другу самые главные слова или съездить вместе в Стамбул, например...

Может, не будем ждать, а бросим все и встретимся где-нибудь посредине между нашими городами?

Знаю, ты скажешь, мол, надо дописать отчеты, надо встретиться с аспиранткой и т.д. Мне тоже, поверь, надо сделать не меньше, но я – сумасшедшая, я приеду...

...Прости меня, любимый. На самом деле, я все понимаю. Мы ответственны за тех, кого приручили. Это – не классика, это – жизнь. Просто сегодня целый день, не переставая, идет дождь, а в такую погоду всегда немного грустно... Да, и не слышала я тебя целую вечность... И услышу, судя по всему, не скоро: через полчаса бегу на важную

14

встречу. Сколько пробуду там – не знаю. Но обязательно, вернувшись домой, загляну в компьютер...

... Как ты? Надеюсь, удалось хоть немного поработать? Если, так же, как и я, сидишь за ПК, послушай: http://www.youtube.com/watch?v=3RbkeYfSL74 (Спроси, Ани Лорак).

ОН:

Так, я знаю цей кліп і він мені дуже подобається. І Кароліна подобається, але не стільки як жінка, скільки як явище. Ти будеш сміятися, але вона ніколи не була об’єктом моїх еротичних устремлінь, хоча в ній практично все бездоганне: і образ, і фігура, і манера триматися. Репертуар, щоправда, слабує, українською майже перестала співати, а згадай, яким шедевром був «Мій»...

Ну, і ще одне в мене є відчуття: Ані надто ще оптимістична й життєрадісна для таких речей, як ось ця, мені здається, глибинно-чуттєвими її пісні стануть трохи пізніше – тоді, коли вона переживе щось інше, ніж суцільний успіх, коли в неї почнуться проблеми з турком, коли з’являться інші чоловіки й з ними буде не все просто...

Але ця річ дуже вдало зіграна й подана... Не сумуй, моя ніжна... Я, на жаль, не все заплановане зробив. Неважний з мене тайм-менеджер – не

наполегливий і не мотивований.

В жизненной коллизии любой, Жалостью не суживая веки, Трудно, наблюдая за собой, Думать хорошо о человеке.3

От... Це погано, я от подумав і не зміг згадати, коли я був задоволений собою. Ні, згадав – не те, щоб я був задоволений собою, я згадав як – мені так здалося – мною були задоволені інші. А чи була задоволена мною ти? Якщо так, то коли?

Надобраніч, моя маленька. А я пішов ще раз слухати Ані... ОНА:

Да, любимый. Я была довольна тобой Когда – расскажу при встрече. Но ты не волнуйся, я действительно много, много раз была довольна тобой… ОН:

Ти знаєш, я, як пацан, радію, коли, відкриваючи скриньку, бачу, що там є нові повідомлення.

На цей раз не зрадів, але ніяким чином не хочу дати тобі привід думати, що я не задоволений. Власне, не зовсім так. Незадоволений я тільки тим, що не можу тебе розбудити ніжним-ніжним поцілунком...

Доброго ранку, моя маленька... ОНА:

Вчера ложилась спать с ощущением, что что-то не так. Но устала настолько, что решила: «Я подумаю об этом завтра» – прямо, как Скарлет О'Хара.

...Утром проснулась с тем же чувством. Долго лежала и, не открывая глаз, пыталась понять, откуда возникло это ощущение... Не буду утомлять тебя своими размышлениями, скажу только, что были, оказывается, вчера в нашем общении моменты, которые меня... то ли насторожили, то ли напугали... Я сама во всем виновата – спровоцировала тебя своими сумасшедшими предложениями...

В общем, я поняла, что немножко отпустила себя. Не стоило этого делать... Зная, что я мечтаю съездить в Баку, сын прислал мне несколько фотографий из интернета.

3 Автор - Игорь Губерман (прим. автора)

15

Посмотри на одну из них: может ты, как «непрофессиональный профессионал» и заметишь в ней недочеты, но мне еще больше захотелось туда поехать...

ОН:

Почну з самого низу. По-перше, фото чудове. І Баку, безумовно, варте того, щоб туди з’їздити. Занесемо

до програми пізнання світу... А от стосовно моментів, що тебе насторожили, – не відчув. Після розмови з тобою

був такий щасливий, що вже не міг дивитися на свої мороки й так до вечора нічого путнього не наваяв... Що ти там наворожила? Поділись.

На кафедрі – піца і чудовий стіл, наш колега – сорока восьми років! – піднатужився й народив хлопчика, а кафедральні молодиці (головним чином, забальзаківського віку) вовтузяться над столом, зараз будемо вітати щасливого батька.

А я побачив твої меседжі й прилип до них. Хоча ти посіяла якесь сум’яття. Можеш розцінювати це як погрозу, але я докладу всіх зусиль, аби між нами не трапилось нічого такого, що могло б хоч на крихту затьмарити наші стосунки.

PS. Слухай, а при чому тут Скарлет О'Хара? Я роман не читав, кіна не бачив, але

знаю, що у Скарлет було все так непросто й наплутано з чоловіками, що ще раз запитую: звідки в тебе асоціації зі Скарлет О'Хара? ОНА: Любимый, это же классика: Скарлетт любила повторять эту фразу – я подумаю об этом завтра… А вот это уже наша, украинская классика – Біда не в тім, що ти мене не любиш, біда, що я тебе не можу розлюбити (http://www.youtube.com/watch?NR=1&v=0qsLC8vtFfs, Минає день, минає ніч… Ані Лорак)…

Можешь позвонить сейчас? ОН:

Коли можна? 19-00?

16

ОНА:

Звони, когда захочешь. В 19, так в 19. Я жду тебя всегда... ОН:

Пісня гарна, виконана з душею, але слова не про нас, принаймні одна частина фрази...

Вже думав нічого тобі не писати, бо це переростає в залежність, яка виснажує, але подумав: ти ж подивишся скриньку перед сном, нічого не знайдеш там і з прикрістю підеш у ліжко, де тобі буде не затишно...

Тому кілька слів перед сном. Дуже хочу тебе побачити, хоча б уві сні. Сни я бачу рідко – я казав тобі, коли це буває. Спробую спровокувати, а завтра розповім. Зичу кольорових, насичених і приємних снів... ОНА:

После разговора с тобой я просто летаю!.. Откуда-то взялись силы после рабочего дня, поехала к маме и провела с ней

замечательный вечер. Хотя тебя всеравно не хватало… ...Я не очень хорошо знаю украинскую поэзию, но поэзию Лины Костенко люблю.

Вот послушай: Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн, на сьогодні, на завтра, назавжди! ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти окремо. І сьогодні, і завтра, й навік...

Подумай о нас, перед тем, как уснешь... ОН:

Мій ПК не витримує – починає зависати. Не встиг я натиснути на кнопку ОТПРАВИТЬ, як він завис. Але я з жалем відмітив,

що ти, мабуть, відправила свій меседж і виключила машину: хоча відправив я практично одразу ж, як побачив твій сигнал, відповідь зависла...

Лінин вірш гарний, але контекст у нього спроектований у минуле, коли все пройшло. Як і той, Олійника, що я тобі надіслав раніше. Я ж сподіваюся, у нас все лише починається. Все, спи, моя маленька... ОН: Я люблю, коли ми з тобою разом – я тодi забуваю про все й поволі сповзаю у безвiсть, коли у вухах лише кров шумить, а затуманений погляд бачить лише твою живу посмiшку й дивнi проблиски вогню з-пiд напiвприкритих повiк, а гаряче тiло твоє, що зливається з моїм, стає зовсiм моїм, i я вiдчуваю кожен порух в кожній твоїй клiтинці, i вiдчуваю не лише порух, а й усвiдомлюю, що то вже не ти i я, а то вже щось одне, неподiльне, збагачене, але воно тiльки-но утворилося, тiльки-но злилося, тiльки-но почало зростати, тому кипить, шумить, вирує, набираючи розгону, i ти не просто зриваєшся в провалля, ти злiтаєш у простiр, де об'ємна музика, яку можна погладити рукою, доносить до свiдомостi гарячi слова нiжностi, рожевий колiр яких веселкою огортає простiр, i ти починаєш розумiти, що ось зараз, ось тепер, нарештi, небо злилося з землею,

17

горизонт щез і марево його бурхливим потоком гарячої прохолоди пiдхоплює тебе й несе далi, вируючи, а музика, божественна музика стає все гучнiшою й гучнiшою, а ти з переляком i радісним сподiванням очiкуєш того неймовiрного, що пiдхопить тебе й понесе у прозору височiнь, і ось-таки воно несе тебе, а ти вже втрачаєш вiдчуття простору й часу, і мить, розтягнута до безкiнечностi, стає тією метою, до якої ти йшов все життя, але це потiм, пiзнiше, ти усвiдомиш це, а зараз, коли шаленство миті доводить твою кров до кипiння і ти вiдчуваєш, що ось зараз жили почнуть розриватися вiд напруги, й ти розумiєш, що тiльки подiлившись iз всесвiтом частинкою себе, свєї плоті, ти не тiльки збережеш себе, а й збагатиш себе щедро, й плоть твоя, здригаючись у пошуках виходу, нарештi полине вузеньким потоком на волю й саме тут, саме зараз свiдомiсть повертає тебе до реальностi, й ти починаєш розумiти, що зростати, збагачуватись можна, лише вiддаючи себе, й тодi ти вiдчуваєш, як млость м'якими пучками проходить по твоїй шкiрi, свiт сповiльнює свiй лет i свої оберти, й заспокоюючись на гойдалцi музики, яка вже пливе широким спокiйним потоком й перелицьовує кольори всесвiту вiд нiжного до дуже нiжного, ти вiдчуваєш запах тихого вiтру, але то не вiтер, то теплий порух ефiру, i ти пiднiмаєш повiки, затративши силу зусиль, і бачиш ще один стомлений вiд щастя погляд i легенька блискавка посмiшки, сповiльнена й не вимушена, ковзає по рожевих губах, на яких повiльно тануть слiди моїх поцiлункiв, і ти помiчаєш, що горизонт знову розклинює небо i землю, але ти знаєш, що то не надовго, то не назавжди, бо на те вони земля і небо, щоб зливатися, на те вiн i горизонт, щоб розклинювати їх, на те природа й дала нам життя, а життя дало нам сили, щоб ми мали щастя любити одне одного...

Доброго ранку, моя ніжна... ОНА:

Если бы ты написал мне это вчера ночью, я бы определенно не смогла уснуть спокойно... Я никогда таких, как ты, не встречала: в тебе поразительно уживаются вместе мужественность и чувственность, простота и экстраординарность, мудрость и мальчишество...

Пожалуйста, не называй наше с тобой общение «залежністю, яка виснажує»... Иначе я опять себе надумаю всякого и... перестану тебе писать. Ты же этого не хочешь, правда? ОН:

Дякую за комплімент, моя хороша. Щось подібне я чув нещодавно, коли героїня одного фільму сказала про чоловіка,

якого зустріла на своєму шляху: редко встретишь мужчину, в котором сочетается утонченный интеллигент и отчаянный головорез...

Своїх студентів я інколи – у вигляді вправи – прошу одним реченням описати феномен, який став предметом нашої уваги. Так от я подумав: а якщо одним реченням виразити те, що я зараз переживаю? Я спробував. Це речення ти прочитала в попередньому листі.

Але навіщо ти мені погрожуєш – «перестану писать»? Ти ж знаєш, у цьому немає ніякої потреби. Ніякогісінької...

Гарного дня... ОНА:

...До сих пор не могу прийти в себя после твоего утреннего послания... Я просто купаюсь в твоих словах, вспоминаю отдельные фразы и ... земля уходит из-под ног...

Знаешь, о чем я подумала? Когда-нибудь, когда наши «очень важные» земные дела закончатся, мы уедем с тобой куда-нибудь далеко-далеко, снимем маленький домик, где ты будешь писать целыми днями, а я буду готовить тебе разные вкусности... А вечером, сидя у камина, ты будешь читать мне вслух... ОН:

Мені подобаються твої мрії… Хотів продовжити думку, але треба йти відпочивати.

18

А перед цим хочу поділитися з тобою своїм баченням нічного Едінбургу, а також тим, як місто, вірніше, його люди виглядають вдень.

Скажи, різницю відчуваєш? Ну, годі, годі, спи, поїдемо...

ОН:

Доброго ранку, моя радість. Ти добре спала? Ну, то й добре. Я пішов до ліжка о дванадцятій, але не засипалось, навпаки почав душити кашель -

сухий, ядучий, невідривний. Зрозумів, що зробив щось не те, але не зрозумів, що саме. Встав, нагрів молока, добавив меду, без бажання випив, зігріваючи горло. Випив ліки. Десь о першій пішов до ліжка. Пригорнув тебе і заснув.

Снів не бачив, але тривога за тим, що час летить неймовірно швидко, не полишає. З іншого боку, він несе мене назустріч тобі...

Гарного тобі дня... ОНА:

Доброе утро, любимый. Опять убежала из дома рано и не смогла сразу ответить на твое письмо. Хотя

зашла в почту почти одновременно с тобой... Знаешь, у меня за эти последние две недели как-то незаметно изменился мой

режим, формировавшийся до этого годами. Всегда была «полуночницей», любила работать по ночам – именно тогда чувствовала прилив энергии. Вставала обычно поздно – благо, последние почти 20 лет имела такую возможность.

Сейчас все наоборот. Просыпаюсь без будильника, полная энергии. Сегодня, например, проснувшись, открыла глаза и посмотрела на часы: было 5-47. Решила, что это уже слишком, и попыталась опять уснуть. Но так и не смогла. Лежала в кромешной тьме, пока солнечный лучик не стал пробиваться через жалюзи... Спасибо тебе за фотографии Эдинбурга. Ночные очень понравились, дневные – нет (не люблю, когда люди выставляют свою наготу), хотя посмешили – я даже не предполагала, что консервативные шотландцы так развлекаются. Смотрела на ночной Эдинбург, восхищалась в очередной раз твоим эстетическим чутьем и думала про то, что когда-то гуляла там одна, а, может, где-то рядом ходил и ты...

Это плохо, что ты никак не можешь вылечиться. Не болей, пожалуйста. У меня сердце сжимается, когда я слышу, как ты кашляешь... Пей побольше разной теплой жидкости (чай, молоко, воду), желательно с медом и маслом. На ночь можно с красным вином...

И поменьше общайся с разными аспирантками... ОН:

Оскільки ми з тобою спілкуємося у форматі епістолярного діалогу, то це означає, що діалог треба підтримувати, що я й збираюся робити надалі.

Але почну з кінця твого листа: з аспірантками я не хочу припиняти спілкуватися й буду це робити надалі, принаймні, з однією метою: щоб зайвий раз переконатися, що ти – найкраща.

Лікуватися буду, бо дуже хочу зустрітися з тобою здоровим: уявляєш той жах, коли кашель починає душити якраз перед або одразу ж після поцілунку...

Едінбург дійсно величне місто, але воно надто величне. Якщо чесно, я віддаю перевагу маленьким, старим, з покрученими вуличками містам – Дубровніку, Вероні, Будві, Ла-Валетті, Таллінну, старим Афінам, Ментону, тому ж таки старому Кракову чи старій Генуї або ж Празі... Едінбург, як і Лондон вражає своєю величчю, й, мабуть, є люди, які не можуть його не любити. І він дійсно гарний – ну от як на моїх фото, хоча вони й покриті нальотом туристичного глянцю. А Nude Ride4 – це не британський феномен, його географія більш широка, але мене він всеодно вразив, при чому не сам факт, а те, що

4 Велосипедні перегони людей без одягу – прим. автора.

19

люди не боялися виглядати непривабливими – за рідкісним винятком, вони такими й були, але вони не соромилися бути такими, як є, й не прагнули бути кращими. Я хочу, щоб ти зрозуміла, що я показую тобі дещо інше, ніж просто оголених британців. Я правий?

Я сьогодні прокинувся десь о шостій, але після звичних і необхідних процедур теж повернувся до ліжка, хоча вже через 15 хвилин був на ногах і більше не лягав. Виходить, п’ять годин на сон. А ти, виходить, ніжилася в ліжку до того часу, поки, як Жванецькому, сонце «из зенита ударило прямо в глаз»? Зважаючи на те, коли зараз сходить сонце, виходить непогано. Єдине для мене розчарування, що ти бавилася з сонячним зайчиком, а не з...

Гаразд, не буду зухваліти й заважати тобі важко працювати. То ж я чекатиму. Я чекатиму… http://www.youtube.com/watch?v=eYeq26JSo4I (Я чекатиму, Дмитро Корс)

ОН:

Тебе не почув – день пройшов марно... Звичайно, п’ять годин сну попередньої ночі далися взнаки – учора ввечері

відключився вже по десятій... Прокинувся з думкою: де ти і як ти? То як ти? Прокинешся, повідом, що у нас учора

не спрацювало. Бо я чекатиму...

ОНА:

Доброе утро... Хоть и не такое доброе, как обычно – вчера не слышала тебя... Была занята весь вечер, вернулась домой после полуночи. Ты уже давно спал... А утром меня не разбудил даже лучик – с утра небо затянуто тучами.

Скажи, тебе тоже плохо без меня? ОН:

Мені погано без тебе. Дуже погано. Навіщо запитувати? Слава богу, все стало на свої місця. Ти будеш ображатися, але вчора сам по собі вималювався експеримент:

пам’ятаєш, у живих істот, як показав Нобелівський лауреат Іван Петрович Павлов, на певний подразник формується умовний рефлекс-відповідь. Кілька днів ми домовлялися про 19-00, а вчора не змогли, але я всеодно вирішив зателефонувати о 19-ій, і був переконаний, що рефлекс у нас сформований. Принаймні ближче до 19-00 в мене поселилося збудження й очікування чогось важливого... Виявилося, що ми не собаки Павлова: з твого запізно отриманого повідомлення я зрозумів, що твоя ситуація ламає рамки наукових уявлень...

А як з цим сьогодні? …Тебе мені справді не вистачає. Я хворий на тебе – це окрилює й засмучує: чому

так пізно? Може це справді любов? Думаю, ні – переконаний – так, це вона... Зичу гарного дня і нехай береже тебе Бог...

ОНА: Мне безумно нравится разговаривать с тобой. Особенно, когда я слышу твой голос, замечаю все интонации, чувствую малейшие реакции и перепады в настроении. У тебя, правда, очень приятный тембр голоса – немного приглушенный, бархатный... Кажется, я понемногу привыкаю жить от тебя вдалеке. Вначале мне хотелось сорваться, все бросить и мчаться к тебе. Потом я злилась, что ТЫ этого не делаешь. А теперь мне почти хватает одного твоего звонка. Вот только когда ложусь в холодную постель, почему-то так хочется, чтобы ты обнял меня крепко-крепко...

Пойду ложиться и смотреть Майданс... Ведь мы же смотрим его вместе?! А пока послушай: http://www.youtube.com/watch?v=5GZdXJNbWwg&feature=related (Нежность моя, Валерия).

ОН:

20

Вогонь-дівчина, скільки енергії... Валерія – одна з моїх найулюбленіших. Але от подумав: а якщо трапиться таке, що зустрів би наживо, то що? Ти знаєш, не можу змоделювати ситуацію...

Це погано, треба розібратися. Розберуся... Слухай, у нас діалог, правда? То, мабуть, в поточних повідомленнях варто

враховувати контекст попередніх? Ти зрозуміла, про що я?.. Ну, працюй, працюй, тільки без фанатизму. Потребую твоєї уваги ще лише на мить.

Хотів запитати тебе про щастя… Для себе я давно зрозумів, що щастя, як і любов, – це той стан душі, в якому людина прекрасна. Для чоловіка цей стан настає тоді, коли жінка, яку він кохає, відчуває себе щасливою...

Скажи, ти щаслива?... ОНА:

Про диалог не поняла. Я тебе на что-то не ответила? Мне показалось, что большинство вопросов в твоих последних посланиях были риторическими... Или нет?

Про счастье. Счастье – это просто… глаз любимых взгляд… Счастье – это просто… осенний листопад… Счастье – это просто… утром пенье птиц… Счастье – это просто… исполненный каприз… Счастье – это просто… за руку вдвоем… Счастье – это просто… уютный, теплый дом… Счастье – это просто… рассветный луч в окне… Счастье – это просто… быть наедине… Счастье – это просто… смелый, летний дождь… Счастье – это просто… в гармонии живешь… Счастье – это просто… чувствовать, мечтать… Счастье – это просто… позволь душе летать… Счастье – это просто… душевный разговор… Счастье – это просто… укрытый снегом двор… Счастье – это просто… радуга с небес… Счастье – это просто… творческий процесс… Счастье – это просто… сознанье, что любим… Счастье – это просто… словом лишь одним… Счастье – это просто… любимый человек… Счастье – это просто… мгновенье или век…

Конечно, я счастлива. Обнимаю тебя нежно... ОНА:

А ты вечером выйдешь погулять с Аскольдом – так, кажется, зовут твою симпатичную псину? ОН:

Ну, ось, бачиш, а ти кажеш, що про діалог не зрозуміла. Я ж запитував, як із цим сьогодні, – коли (о котрій) виходити з собакою гуляти? До речі, вже пора, й від нього привіт...

А за вірш дякую. Просто, зрозуміло, інваріантно, душевно... Хоча в чому «счастье быть наедине», не зовсім розумію. Але не все ж на мій розум... ОН:

Доброго ранку, моя світла... Звичайно, ти вже прокинулась і, можливо, навіть залишила нагріте тобою ліжко.

Розумію сум за втраченою вчора перемогою в Майдансі, до якої так довго вони йшли. Вчора, одразу ж після оголошення фіналістів, ми вийшли з Аскольдом на двір, в

мене таке враження, що він уже знає, чому, бо швидко справився й готовий був підніматися назад на сьомий поверх. Але на дворі, серед навали машин, я побачив

21

хлопця, який ніс на руках дівчину – я так думаю, оскільки було близько півночі й зовсім не сонячно. Хлопець ніс її до баку зі сміттям, ще й зробив розмах, ніби хотів її туди скинути. Вона, охопивши його шию руками, міцно притискалася до нього, а через низьку талію модних джинсів й коротеньку курточку вся її спина оголилася так, що навіть в темноті була помітна лінія, що розділяє сідниці. Я попрямував до них: якщо викине – заберу або ж попрошу в нього не викидати, молодиця знадобиться... Але він або передумав, або то був просто жарт – ну, от такий жарт, – і закружляв з нею на неширокому плацу серед машин біля сміттєвого баку. От такий-от майданс...

Я зрозумів, що мені там робити нічого й посунув додому. …Мені тебе дуже не вистачає. Не злись, що я не кидаю все й не лечу до тебе. На

те є свої причини, і ти їх знаєш... Гарного тобі дня. А тут день розпочинається чудово: хоч і прохолодно, але сонячно

й тихо. Треба не проґавити час осінніх шашликів... Пригортаю ніжно-ніжно...

ОНА: Доброе утро, любимый…

Вчерашний просмотр Майданса определенно останется в моей в памяти. Ты поддерживал меня все время – особенно меня тронула твоя ночная смс...

Спасибо тебе, родной. ОНА:

Скажи, а ты во сколько уходишь в гости? А вернешься? А когда вернешься, ты же должен будешь снова вывести Аскольда погулять? Ты

же не можешь поступить с ним бесчеловечно... Я просто пытаюсь найти возможность пообщаться с тобой после того, как ты

выпьешь алкоголь. Мне так понравилось в прошлый раз, на День учителя – ты был такой раскованный и совсем не сдерживал своих эмоций...

Если не сможешь позвонить мне, напиши хотя бы смс. Я должна знать, что ты помнишь обо мне. Обещай, что постараешься, хорошо? ОН:

Нас запросили на день народження на 15-00. Отже, вдома я буду реально о 20, а то й пізніше. Десь тоді й вийду подихати. Я пошлю тобі смс, не віддаляй від себе мобілку, добре? Але я б набрав тебе десь близько шостої, коли вийду «покурити» на свіже повітря… ОН:

Все, я йду на пиятику, яку зневажаю, а щоб зненавидіти її ще більше, я інколи напиваюся до нестями. Сентенція про пиятику – від Богумила Райнова, якого часто цитує мій приятель з педуніверситету. Сподіваюся, цього не трапиться сьогодні. Прошу, не заздри... ОН:

Моя ніжна, я хочу тобі подякувати. Перш за все за те, що завдяки тобі я-таки змінююся. Я витримав важке сидіння за багатим наїдками й напоями столом і не перебрав тієї дози, яка могла б стати критичною для подальшої активності.

Насправді обід-вечірка були дружніми і приязними, панувала атмосфера іронії, веселощів і доброти. Через три години сидіння я вийшов на повітря й почув тебе. Пробач, що мене відволікли, і я не зміг з тобою нормально переговорити й нормально завершити розмову. Пробач мене, добре?

Якби ти знала, скільки ніжності накопичилося в мені до тебе, і як я хочу все це віддати тобі!

Я знову тебе набрав десь о восьмій і не отримав відповіді – можливо, ти відпочивала (о шостій ти вже була в ліжку), можливо, просто вимкнула телефон, можливо, ще щось... Але я спробую зателефонувати о 22-00. Зможеш? Я чекатиму...

До речі, ти прослухала Корса, я тобі якось пересилав? Я чекатиму, пам’ятаєш?

22

ОН:

22-00 теж виявилися без відповіді... Жалко. Сподіваюся, то не надовго...

ОНА: Привет... Я уже в офисе, и пока здесь никого нет, могу с тобой поговорить. Меня, действительно, очень расстроил вчерашний наш разговор, точнее его

резкое завершение. И мне так захотелось уйти куда-нибудь, чтобы не смотреть в пустой ящик и на молчащий телефон... И выпить тоже хотелось... Именно поэтому я так обрадовалась поступившему предложению коллеги поужинать вместе. Я хотела отвлечься от всяких дурных мыслей и у меня это получилось. Я отключила звук в телефоне, поэтому пропустила твои звонки. Но это, наверное, и хорошо – кто знает, чего бы я тебе наговорила. Да, ты и сам все понимаешь...

Хотя, если честно, весь вечер, сидя в ресторане и глядя на своего визави, я думала о том, что таких, как ты, больше нет... ОН:

Диво моє, я знаю, що вчора розмова не була завершена... Я не хочу виправдуватися, бо ситуація, з одного боку, була проста до болю – я дуже хотів почути тебе, тому залишив гамірний стіл і вийшов на вулицю, щоб поговорити з тобою, – з іншого боку, вона перетворилася на небажану, коли з кафе вивалилися інші разом з моїми й посунули до мене – в цій ситуації розмова втрачала сенс, оскільки переставала бути невимушеною...

З твоїх слів я зрозумів, що я вивів тебе з рівноваги й ти готова була зі мною на різкість... З одного боку, це прикро, з іншого – важко мені тебе уявити іншою, ніж я тебе знаю. Можливо, тому, що я тебе знаю саме такою й не знаю іншою... Ти мене пробачила? Тоді проїхали.

Звичайно, мовчання на мої пізніші дзвінки залишало мене в невизначеності, а тому було особливо болісним... Але все, нити не буду. Чекаю від нашого спілкування тільки того, що й раніше: окрилення. «...я смотрела на него и думала о том, что таких, как ты, больше нет...» І що з цього випливає? Я можу зателефонувати тобі зараз? Кинь «!» смс-кою... ОНА:

Оказывается, ты, и правда, меня не знаешь. Резкость – черта мне совсем не свойственная. Я не была выведена из равновесия, я была подавлена. И прощать мне тебя не за что. Ты ни в чем не виноват. Это просто я так неадекватно реагирую Поэтому согласна – проехали.

А последняя моя фраза означала только одно – несмотря ни на что, ты – лучшее, что у меня есть... ОН:

«…лучшее, что у меня есть...» Чому середній рід? Пояснити, коли його застосовують? Ну та годі…

Так виходить, моя маленька, що я тебе не знаю. Я знаю тебе в ситуації, коли в тебе не було ніяких збурень і подразників, коли все

добре. А люди проявляють свою справжню суть у двох випадках: тоді, коли вони реагують на горе інших, і тоді, коли вони реагують на успіх інших. Друга ситуація – більш показова.

Але я хочу тебе знати глибше і ближче, й буду тебе пізнавати до «летального исхода»... Я посміхнувся, прочитавши, що я «лучшее, что у меня есть». Бо згадав старий анекдот про міжнародний конкурс. Тортів…

Такої сили, красоти, багатства кулінарних витворів в одному місці ще не збиралося. Британці зробили щось неймовірне й повісили табличку: кращий торт в Європі. Американці зробили щось неймовірне й написали: кращий торт у світі. А поруч (UK,

23

Ukraine and USA на всіх міжнародних форумах розташовані поруч – за алфавітом) на гарному столі стояв Київський торт, біля нього табличка: кращий торт у цьому павільйоні...

…Чи правильно я зрозумів, що я схожий на того торта у павільйоні твоїх цінностей? А от ти для мене найкраща у світі – без усяких аналогій з американським тортом. Бо я тебе дуже люблю... Можна я зателефоную? ОНА:

Жду. ОН:

Не договорили ми… Не договорив я, не дослухав тебе. Вибач... Бачиш, ми почали занурюватися в делікатну сферу і невідомо, до чого це

приведе... Мене тішить, що в нас з’явилася довіра, що ми прагнемо бути відвертими, я переконаний, що були б ми частіше разом і ближче, ми б значно швидше відчинили навстіж двері своїх душ – невгамовних і неприкаяних. Саме таких... Добре, що хочемо й прагнемо, хоча ти звернула увагу на те, що тіла наші злилися раніше, ніж душі? Мабуть тому, що відчували, що це йде слідом... Так?

Ти знаєш, я давно розумів, що ти одна, й не міг зрозуміти, чому. Не міг зрозуміти, як т а к а жінка може бути одна? Власне, відповідь я відчував, але сформулювати зміг лише сьогодні після нашої розмови: просто не виявилося в твоєму просторі чоловіка такого польоту, якого прагнеш ти. Ти просто такого раніше не зустрічала. Оскільки я-таки можу помилятися, то скажи, так?

ОНА: Стараюсь «поддерживать диалог» и сбалансировать соотношение твоих и моих

посланий... И да и нет. Давай обсудим это при встрече. На самом деле, мне просто очень не хватает тебя. Ты прав, слова – это не самое совершенное выражение любви, но если они такие, например, как твое описание чувств в одном предложении (я постоянно его перечитываю!) – они приближены к совершенству...

Мне тоже очень хочется к тебе. Я посчитала: до встречи осталось ровно две недели... ОН:

На жаль, ще аж два довгих тижні! Справимось? Але це означає, що почав худнути жовтень і до його завершення – всього-нічого. Так і життя промине…

Все, вибач, люба, наразі не можу писати... Обіймаю ніжно... ОН:

Ще один меседж – по суті твого повідомлення. Мені теж подобається спілкування з тобою, і я зворушений тим, як ти реагуєш на ті

речі – зокрема, на мій голос, – до яких я ставлюся стримано. Я чув свій голос у запису – був здивований, що він звучить зовсім не так, як я сам його чую, й він мені не сподобався. Тому принаймні формулювати те, що я говорю, намагаюся під контролем.

Але турбує мене інше. Розмови, зрештою, можуть набриднути, якщо не будуть підкріплені чимось іншим. От я й думаю, як цей баланс витримати, не впадаючи в крайність. Пам’ятаєш, що виснажило шестидесятників? «Ми не говорили про любов, ми просто нею займалися». А ми говоримо. І нас може виснажити це. Тому потрібен баланс…

Я вже живу твоїм приїздом. А поки що гарних тобі снів, моя ніжна. Вже майже північ...

PS. І ніжний поцілунок на ніч, моя жадана... ОН:

Доброго ранку, моя маленка... Що наснилось?

24

Я ще не говорив тобі, а в тебе не було нагоди переконатися в тому, що я дуже сентиментальний... Тільки не смійся: щойно розплакався, допомагаючи сину ваяти есе, – практично на рівному місці. Україну жалко...

Просто послухай – без усяких проекцій, тим більше не зважай на кінець. Не знаю чому, я прив’язався до цієї мелодії, твої меридіани постійно звучать під черепом... http://www.youtube.com/watch?v=bDRmQgBXyEA (Мерідіани, Мері)

Учора я написав тобі, що наші тіла злилися раніше, ніж душі, а сьогодні зрозумів, що це дійсно так, але тіла злилися, тому що душі відчули єдність і потяглися назустріч одна одній і злилися тілами...

Все, поспішаю на заняття. Гарного дня тобі, моя жадана...

ОНА:

Знаю, что ты сейчас на занятиях, а у меня появилась минутка, – мои гости пошли обедать, ну, а я осталась в офисе и решила отправить тебе ссылки на парочку последних передач с местных телеканалов. Ты меня там увидишь: хожу и выступаю в компании наших акционеров. Я, также как и ты, не в восторге от себя на видео и в аудио формате, но, по крайней мере, ты можешь увидеть, в чем я одета (ты меня об этом все время спрашиваешь)...

Если будет перерывчик между парами – посмотри, а я уже бегу на очередное совещание...

По поводу «лучшего торта в павильоне» поговорим вечером. Хочу слышать твой голос... ОНА:

Прочитала на своем основном ящике о твоем предстоящем награждении. Я горжусь тобой, любимый. Уверена, ты, как никто другой, достоин этой высокой награды. Чтобы ты там не говорил по этому поводу…

Специально скопировала это письмо: во-первых для истории, а во-вторых, чтоб у тебя комплексы не появлялись, когда я тебе свои телерепортажи пересылаю... ОН:

По-перше, радість моя, ти маєш чудовий вигляд, – особливо у першому сюжеті серед цих суворих дядьків і тьоток, а по-друге, я пишаюся, що така жінка звернула на мене свій погляд...

У мене пара десь до другої по обіді. Буде вікно опісля (навіть щілина) – дай знати. Чекаю на твій сигнал. Я чекатиму.... ОНА:

Не хочу «щілину», хочу багато і довго…

ОН: Прийшов на роботу. Відкрив фрінет. У віконці пошти не побачив жодної жирної

цифри. Це погано: жирна цифра означає, що є повідомлення. Жирної цифри немає. Значить, повідомлення немає. І в глибині свідомості починає жевріти тривога. Ага, сам собі думаю. Не перевірити пошту ти не могла – ти вчора говорила: напиши. Скоріш за все, ти її перевірила. Але відповіді від тебе немає. Значить хтось або щось тобі завадило. Хтось навряд чи – ти незалежна. Значить щось. Що?

В голову лізе найгірший варіант. Ти що, поставила мене на лічильник? Позавчора сказала: раз, учора сказала: два? І це після того, як ти зруйнувала усі мої мрії, які я роками плекав, допоки тебе не зустрів?

...Все. Просто посмійся над тим, що ти щойно прочитала. Після твоїх щасливих очей, після твоїх ніжних губ (з кислинкою), після тепла твого тіла – ніяких лічильників і тривог.

Ти – моя...

ОНА:

25

Доброе утро, мой милый, любимый и единственный... Ну, и повеселил же ты меня с утра своими предположениями! На самом деле, все

гораздо проще. Вчера мне так и не удалось попасть домой после разговора с тобой. История с коллегой имела неожиданное и веселое продолжение (потом расскажу). Домой вернулась достаточно поздно, по крайней мере, для того, чтобы включить компьютер. Он у меня не личный, как у тебя, а «общественный», поэтому было бы странно видеть домашним меня, решившую поработать за полночь...

А утром я проснулась в 6-00 и сразу подумала о том, что ты, кажется, просыпаешься в это же время. И лежишь сейчас, также как я, не открывая глаз. И думаем мы приблизительно об одном и том же... Сразу же зашла в почту и прочитала все твои сообщения. Тепло разлилось внутри – как же я тебя люблю... Ответить ни тогда, ни сейчас не могу – у меня опять «сумасшедший дом»: коллеги, встречи, совещания т.п. Но обязательно отвечу, ты же знаешь...

Сегодня уже взяла билет (еду в твой город!) – прибываю тем же поездом, что и всегда. Понимаю, что не все от нас зависит, но все-таки: если у тебя будет возможность выбирать – приехать ко мне утром или остаться подольше вечером – выбери второе, пожалуйста... Надеюсь, что услышу твой голос сегодня. Какой у тебя график на сегодня? ОН:

Ну, от, бачиш, як все просто стає на свої місця, і до якого сказу може довести нормальну людину просто невизначеність...

А ти розумієш, що ми з тобою разом пишемо новий роман – роман про сучасних Ромео і Джульєту? У романі є нюанси: Ромео і Джульєта забальзаківського віку, а роман не матиме трагічного завершення, принаймні я так це бачу. Невідомо, яке буде продовження, але цей роман – процес, як і життя наше...

Якщо зможеш вийти на зв’язок до 14-00 – просто зателефонуй без будь-яких гальм. На 14-у у мене запланована нарада у проректора, а потім бог знає ще що, так що потім – тільки до часу нашого рефлексу. Цілую... ОНА:

Аналогия с Ромео и Джульеттой мне не очень нравится. А вот идея истории в письмах двух взрослых, умных и красивых – интересна... Кстати, пыталась вспомнить что-то подобное из прочитанного, – так и не смогла. Из последнего понравилась Анна Гавальда. Но мужчины обычно такое не любят. Да, еще Ремарк когда-то впечатлил. Та же «Триумфальная арка». Надо бы перечитать: сейчас, наверное, все будет по-другому восприниматься...

Как бы там ни было, уверена, что так как ТЫ, никто не опишет свои чувства в одном предложении... Поэтому мысль о том, чтоб провести вместе неделю (месяц, год...) в загородном домике, где я буду варить тебе вареники, а ты по вечерам у камина читать мне новые страницы романа, остается актуальной... ОНА:

Позвонить не смогу – в офисе все время люди. Будем усиливать рефлексы... ОН:

Жалко, але розумію. Цілую...

ОНА: Может, лучше вечером созвонимся? Я буду одна, тогда и поговорим обо всем...

Пока не могу сказать точное время, но где-то после 19-ти. Сможешь? ОН:

Гаразд, нехай буде 19-00, якщо будеш обмежена – передзвоню пізніше. Біжу вже на пару (ну, не біжу, а виважено й спроквола рухаюся в правильному напрямку). ОНА:

26

Не знаю, что со мною сегодня... Я ужасно хочу к тебе. Не знаю, как это происходит у мужчин, а я ощущаю внутри себя волны, идущие снизу вверх... С каждым часом мне все труднее сосредоточиться на внедрении и мониторинге... Слово «внедрение» вообще вызывает у меня очередной прилив. Ты, как всегда, прав: баланс слов и дел все-таки нарушается... ОН:

А ты думаешь, я могу работать? Ты думаешь, я могу закончить эту рукопись? При слове «закончить»... Ну, сама знаешь... Ну что ты со мной делаешь?! ОНА:

Появилась минутка – хочу сказать, что помню о тебе постоянно, и пожелать нескучного и недолгого совещания у проректора...

Хочу к тебе... ОН:

Нарада закінчилася просто й продуктивно – наш проректор, який нещодавно замінив проректорку (чула таке гендерне формулювання?) – мужик рішучий, навіть різкуватий і дуже далекий від педагогіки. Прийшов з Міносвіти (чи його звідти пішли), де він усіх «строїв» (слово не з української, але напрочуд адекватне), тепер строїть тих, хто піддається і ще не построєний.

Я ж – ти, мабуть, здогадуєшся – строєм не ходжу. Але й не плюю проти вітру бездумно, а тільки за наявності необхідності чи резону (о закрутив, блін!). Тому працюю тихо, але акуратно. І увесь час думаю про тебе...

Цілую... ОН:

Звичайно, хочеться не лише говорити, а й бачити, відчувати, торкатися, обіймати, заспокоювати, пригортати, голубити, поцілувати, розцілувати, приласкати, обігріти, поніжити – і любити, любити, любити...

Але знаєш, стало легше. Від спілкування, здавалося б порожнього, – а скільки передалося тепла, не енергії, а саме тепла, яке заспокоює... Сподіваюся, що я тебе не втомив.

Чомусь здається, що ми в розмові більш легковажні, ніж коли пишемо. Можливо тому, що все відбувається наживо, відчуваєш нюанси й переливи, людина видається ближчою, тому туга зникає, здається, зробиш крок і торкнешся...

Звичайно, краще, коли поруч, але й так відчуваєш подих і зміни настрою. Я сказав, що зголоднів і з’їв три миски супу (це правда, по-перше, я був голодний, по-друге – суп був смачний, по-третє, третю миску я вже просто доїв – жалко було залишати дещицю в каструлі), так от, я сказав і одразу ж відчув легку зміну настрою в тобі. Тому хочу заспокоїти: суп варив я, все в нормі... Для тебе теж зварю й обіцяю, тобі сподобається...

Мабуть, пора. Навіть коли ти сама... ОН:

Доброго ранку, моя жадана... Мабуть вчора ти ще довго не спала. Й мені не спалося, а ніч, як море...

«Не спалося, а ніч, як море» – це вже від Шевченка. Ти знаєш, він був надзвичайно тонким ліриком, ось послухай: Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якоє тихеє ти слово Тоді б промовила мені? Ніякого. І не пізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: Снилося дурній. – А я зрадів би, моє диво!

27

Моя ти доле чорнобрива! Якби побачив, нагадав Веселеє та молодеє Колишнє лишенько лихеє. Я заридав би, заридав! І помоливсь, що не правдивим, А сном лукавим розійшлось, Слізьми-водою розлилось Колишнєє святеє диво!

Мене вражає... Але єдине, чого я не хочу – то це того, щоб ці рядки колись могли б бути сказані й про нас...

...Прокинувся, – а він в напрузі. Мені тебе не вистачає, а йому – тим більше... ОНА:

Доброе утро... Я вчера еще немного поработала – дописывала тезисы завтрашнего выступления.

Но работалось легко, несмотря на позднее время. Последний наш разговор мне тоже добавил тепла и энергии, и я, правда, почти успокоилась... По крайней мере, уснула быстро и спала спокойно.

А утром проснулась и подумала о том, что мы скоро опять встретимся. Почему-то вспомнила, как мы с тобой в первый раз были там вместе… Скажи, а почему ты тогда, хотя бы ради приличия, не поприставал ко мне?..

А еще у меня сегодня такое чувство, что мы с тобой не расставались. Вчера на ночь поговорили, вот сейчас опять разговариваем...

Поражена неизвестным для меня Шевченко – всегда воспринимала его как гражданского поэта. Помню, у меня в детстве (я тогда жила в России) дома был томик его стихов, я даже выучила несколько ...

Просвещай меня, дикую, ладно, милый?

PS. Да, и еще одно... Не пиши мне пока про то, что у тебя напряжение с утра, – иначе я опять начну приставать к тебе с непристойными предложениями... ОНА:

Я уже окончательно проснулась, умылась, пью кофе и слушаю музыку... Хочу, чтоб и ты послушал, как будет перерыв в работе – никаких выводов, просто ассоциации... http://www.youtube.com/watch?v=ub7e9EJBbMk (Лето – это маленькая жизнь, Олег Митяев).

Не буду мешать тебе работать. Начну и сама собираться – сегодня опять много дел. Не уверена даже, что смогу поговорить с тобой вечером... Хотя, безусловно, рефлекс уже сработает... ОН:

Пісня – не просто талановита, це – шедевр. Таке може створити людина, яка тонко відчуває світ і може це передати... Кліпу раніше не бачив, але це теж ще одна талановита імпровізація. Але я ключі ніколи не викину...

Повз мене пройшли ноги. Погляд, керований лише підсвідомістю, посунувся за ними. Йок! – прокинулась свідомість і просто сказала: ноги – це обличчя жінки. І я не знайшов аргументів, щоб заперечити...

PS: У тебе гарні ноги. А ще надзвичайно гарні ступні...

ОНА:

Ты все еще смотришь на чужие ноги?! ...А у тебя была такая мягкая и сексуальная борода. И совсем не колючая. Зачем

ты ее сбрил? Ну вот, я опять хочу к тебе...

28

ОНА:

Почитала твое резюме (к награждению) – впечатляет... А фотография, на мой взгляд, не совсем форматная. Хотя ты на ней такой, каким я тебя знаю и люблю. Только немного грустный...

А про суп – ты здорово подметил. Мы начинаем узнавать и понимать друг друга, а это и есть счастье. Помнишь: «Счастье – это когда тебя понимают»?.. ОН:

Кілька слів по суті твого повідомлення. Фото дійсно не таке, як ми звикли (так і я ж не такий), але воно передає характер,

якщо не сказати більше (для тих, хто розуміє), а з іншого боку, фоток класичного стилю з мене самого й немає, хоча архіви мої вміщують, мабуть, уже більше п’ятдесяти тисяч моїх фотофайлів – на них світ, але головним чином без мене, ну, от як на фоторепортажі з твого дня народження, коли ти пила горілку (і я пив), але не сп’яніла настільки, щоб перестати контролювати свою поведінку, яку вже вели твої почуття, що зароджувалися, – власне, саме тоді все й почалося, оскільки, як ти пам’ятаєш... Все, зупиняюся, оскільки бачу, що народжується друге «одне» речення, а часу обмаль і я не хочу, щоб воно народилося кострубатим...

Ну, й ще два слова про суп. Ти будеш сміятися, але я люблю готувати страви й роблю це чудово, – ти матимеш ще змогу в цьому переконатися. Щоправда, я не вдаюся до складних і довготривалих кулінарних експериментів й ніколи не варив вареників. Можливо, тому, що ніде й ніколи не їв таких смачних, яких колись готувала мама... Але то вже зовсім інша історія... Ти вже прокинулася? І навіть умилася? Молодець! Але я б розцілував тебе й невмиту... Гарного дня, кохана...

ОН:

Маленька моя, не знаю, чому, але день сьогодні був спокійніший. І те, що ти була геть зайнята, і

ми не змогли переговорити, я пережив смиренно. Власне, цим теж не можна зловживати. Як ти вчора підмітипа, «взрослые люди» – я, правда, подумав: ну, не просто взрослые, а вже... – ну, та годі.

Сподіваюся, ти вже звільнилася від своїх морок – я, чесно, вражений твоїм насиченим і динамічним графіком. Не спалюй себе, намагайся робити те, що в радість. В гіршому випадку – на користь, але перше пріоритетне.

Перепрошую, мене понесло. Не в моїх правилах давати поради, коли їх не просять, але правила, як бачиш, я інколи порушую. Я вже вирішив, після завершення оцих трьох громадських проектів зупинюся з рутиною і зосереджуся на проектах творчих, можливо, встигну щось зробити.

Наразі презентую – ні, дарую – тобі ось ці своєрідні осінні барви. Квітами їх назвати важко, але які вони гарні й привабливі... Дивись у додатку. Що скажеш?

Ну, все, не буду краяти душу. Гарного вечора тобі, навіть без мене... Стоп! Як там колега? Бо я забув, що ти про це говорила. Я не ревнивий, але хату спалю... ОН:

Учора ми перевершили самі себе, але на такий темп сподіватися, мабуть, не варто – тому скринька й мовчить.

Напливає втома – ти ж пам’ятаєш, учора залишив тебе близько півночі, а встав десь о пів на шосту чи раніше, вдень спробував подрімати, але відключився десь на півгодини й прокинувся за півхвилини до телефонного будильника...

Пора... Та й Аскольд пройшовся доріжкою вздовж будинку й назад – і все. Ніч ясна, зоряно й прохолодно, на завтра обіцяють заморозки, та морозець уже є... Зоряна ніч навіяла спогади про далеке, млосне й очікуване. Але про це колись розповім... Оскільки я

29

ще й легковажна людина, поділюся такими ж спостереженнями. Якщо пізньої ночі вийти надвір з дискотеки в сільському клубі й подивитися на чисте й зоряне небо, то... кров з носа перестає капати...

Слава Богу, зі мною такого не було. В інеті вичитав. Хоча на зорі любив задивлятися... Зараз, правда, бачу ті зірки, що трапляються навколо мене. Але трапляються рідко. От нещодавно одну виглядів...

Спи, моя зіронько... ОН:

Відкрив пошту й задумався: невже жар-птиці відлетіли у вирій? Якщо ні – доброго ранку, моя ніжна.

Що сьогодні наснилося? ОНА:

Доброе утро, мой единственный. Ты прости меня за молчание – я даже не знаю, что было бы со мною, если бы ты

так долго мне не отвечал... Ты все удивительно правильно почувствовал и тон твоих последних сообщений тому подтверждение.

Вчера я просто вдруг ощутила, как сильно устала... Эта круговерть бесконечная - отчеты, встречи и все такое – утомили меня по полной программе. Поэтому вернувшись вчера почти в десять вечера, я почти сразу пошла спать. Почти, потому что перед этим прочитала твои сообщения...

Я не знаю, что бы я делала, если б не было тебя: твоих звонков, поднимающих настроение; твоих писем, наполненных теплом; твоей любви, такой чувственной и нежной...

Ты написал мне вчера, что я себя сжигаю, что надо делать только то, что в радость... Я и делаю, только иногда наступают вот такие моменты. И если бы не ты, я не знаю, сколько бы я восстанавливалась. А так... засыпая, видела подаренный тобой кусочек осени божественной красоты, а проснувшись, прочитала: «Доброе утро, моя нежная»... И мне уже хорошо. Побегу, наполненная твоей энергией. У меня сегодня два мероприятия: первое организовываю и веду сама (больше, чем на 100 человек) – хотим собрать всех работников и рассказать про предстоящие изменения; второе – на 200 человек – я просто гость и развлекаюсь. Вот такая, как ты говоришь, у меня насыщенная жизнь...

Поэтому, как и вчера, я не уверена, что смогу поговорить с тобой. Напиши мне, пока я не ушла, про то, что ты у меня есть и будешь еще долго-долго...

PS. Кстати, коллега уже уехал. Но меня очень тронули твои слова про «спалену хату» ОНА:

Убегаю, не дождавшись ответа. Ты очень мне нужен сейчас. Я постараюсь зайти в почту, как приеду на работу.

Если у тебя будет возможность, напиши мне хотя бы смс в течение дня, чтобы я знала, что у тебя все хорошо... ОН:

Cлухай, щоб сформулювати думку, теж потрібен час, а щоб вона була такою, що послання буде сприйнято, треба ще дещо. Я нещодавно був на відкритому занятті мого колеги, якраз розпочинався новий курс з новою групою. От на самісінькому початку він запитує аудиторію, яка технологічна інновація останнього десятиліття суттєво змінила наше життя, й оці відміннички, не дивлячись на свої мобілки, що лежать перед ними, напружують звивини й вичавлюють всяке-різне. Зрештою, вони приходять до висновку, що саме мобільний зв’язок став такою інновацією. Тоді мій приятель підступно заявляє, щоб вони всі виключили свої мобіли чи перевели їх на віброрежим (вібро – це не те, про що ти подумала). Мені сподобалося.

30

Але комп’ютерний зв’язок, електронна пошта, – не менш потужна інновація, яка наразі стає вже класикою. Як вона нас виручає! Ну, що б я оце робив без цього каналу? Ходив би й мучився від невідомості...

Зичу тобі успішного проведення твого заходу на 100 осіб і приємного відпочинку на заході з 200 особами. Останній, мабуть, у сауні? Де ви таку знайшли?

Я тобі заздрю – який розмах! І цілую... ОНА:

Успела заглянуть в компьютер и… сразу так тепло стало на душе. Ты со мной. Я знаю это, но почему-то именно сейчас хочу слышать об этом постоянно. Ты прости, что пристаю к тебе. Наверное, сказывается нехватка реального (а не виртуального) общения. Я уже говорила: твой голос волшебным образом действует на меня...

И еще одно обстоятельство не дает мне покоя – я, как наркоманка, привыкла к тому, что постоянно нахожусь на связи с тобой. Знаю, что ты сейчас делаешь или планируешь, а также знаю, что у тебя все в порядке. А вчера и сегодня в течение дня такой связи не было и не будет. Поэтому я и схожу с ума. Простишь меня?

И все-таки, если будет возможность, напиши мне хоть пару смс... Целую и бегу на первое мероприятие!

ОН:

Два слова – оскільки ми щойно трішечки поговорили, та й хочу Аскольда покупати - гаряча вода з’явилася, а вона, як марево, то є, то щезає.

Жалко, що ти на «заході», а я не з тобою – ну, в розумінні не на «заході» з тобою, а просто не з тобою, бо мені здається, були б ми в одному місті, ми б той захід проігнорували б. І, переконаний, час провели б не менш змістовно. Зачекаємо ще трішечки.

Що пила? З ким танцювала? Хто залицявся? Ну, годі, годі, я не наїжаю, це я так, жартую... Втомилася? То відпочинь, у тебе був непростий день. Скажи, о котрій ти від’їздиш? Я тобі дзвякну, коли ти будеш у дорозі, щоб тобі не було незатишно, добре? Буде в мене момент – напишу. Новел – повний черепок, просто час забирають мої борги. Але тебе я не полишу...

Все, йду купати Аскольда. Сьогодні повезло йому, а не мені чи тобі, бо якби я міг покупати тебе, невідомо, хто б із нас отримав задоволення більше... ОН:

Знову облом. Власне, повезло тільки одній персоні. Вгадай, кому? Поясню. Якби я викупав Аскольда, незадоволеними залишилися б усі: Аскольд –

тому, що не любить купатися, ти – тому, що я викупав Аскольда, а я – тому, що викупав не тебе. Але коли ми повернулися з вигулу, гаряча вода пропала. Так що повезло тільки Аскольду – він залищився некупаним. Але він так і не зрозумів свого щастя.

Сьогодня я зробив дуже мало, але відчуваю себе втомленим. Оскільки з тобою вже поспілкуватися навряд чи вдасться, сунусь в напрямку ліжка.

Надобраніч, моя маленька гуляка... ОНА:

Добрый вечер, любимый... Хотя, правильнее было бы сказать – ночь... Я только что вернулась. Пошла я тоже спать, потому что завтра надо встать часов

в 5. Я еще даже не собиралась, а такси придет в 7 утра. Нет, подожди. Скорее всего, я долго теперь не увижу твоих писем – целых 4 дня!

Ну, скажи, как я буду там без тебя? Любимый, как же я по тебе соскучилась... И, без сомнения, я бы ни на одно из

мероприятий не пошла, если бы рядом был ты. Но тебя нет...

ОН:

Доброго ранку, моя радість...

31

Оскільки ти збиралася вставати рано, можливо, ти вже на ногах. Ти добре спала? Сідаючи за комп’ютер, я збирався перш за все запитати тебе, чи безпечно ти добралася додому, але коли побачив твоє повідомлення, зрозумів, що запитувати не треба... Все, збирайся і не переживай. Я з тобою...

Безпечної тобі дороги. Знову на таксі? Таксиста правильно вибираєш? Я за тебе переживаю.

Пригортаю ніжно... ОНА:

Доброе утро, любимый... Какой же ты нежный... Знаешь, я подумала недавно о том, что если как-то

объединить твое потрясающее эстетическое чутье с умением выражать свои мысли, может получиться что-то очень необычное... Можно даже подумать о монетизации такого проекта. Эта мысль мне пришла в голову, когда я смотрела твои недавно присланные осенние фотографии. Потом поговорим...

За меня не беспокойся – все будет хорошо. Ведь ты со мной... Обнимаю тебя...

ОН:

Боже, ти не тільки ніжна й активна, а ще й он яка проворна! Я вражений, от зустрів диво! Як захід? Цікаво, от ти там сидиш і про що ти там оце

думаєш? Навіть не здогадуюсь. Ну, гаразд, не буду відволікати. Слухай, я розкопав дивну музику, ніжну й лагідну, ну от як ти, напрочуд душевну,

позбавлену натяку на агресію, спокій і нірвана... Щось подібне до Chris Spheeris. Тобі сподобається... ОН:

Я подумав, що ти приїдеш, попрацюєш, а потім все-таки відкриєш пошту на комп’ютері – звичайно ж, не хотілося б тебе розчаровувати порожньою скринькою.

Добре, що день для тебе не буде обтяжливим і ти зможеш відчути полегшення від того, що на тобі не висять зобов’язання й вимоги. Ну, що ж, заслужила... Від мене – ніяких порад і обмежень, оскільки ти їх не потребуєш, а я в тобі впевнений... Ну, й для настрою, в розвиток нашого вчорашнього обговорення на тему «розумний чи не дуже»: Слишком умных жизнь сама Чешет с двух боков: Горе им и от ума И от мудаков. В даному разі на Губермана не зважай, хоча не вражати він не може.

Гарного дня, моя ніжна... ОН:

Ти знаєш, я трохи здивований тим, що ти гарно пишеш, і мені дуже подобається, як ти пишеш і що ти пишеш. Але дуже здивувала ти мене сьогодні вранці, коли не встигла прокинутися, як опинилася в іншому місті. Куди ти так поспішала, мене ж там не було? А от у мене виникли непорозуміння. По дорозі до університету, в метро (тоді, як ти послала виклик) наша методистка зателефонувала мені й сказала, що в мене пара і студенти чекають-не дочекаються. Я не знав про ці пари (їх виявилося дві), тому довелося прямо одразу ж запрягтися...

Все, відчитався. Ну й, звичайно ж, хутко до тебе – а скринька порожня, бо ти, мабуть, спілкуєшся зі своїми здібними слухачами...

Але я всеодно тебе люблю і знаю, що ти – моя... ОНА:

Ты даже представить себе не можешь, как я обрадовалась, когда открыла почту, только переступив порог дома, и обнаружила там твои письма!.. Это означает, что не

32

только мне казалось, что сто лет прошло с тех пор, как мы последний раз общались... И, несмотря на то, что мы вчера по количеству смс побили свои прежние рекорды, многое оказалось недосказанным...

Ты спрашиваешь, как прошли эти два дня. Что ж, расскажу тебе о своих самых ярких впечатлениях, тем более что все они в какой-то мере касаются и тебя...

Сегодня на одной из сессий я случайно попала в пару с молодым человеком. Тема обсуждения для меня была не очень интересной, поэтому я, в основном, слушала. В какой-то момент я вдруг вижу, что у него борода – конечно, не такая притягательная, как была у ТЕБЯ, но все же... Я сразу как-то встрепенулась, стала поддерживать дискуссию, и оказалось, что он вообще-то милый, интеллигентный парень... Потом, когда он вышел с презентацией, я обнаружила, что он еще и неплохо говорит. Короче, весь оставшийся день мы сидели вместе. Единственное, что мне мешало с ним конструктивно общаться, – все время хотелось погладить его по лицу...

А ты далеко и не звонишь, хотя уже начало девятого. Но я все равно знаю, что ты помнишь обо мне и тоже скучаешь... http://www.youtube.com/watch?v=k4eqFQ-GL50 (Я скучаю по тебе, Сергей Трофимов)

ОН:

Прослухав Трофімова... Де ти, моя ніжна, таке знаходиш? Ти знаєш, він співав сумну пісню, але на устах

була посмішка й оптимізм – можливо, тому, що він просто співав, а не жив цим, а можливо тому, що знав, що розлука скоро мине... А в тебе які рефлексії? ОНА:

Я тоже люблю эту песню именно поэтому. Она выражает мое настроение: с одной стороны, я безумно скучаю по тебе, с другой – я знаю, что до нашей встречи осталось меньше недели... ОН:

Власне, ми про все проговорили по телефону... А взагалі-то я тобі вдячний – ти написала такого змістовного листа. Й написала

щиро, хоча й не повно. Я, зокрема, так і не зрозумів, погладила ти того юнака там, де борода, чи ні, й чим ваші дискусії закінчилися сьогодні. Взагалі-то я підозрював, що поштовх до зміни ставлення до того, що вже сладає певну цінність, може бути даний якоюсь елементарною дрібницею, але не підозрював, що це стосується тебе. Хоча мене це потішило: все-таки все почалося з бороди, і я знаю, з чиєї... Як мало я тебе знаю. Яка ти все-таки нестійка й незміцніла… Блін, борода якась з’явилася й вже тебе приворожила.

По цьому питанню ми все обговорили, не називаючи його. Ти знаєш, я в таких випадках кажу просто: я це прийму до уваги й буду старатися (намагатися, робити, прагнути – непотрібне викреслити), і все – питання вичерпано. Наразі я не буду тебе вчити й наполягати – я надто тебе люблю, щоб таке собі дозволити. Все – на твій розсуд, але все – в НАШИХ інтересах. Не в моїх чи в твоїх, а в наших... А от стосовно того, щоб поїхати, то мені дуже хотілося відвідати грецький острів Санторіні, я давно про це думав, щоправда у зовсім іншому ракурсі, ніж після того, як зустрів тебе... Продовжуючи дискусію про любов у різні часи, скажу: я був неправий, і ще раз переконався в тому, що не треба бути категоричним: так, любов була завжди, і в Середньовіччя теж, і була рицарська любов, і синам свого часу вона не заважала грабувати й ґвалтувати, це могли бути просто паралельні процеси... Просто я згадав Андрія, сина Тараса Бульби, який зрадив батька й віру заради жінки...

Але знову ж таки, повертаюся до своєї тези: я не знаю жодного любовного роману, який би починався з весілля закоханих, майже всі вони саме цим закінчуються... Про всі ці речі я не просто думаю, гамуючи свою цікавсть, я задаюсь простим, як одвірки питанням: де моє місце в цій системі координат? ОНА:

Доброе утро, мой самый умный.

33

Все банально просто. Я уже не одна – так получилось. Но поверь, мне было очень приятно видеть пропущенные звонки в своем телефоне и знать, что ты уже проснулся и помнишь обо мне. И так хотелось услышать твой голос...

Как ты спал? Ты вообще ночью крепко спишь или просыпаешься? Хотелось бы представить, если бы я спала рядом с тобой, ты прижимал бы меня к себе хоть иногда?

Знаешь, я вдруг почувствовала сейчас, что мне так хотелось бы провести с тобой ВСЮ ночь и проснуться утром от твоих прикосновений... И услышать: «Доброго ранку, серденько...» ОН:

Доброго ранку, серденько... Мій приятель, дружину якого ми учора вшановували, інколи, в припадку самоіронії,

каже: Я человек умный, но слабо. То есть, слабоумный. Ось таким я себе зараз відчуваю. Проморгавши те, що годинник треба виставити по новому, я піддався Аскольдовому пориву й вийшов на вулицю. Мої швейцарські (стрілки яких вже переставити без майстра не можна) показували на той час уже за двадцять сьому, тому я, пам’ятаючи, що обіцяв не турбувати тебе вранці, все-таки не зміг утриматися й спробував почути твій голос – ти говорила, що спати довго не будеш. На жаль, тривалі гудки до цих пір гудуть у моїх вухах. Чомусь одразу вдарило по свідомості: телефонував я тобі насправді тоді, коли ще й шостої не було – за новим часом, а це вже виходить за рамки. А, можливо, ти просто приймала на той час душ...

Ну, годі. Ти вже прокинулася й читаєш усе це, а я повертаюся до своїх мастерпісів. Та й ти зобов’язана. Я вже навіть не уявляю, як оце все буде, коли я тебе просто обійму й пригорну, поцілую твої очі й побачу той блиск, який призначений лише одній людині – одній-єдиній з семи мільярдів у цьому світі...

Гарного тобі дня... ОН:

Страшенно радий від того, що отримав твого листа, бо вже місця собі не знаходив – здавалося, не чув від тебе нічого цілу вічність.

Стосовно того, як би ми спали разом – все може бути. Скоріш за все ти будеш лежати бічком ліворуч або праворуч від мене, а твоя голівонька лежатиме на моїх грудях – теж або справа або зліва, й ти будеш чути стукіт серця, яке б’ється для тебе. Повір, воно не заважатиме твоєму сну...

Щодо мене – я сплю міцно. Це зрозуміло: рано вставати, пізно лягати, впродовж дня думати про жадане й постійно примушувати себе робити те, що є просто обов’язком, – це втомлює, тому сон міцний. Снів не бачив давно. Я помітив (і здається, про це казав), що сни найчастіше приходять під час хвороби, коли організм колотить, або коли сильно збуджений чимось неприємним.

Разом з тим, сьогодні я прокинувся о п’ятій (по-старому). Тебе немає. Сценарій почав розвиватися за усталеною схемою: те, се, води гарячої знову немає, тому знову ліг. Навіть сон мене приморив знову, хоча уранці важче заснути. Але о пів на сьому відкрив очі – тебе немає знову, і, навіть не почистивши зуби, пішов з Аскольдом тебе шукати. А там теж засада: паплюжні гудки пішли у безвість.

От і все. Поки писав тобі меседж, прийшло від тебе ще два. Кохана моя, я так не виїду... Але я вдячний тобі за кожне твоє слово – обіцяю, за кожне твоє слово – від мене поцілунок... ОНА:

Все, не буду тебе мешать. Собирайся... Только не забудь, пожалуйста, о своем обещании хоть иногда писать мне смс,

когда будешь ехать в машине. Я хочу знать, о чем ты думаешь, что видишь за окном и все остальное тоже... А когда приедешь, зайдешь в гостиничный номер и останешься один – перезвони мне. Я постараюсь ответить...

Обнимаю тебя и желаю приятной и недолгой дороги... PS. А про иронию – это ты, правда, зря... Я таких, как ты, не встречала. Таких, как ты, больше нет…

34

ОН:

Послухай, це варте твоєї уваги: http://www.youtube.com/watch?v=RUXiEKjMtjA&feature=fvwrel (Спасибо, Господи, что ты теперь моя, Андрей Бандера). ОНА:

Спасибо тебе, любимый, за эту песню. Я раньше ее не слышала... Не поняла только, кто поет. Некоторые фотографии в клипе понравились очень – такие естественные, чувственные. Хотя я, например, не хотела бы, чтоб мои подобные фотографии рассматривали сотни тысяч людей... ОН:

Це Андрій Бандера (прізвище-то яке!). А чому ти сказала, що не хотіла б? Я про це не думав, але коли ти сказала, що не

хотіла б, відчув ніби щось не так. Я одразу ж згадав твої слова, коли вранці зайшов до тебе (це було в невеличкому готелі біля Трафальгарської площі, пам'ятаєш?), а ти: а ну их всех, пусть! – і все потім трапилося при незачинених дверях, а я зрозумів, наскільки для тебе є значущим політ і відчуття щастя...

Крім того, фото гарні. Вони прекрасні. Вони показують модель щастя, якщо не сказати формують еталон. Вони стали безіменними, тому що тих, хто на фото, ніхто не знає. Крім того, чому я маю приховувати своє щастя?

Так, інколи треба. Інколи ми змушені приховувати своє щастя, оскільки це може стати нещастям для інших. А цих інших, особливо, якщо це близькі люди, ми не хочемо робити нещасними. І що ж тоді робити? ОНА:

Ну, что же ты за садист такой? Сначала фильм прислал недвусмысленный, потом фотографии, а теперь вот утро наше недавнее вспомнил... Веришь или нет – у меня такое было впервые в жизни. Такое скопившееся возбуждение, нежность к тебе и фантастическое послевкусие… Какие там двери и люди!.. ОН:

Я не садист, я люблю тебе... Все, від’їжджаю, відповім потім, все буде добре...

ОНА:

Ты оказался прав (как обычно!) – фотографии потрясающие! Песня с сумасшедшей энергетикой...

Спасибо тебе… ОН:

Случайно дорвался до компьютера – не обижайся, если что-то не так. Я люблю тебя независимо от того, что написал…

Все было отлично, награждение прошло после 15-00, я в своем спиче сказал то же, что сказал тебе, и долго чувствовал себя сконфуженным, но потом народ повалил, и я оттаял. Много старых коллег, друзей, просто людей, с которыми никогда не было проблем. Вообще-то поляки молодцы: и премию придумали, и людей собрали почти со всей Европы, и шоу с награждением устроили под свет софитов, а потом все плавно превратилось в прием у мэра, да с таким апломбом, как будто бы состоялось выездное награждение Нобелевского комитета. Да и Вроцлав город достойный, несмотря на то, что перерыт вдоль и поперек – поляки более, чем серьезно готовятся к Евро-2012…

Все, не могу больше сейчас, обнимаю и целую все твои родинки. Прости за мой русский…

ОНА:

35

Боже, ну, какой же ты хороший... Представляю, как трудно тебе было отыскать этот компьютер, да еще и с русской клавиатурой. Ты даже не знаешь, как важно все это для меня...

Итак, торжество закончилось, и ты едешь домой. Представляю, как ты устал... Но эта усталость приятная. Ты – молодец. И я, правда, горжусь тобой. Ты обязательно мне все расскажешь потом подробно, хорошо? А сейчас... спи, мой любимый. И пусть тебя ничего не тревожит... ОН:

Доброго ранку, моя ніжна... Зараз у мене буквально хвилина – йду на пару до суворих дядьків і тьоток, а в

мене навіть голова не мита... Починається рутина. Але на столі лежить посвідчення на відрядження до Севастополя, так що життя продовжується...

Цілую й зичу гарного дня. І будь обережною... ОН:

Відкрив комп’ютер, побачив тебе і подумав: Боже, захисти мене від того, що я хочу... А ще я переглянув нашу переписку й подумав: розійшовся народ у своєму пориві. От подивись: третій тиждень жовтня ще не завершився, а ми вже стільки навторили й написали. Цікаво, чи буде у нас колись час усе це хоча б переглянути? ОНА:

А чего ты на самом деле хочешь? Не отвечай мне на мой вопрос – он был, скорее, риторическим... А тебе нужно

работать – ты должен еще многое сделать до следующей поездки... Надеюсь, тебе удалось хоть немного поспать?

ОН:

Поспати не встиг, але зараз спробую – я тобі, здається, говорив, що мій Університет теж був здивований, бо не очікував від мене такого ривка. Власне, я й сам не очікував такого та й навіть не підозрював. Все-таки нагороду мені вручили за ті розробки, які були впроваджені років десять тому, я вже про них почав забувати, але поляки пару років тому розкопали, модифікували, впровадили – і от на тобі! Тож мій проректор, поки я ходив за дипломом, дістав зі свого бездонного загашника коньяк, шампанське й цукерки, то ми, стоячи, все й освятили. А, повернувшись на кафедру, вже я дістав зі свого загашника пляшку коньячку, а із суспільного «живого куточка» – вино й забуту пляшку яблуневого соку, то все це мені довелося позбавити невинності зі своїми кафедрянами. Отож після теплої розмови з тобою я їхав додому, засинаючи. А вдома – сама розумієш: душ, потім викупав Аскольда, перекусив – це вперше за сьогодні (знову супом, який я варив ще до від’їзду), а перед горизонтальним станом, звичайно ж, заглянув до комп’ютера, а тут твої питання, відповіді на які очевидні, й ти їх знаєш...

Все, зупиняюся, бо я – людина процесу, а потрібен же й результат, і до зустрічі з тобою я хочу позбутися усіх обтяжень.

…Слухай, ну чому ти для мене така дорога? Навколо стільки жінок, гарних, дуже й не дуже, а я мучуся тією одною, яка, по-перше, далеко, по-друге, заміжня, по-третє... Скажи, чому?

PS. Спочатку, в припадку відвертості, хотів написати, чого я хочу, але зупинився. Я думаю, що я хочу того ж, чого хочеш ти, але не питай, чому «захисти» – у нас буде час все проговорити.

Я просто тебе люблю. Ось так. Просто. Люблю. ОНА:

...Знаешь, я так рада, что восстановилась наша с тобой переписка – мне ее очень не хватало в последние дни, когда ты был в Гданске. И вообще, я безумно благодарна этим ребятам – Биллу Гейтсу, Стиву Джобсу и кому там еще? – за возможность быть с тобой рядом. Хотя бы виртуально...

36

А теперь, пока ты спишь, я хочу сказать тебе одну важную вещь. Помнишь, ты сказал мне как-то, что был не искренен со мной – старался быть лучше, чем ты есть на самом деле. Я сначала обиделась, а потом поняла, что не стоит – ведь ты делаешь это для меня... Так вот, хочу сказать тебе, что очень и очень ценю это. И твои письма значат для меня гораздо больше, чем ты можешь себе представить...

А по поводу того, почему мы так быстро стали так близки друг другу – все просто. Мы очень похожи с тобой. Ну, конечно, не однояйцевые близнецы (есть все-таки некоторые различия!), но ценности, отношение к людям, искренность, сентиментальность и прочее – у нас точно одинаковые.

И последнее. Если, проснувшись, ты увидишь, что Аскольд виляет хвостиком и проситься на улицу, не отказывай ему... Я осталась в офисе и буду работать еще часа два...

PS. Если будет время, помоги мне, пожалуйста, с переводом на английский резюме моего сына. ОН:

Моя непізнана… Кілька суб’єктивних зауважень до фото твого сина, яке я щойно побачив. Воно

змусило мене з іншого боку поглянути на тебе. Я зрозумів, що я тебе зовсім не знаю. Я не знаю про тебе елементарних речей. Власне я не знаю нічогісінько... І виявляється, без цього можна жити...

Мій двоюрідний брат повернувся з села, де ми народилися. Придніпровська Полтавщина. Мабуть, ще вчора. Привіз трохи риби і чимало раків. Раків – ціле відро, мабуть, і вони були ще живі, і хоча я вже засинав, я їх зварив – не можу дивитися, як вони конають. І раки мене повернули у дитинство. Їх було дуже багато. Власне, ми не говорили, багато чи мало, – вони просто були. Ми, дітлахи, йшли купатися і якщо хотіли, то брали відро чи велику миску – таку, щоб плавала. І ми непоспіхом просто збирали, а потім часто варили їх прямо на березі. У мене пучки пальців на обох руках і на правій нозі – саме нею я прощупував нори – були порвані й посічені клешнями раків. Але я пам’ятаю, що до болю ставився з терпінням, і коли ракові удавалося зчепити клешні в мою плоть, я не кричав і не виривався, а намагався спокійно розчепити й завжди цього добивався.

Зараз раків немає... Я б тебе пригостив... А наразі просто бажаю тобі гарних снів, моя невідома, але така жадана...

ОН:

Доброго ранку, ніжна моя incognita... Що снилося? Спала спокійно? Ну, то й добре. Чи ти, мабуть, ще спиш? А в мені

щось нуртує, і я не можу зрозуміти, що. Образ твого сина чомусь стоїть у свідомості. Гарний хлопець, хоча вигляд у нього трохи піонерський, бадьористо-задиристий. Але чомусь стоїть... Ну, та годі. День попереду, в мене знову три пари та ще й розкидані у часі. І в тебе багато справ.

Вставайте, сударыня, вас ожидают большие дела... ОН:

Мне кажется, я понял. Я понял, почему твой сын вызвал такое беспокойство во мне. Мне стало мучительно неуютно от осознания того, что был кто-то еще, кого ты, возможно, любила и с кем ты была близка...

Это не ревность. Это боль... ОН:

Я іду на заняття. Але хочу сказати, що я тебе дуже люблю... ОН:

Піднімаюся по східцях, наша ойкумена – на п’ятому поверсі, але ліфтом я практично не користуюся, і от бачу, як попереду мене піднімаються стрункі й надзвичайно привабливі ноги. Ти будеш сміятися: ще зовсім недавно я, навіть не надаючи словесної форми, на рівні підсвідомості чи ще глибше збагнув би, що при нагоді, скоріше за все, я б

37

реалізував з такими ногами довільну програму. А зараз бачу: ні, не зможу... І зовсім не тому, що постарів... ОН:

Оскільки від тебе ще немає реакції – я не наполягаю, відпочивай, кохана моя, я просто хотів би, – а мені треба закруглятися, то просто хочу тебе поцілувати перед насиченим і напруженим днем...

ОН:

Не пишеться... Мабуть, для тебе це буде новиною. Але таке буває. Нічого не пишеться. По жодному з проектів. Треба брати себе в руки, а не можу...

Вибач, ти тут ні до чого. Це мої комплекси, які я навіть сформулювати не можу. Давно нічого подібного не пригадую...

Гаразд, зупиняюся. Сподіваюся, вечір тобі сподобався. Люди цікаві? Чи просто ті, з якими ти розвивалася, й вони стали частиною твого життя? Це теж цінність, загальнолюдська. Переконаний, що ти пила мало й вела себе скромно, але всеодно, була однією з ключових фігур, якщо не самою такою... Втомилася? Ну, то годі, тоді все, відпочивай. Жалкую, що я не поруч і не можу тобі хоч щось зробити приємне. Ну, там легенький масаж чи ліжко зігріти, так, трішечки...

Я спробую заснути. А завтра зранку прийду до тебе з допомогою Білла Гейтса... День знову буде ще той: чотири пари підряд з однією групою, починаючи з половини дев’ятої. Сподіваюся, в тебе день буде легшим...

Надобраніч, моя ніжна. Будеш бачити сни, розкажеш? Хай вони будуть гарними... Цілую...

ОНА:

...Прости, я, действительно, устала. Сегодня журналисты прислали мне мое фото с недавнего мероприятия. Я посмотрела на себя со стороны и увидела, как я устала. Лицо осунувшееся, улыбки нет... Кстати, поняла, что пора давно заглянуть в парикмахерскую. Пришлю тебе парочку, чтоб ты убедился.

Поняла вдруг, что пора заканчивать со «стахановщиной». В общем, завтра я решила во что бы то ни стало закончить «обязательную программу» – в нее входит и моя презентация для новых акционеров, – а послезавтра уже готовиться к отъезду...

Вот что с тобой происходит, мне действительно непонятно. Ты пишешь, что для меня это будет новостью – это правда. Вечером, когда мы с тобой разговаривали, ты был в хорошем настроении. Было только семь часов вечера – впереди уйма времени для плодотворной работы... Меня нет за компьютером – никто не отвлекает. Что случилось? Про какие комплексы ты говоришь?

Хочу верить, что ты смог уснуть, а завтра проснешься и с новыми силами примешься за работу. Если б я была рядом, я бы попыталась как-то помочь тебе. Массаж – такой, как ты делаешь, – не гарантирую, но то, что тебе будет приятно – обещаю...

Спокойной ночи, любимый. Осталось два дня... PS. Поддерживая диалог, отвечаю на твои вопросы. Вечер прошел хорошо и, что

удивительно, достаточно тепло для большой компании (было более 50 человек). Особенно тронула песня, которую исполняла взрослая дочь хозяина клуба – он друг юбиляра – о том, что «первый тайм мы уже отыграли»…

У меня тоже вопрос к тебе – ты и правда обиделся на меня вчера, когда я написала, что не смогу поговорить? Или мне показалось? ОН:

Доброго ранку, моя маленька... Трудівниця моя... Сьогодні якраз спав не зовсім спокійно, вірніше, спав міцно, без снів, але встав о

другій і був здивований, що ще не п’ята… Кілька слів на продовження твого листа. Ні, я не образився. Я взагалі звик не

ображатися: до сторонніх людей я просто ставлюся позитивно-індиферентно, тобто

38

позитивно, але ніяким чином не здригаюся тоді, коли з боку сторонніх відбувається щось не те, що виходить за рамки, або те, чого не очікуєш. Разом з тим, є моменти, коли напруга з близькими, яка може виникнути через будь-яку дрібницю – не той тон чи ще щось, – таки сколихують щось усередині. Але, по-перше, я дуже швидко відходжу, а по-друге, я дуже швидко все забуваю, і не залежно від того, хто правий, я готовий першим посміхнутися і, як правило, так воно й буває. А щодо тебе, то я в тому стані, коли тебе просто обожнюю, тому взагалі, які образи? Й крім усього, я ж розумію, як ми живемо, і навіть тоді, коли нічого не знаю, я моделюю ситуацію й для себе прояснюю багато речей. В тобі, звичайно, є моменти, які мені не зовсім імпонують, але це ти й це твій характер, і формувався він без мене, так що вади розвитку (якщо вони у тебе є), сприймаю як даність.

Ну, а той ступор, в який я потрапив, спровокований, скоріш за все простими речами. Я давно думав, і був переконаний, причому скоріше на рівні підсвідомості, що володію своїми почуттями, і так воно й було. Наразі ж бачу, що не все так, наразі бачу, що почуття мене ведуть, і розуміння цього приходить пізніше, пост-фактум. Переконаний, що все стане на свої місця, треба просто більше спілкуватися, більше дізнаватися один про одного, частіше дивитися в очі, і все буде добре...

Ще раз, доброго ранку, моя ніжна... Гарного тобі дня. Цілую ніжно-ніжно...

ОНА:

Привет... А я сегодня спала неважно – кажется, я все-таки заболеваю... Все вокруг чихают и

кашляют, а я держалась. Наверное, мой организм подсознательно мобилизовал все силы, чтобы я успела закончить активную фазу своей работы. А как только это случилось, он не выдержал. Ночью вставала несколько раз, капала в нос, пила чай, но проснулась утром разбитая. И уже отменила все встречи на сегодня – останусь дома, попробую полечиться и заодно доделаю, наконец, свою презентацию...

Полностью поддерживаю твое желание узнавать друг друга... Мне это было интересно с самого начала наших отношений, и я благодарна тебе, что в первый же вечер (когда мы впервые были вместе) ты многое рассказал о себе, о маме, о своей семье... Я помню, что увидела тебя совсем с другой стороны, – и эта неизвестная сторона мне понравилась не меньше первой.

Все, обнимаю тебя и приступаю к работе. А тебе желаю продуктивного дня и хорошего настроения...

PS. Можешь не отвечать – лучше работай... ОН:

Звичайно, можу не відповідати, але перерву я почав з фрімейла. Правда, мабуть, лише на пару слів. З усім цим – так, мабуть, перетерплю до твого приїзду, оскільки я, схоже, перетнув точку неповернення, а тому ти мені потрібна вся, повністю й надовго. Але в такому стані, як зараз, не пам’ятаю себе, коли був...

Зараз – обід. Що ти там приготувала? Не лінуйся, приготуй щось смачне й корисне. Власне, я тебе зустрів і потягнувся до тебе тоді, коли ти була в тілі й при гарному вигляді. Обіймаю... ОНА:

По поводу обеда... Впервые за долгое время поела борщ (мамочка приготовила) – оказывается, очень вкусно... И вообще, знаешь, оказывается, классно дома работать одной – никто не отвлекает, можно громко музыку включать и не бояться при этом, что кто-то не так поймет, почему я слушаю «Спасибо, Господи, что ты теперь моя»...

Я представляю тебя в аудитории, где ты рассказываешь прямо сейчас что-то умное... Хотела б я на это посмотреть. На самом деле, я просто соскучилась. Опять у меня волны внутри поднимаются...

Хочу к тебе. Очень... ОН:

39

Звичайно, мене не може не тішити те, що ти пишеш, хоча й важко зрозуміти, що ти навіть для себе не готуєш. Але дуже добре, що ти пообідала, – від борщу навряд чи поправишся, а сили будуть...

Ти будеш сміятися, але чотири пари я провів блискуче, аудиторія, правда, пробувала зівати й триматися відсторонено – це було між 10-ою й 11-ою, а потім, усвідомивши, що мене не можна боятися, працювала в інтерактиві й залишила клас у дуже піднесеному настрої. Але розумного я не говорив нічого, я просто складні речі пояснював простими словами й просив від них того ж, плюс приклади з життя, плюс асоціації – ти була б теж задоволена...

Все, буду сунутись додому, бо там маю сьогодні завершити ще один серйозний проект. Через якийсь час – треба ще зайти до проректора – сяду в авто й наберу тебе. Мені дуже багато від тебе треба, але сьогодні досить хоча б ще раз почути твій голос.

Бережи себе. Я не круглий егоїст, тому не буду додавати «для мене», хоча це й не так далеко від істини... ОНА:

Вот поговорили мы и я в смятении. Пожалуйста, не говори больше, что наши письма стали сдержаннее, и что нам надо реже писать друг другу. Мы стали гораздо более искренни и близки. Я почитала сейчас немножко, и мне стало легче. А это важно для меня, особенно сейчас...

К вечеру мне стало хуже... Это, наверное, естественно: должно пройти хотя бы несколько дней, чтобы самочувствие начало улучшаться. Не знаю, как я вообще поеду, да еще и работать буду... Надежда только на тебя, любимый.

И на волшебный белок, про который и я теперь кое-что знаю... ОН:

Что же произошло, ведь мы расстались довольно поздно, ты совершенно не жаловалась, и я слышал твой бодрый голос, и тут ты говоришь «к вечеру»? Мне очень жаль, и еще более жаль оттого, что я не могу тебе помочь...

А что касается писем – это поправимо. Лишь бы тебе стало лучше. Знаешь, тебе нужно все-таки отдохнуть и отвлечься. Я, кажется, тоже устал - чувствую это по работоспособности: если увиливаю и заставляю себя, значит нужно отдохнуть. Правда, футбол этот дурацкий, – наши, в соответствии с древней традицией, снова проигрывают, а было время, когда этот Бешикташ был битым и в Киеве, и в Стамбуле...

Это не те страсти. Для меня. Сейчас. У меня другая песня. И ты ее знаешь... Лечись, любимая, прошу тебя. Мне очень скверно оттого, что тебе плохо. Я в этом снова прослеживаю некий сигнал, хотя тут же прогоняю эту мысль как несостоятельную. Но где-то екает... Пойду с Аскольдом подышу и – на боковую. ОНА:

Доброе утро, любимый... Доброе, потому что ты есть. Потому что волнуешься за меня. И это обязательно

мне поможет... А пока мне не очень хорошо, но я держусь. В прошлый раз, когда я простыла – это было прямо перед последней поездкой – я практически восстановилась за три-четыре дня. Садилась в поезд с температурой – это была суббота. По совету моей подруги-врача я взяла с собой чуть ли не целый килограмм(!) киви и практически только этим и питалась больше суток – всю дорогу до Одессы и день приезда. А еще я одела несколько носков, чтобы согреть конечности, и периодически попивала горячий чай, благо в поезде этой радости хватало. А еще я подливала в чашку по чуть-чуть коньячку – того самого, что мы не допили последний раз, помнишь? В воскресенье, когда я приехала, меня встретил мой коллега (с Юрием я тебя познакомила, когда ты приехал), так вот, внимая моим жалобам, он умудрился еще и напоить меня на ночь в отеле горячим вином, подогрев его в чашке кипятильником. В общем, в понедельник я уже была почти здоровая. А когда ты приехал, я уже совсем забыла про все болезни.

Повторяю, теперь вся ответственность ложится на тебя – будешь завтра меня лечить... Правда, не могу обещать, что буду очень послушной – уж, очень соскучилась по тебе...

40

PS. В чем дело, почему ты вдруг на русский перешел? У меня возникло ощущение, как будто это не ты... Хотя мне, безусловно, приятно. Просто непривычно.

Одеса життєлюбна й життєздатна. Іронічна до себе й до навколишніх, вона притягує й

обдаровує своєю енергією усіх, незважаючи на вік, стать і статки

ОН:

На русский перешел неосознанно, наверное, потому, что ты так на меня влияешь. Які плани у тебе на сьогодні? Чи треба кудись поспішати, чи, можливо, домашнього

режиму буде досить? Було б краще, щоб не було потреби рухатися по місту й напружуватися, краще посидь дома, а я тобі зателефоную тоді, коли ти зможеш перекинутися двома (ну, там, трьома) словами... Повідом мені (про всяк випадок) номер твого потяга й вагону, а також готель, де для тебе заброньовано ліжко-місце (чи апартаменти?), ок?

Слухай, а щодо того, що ти була нездорова в минулий раз, я навіть не пам’ятаю, щоб ти мені про це говорила. Може, забув. Яка ж ти в мене хвороблива. От закохався!..

Розкажу тобі брутальний анекдот на тему здоров’я, але це так, виключно для настрою. Перша шлюбна ніч, та й взагалі, мабуть, перша. Молодий поспішав, гарячково спробував, але нічого в нього не вийшло. Спробував інакше – не виходить. Перезбуджена молода з жагою шепоче: давай так! Спробував і так – не виходить. А вона: а давай ось так! Він ось так – не виходить. Не стоїть. Геть знервований молодий шепоче-просить:

41

давай руками... Молода взялася руками, працює, працює, працює, а результат не простежується, молодий шепоче: ще давай, ще, ще!... Зрештою наречена відкидається на спину: все, не можу більше, руки болять. Молодий вибухає: так що ж ти з больними руками заміж вийшла! ОНА:

Да, повезло невесте... Но спасибо за настроение! График у меня сегодня, слава Богу, ненасыщенный. Сейчас работаю над

очередной презентацией. Потом надо съездить кое-куда, я бы этого не делала, но перед отъездом необходимо завершить разные дела....

Про вагон и поезд я даже писать не буду, не надо меня встречать, я возьму такси на вокзале и сама доеду в отель. Номер у меня забронирован, но с 12 часов дня – надеюсь, что, как всегда, договорюсь об утреннем поселении. Приеду, попью чай в гостинице и лягу отдыхать... А там и ты, гляди, придешь...

Господи, скорее бы... ОН:

Сьогодні у мене свято – я зустрічаюся з людиною, яка внесла неочікуване й неймовірне сум’яття в моє життя. Я з нею спілкувався щодня, але я не бачив її очей, а тому й сприймав кожне слово лише за змістом та за інтонацією... В цьому було щось ірреальне, віртуальне. Так, було все чудово, але все це було на відстані...

А як воно буде насправді? Я дуже хвилююся... ОН:

Відкрив скриньку, а вона порожня. І ось так майже цілий день... На потяг не спізнись, моя зайнята... Твого приїзду чекають...

Щасливої дороги. ОНА:

Привет... Ты не звонишь – наверное, занят, и я решила тебе написать. Хоть и расстались мы

только вчера… Доехала до Вроцлава хорошо, даже весело... Правда, книжку твою не смогла

дочитать – отвлекал сосед. Три часа в одном купе с молодым черным нигерийцем – это что-то... Начали с простого общения – с ху из ху, а закончилось все предложением встретиться в более подходящей обстановке… Правда, его на границе сняли, так что не волнуйся, его предложение потеряло силу.

Приехала в веселом расположении духа, а тут коллега меня встречает – пьяный в зюзю... Вообще-то я наслышана об алкогольных подвигах поляков, но воспринимала все это как-то виртуально, а тут представился случай. Видите ли, он знакомился с будущими родственниками... Понятно, я разозлилась, потому что планировала сразу приступить к подготовке завтрашнего мероприятия. Но... не тут-то было. Короче, он принес ко мне в номер небольшую бутылочку коньяку, мы славно его выпили и разбежались. Я дала ему и себе два часа на восстановление.

Кстати, номер тут замечательный – тебе понравится. Кровать большая, есть рабочая зона с диванчиком, санузел превосходный... И нигде не курят.

...Ну, почему ты не звонишь? Неужели твои ожидания праздника не оправдались? ОН:

А я не чекав свята. Я чекав тебе. Ти – не свято, ти для мене наразі – Всесвіт. Я тебе чекав, але мені було дуже тривожно – я тобі про це говорив. Я тебе чекав не для того, щоб було свято, свято – це мить, сьогодні відгуділо – і все. Після свята – що? Чекати наступного свята?

Так, політ здійснився, політ нормальний, політ фантастичний. Але я хочу з тобою прожити хоча б один буденний день. Буденний день, без свята, але з тобою...

42

Вроцлав. Столиця Сілезії. Місто костьолів. Місто, в яке хочеться повертатися

ОН:

Диво моє, вітаю тебе з чудовою нагородою – звичайно, там були дуже гарні жінки, але ти – поза всякими номінаціями. Оце сюрприз! Чому ти не сказала, що попри буденний характер форуму гендерний сегмент стане головним і жінок так яскраво вшановуватимуть? Я до цього не був готовий і, скажу чесно, розгубився. Скільки гарних жінок, і не лише з України, хоча наші – поза конкурсом. А ще я скажу тобі, що хоч тебе й відзначили за внесок у сприяння розвитку бізнесу, я б тобі присудив першість і в інших номінаціях – за ніжність, за розуміння, за жіночність… Я був гостем, бо це, звичайно, твоє – ваше – свято, я туди не інтегрований. Моє свято почнеться, коли ти повернешся сьогодні увечері в нашу з тобою кімнату в готелі... Ще раз вітаю. Я пишаюся тобою!

Ні, ну ти поглянь, яка пара: два тижні тому одні поляки відзначили його, сьогодні інші поляки відзначили її, але справа ж не в поляках, а в них і в тому, що вони, такі схожі, знайшли одне одного… Листопад тільки розпочався, до Нового року майже два місяці, а вже стільки всього наваяно. І що ж буде далі? ОН:

Ось так. Перше непорозуміння… Я повернувся до дому, а душу роздирають суперечності… Так добре все

починалося, потім продовжувалося, а наприкінці – таке складне розлучення… Я, мабуть, дуже наївна людина, я навіть подумати не міг, що у нас щось може бути критичне. Якщо чесно, то я так нічого й не зрозумів. Я не зрозумів, чому ти вирішила, що це все. Я не зрозумів, чому ти вирішила обірвати все на зльоті. Ти знаєш, ранок був якийсь скуйовджений і я відчував, що щось відбувається чи може відбутися, ти не могла не помітити, що я увесь день крутився серед оцього люду біля тебе й не зводив з тебе очей. Й коли ти сказала, що це все, я одразу й не усвідомив від шоку, що це все відбувається насправді…

Коли я сказав, що мені страшно, то це дійсно було так, просто не зміг тоді сформулювати те, що переживав. Тепер я трохи заспокоївся й знаю, чому мені було страшно. Я боюся втратити. Я боюся втратити тебе. Мені страшно усвідомлювати, що хтось надзвичайно дорогий мені буде рухатися в паралельному, а не в моєму світі. Я тебе боюся. Я боюся, що ти знову колись зможеш сказати мені щось подібне... А я так не хочу боятися...

43

Саме це я й загадав. А з Господом треба бути обережним. Просив Його не заважати, але він не зважив на прохання, ти ж сама бачила…

Кафедра зробила мені «сюрприз»: у мене сьогодні дві пари. Добре, що дізнався за дві години, а не за 5 хвилин...

Як ти? Ну, скажи, ну, правда ж, оці кілька надзвичайно важких і насичених днів (і ночей), ну

правда ж, вони були неймовірними?! За винятком останніх трьох шокуючих годин… ОНА:

Знаешь, мне тоже стало страшно... Когда ты уехал вчера. Я вдруг представила себе, что это все, и не будет больше ни встреч, ни звонков, ни писем... И я по-настоящему испугалась.

Когда я утром в тот день принимала это решение, оно мне казалось таким логичным. Я понимала с самого начала, что это все не может длиться вечно... Правда, и не думала, что развиваться все будет так стремительно.

Безусловно, я не предполагала. что это будет «легкий флирт» – и не кричи на меня больше, – но я точно не думала, что это так далеко зайдет... Я сейчас говорю о себе. Ты ворвался в мою жизнь так внезапно и так заполнил ее, что я не знаю, что мне со всем этим делать... Ты – единственный человек на этом круглом голубом шарике, которому я доверила себя – свои мысли, чувства, желания... Как-то незаметно ты стал знать обо мне больше, чем кто бы то ни было, начиная от того, чем я занимаюсь в своей повседневной жизни, и заканчивая людьми, с которыми я дружу... И, самое главное, ты так быстро и легко вписался в эту мою жизнь, что у меня складывается впечатление, что ты в ней был всегда...

Когда ты сказал, что не будешь тревожить меня звонками и пр., ты прекрасно понимал, что это НЕВОЗМОЖНО. И ты, и я – мы не сможем уже общаться, как раньше, когда все только начиналось. А это значит, что та, другая часть нашей жизни, которая у нас была до этого и остается сейчас, будет претерпевать изменения... Не знаю, какие именно, но точно будет, а я очень хорошо помню твои слова о том, что ты боишься причинить боль близким людям...

Поэтому, когда я утром в номере услышала от тебя, что ты устал, что тебе показалось, что я уже не хочу тебя так, как раньше и т.п., я сначала сильно расстроилась... Не обиделась, а именно расстроилась, потому что это совпало и с моими ощущениями в то утро – ты не сказал мне, как обычно: «Доброе утро, моя маленькая» и был каким-то отстраненным, пока я собиралась...

И когда я ушла от тебя и сидела одна в холле гостиницы – а у меня было время подумать – я пришла к выводу, что пускай лучше эти дни – а они, правда, были неимоверными! – останутся навсегда в нашей памяти… Ну, а мы с тобой должны остановиться.

А сейчас я не знаю, что мне делать. Ты уехал – и сразу стало холодно (во всех смыслах). Даже снег ночью пошел, представляешь? Я безумно хочу к тебе. Хочу видеть твои глаза, хочу слышать голос, хочу, чтобы ты меня успокоил...

А пока... сижу на работе, ничего не могу делать, и в двадцатый раз слушаю одну и ту же песню... http://blog.romaha.su/?p=7485 (Спрячь меня от холода в своей постели, Наталья Лапина). ОН:

Незважаючи на мій дико напружений стан, дві пари пройшли феєрично. Тридцять студенток – жодного хлопця, з кричущим перекосом гендера, з віковим діапазоном від десь 22-25 до старших за мене, не хотіли йти з пари на вихідні, уявляєш?

Прямо на перерві я не втримався й заглянув у пошту, побачив твій меседж, прочитав три слова й закрив, бо це було прямо в оточенні студенток, але я відтанув.

…Зараз перечитав усе, але під пресингом – знову навколо люди, вісім дзвоників за півтори години – з тобою я взагалі відпочивав. Але я відтанув. Тому що я відчув, що ти зі мною. І я тобі неймовірно вдячний. І я розумію, що я не правий, не можна підвищувати голос, – це вирвалося саме, я дійсно втратив контроль, зате ти ще раз переконалася, що я жива людина, зі своїми недоліками й комплексами, але ти пробач, я прошу.

44

Я кілька разів переглядав твої фото, над фото ще слід працювати, але образ для мене виглядає просто фантастичним, я зачарований і з цим нічого не можу вдіяти.

Так, слід зупинитися й осмислитись, але ніяким чином не усуватися… Заспокойся. Я з тобою. В мене теж вранці виникли асоціації, подібні твоїм, але протилежної спрямованості. Спостерігаючи за тобою, я з болем починав розуміти, що ти, ще будучи поруч, вже почала жити іншим життям – ти була рішуча, сконцентрована, відсторонена. Принаймні так мені здалося. Жалкую, що я помилився, але тепер я розумію, що про всі сумніви й підозри одразу ж треба говорити. Мені здається, ми на це спроможні.

Заспокойся. Я не знаю, де ти й з ким ти зараз, сподіваюся, що не в сумі, мені мабуть легше, бо вже подзвонили хлопці, й ми йдемо грати у футбол, отже я зобов’язаний буду усунутися й робити безтурботний вигляд. Але всеодно я буду думати про тебе й жалкувати, що ти не поруч, навіть попри те, що я не знаю про твоє ставлення до футболу. Якщо чесно, я увесь час волав би бути поруч з тобою, тому й крутився біля тебе й був щасливий, коли ти підійшла до мене перед твоїм нагородженням, і ми говорили ні про що, а нас папараці фоткали...

Все, маю бігти, але повернуся... Між іншим, промайнула магічна дата. Що ж ти загадала 11.11.11?

ОН:

Знову й знову перечитую твого останнього листа. Ти відкриваєшся для мене ще з однієї сторони, і вона сильна. Ти, окрім усього

іншого, ще й дуже талановито пишеш. Я не знаю, хто водив твоїм пальцем, коли ти натискала ним на кнопки, але твій стан я не лише відчуваю, а й бачу, наче свій.

Третя година ночі (2-12)… Я повернуся до цього пізніше. Я все ще не вийшов зі стресу. Так, це був стрес. І ти, думаю, теж його пережила. Чи ще переживаєш. Тому я й не розізлився на неочікувані заняття, і на пропозицію саме в цю холоднечу пограти у футбол, який я потроху вже забуваю, але все це минуло, а кров не заспокоїлася.

Їхав уранці в університет. Включив радіо, а тут – Орбакайте. Вона не належить до моїх улюблених, але яка річ! Я одразу ж зрозумів, що знайду й надішлю тобі. Знайшов, надсилаю: : http://www.youtube.com/watch?v=1tF2x7FxELk (Как я буду без тебя, Кристина Орбакайте).

Просто послухай… Не буду зараз говорити ніжних слів, чомусь боюся. Повір, їх у мене для тебе –

безліч. І я їх всіх тобі донесу. Наразі просто скажу, що я просякнутий тобою наскрізь і спробую з цим заснути. Як це було просто й водночас неймовірно у скромних готельних номерах Брюсселя в Вроцлава... Ти будеш смітися, але це були найкраші готелі з тих, де я зупинявся, та й, мабуть, найкращі в усьому світі...

У тебе подібні смаки? ОН:

Доброго ранку, моя... Написав «моя» і спіткнувся. Яка ж ти зараз «моя»?

Хоча думаю і хочу бачити тебе такою ж, як до нашого останнього вечора, перед моїм від’їздом. Доброго ранку, моя кохана. Гарного тобі дня... ОНА:

Доброе утро, любимый... Когда написала эту строчку, увидела твое утреннее послание: 100:0 в нашу пользу!

Я пока не могу тебе писать – по разным причинам. Хотя сижу за компьютером, пытаюсь работать, т.к. вечером снова уезжаю, а еще многое надо доделать. Но обязательно напишу позже, хорошо?

Песня Орбакайте хорошая, но слишком оптимистичная для моего теперешнего состояния. Мне плохо. Дурацкое слово «плохо», оно ну никак не отражает то, что я сейчас чувствую. Но лучшего нет.

Люблю тебя. Очень...

45

ОН: Мені здається, я тебе розумію – розумію до дрібниць і, схоже, переживаю все це і в

тому ж самому форматі... Мені є що тобі сказати, я дивуюся, чому був таким неадекватним і не говорив з тобою про все те, що ниє зараз, тоді, коли ти була поруч, а я мовчав, адже навряд чи усвідомлював, що так буде вічно...

Я хочу тобі написати багато, але теж розумію, що треба закінчити дуже багато сторонньої рутини, а спілкування з тобою – це не мимовільна вправа, в мене воно вимагає концентрації думок і почуттів – боже, як вони наразі злетіли, я не пам’ятаю, коли я ще жив на такому збуренні й піднесенні... Тому я теж відкладу. А можливо, нам вдастся переговорити, тому краще напиши, коли у тебе буде можливість, навіть якщо це буде у потязі – звичайно, якщо у тебе не буде ще одного темношкірого супутника (ти бачиш, я вже починаю іронізувати, – невже все повертається у зону спокою, комфорту й гармонії?). Йдеться про те, що Він на нас наслав випробування. Випробування любов’ю. І це виявилося серйознішим за всі інші випробування, про які ми принаймні підозрювали.

Працюй і не відволікайся. Просто пам’ятай, що я поруч. Я обов’язково відреагую на всі ті нюанси, на які ти звернула увагу. Щоправда, у мене є до тебе прохання, але якщо це буде пов’язано з часовими тратами – відклади на потім. Надішли мені твоє фото, на якому тобі 20, 30 чи, принаймні, 40.

Пояснювати наразі не хочу, переконаний, ти все зрозуміла, моя розумниця. І пам’ятай, що навряд чи є ще хоч одна людина, яка так хоче бути з тобою поруч, яка так хоче тобі добра й любові, яка так хоче, щоб ти була щасливою, як... ОН:

Зможеш поговорити зі мною? Кинь смс-ку. ОНА:

...Поговорила с тобой и стало намного легче. Спасибо тебе. Кажется, я беру себя в руки и продолжаю жить. Собираясь в поездку, я даже

подумываю, какое платье взять с собой для вечернего посещения ресторана... А это уже признак выздоровления.

Ты не бойся за меня – я сильная. Только иногда так устаю от этого... Прикрепляю несколько фотографий из тех, что есть у меня на домашнем

компьютере, давностью от 3 до 10 лет. Целую тебя на прощанье нежно-нежно и представляю при этом, как касалась бы

моего лица твоя мягкая и сексуальная борода. Ну зачем ты ее сбрил? ОН:

Ти, мабуть, вже в дорозі й навряд чи прочитаєш сьогодні цього листа, та й завтра прибудеш на місце далеко по обіді, й теж будуть мороки, доки руки дотягнуться до ПК. Але буде краще, якщо ти відкриєш пошту й побачиш там одиничку (а може й іншу цифру). Я обіцяв прокоментувати твої запитання.

Про фото, які я тобі послав – вони ще не опрацьовані. Ти сказала після першого перегляду, що людей такими камерами знімати не можна. Я думаю інакше. Людей такими камерами не те що можна, а треба фотографувати – саме такими. Оскільки вони дають такий сировинний матеріал, з якого можна зробити що завгодно – будь-якої якості й з будь-яким акцентом. Звісно, ті деталі, які фіксувала моя камера, не завжди подобаються. Але їх, деталі, можна усунути й зробити «цукерку». Дай мені трохи часу, я покажу це...

Але ж образ! І характер, і настрій, і чарівність, і погляд, що говорить про все... Ну й, ти ж пам’ятаєш, що в нас попереду – не одна фотосесія, ти сама говорила, що хотіла б. Звичайно, я мав би за це вхопитися й одразу ж запропонувати розпочати фотосесію. Я цього не зробив, тому що ще не бачу, яким чином я зміг би сконструювати новий образ. Але він, цей образ, народжується...

Сподіваюся, що твоя дорога не була виснажливою. Власне, я бачу, ти багато подорожуєш й, вочевидь, любиш це, інакше все було б інакше. Я-таки сьогодні придбав собі нового дорожнього кейса, вірніше – три, набір з невеличкого, середнього й великого, на різної тривалості поїздки. Зараз готуюсь випробувати маленький, інші випробую дещо пізніше.

46

…Малесенька моя, гарної тобі ночі, доброго тобі ранку, сонячного й теплого тобі дня, а виберетеся до старого міста – гарного вечора в одній з культурних столиць Європи.

Не забувай, що я з тобою. PS. Після розмови з тобою учора я навіть не помітив, що почав мугикати пісні,

сидячи за ПК. Відлягло... ОН:

Ну, где же ты, моя маленькая?.. ОНА:

Я здесь, любимый, здесь. Позвони мне, пожалуйста, без всяких сигналов. Просто позвони, когда сможешь... ОН:

Ну ось, бачиш, як життя стає прекрасним... Але я якось не зациклююсь на тих моментах, що були феєричними – політ є політ, і

якщо я зараз налаштуюсь на нього, то доведеться випускати енергію, а я прибережу все для тебе. Хоча хтозна, скільки триватиме розлука... Ти не повіриш, не маю часу навіть для найближчої людини – перерва закінчується, і я біжу на наступну пару. Дурдом, ще дві пари...

Цілую, цілую, цілую... ОН:

Я, здається, погарячкував, коли написав тобі, що я спокійний – неспокій в мені живе й не полишає, але це, звісно, інший неспокій, ніж той, що був одразу ж після останнього розлучення, коли я їхав у СВ сам – уявляєш, сам! – і ніяка п’янь мене не турбувала, вагон був доброякісний, але там не було головного – там не було тебе... А неспокій був ще й тому, що.... Ну та годі.

Просто закінчилася остання, четверта пара. Дурдом. Я навіть не встиг взяти довідку у банку, яку замовив ще у п’ятницю – наразі оформлюю візу до Скандинавії, знадобиться. Після того, як ти сказала, що в тебе запланована поїздка до Швеції, я зрозумів, що це саме те, чого мені не вистачає. Не знаю тільки, чи встигну так оперативно справитися, бо в цих західних посольствах передріздв’яно-новорічний психоз розпочався, там всі вже живуть подарунками, зустрічами, польотами, гулянками…

Але перепрошую – прийшла моя дипломниця, отож повернуся трохи згодом. Добре? Не переживай за дипломницю, дівчина дуже гарна, молода й розумниця – рідкість, але такі є. От тільки в аспірантуру до мене йти не хоче.

Я тебе ніжно-ніжно… в очі, в носика, у вушко...

ОН: Слухай, я забув, та й ти, мабуть, теж забула розповісти мені, що ж ти все-таки

загадала в 11 год.11 хв. 11 листопада 2011 року. Звичайно, якщо це таємниця або, не дай Боже, ще щось гірше, то краще не говори...

Слухай, а що це за новина, що ви зі своєю подругою опинилися в одному номері та ще й з не окремими ліжками? Номерів не було чи економите? Чи інші причини? Поганого, звісно ж, думати не хочу, але уява у мене розкута… Як би там не було, я так хочу зараз бути твоєю подругою, з якою ти ділиш ліжко... ОНА:

...А как мне этого хочется, ты даже не представляешь. О том, что я загадала – и что ты загадал, – мы обязательно с поговорим, хорошо?

Знаешь, о чем я мечтаю прямо сейчас? Я очень хочу уехать с тобой куда-нибудь далеко от проектов, мероприятий, обязательств и т.п., никуда не торопиться, ни от кого не прятаться – просто наслаждаться общением... Утром вместе завтракать, потом гулять,а вечером смотреть вместе кино... И любить друг друга не по расписанию, а когда захочется...

Целую твои нежные губы...

47

ОН:

Доброго ранку, радість моя... Відкрив пошту – а тут ти, здивувався, коли ти встигла й коли це я проморгав,

неначе учора ж усе було чисто... Я спокійний. Нарешті я спокійний, бо ти зі мною. Сьогодні не простий день, але

зараз відправлю два блоки виконаних завдань, і можливо закрию один (принаймні один!) зі своїх довготривалих проектів. Щоправда, вже надійшли нові пропозиції, але до них я поставлюся вже більш ретельно...

Але то таке. В тебе буде день простіший, тому відпочивай, дихай чистим повітрям, менше пий кави, менше зловживай нікотином, а пий соки, їж фрукти й овочі, думай сама знаєш про кого і все буде ПОЛІТ!

Слухай, а ти мене здивувала фразою «любить друг друга не по расписанию, а когда захочется» – я тебе люблю постійно (в широкому значенні), коли ми разом – я тебе теж люблю постійно (в конкретному значенні), принаймні люблю стільки, настільки вистачає сил, хоча, якщо справді, то люблю дещо більше, ніж маю сил... Який же тут розклад?

Я тебе дуже люблю... І прошу тебе, не перепитуй з недовірою... Гарного дня, моя маленька...

ОНА:

Доброе утро, любимый... Утро действительно доброе. Такое спокойное, тихое. Моя соседка еще спит, а я

проснулась рано, умылась, сделала себе кофе, вышла на балкон – он выходит на задний двор, к лесу? Из трубы нашего отеля идет дымок, вокруг деревья высоченные – зеленые, красные, желтые – и тишина. Слышно только, как поют птицы, и где-то вдалеке дворник метет улицу... Странно как то, я то понимаю, что у нас дома метут дворники, но чтобы здесь – как-то не ожидала.

Настроение у меня с утра тоже хорошее, рабочее. Так здорово, что мы с тобой поговорили вчера вечером. Даже не верится, что еще сутки назад я так злилась на тебя, что ты не звонишь, а, когда позвонил – все стало на свои места... Да, мы, кажется, возвращаемся к прежней гармонии...

Ты прости меня за мою эмоциональность, ладно? Я теперь понимаю, что нужно было просто поговорить с тобой в то утро, рассказать, как мне не просто далось решение остаться у тебя, находясь в том городе...

А говоря про «любовь по расписанию», я имела в виду себя – это я не могла «любить» тебя тогда, когда мне очень этого хотелось... Я смотрела на тебя, когда ты модерировал мероприятие, и, вместо того, чтобы слушать внимательно, я представляла себе всякое-разное...

Все, любимый, я побежала. А тебе я желаю хорошего дня и приятной работы. ОН:

Серденько моє, знову перечитав твого листа – ну що ти на це все скажеш? Душевно, насичено, тепло... Колись, коли я приніс моєму мікробосу свою книжку, він покрутив її в руках, перегорнув швиденько, прицмокнув і сказав: «Сильно!» - і ще раз добавив: «Сильно!»

Все. Все завершил, покончил с мелочами и суета осталась позади... Голова йде обертом. Схоже, я тиск свій запустив, давно не міряв, а це

неправильно. А треба. Вже пізнувато, тому буду сунутися до дому. Ти не відповідаєш, отже, не мала доступу до ПК. Я зранку нічого путнього не їв. Але згадав наші з тобою трапези й відчув – не голод, ні, – відчув, що мені не вистачає гарного партнера за столом з простими, але нестандартними стравами – якийсь непоганий коньячок, родзинки – обов’язково чорні, бо світлі завжди дуже солодкі, якась ковбаска (наприклад, дрогобицька) або просто сирокопчене м’ясце, ніжний сирок, ну й нехай там будуть шоколадні трюфелі (чи як їх там), можна ще жменьку сухофруктів з горіхами...

48

А от візьму зараз і зателефоную тобі, що я мучуся з цими буквами... На душі всеодно якийсь неспокій... То плоть загуляла, а духу не весело, То дух воспаряет, а плоть позабыта, И нету гармонии, нет равновесия, То чешутся крылья, то ноют копыта.5� ОНА:

Прошу, пожалуйста, не шути со здоровьем. Очень прошу. Это ведь совсем не трудно – проверять каждый день давление, регулярно навещать доктора... Я, наверное, тебя совсем замучила своими страстями... Прости меня, обещаю стараться думать, прежде чем делать. По крайней мере, буду стараться... Все-таки, уже почти 55 и «все, что к этому прилагается»...

Люблю тебя... ОН:

Так, моя маленька. Але ніхто ж і не жартує... Я ж не казав тобі, що там «прилагается», бо там невесело, та й тобі воно було ні до

чого, але я не перевіряю нічого, бо відчуваю, що в цьому просто немає потреби. А якщо відчую, зроблю все, бо навіщо ж тобі щастя «з больними руками»... ОНА:

Не говори так, даже в шутку. Ты знаешь, что ты мне нужен любой. Мы встретились с тобой, когда нам уже за... поэтому все это абсолютно естественно. И нам обоим теперь есть для кого жить...

Береги себя, родной мой. ОН:

Так от слухай, якщо пересічні люди – як от цей дідусь з готелю, який сказав тобі, чому ти така промениста, – читають усе, що в тебе написане на обличчі, то що ж говорити про людей, які у цьому розбираються? Хоча, власне, а чому ти повинна свій стан приховувати? Кому прикро від того, що ти сяєш? Ну, кому – зрозуміло, а усім іншим до цього немає ніякої справи. Хоча дехто з цих сторонніх твоє сяйво може сприйняти на свій рахунок – таке буває, і я таке знаю. Як знаю й те, що посилена увага з оточення почасти теж окрилює. І тим самим провокує ще більш посилений інтерес до тебе...

Намагаюся обійтися без суму. Звісно, болісно відчувати, що ти десь далеко, з кимось вечеряєш, посміхаєшся комусь, мабуть, теж не зовсім комфортно відчуваєш себе, можливо, навіть думаєш про мене, але по-перше, так буде ще не раз, а по-друге, ми всеодно скоро побачимося, і по-третє, ти завжди зі мною поруч...

Все, я засинаю... Гарних снів тобі, моя радість... ОНА:

Привет... Вернулась в свой номер и вдруг почувствовала, как я хочу спать. Пришла, сразу открыла ноут и увидела твое сообщение, пришедшее 4 минуты

назад. Видишь, мы даже усталость чувствуем одновременно... Я тоже буду ложиться. Во-первых, завтра рано вставать – начало решили

перенести на 8.30 (вот это Европа, да они настоящие стахановцы!), а во-вторых, я не люблю эти ночные посиделки с большим количеством алкоголя. Мне тоже, кстати, очень нравится твоя «алкогольная культура» – не много, но со вкусом...

Не знаю, сколько это все продлиться у нас с тобой, но одно знаю точно – мне никогда не было так хорошо... И это ощущение подарил мне ТЫ...

Спокойной ночи, мой единственный...

5 Игорь Губерман (прим. автора)

49

ОН:

Доброго ранку, моя радість... Виспався чи не виспався, я так і не зрозумів. Прокинувся о четвертій. Знаю,

вставати рано, але толком так і не зміг заснути, тому о пів на шосту таки піднявся. Вранішня процедура проста й незмінна. Все інше має теж обов’язковий формат: вийшов з ванни – підійшов Аскольд, він так смішно потягується після сну: спочатку витягує праву задню ногу – так сильно-сильно, потім ліву, а мордочку тягне вгору до мене, прагнучи мене поцілувати. Поцілунків з собаками я не заохочую, але інколи, коли нікого немає, я підставляю йому ліве вухо, а потім праве й він щасливо їх облизує, а потім я знову йду до ванни... Ну й зводив його надвір. Можна було б поремствувати на своїх домочадців – собаку завели, дуже його люблять, але гуляють з ним рідко, тому практично постійно роблю це я. Але я це люблю, я взагалі полюбив цього пса, ну, може, слово полюбив тут не зовсім адекватне, скажімо так, прив’язався, зараз бачу в цьому користь: дихаю нехатнім повітрям, спілкуюся зі світом. Останнє набрало останнім часом особливого значення...

То як ти, виспалась? Щось снилось? Ну, гаразд, вмивайся... Гарного тобі дня...

ОНА:

Думаю, твоя пара закончилась и появилась минутка для меня... Я все еще на занятиях, и знаешь, чем занимаюсь? Я с тобой все время

разговариваю про себя. Это смешно, наверное... но мне все время хочется знать, что ты думаешь по тому или иному поводу...

Снова вчера посмотрела фильм про двух преподавателей – я о нем тебе говорила. Вообще-то это фильм о любви: к работе, друг к другу, к людям... И я сказала, обращаясь мысленно к тебе: «Мы обязательно должны посмотреть этот фильм вместе»...

И сразу представила, как мы с тобой в гостиничном номере, на столике бокалы и легкая закуска, окна зашторены... Мы лежим в кровати, немного утомленные, но безумно счастливые, и ты говоришь: «Давай посмотрим кино»... Потом наполняешь бокал и подаешь его мне вместе с небольшим бутербродом...

Можно я позвоню тебе пораньше? ОН:

Моя маленька, ну звичайно ж подивимися. При першій же нагоді, а я постараюся скачати до цього ще пару цікавих творінь... Хоча чи буде у нас час на кіно? Ми ж такі ненаситні, а це потребує суттєвих часових затрат... І фізичних, і душевних...

Але я готовий на це витрачатися... А чому в нас окна зашторены? Ми на якому поверсі? Нам ли, святым, ангелов

бояться? ОН:

Чекаючи твого дзвінка, відкрив комп’ютер. А тут – твій меседж. Без іронії не можу – натура така. Тому так близький мені старий єврей Губерман:

Я не люблю зеркал. Я сыт По горло виденьем их порчи: Какой-то мятый сукин сын Из них мне гнусно рожи корчит...

Сьогодні я – ну, не красень, сама розумієш, але й геть не пом’ятий. Учора – пізня

прогулянка на свіжому повітрі, сьогодні – вранішня, з Аскольдом (ото ще диво – єдиний, хто мене ніколи не пиляє й ніколи не засмучує), ні грама алкоголю (забув учора випити, а той коньячок, що залишився – ну, напрочуд вдалий, його пити багато не можна, лише краплями, смакуючи). До заняття ще з півгодини чи більше, тому чекаю.

Ну, де ж твій дзвінок? ОН:

50

Когда ты написала в смс «не могу», я буквально остолбенел: как это не могу? Это что же такое надо делать, чтобы не могу? Ты что же, на футболе сидишь? Блин!

Я тут собрался куда надо за книгами сходить, вот, думаю, спокойно поговорю с любимой, а она «не могу»! И главное, написала «не могу», а ты, блин, думай, почему не могу, и мучайся! Тут мысли всякие разные – короче, весь день насмарку! А так хорошо все начиналось – и утром было хорошо, и днем...

Не могу... Не могу. ОН:

Звичайно жалко… Я не дитина, звичайно, переживу, але очікування, що не справдилися, не додають

оптимізму. Я звичайно, готовий вийти й пізніше, але надворі дощ і Аскольда, дружка мого чотирилапого, вже не поведеш...

ОК, сподіваюся, що попри все цей вечір для тебе був і змістовним і приємним. Сподіваюся також, що ти не змусила себе мерзнути – я бачу, у вас там сніг. Ух, якби ти знала, який я злий на усіх тих, хто тебе від мене забрав на цілий (поки що, невідомо, що далі буде) вечір!

Гаразд, вранці переговоримо. Зможеш? Тільки прошу дуже, не говори «не могу», добре? Добре? Ні, я не плачу й не скиглю, я просто за тобою страшенно скучив... Ти мені потрібна як повітря... ОНА:

А уже поздно идти за книгами? ОН:

Ура! Ти повернулася! За книгами йти пізно, я вже сходив. Але я звякну, хоч на трішечки, ОК? ОНА:

…Боже, как же я тебя люблю... Спасибо, что позвонил. Спи, мой единственный. Завтра обо всем договорим... ОН:

Прокинулася? Зваж, день буде неспокійним: те, се, потім дорога – не виключено, що знову з якимись приставучими однокупейниками, в тебе без таких трапляється рідко... Коли ж ви учора оте все закінчили? Якщо ти писала з університетського ПК, то запізно. Ну ви й затягнули, ну прямо як у тій зворушливій притчі, де є слова «то не могу кончить»...

Але гаразд, хай цей день буде прихильним до тебе. Зідзвонимося... ОНА:

Вчерашний день, действительно, выдался непростым... На час раньше пришлось встать, потом задерживались перерывы, в конце дня нужно было еще разбирать кейсы...

Поверь, мне вчера жутко неудобно было перед тобой, что я не могла поговорить, как договорились. Но, когда прочитала твои послания, подумала, что «все что ни делается – все к лучшему», потому что иначе, наверное, я бы никогда не узнала тебя таким – злящимся на всех и вся, но одновременно любящим и очень нежным – в общем... настоящим... У нас уже бывали разные ситуации, и ты еще ни разу меня не разочаровывал. Мне нравится узнавать тебя...

Позвони мне, если сможешь, утром, если нет – тогда уже в обеденный перерыв. ОН:

З усього того, що ти написла, я зачепився лише за одне: я теж дуже боюся тебе розчарувати, чи принаймні дати для цього привід, а вони (приводи) постійно на поверхні: елементарна життєва дрібниця може змусити подивитися на ситуацію під іншим кутом зору, і він (кут) може бути критичним...

Прошу, не піддавайся дрібницям... Просто знай, що я – з тобою, де б я не був. Цілую ніжно...

51

ОН:

Пройшло всього два дні після мого повернення додому, а здається, ми з тобою розлучилися цілу вічність тому. Ти помітила, як швидко пролітають дні, коли ми разом, і як довго вони тягнуться, коли ми чекаємо зустрічі? А в цій останній мені сподобалося все – і ліс за вікном, і затишний номер, і приємний персонал, з розумінням, але без настирливого сервісу, і те, як ми відпрацювали презентації останніх розробок, і те, як ти себе поводила – незворушно на людях і нестримно без них…

Так от, відкрив ПК й нічого не побачив. А це означає, що ти так за ті дві години й не добралася до ПК, а значить до завтрашнього вечора я нічого не побачу... Ну що ж, є телефон. Зараз уточню час відправлення твого лайнеру, і як тільки ти будеш в Україні, я тебе наберу. Але хай доля тебе береже в дорозі...

PS. Написав і подумав: а ми ж міста з тобою зовсім не бачили, хоча і бували там не раз. А там дуже пристойні музеї, дуже пристойні галереї, там є театри й інші атракції, я вже не кажу про всякое-разное, там кав’ярні й ресторанчики, ну скажи, ми – нормальні люди? Все. Життя треба змінювати, інакше воно швидко мине... Коли ми там будемо в черговий раз? Завтра визначусь і дам тобі знати, я ж так розумію, в тебе принципових обмежень немає?

Ще раз: хай твоя дорога буде легкою. Куди б ти не летіла - ти наближаєшся до мене...

ОН:

Моя маленька – сподіваюся, що ти все ще маленька – рухаюся від повідомлення до повідомлення й наразі відчуваю суттєву зміну тем.

Я дійсно заморочився: викликали на кафедру, прийшли три молодиці, одній треба звіт, другій план, третій презентацію кафедри. З горем пополам задовольнив усіх, не задовольнив лише себе: твоє повідомлення не прочитав вчасно, й схоже, ти вже не біля ПК. А я вже без тебе не можу не те що жити, дихати не можу...

Оце пишу, пишу, пишу, а потім доходить: так є ж телефон! Умний чувак, але слабо...

ОНА:

...Знаешь, я не перестаю радоваться нашему с тобой разноформатному общению, где каждый из форматов – особенный.

Самый важный из них – встречи. И то, что они бывают намного реже, чем нам того хочется, только повышает их ценность.

Второй – это телефонные разговоры. Без них невозможно обойтись – это как маленькая встреча, только без визуализации. Но с нашим воображением мы легко можем устранить это неудобство.

И третий – это переписка. Он оказался для меня намного более значимым, чем я полагала... Потому что, как оказалось, при встречах мы говорим не все, что думаем (по разным причинам). В разговорах по телефону мы, в основном, стараемся узнать друг у друга актуальную информацию – кто чем занят, что волнует, события за день... А вот в письмах есть уникальная возможность сказать или спросить то, на что не хватает времени (или смелости?) в двух других форматах. Наверное, именно поэтому он мне так дорог...

Можно я сегодня буду тебе писать время от времени? ОН:

Згоден практично з кожним твоїм словом. Згоден. Звичайно, є нюанси, є моменти дискусійні – чесно, я не знаю, де і коли ми

справжніші й щиріші. Думаю, завжди, але ти права: коли бачиш очі й відчуваєш реакцію, не завжди скажеш те, що зривається. З іншого боку, написавши, розумієш, що потім не скажеш при необхідності, що такого не було.

Але, звичайно, суть не у форматі, а в тому, що за цим стоїть. А за цим стоять дві спраглі душі, які відчули спорідненість і потягнулися одна до одної...

Господи, коли ж нарешті буде інший формат спілкування...

52

Пиши, безумовно, пиши. Поцілую за кожне твоє слово. Думаєш, цього мало? Добре, тоді за кожне твоє слово я тобі... ОН:

Моя маленька, сьогодні рано вранці, ще в Хмельницькому (жалко, що в ньому не буде тебе), я

доопрацьовував свою презентацію й списував свої дані з флешки, яка виявилася зі старими даними з наших останніх тренінгів-презентацій, я відкрив перший же файл і на багатьох сторінках побачив твої фото – така собі жіночка, невисока, в нехіповій сукні – літо, все коротеньке й дещо просте, але як я захотів пригорнути це створіння. Тому й хотів з тобою хоч трішки поспілкуватися...

Ми все-таки пливемо в паралельних світах. Але як добре, що ми розуміємо один одного (чи як правильно: один одну? одна одного?), я послав тобі з дороги старий латинський вираз Vita est Via (життя – це дорога), й ти його зрозуміла, або ж знала, бо ти написала дуже красиво: всі мої дороги – до тебе...

Приведуть. Бо ми того хочемо... А конференція була нормальною, непогано зорганізованою, без надмірностей,

пафосу й розкоші, я робив свою презентацію, а зал сидів, сфокусувавши в мене свої погляди – не помітив жодного, спрямованого не на мене. Поставимо, думаю, завтра крапку, до того все йде, й займуся ще своїм рукописом, щоб потім розвантажити собі життя. Боюся, що це буде непросто. Бо я вже давно завагітнів однією путньою ідеєю – написати книжку, і я дуже хотів би обговорити з тобою пропозицію написати цю річ разом... Поки що просто подумай. З твоєю енергією це можна було б зробити достатньо оперативно...

Повір, я б дуже хотів щось зробити разом, якщо й не зробити, то принаймні робити – це важливо для розвитку стосунків... Ну, все, не буду морочити тобі голову такими дурницями, але буду чекати твого дзвоника або ж повідомлення...

Я за тобою дуже скучив... ОНА:

Привет... Нелегко мне было с тобой прощаться, потому что чем дольше я с тобой

разговариваю, тем сильнее хочу к тебе... А рассказать я тебе хотела вот о чем. Недавно ты спросил меня, почему на свете

так много красивых женщин, а люблю я (ты) одну... Я тебе ответила тогда, что не знаю... Расскажу тебе про то, что было в ту поездку, когда мне пришлось делить номер со

своей подругой – помнишь, ты еще ерничал по этому поводу? Так вот, к подружке в наш общий номер зашли по делу коллеги. Пока они обсуждали планы на вечер и собирались, я лежала на кровати и делала вид, что читаю. Неподалеку от меня присел тот самый бородатый товарищ, про котрого я тебе рассказывала. Время от времени он, недвусмысленно поглядывая на меня, пытался покорить своим интеллектом, рассказывая разные истории...

Знаешь, я вдруг подумала, что если б не было тебя, я бы, возможно, на него как-то среагировала. Не дурак, брюнет – всегда была к ним неравнодушна, – мы оба вдалеке от дома, обстановка располагает и т.п. И я представила себе, что он преодолевает эти полметра и... ложится рядом. Я испытала настоящий ужас! И я поняла, что ни за что на свете не смогла бы пересилить себя. Наверное, именно поэтому у меня так долго никого не было.

С тобой все по-другому. Мне сразу понравилось, как ты двигаешься, как говоришь и что рассказываешь, как шутишь, как одеваешься, как относишься к людям, и как они относятся к тебе. Мне с тобой всегда интересно и нескучно.

Я обожаю на тебя смотреть, когда... На твои умные с прищуром глаза, улыбку наслаждения на лице... Мне нравятся твои нежные и одновременно мужественные руки... тело... и все-все остальное...

53

Знаешь, когда мне было 18, всё было как-то по-другому. И это неудивительно. С годами мы все больше обращаем внимание на детали, и они для нас имеют огромное значение. Я благодарна ЕМУ за тебя и... очень боюсь тебя потерять...

А книгу мы с тобой обязательно напишем вместе, только не знаю, какую именно... Да это и не важно... ОН:

Моя ніжна, ти навіть не уявляєш, наскільки значущим для мене є те, що ти написала... Я дякую тобі, Господе, я не знаю, кому ще я маю дякувати саме ось за цей момент, за ось ці прості слова, за цю щирість, просто за те, що ти є...

Як можна було жити, щось робити, чогось прагнути, не знаючи тебе... Я здригаюся від думки про те, що це все може колись бути втраченим...

Я заснув невдовзі по тому, як сказав тобі «надобраніч», перед тим, правда, включив телевізор, але ні Шустер, ні Кисельов мене не полонили. Але натура є натура, перший підйом – о четвертій. Пересилив себе й повернувся під ковдру, вірніше, під дві, бо було досить холодно. А вже о пів на шосту підйом був справжній. Включив телевізор, поклацав каналами – в такий час підсвідомо шукається щось легке, але натрапив на дивний сюжет, здається то був СТБ, сюжет був про Леся Курбаса, вірніше, про нього й жінок його світу. Далі я хвилин сорок дивився цей незвичний проект, прекрасна ведуча – дивовижна жінка, з чуттєво поставленою дикцією, власне, не поставленою – вона тим жила, принаймні, таке враження вона справляла, через нюанси свого зору не зміг путньо розглянути її прізвище, здається Наталя Сопіт. Жінка мого формату – не красуня, але гармонійно скроєна, погляд, мова, смак... Здається, якби я її зустрів до тебе, я б, мабуть, не встояв. Але не це наразі головне. Я відкрив для себе зовсім нові грані Курбаса, Сосюри, Тичини – їхнє ставлення до жінок, їхні стосунки мене вразили, вони всі були непростими, але всі були неймовірними... Вразило особливо те, що Курбас, переживаючи через кохання, стрілявся, куля застряла в серці (!), з якою він потім жив, оскільки операція по вилученню була б смертельною, а загинув десь у таборах від кулі НКВДистського присуду, і та куля була вже безжальною. За що – зрозуміти адекватному люду неможливо... І ще. Не кажи «прощатися», в моєму уявленні прощатися – то назавжди... Кажи «до зустрічі»... До зустрічі, кохана моя. ОН:

Ну, где же ты, моя маленькая?.. Скоро десята, а твій ПК мовчить, невже не переглядала? Не віриться... Я ще раз

перечитав твої враження. В мене дивне відчуття гармонії – дивне від того, що я спілкуюся з жінкою, яка тонко відчуває нюанси і деталі, мислить не лише образами, а й продуктами свого аналізу, який здійснюється підсвідомо – ну правда ж, людина, що тривалий час занурена в юридичні тонкощі заплутаних правил нашого бізнесу, не може не мати аналітичних навичок; я спілкуюся з людиною, яка не розгубила чуттєвість, попри свій, мабуть, не дуже скромий досвід; з жінкою, яка все ще пізнає себе і світ, що оточує, прагне змінити його на краще, – і змінює...

Ти – далеко, але відчуття благодаті, якщо хочеш – щастя, оточує мене. Воно – не повне, бо ти – не поруч, але мені легко...

Ти права, наша біда, та й світу в цілому – в деталях. Саме тому тоді в Брюсселі, ти пам’ятаєш, я сказав, що хотів бути кращим, ніж є, й це, зокрема, проявлялося в тому, що я слідкував за тим, щоб не дай Бог, якась дрібниця не спровокувала якусь неприємну реакцію...

Зараз за мною заїдуть, і я не знаю, коли повернуся. Але якщо зможеш – маякни, в будь-який час, я знайду можливість переговорити чи домовитися.

Я не знаю, чому, але мені дуже тебе не вистачає... ОН:

54

Наткнувся на підбірку твоїх фото, зроблених мною на церемонії віншування. Ось фото моменту, коли ти виступаєш з промовою. Я подивився на те, як міцно ти стискаєш мікрофон, і здивувався, мені здалося, що то зовсім не мікрофон... І я не стримався... ОНА:

В обмен на твою фотографию (кстати, что означает – ты не сдержался?!), прикрепляю свои – с того же незабываемого вечера, когда мы были вместе и были так счастливы... ОН:

По-перше, на перші два повідомлення, власне, й відповідати нічого – питань поставлених я не помітив.

По-друге, що означає «не стримався», пояснювати не буду – ти в мене розумниця й усе відчуваєш, але підказку дам: нікому іншому, крім тебе, я б цю фразу не написав би...

По-третє, фото справді чудові, принаймні дві-три є дуже вдалі, але в цілому настрій передано по-справжньому, а там, де ми – я просто задоволений, тому що вигляд в обох – достойний, і якщо про тебе сказати – це норма, то про мене – це комплімент. Пара фотографій виглядає так, ніби це мої – той же ракурс, правда, зображення розмитіші. Але ти просто красуня, я дивлюся й мені не віриться, невже це та сама жінка, яка... з якою... якій... яку... – ну, слів просто немає...

Я сподіваюся, не втомив тебе своїми розмовами. Я скучив. Дуже. Не скучаю, а скучив. І прошу про прискорення часу, який є, власне, невідновним ресурсом мого життя: ти чуєш, я готовий віддати всі ці дні свого життя, аби швидже наступила п’ятниця...

Все, збираюся, але перед виходом ще раз загляну до скриньки, бо попереду – дорога. Але якщо маякнеш – буду щасливий ще раз почути твій голос... ОН:

Добре все-таки, що ми живемо у двадцять першому столітті, а не в двадцятому – у нас є телефон і він нас зближує. Поговорили – легше, хоча ні, є потреба ще й ще...

Шум в голові не зник, і відчуття ломки повністю не зникло, але поміряв тиск – 120 на 80, можна говорити про повернення до норми. От голова тільки шумить. Не буду сьогодні довго возитися з непотрібом, хай буде завтра.

А ніч у потязі була неспокійною, прокидався й вставав разів чотири, починаючи десь з четвертої, якщо не раніше. Видно ще тоді все почалося...

Перечитав ще раз твої меседжі. Бачу твою реакцію під час кожного слова, можеш повірити. Цікаво, страшно цікаво, що ж ти приготувала на вечерю, крім печива? Невже це правда, що ти вмієш готувати?

Тільки не роби в черговий раз, прошу дуже, вигляд, що ти не бачиш моїх питань, і спробуй відповісти на них. Хоча й в протилежному випадку претензій не матиму. Все, сон тяжкий мене долає. В принципі, вже саме час. Хай тобі присниться гарний сон – що ми... і що нам не розлучитися. ОНА:

Любимый, не пугай меня, прошу тебя. Не хочу отвечать ни на один из твоих вопросов, пока ты не скажешь, что тебе уже лучше.

Я не очень люблю говорить о метеозависимости – зная о ней, люди часто программируют себя на болезни. Но сегодня и вправду, наверное, тяжелый день – уже несколько моих знакомых пожаловались на плохое самочувствие.

...Может, ты не пойдешь никуда сегодня? Я знаю, что ты обещал, знаю, что ты не любишь подводить людей, все знаю, но... останься, пожалуйста, дома. Я даже готова пожертвовать общением с тобой в телефонном режиме. Хотя мне опять кажется, что я не слышала тебя вечность. Хорошо, что ты хоть ты фотографии наконец прислал – я могу теперь видеть тебя и писать одновременно. Тебе – твоему образу – очень подходит дикая природа. Обнимаю тебя... и очень волнуюсь. Не пропадай надолго. Обещаешь? ОН:

55

Моя ніжна... Не буду наразі нічим напружувати. Просто побажаю гарного дня й поділюся лише

одним враженням. Я ще раз переглянув нашу фотосесію у Варшаві й зрозумів, що вона надзвичайно інтимна. Інтимніша за еротичне видиво: ти на ній палаєш любов’ю й ця любов, скоріш за все, до того, на кого ти дивилася під час зйомок... Цілую тебе. В ті очі, які дивилися на того, хто тебе фотографував...

І ще одне, і я сідаю за роботу: я тебе дуже люблю... ОН:

Повернувся додому – голодний, як собака, ти не знаєш, до речі, як називається та хвороба, коли постійно хочеться їсти?

Вивів Аскольда – по справі, ще треба вийти в магазин, холодник порожній, а вже втомився...

Пошту перевірю під вечір, під твоє повернення додому – повідом, як ти й чи дійсно ти забула телефон удома. Якщо до восьмої потрапиш додому й зможеш переговорити – маякни. Та всеодно маякни, коли б не повернулася, я повинен знати, що ти в порядку. Ну в тому порядку, в якому можна бути при такій ситуації...

Я чекатиму... ОН: Ну, где же ты, моя маленькая?.. Вже 8-43, а твоя скринька порожня... Я маю бігти... ОНА:

Я здесь... Не хотела отвечать, честно, но... не могу. Как минимум, по двум причинам... Не

хочу, чтоб ты волновался, и усиливалось все то, что прилагается к 55-ти. Не в силах не реагировать на «ну, где же ты, моя маленькая»...

А теперь – почему так много НЕ. Я до сих пор не могу отойти от вчерашнего. Я так перепугалась. Мы как раз перед этим говорили с тобой о том, что жизнь так непредсказуема... и тут ты пропал. Не писал, не звонил, не отвечал на смс. Тебе, наверное, казалось, что прошло совсем немного времени, а я просто с ума сходила.

Когда ты появился, наконец – такой бодрый, веселый – я поняла, что... это уже перебор. И проблема не в тебе (что ты не пытаешься связаться со мной), а во мне (что я слишком сильно этого жду). Я еще долго сидела там, в офисе, с телефоном в руках (только потом заметила!) и думала обо всем этом. Слишком уж круто все изменилось в моей жизни за последние пару месяцев (неужели так мало?). Изменилось именно у меня: я отказываюсь от новых проектов, которых раньше ждала; боюсь делать то, о чем еще недавно мечтала; не появляюсь домой, а меня в то же самое время снимают телевизионщики... А вот у тебя все остается по-прежнему.

Но, с другой стороны, я не могу тебя потерять – я поняла это окончательно, когда мучилась в неведении, где ты и что с тобой. Просто я решила немного... притормозить... что ли... Поэтому и не заходила в компьютер вчера вечером, а утром зашла только перед выходом из дома. Чтобы не было времени на ответное письмо...

Вот видишь, опять не смогла. Слава Богу, сегодня день загружен, думаю, до вечера я отойду, и все будет хорошо. Не сердись на меня, ладно? Я обязательно отвечу на все твои вопросы, только позже... ОН:

Дожилися українці... Пишемо, спілкуємося, а порозуміння не досягли й спричинили один одному (один

одній чи одна одному) стільки переживань. Висновки зробив, але не можу не наголосити на кількох моментах.

По-перше, ось це твоє повідомлення ще раз підтвердило, наскільки ми цінні одне для одного й наскільки пов’язані й залежні одне від одного.

По-друге, я пожалкував, що сказав тобі про вибрики зі своїм здоров’ям, а сьогодні ще й добавив у вранішньому повідомленні – я буду з цим більш виваженим. Одна справа,

56

коли людина поруч, інша – коли далеко. До того ж, не в моїй натурі жалітися на щось чи на когось, а тут не стримався, хоча сказав про ці речі не тому, що прагнув, аби пожаліли.

По-третє, я, як і ти, учора увесь день шукав контакту, але не виходило, про це я тобі, зрештою, повідомив, але бачу, що запізно. По-четверте, я дуже жалкую, що став причиною якихось твоїх збитків, пов’язаних з попередніми планами й очікуваннями, – і готовий у будь-який розумний спосіб компенсувати все це. Принаймні, я готовий це спробувати. Скажу більше, я вже думав про те, чому б нам не створити спільний проект, і хотів про це з тобою поговорити. По-п’яте, не хочу сперечатися, але не можу погодитися з тим, що в тебе відбулося багато змін, а в мене залишилося все по-старому. Це не так. Таких змін, які настали в моєму житті після липня цього року, я не переживав з часів «великої депресії 90-х». Можливо, вони відмінні від твоїх, але я знаю, що змінами можна й треба управляти, і ми повинні це робити, аби не було шкоди. По-шосте, і це найголовніше: не вздумай робити якісь висновки, а тим більше приймати рішення, доки ми все не обговоримо – я тебе просто благаю про це. Бо ти мені дуже потрібна. Бо я тебе дуже-дуже... І не розцінюй сказане як прояв егоїзму – я вірю, що я потрібен тобі теж. Тобі, моя кохана... ОН:

Моя чарівна... Ти вже прокинулася? Ну, от і чудово. Сподіваюся, сни були приємні й не

спричинювали сум’яття. Ну гаразд, гаразд, потім розкажеш. Ти спровокувала появу у мене нових звичок, які стають нормою. Відкрив ПК –

переглянь пошту, напиши «Доброго ранку» й побажай гарного дня спорідненій душі. Зроблено (майже все).

Я, звичайно, буду поринутий у неспокій, якщо не почую твого ніжного голосу. Тому, щастя моє, прошу дуже, не забудь телефон, добре? Прошу, не хвилюйся тільки, я не матиму впродовж дня доступу до ПК й не зможу тобі писати так, як ти вже звикла... Цілую... ОН:

Я подумав про дуже просту річ. От ми з тобою пишемо, пишемо, власне читаємо раз, дещо, може перечитуємо, але все це разраховане практично на одного, ну максимум, на двох читачів. А от уяви собі, що якийсь хакер зламає нашу скриньку, мою чи твою, й отримає доступ до оцієї переписки, і прочитає, скільки зможе, от я думаю, якою буде реакція? Як ти гадаєш? Покрутить пальцем біля скроні, порже, чи читатиме з запоєм, не відриваючись? Я сказати не можу. Я можу тільки свою реакцію спрогнозувати. Але вона мене не цікавить… ОН:

Вже треба виходити, перед виходом востаннє проглянув скриньку, вона порожня й мені стало не по собі. Не мовчи. Скажи, що з тобою все гаразд, добре? ОНА:

Представляешь, я забыла дома свой телефон. Торопилась очень и оставила его на прикроватной тумбочке. Так что я пока почти без связи с тобой, хорошо хоть джобсы и гейтсы о нас позаботились.

Дома буду только часам к восьми вечера, а это уже время, когда мы оба ограничены в общении, поэтому, наверное, услышу тебя только завтра.

Не знаю, как доживу до завтра... А относительно доступа третьих лиц к нашей переписке - я думаю, нам просто

позавидуют… ОН:

Це ти оптимістично. Хоча хто-зна. Я не витримав і кілька разів тобі вже дзвонив – розумієш, ти написала всякое-

разное, скринька порожня, серце ниє... Ще й смс-ки послав – поспіши додому, щоб ти біля

57

своєї мобіли була першою... Найсумнішим є те, що я забув про свою оптимістичну природу. Тому я просто щасливий, що ти мені написала. Сподіваюся, що ти все прочитала, ні, переконаний в цьому, і сподіваюся, що ти все правильно зрозуміла.

Вийшов на роботу на пару годин, і ось вже день хилиться до вечора, а мене смикають і навантажують, тоді як рукопис на сьогодні порожній. А п’ятниця ось не за горами й там буде не до цього: ти не повіриш, я вже живу Лондоном.

Все, до вечора. Дай Бог, щоб день завершився вдало... … ОН:

Знаєш, натрапив на попередній меседж, один з багатьох, і захотів сказати, що на запитання все-таки краще відповідати, а то провисають, а потім спливають і за відсутності ясності провокують не кращі думки. На запитання краще відповідати. Починаючи з 11.11.11. Все інше ми якось торкнулися в Лондоні.

Нічний Лондон по-особливому зачаровує й пригнічує, але не принижує своєю величчю. Прогулянка

вздовж Темзи дозволяє поринути в неймовірний світ вогнів, марева, таємничості й відчути дух

справжнього мегаполіса

ОНА:

Ну, что тебя опять будоражит, мой неспокойный? Если речь идет о том, что я загадала 11.11.11, я тебе сразу ответила – когда-

нибудь обсудим... И последний фидбэк на сегодня, и больше не буду тебя отвлекать «от великих

дел». По поводу «не сдержался», как ты сказал в разговоре. Безумно дорожу твоей искренностью – хочу, чтоб ты всегда оставался таким.

Ты будешь смеяться, но со мной в этот же день произошло то же самое. Причем впервые с того самого памятного дня, когда ты отпустил меня в Брюсселе. Поверь, на этот раз в моем подсознании (или сознании) никого другого, кроме тебя, не было... ОН:

58

Дякую за контроверсійну, але щиру й зворушливу розмову. Сміятися не буду, бо розумію більше, ніж можу передати словами. Пишу, аби підвести на сьогодні риску: гарних снів тобі, але ж в рамках (хоча хто я такий, щоб обмежувати твою фантазію). Разом з тим, не доводь себе до того стану, коли вже несила стриматися…

Все, поринаю у справу... ОН:

Я тобі дуже дякую. Просто за той світ, що виник, як ти з'явилася. За манеру спілкування, щирість і відкритість. Розумію, що від цього не просто стає легше – змінюється світосприймання.

Але я засинаю прямо перед екраном... ОН:

Доброго ранку, моя любителька нічних клубів... Якщо о пів на першу ночі «совсем не поздно», то коли ж тоді, по-твоєму, поздно? Я

б краще написав «ще дуже рано», бо це ближче до реалії. Переписку я переглянув і щасливий, що ти все-таки – ми все-таки – знову будемо

разом. Уточни, що значить одна? Ти увесь день будеш одна? Але незалежно від того, з

ким ти будеш, нехай цей день буде прихильним до тебе. Сьогодні він для мене вимальовується спокійним.

Я люблю тебе... ОНА:

Доброе утро... Видишь, я проснулась не поздно - значит, вчера все было в норме. Как ты спал?

Просыпался? Я пока одна и буду в одиночестве еще часа полтора...

ОН:

Потенціал зростає: скандинави видали шенгенську візу ще на три місяці. Гріх буде не скористатися. Варіанти – а вони точно будуть – обговоримо при зустрічі. Як і новорічний період, який не знаю, як для тебе, а для мене завжди пов’язаний з нервами й головним болем від не моїх очікувань, що не збуваються. Не перевантажуй себе, а то виникає враження, що на себе – на нас – часу не вистачає... ОНА:

Я рада. Правда. Мечты потихоньку начинают становиться реальностью. А куда бы ты хотел поехать в первую очередь? У меня все идет по плану: с утра побывала в нотариальной конторе, теперь работаю в городском офисе. Мне надо выезжать уже послезавтра утром. Я к этому абсолютно не готова, более того, на пятницу уже запланировала телеэфир и встречу с предпринимателями-партнерами. Буду что-то думать.

Все равно скучаю по тебе, что бы ты там не говорил о суете и заботах... ОН:

Відкрив скриньку, побачив жирну одиничку – і просвітліла душа... А от збоку подивишся й починаєш сумніватися: чи дах поїхав, чи й справді такі

моменти і є тим примарним щастям. Схоже, останнє. А ти що відчуваєш і як думаєш? Іду на заняття. Дві пари...

ОН:

Ты написала в смс, что ближе к вечеру мы созвонимся. Мне кажется, уже ближе к вечеру… ОНА:

59

...Бросил меня тут одну после телефонного разговора наедине со своими мыслями и чувствами и работаешь там себе, как ни в чем не бывало. Сказал, что остались всего сутки. Да нет, любимый, остались еще целых две ночи.

Как их пережить без тебя?!... ОНА:

Если бы ты знал, как я еще хочу услышать твой голос... Ну, позвони же... ОН:

Гарний був – уже вчорашній – день, але неважно закінчився. Перервана розмова – як перерваний політ.

Щойно повернулися від друзів – провели вечір зі старими приятелями, по-сімейному. Причина – банальна: наш приятель, який навідався із Канади. З ним ми разом училися і розвивалися, він був менш здібним, ніж я, але більш наполегливим. Після університету ми зависли обоє, але про нього потурбувалися – так і не знаю, хто, бо все забуваю з’ясувати, але він потрапив до гарних рук, а в мене не склалося. А можливо йому просто поталанило. Таке теж буває.

Посиділи, погомоніли, трохи випили. Трохи. Почали всі сивіти, хто більше, хто менше. І це відчуває кожен і бачить сивину не лише інших, а й свою власну. Але, схоже, в піднесеному стані лише я, всі інші з долею змирилися. А може просто не повезло. Про любов тости піднімали, але лише на теоретичному рівні. І мені було по-особливому комфортно – я, правда, цього не демонстрував, – від того, що з практиків – лише я. Завдяки тобі, моя кохана...

Як я тебе люблю... Надобраніч, серденько...

ОНА:

Это твое письмо, написанное тобой в не слишком трезвом состоянии в половину первого ночи – еще одно подтверждение тому, о чем я написала ранее...

Спасибо тебе за него. И за то, что ты у меня есть... ОН:

Моя ніжна, я не був нетверезий, я був утомлений. І зараз таким себе відчуваю. Завершую дрібниці, відіслав звіт по кафедрі, провів дві пари з майбутніми дизайнерами публічного середовища (о спеціальність – клас!), їду додому завершувати рукопис. Той ніби пішов, слава Богу. Але ось щойно відправив звіт по кафедрі, як відчув просто щем всередині – тебе немає поряд. А як перевірив пошту – на всяк випадок перед від’їздом, то побачив, що ти мене згадала, – і я розтанув.

Можливо, ти досяжна по телефону? Маякни... ОНА:

Со мной происходит то же самое. Если засыпая или просыпаясь, я не вижу в своем ящике хотя бы нескольких слов от тебя, – у меня возникает ощущение обманутого ребенка. Как будто бы мне пообещали положить куклу под новогоднюю елку, а ее там не оказалось.

Ты же постараешься и дальше дарить мне новогодние подарки, правда? Они у тебя все время такие разные – и куклы, и мишки плюшевые, и конфеты. Но твои нежные обращения по утрам и вечерам для меня дороже всех подарков на свете...

А сейчас тебе надо работать. Тебе это нужно, чтобы появились возможности. Работай, любимый, работай… ОН:

Ну ось, бачиш, ще й не жили разом, а вже почалися наїзди... Хто там работає, тут з такими потужними подразниками наработаєш... Я вже

думаю, що треба вдаватися до хімзасобів і занурюватися у відключку, інакше й обіцяне провалю, і гроші втрачу. Але, якщо насправді, то якщо ти тільки так будеш на мене

60

наїжджати, то я більшого й бажати не буду. Потерпи ще трішечки, моя маленька. Я вірю, що нам вдасться зробити все так, як ми прагнемо. Потерпи, добре?

Я не знаю деталей твого плану (щодо відпустки), тому не знаю, ти заякоришся у Вільнюсі, Ризі, Стокгольмі чи десь в іншому місці. Балтику любиш? Вольному – воля. А була б моя воля, я б тебе ніколи нікуди одну не відпустив...

Надобраніч, моя ніжна... ОН:

Я ще раз повернувся до твого листа, бо, мабуть, я знову не так щойно відреагував... Не ображайся, серденько, ми так довго йшли назустріч одне одному, ми йшли довгі п’ятдесят років, то невже ці два дні стануть критичними? Ти згадай, що ще півроку тому ми були ніхто одне одному, а зараз ми (я принаймні) не уявляю, що колись був такий час, коли тебе у мене не було... Ну, заспокойся, добре? Бо накоїш дурниць... Краще подумай, що буде, коли я приїду до тебе рано-вранці, як ти мене зустрінеш (чи взагалі впізнаєш?)

Заспокойся, засни й нехай тобі присниться сон без зайвих образів і постатей, які приходять у твої сни замість мене, той сон, в якому будеш ти зі своїм коханим. Є в тебе такий?... ОНА:

Не говори мне о «других» – мне нелегко представлять, что ты был с кем-то таким же. Хотя... я хочу, чтобы ты был со мной искренним и говорил то, что приходит тебе в голову – в рамках, конечно... Как же быть тогда? Говорить или нет? Не знаю.

Я уже почти собралась. Взяла себе кофе, а тебе горький шоколад. За тобой, как всегда, алкоголь. Немного. Буду ждать тебя... в чем бы ты не приехал. ОН: Доброго ранку, сонечко...

О п’ятій я вже повернувся з Аскольдом зі свіжого повітря. До ліжка пішов о пів на першу чи пізніше. І знову подумав: хоч дві ночі з тобою я не буду вставати о п’ятій. І побачив твою світлу, як той бурштин, з самого сонця, посмішку, і почув твій лукавий голос: зі мною ти взагалі спати не будеш... ОН: А посмішка твоя, як і бурштин, дійсно з тепла і сонця...

Увесь ранок, мабуть, про це думав. Але десь це порівняння я вже чув. Мабуть, це я колись придумав. Можливо, навіть, для іншої. Але як воно тобі пасує!

Як я люблю твою посмішку... ОНА:

Любимый мой... Я такая счастливая: и вчера и сегодня ты написал мне то, что я мечтала от тебя

услышать. А потом, остались ведь всего один день и одна ночь. И не такая уж я восприимчивая, как ты думаешь...

Мне очень понравилось твое предыдущее письмо – в нем весь ты: нежный, любящий и немного (в меру!) ироничный...

Спала я хорошо, кажется, даже без снов (проснулась за две минуты до будильника в 5.58).

Потому что ты был со мной... ОН:

Я повернувся до дому, переповнений почуттями й неймовірними враженнями. До цього можна ставитися як завгодно, але я не боюся про це говорити, принаймні, тобі. Це важко назвати святом, це було чимось більшим, потужнішим, більш значущим, ніж усе те, що було до цього. Та й, власне, якщо говорити про збурення в моєму житті, вони були настільки давно, що всі пригасли мало не до забуття... Ти не просто мене розбудила, ти надала справжнього сенсу моєму життю – я серйозно...

61

Поглянь збоку: ну що ж було принципово незвичного? Для мене – усе. Я просто перебував у стані абсолютного щастя поруч з тобою, незалежно від того, що ми робили – а ми робили усе – для мене головним було те, що ми робили це разом. Хоча ти права – близькість підносила до тих вершин, до яких навряд чи можна знестися будь-яким іншим чином, нам – я так думаю й дуже вірю, що ти відчуваєш те ж саме, – це вдалося...

Не раз казав тобі, що не в моїх правилах жалітися, але колотить мене з того моменту, як я поїхав від тебе, – мені тебе так не вистачає...

Ти, мабуть, вже спиш і я дуже хотів би бути поруч. Якщо не під ковдрою, то хоча б поруч з тобою – просто сидіти й дивитися на тебе... Поспи, кохана... Я за тобою заїду... ОН:

Сьогодні я зрозумів ще одну дуже важливу річ: людина, яка кохає, стає дуже вразливою. Навіть просте слово, донесене без повного усвідомлення змісту, чи просто недосказаність можуть спричинити неймовірні страждання...

Тому я зроблю все, аби ти ніколи не відчувала, що я щось недовимовив чи не доніс, а невизначеність змушувала б тебе прокручувати варіанти, серед яких мали б бути і дуже сумні...

PS. Ти знаєш, я вже майже дозрів до того, щоб написати тобі не «моя маленька», а «моя рідненька»... ОН:

Ти, мабуть, вже вдома. Я сподіваюсь, поїздка була без збурень і ти змогла заспокоїтись...

Тільки не мовчи. От я тупо дивлюся на свій телефон, який мовчить, а смс-ка моя послана ще бозна коли, ти ще тоді була, думаю, в потязі, а телефон мовчить... Ти ж не хочеш, щоб я й сьогодні колотився увесь день так, як то було вчора? Май гарний день... ОНА:

Пишу сразу, как приехала... Доброе утро, любимый. Я в восторге от того, сколько ты написал мне за эти дни и что написал.

Обязательно отреагирую на все, только позже, может быть, даже вечером, когда вернусь со всех своих встреч и буду дома одна.

Доехала нормально – если можно назвать «нормальной» жизнь без тебя... Была веселая компания, все пили и ели, и в этот раз я не отказалась. Один парень – бизнесмен-аграрий из Каменки Днепровской (ты наверное знаешь, это напротив Никополя, недалеко от Энергодара с его атомной станцией, там выращивают лучшие на свете помидоры с огурцами) – всю дорогу рассказывал нам анекдоты на сельскую тематику.

Мне понравился один. Из советского времени. Молодого комбайнера за победу в соцсоревновании наградили видеомагнитофоном. Он достал через перекупщиков порнофильм и, утром, уходя на работу, говорит жене: «Смотри, Галя, и учись... Чтобы вечером, когда я приду, у нас все так же было». Приходит вечером, а она все еще сидит и смотрит. Он ей: «Ну, что, понравилось?» Она: «Я уже пятый раз смотрю и никак не пойму, когда же они, наконец, поженятся?»

Целую тебя, милый, и пусть твой день будет спокойным и продуктивным... ОН:

Ну й деньок видався... Повернувся додому і спокійний і спустошений. Спокійний, бо ти є, і з тобою все в

порядку, принаймні, в допустимих рамках. Спустошений, бо ти поїхала далеко й надовго. Разом з тим, розлучення було теплим і не болісним.

Гарних снів тобі, моя невгамовна. Хоча ти прочитаєш усе це, мабуть, тоді, коли вже буде зовсім ранок.

Тому - доброго ранку тобі, моя щаслива. Гарного тобі дня. Не забувай тільки, що я постійно чекатиму на твоє слово і голос…

62

ОН:

Моя ніжна, перед тим, як я порину у важку працю – а я таки повинен відволіктися від усього, – поділюся ще одним спостереженням. Ти помітила, що два різні значущі – принаймні, для нас – об'єкти ми позначаємо одним і тим же словом: він. Правда, в одному випадку пишемо Він (Його, Ним, Йому), а в іншому – він. Але з якого боку не глянь, це символічно... ОН:

Ти всеодно запитаєш про ці фото, тому додаю. Фото – репортажні, але нагадують про ті приємні часи, коли я був щасливий...

Ти – прекрасна... Поглянь на ці фото і спробуй заперечити. Інтиму тут більше й він більш виражений, ніж на тих фото, де ти в білизні і які робив не я. Я просто не розумію, як ти обирала своїх чоловіків. Тобі не тільки не вистачало толкового тренінгу й тренера стосовно визначення і застосування індикаторів і критеріїв. Мабуть чуттєвість брала гору над раціо. Добре, що те все – в минулому... ОНА:

Репортажные или нет, а они мне нравятся. Особенно там, где ты. Ты такой красивый и уверенный в себе. И в музее мне было с тобой классно, даже если бы там совсем ничего не было...

Спасибо тебе за эту фотосессию. Она и вправду чудесная. И очень личная. Я ее спрячу подальше от людских глаз и буду пересматривать иногда. Особенно в те моменты, когда мне покажется вдруг, что между нами что-то не то происходит. Такие снимки сразу отрезвляют, и ты начинаешь понимать, что все это такая ерунда по сравнению с тем, что мы с тобой нашли друг друга.

А по поводу правильных индикаторов и критериев – кто бы говорил. Я хотя бы пыталась что-то изменить в своей жизни – искала, рисковала, уходила. А что ты сделал, чтобы рядом с тобой был человек, подходящий по твоим критериям и индикаторам?

Вот то-то же... ОН:

Ти права, не мені тебе вчити чи давати поради. Хоча з іншого боку, де ти бачила, щоб той, хто навчає чи радить, щось сам зробив путнє? Може бути, але, як правило, вчать інші.

Але річ не в тому. Розуміти й зробити – не завжди одне й те ж. Розуміти, що щось не те і треба змінювати(ся), не означає, що наважишся це зробити й зміни справді настануть. Виникає багато нюансів, зокрема й про ціну таких змін. Хтось обов'язково постраждає, й це, власне, було головним у моїй пасивності. Хоча в довготривалій перспективі, скоріш за все, виграли б усі. Але треба різати по-живому, а на це не всі здатні. Зокрема, я до цього не дозрів. Хоча це й не означає, що не дозрію... ОНА:

Не собиралась больше писать – утро, как обычно, напряженное. Но не смогла. Уж больно задела меня эта тема. Душу раздирают противоречия.

С одной стороны, ты даже не представляешь себе, как я понимаю все то, что ты написал про боль, которую мы можем нанести близким нам людям. И про то, как трудно решиться на это. И про цену, которую надо заплатить. И цена эта высокая, иногда даже слишком высокая. Именно поэтому я почти закричала «Нет!», когда ты впервые спросил меня о том, могли бы мы быть всегда вместе.

Я решалась на это и не ставала от этого счастливее. Поэтому не хочу больше экспериментов над своей и чужой жизнью. С другой стороны – этот живой пример-идеал, эта вчерашняя женщина. Ее избранник – поляк. Они очень красивая пара, и дети у них очень красивые и талантливые: я вчера убедилась в этом, пообщавшись с их дочерью. У них семейный бизнес. Причем общий по-настоящему: он занимается коммерцией, она – персоналом. И оба делают это с душой – это, наверное, и определяет успешность их компании. Он создал польское общество в нашем городе, является меценатом многих

63

культурных мероприятий, в которых непосредственно сам принимает участие – поет, играет в оркестре и пр. Она помогает ему все это организовывать, коммуницирует с людьми, оставляя в их душах тепло и благодарность.

Но знаешь, что меня поразило? Мы все, оказывается, слушая ее исповедь о любви, воспринимали ее по-разному. Рядом со мной (с двух сторон) сидели еще две женщины. Так вот, одна из них сказала мне тихо: «Она же просто растворилась в нем, пожертвовала своей жизнью, своими мечтами и амбициями». А другая прокомментировала все это так: «Ей безумно повезло – она встретила человека, который взял на себя все ее материальные проблемы. А обо мне так никто не заботился – я все тащу на себе». Каждый увидел и услышал то, что хотел.

А я увидела то, что и через 20 лет она влюблена в своего мужчину, и он любит ее. Поэтому, ты абсолютно прав, эта история взволновала меня именно тем, что откуда-то из подсознания засветился узенький лучик надежды.

Но нет, нам нельзя этого допустить. Нельзя. Цена, правда, слишком высокая. ОН:

Чи не вперше з тобою я зупинився й не знаю, що писати й про що говорити. Але це якраз багато про що говорить...

Наразі відкладемо. Тобі не треба хвилюватися саме зараз, перед відвідинами лікаря. Поговоримо увечері.

Я люблю тебе й мені тебе катастрофічно не вистачає... ОН:

Ще раз переглянув твої фідбеки й потішився, що їх чимало. Дякую тобі, моя рідна. Але, як завжди, їх недостатньо. Та й більшість з них – реакція на написане мною, а таких, що потребують відповіді – один-два. Але всі вони зігрівають мою душу...

Поділюся і я своїми враженнями від твого вчорашнього вечора. Звичайно, перші враження завжди – не хочу сказати, оманливі, але всі змінюються. Тебе вразила та жінка й її життя і я знаю, чому. Ти знаєш, чому? Тому що вона показала, що таке може бути, таке є. Таке просте, зрозуміле й жадане, але таке, що мало кому вдається.

Ти задумувалася над тим, чому в православній і католицькій церквах існує сонм святих? Перше, що спадає на думку – віддячити людям, навіть постфактум, за те добре, що вони зробили для інших, як правило, йдучи на значні жертви. Насправді, це мало кому потрібно, святим – так точно вже ні до чого, живим – хіба що виправдатися, що за життя були неуважними (хоча можна дискутувати). Мені здається, що возвеличуючи конкретну історичну постать до рангу святості, церква (власне, суспільство) задає еталони (критерії, норми, стандарти – непотрібне викреслити), на які суспільство орієнтує своїх членів і які уособлюють ті моделі поведінки й жертовності, яких це суспільство потребує.

Твоїй вчорашній знайомій вдалося при житті створити таку модель для наслідування. Познайомиш з нею?

PS: А мене всеодно колотить, нервова напруга не стихає, серце шумить. Мабуть будуть зміни... ОНА:

Давай не возвращаться больше к этой теме. Это был всплеск эмоций – мы оба сказали больше, чем нужно. Постараюсь позвонить тебе вечером.� ОН:

Так, це були емоції, але це були прекрасні емоції, щирі, відверті, й спалах цей безслідно не мине... Разом з тим, я бачу, як багато ми значимо одне для одного, як багато ми можемо зробити одне для одного і яким насиченим видається наше життя тепер, коли все ще, власне, тільки розвивається, тільки починається. Скільки нам з тобою? Якихось три-чотири місяці, а попереду – роки, десятиліття..

У нас все попереду... ОНА:

64

Вроде только говорила с тобой, а перечитала это письмо и снова хочу к тебе. Я тоже вернулась из поездки с такими же чувствами...

Последний вечер с тобой был сказочным. Я говорила тебе раньше, что не люблю твой город, так вот это неправда. Мое мнение изменилось на противоположное. Во-первых, в этом городе живешь ТЫ. Во-вторых, ты показал мне совсем другой город – я его таким не знала. И в-третьих, я просто не могу не любить такой красивый город, город моей Украины... ОНА:

А ты где – дома? Что делаешь? Напиши, пожалуйста, как ты. Как прошел твой день, что удалось сделать, а что не удалось. Что ел, о чем думал,

напиши. Мне тоже тебя безумно не хватает...

ОН:

Так, я вдома, намагався щось калякати, не виходить, можливо, пізніше. Ось з тобою якась ясність намітилась, тому спробую пізніше.

Був в університеті – без особливих потреб, так, для контролю того, що має бути зроблене, та того, що має бути сплановане, – мені певні дні треба просто вивільнити. Отож я впорався швидко, купив собі рукавички коричневі – скажи мені свій розмір і бажаний колір, прошу дуже, тобі ж у поїздці буде ще холодніше. Додому повернувся голодний, як вовк, тому з'їв аж дві ковбаски, ситніші за ті баварські, їх я посмажив сьогодні уранці, а потім, оскільки перед очима все закрутилось, впав і швидко заснув.

А потім все просто: не писалося. Зварив незрозумілий суп-імпровізацію: квасоля біла, дрібно порізана свинина, овочі, приправи – смачний, тобі точно сподобався б! Не пив, але оце подумав, що, можливо, варто, можливо, напруга спала б хоч трохи... Можливо, заспокоюся, якщо ти подзвониш. Ні, точно заспокоюся, якщо ти подзвониш. Подзвони, прошу...

А то думаю про всякі дурниці – там, який коньяк приготувати, чи брати все-таки бокали, чим тебе буду лікувати, ти ж здогадуєшся, що якраз хворий лікує швидше, бо краще розуміє природу хвороби...

Пізно увечері – футбол, тому буде чим зайнятися тим, у кого не пишеться. Але зараз сходжу в магазин – скінчився майонез, хліб, питна вода з бульбашками, сік, та й треба купити на наступний рік щоденник, бо вже треба планувати принаймні на січень, а нікуди.

Повернуся – буду себе гвалтувати, якщо не подзвониш, щоб сісти за письмо. Якщо подзвониш – сяду за письмо без гвалту.

Але напруга не спадає. Ти постійно зі мною і ти – в мені... А я хочу бути в тобі... ОНА:

Я не хочу, чтобы тебя кто-то насиловал, даже если этот кто-то – ты сам... Я позвоню тебе.

ОНА:

Вернулась от врача. Сразу пишу... Если честно, я волновалась очень... Если еще пару месяцев назад меня

происходящее почти не тревожило, то в последнее время я частенько думала об этом. Ну, совсем не хотелось заболеть именно сейчас.

Визит к доктору меня немного успокоил. Во-первых, мне понравилась сама врач – она среднего возраста, умная, внимательная. Уделила мне достаточно времени, поговорив и проверив наличие симптомов разными способами. И даже денег не взяла – сказала, мол, пока не за что...

Знаешь, перед тем, как зайти в больницу, я попросила Его о поддержке в такой важный для меня момент. А, выходя из машины, подумала: «Первый день зимы сегодня, а снега нет. Так хочется увидеть снег...» Так вот, когда я вышла после врача, шел снег – такой робкий, но такой чистый и красивый. И я поняла: это Он - Он рядом, и Он меня услышал...

65

Кстати, я стала замечать знаки судьбы после «Алхимика» – меня поразило тогда, что я раньше этого не делала...

Вот и все, милый, кажется, все рассказала. Я, наверное, не смогу поговорить сегодня с тобой – на улице непогода, да и дома,

как назло, все необходимое есть... Я знаю, что ты был со мной рядом. Впрочем, почему был? Ты есть.

ОН:

Ти знаєш, я про все це не думав. Я просто чекав твого дзвінка, я зовсім нічого поганого не думав і навіть не переживав, я чекав, що ти скажеш, що все в порядку. Майже все так, як я й чекав, але багато залишилося поза кадром, то все треба проговорити. Ти сказала «наверное, не смогу», а це зовсім інше, ніж «не смогу», тому я сподіваюся... ОНА:

Проверь, что там у тебя с датами по этой поездке. Хочу знать точно, будешь ли ты там и когда ты приедешь.

И всеравно я хочу тебя потрогать... ОН:

В мене виліт завтра, тобто післязавтра вранці я буду в тебе – у вишиванці чи як ти хочеш? Хочеш без? А що значить «потрогать»? Це все, що ти хочеш? Тоді трогай, я буду щасливий. Де ти хочеш потрогать? За що? Кажи, не соромся, тут усі свої...

Як я тебе люблю... ОНА:

Ты – сумасшедший... Ну, как, скажи, ты будешь потом работать? И все-таки... Я хочу сначала просто, через брюки, провести ладонью между твоих

ног. Потом (не очень быстро) стянуть их с тебя, и, еле касаясь пальцами, дотронуться... Почувствовав, как он крепнет, испытать поднимающуюся внутри первую волну. А потом...

Все, не могу больше. «Спокойной» тебе ночи, любимый...

ОН:

Я бачу, ще зовсім трохи і ми про нього будемо казати: Він. Боже, ну, як здорово, що ти все розумієш! Все. Я спокійний. Я спокійний. В мене

розмірене дихання й думки світлі і чисті. Я спокійний. Я думаю про високе й духовне. Я чистий, білий і пухнастий (можеш потрогати й пересвідчитися). Я хочу тебе...

Все. Треба випити. Коньячку. Це допоможе (ми так завжди робили й це допомагало). Випий і ти. Є на господарстві?

Я люблю тебе... ОН:

Я розумію, що можу втомити тебе, а то й ще гірше – набриднути. Включаю свідомість і змінюю тему. Просто хочу поділитися з тобою деякими спостереженнями. Ти, мабуть, помітила, що не одного разу зустрічала, вірніше, чула (слухала) пісні, в яких фігурує той чи інший об’єкт, та чи інша тема. Я теж. Зокрема, мені потрапили на слух кілька пісень з дощем. Не полінувався, зробив підбірку. Розпочинає її дощ, який падає на Варшаву. Пам'ятаєш, «на Варшаву, на Варшаву падает дождь», пам’ятаєш? При нагоді поділюся. Все-таки, осінь з дощами відійшла в минуле, наразі – зима, і якою вона буде, хтозна. Можливо, теж з дощами…

ОНА:

Уже час ночи, а мне почему-то не хочется идти спать. После твоего отъезда я потом все еще куда-то ехала. Одна... и без тебя... Единственное, что хоть как-то успокаивает – это ненадолго.

66

И еще то, что ты обещал это «поправить»... ОН:

Доброго ранку, моя жадана... Ти добре спала? Як завершився учорашній день? Він (день) добре завершився?

Ну, то й добре. Сьогодні я працюю. Не смійся, працюю. Але, звичайно, буду щасливий почути твій голос. Тому не соромся, телефонуй одразу ж, як розплющиш очі, – і буде мені щастя.

І ти не будеш розчарована... ОНА:

Боже, почему ты так долго не спал? А, я вспомнила, кажется, был футбол. Ну и как?

Я так хотела написать тебе то же самое перед сном, но компьютер был занят. Все, надо покупать нетбук.

Я больше так не могу... ОН:

Час летить несамовито – вже день догорає. Але от зараз писати багато не буду – все щойно проговорили, хоча я знаю, що як

тільки закрию програму, одразу ж спливе щось важливе й призабуте. Ну тоді й напишу ще раз. Говорив я тобі при нашій останній зустрічі, давай купимо тобі комп'ютер, ти ж розрадила – мов, тут ціни занадто високі, хоча я б може й наполіг, якби володів програмним потенціалом. Тепер вирішуй це сама...

Ну, пока, моя ніжна любителька провокацій... У нас уже стемніло, а у вас? Зідзвонимось?

ОНА:

Похоже, что так... Звони. ОН:

Мабуть, тільки ти зі мною погодишся, що щастя – це бути поруч з людиною, яку кохаєш... ОНА:

Кстати, немного еще о счастье... Знаешь, меня так тронуло сегодня, когда ты прислал смс про то, что ты в пробке...

Кажется мелочь, а оказалась такой важной. Важно знать, что ты понимаешь, как я волнуюсь, когда ты долго не отвечаешь.

Я подумала о том, что тебе надо будет сделать в телефоне такой шаблон (там есть такая функция, ты знаешь?) и еще парочку, например, «я в метро» или «со мной все в порядке, но я не один». И тогда одним нажатием ты отвечаешь мне. При этом, не оказываясь в аварийной ситуации и не привлекая внимание окружающих.

Мне тоже надо это сделать, но только с одним месседжем – «не могу». И ты все поймешь, правда, любимый?

ОН:

Ми з тобою ніколи не наговоримося. І я щасливий від того, що це розумію й кажу про це...

Зустрів я сьогодні сина мого сусіда біля дверей квартири, гарний такий хлопчик, я його ще на плечах носив, коли він пісяв, де хотів, от він мені й каже: міністр оборони підписав наказ про присвоєння військових знань. Дивлюся я на нього й не усвідомлюю: переді мною стоїть лейтенант. Боже, ну що вони можуть, ці офіцери? А може це я відстав від часу? Кажу стандартно: давай до мене, рюмки в мене завжди готові. Зірочки, кажу, обмиємо (можливо) з тобою й твоїм батьком пізніше. Наразі ми з ним випили по три маленькі рюмочки коньяку і він геть сп'янів. А я ще пливу. Ти будеш сміятися, але я думаю, ти можеш мною пишатися – набагато стійкіший. Хоча...

67

Ти вже, мабуть, бачиш сни. Ні, скоріш ні, звечора сни невидимі, вони, якщо й демонструються на широкому екрані свідомості, до ранку забуваються й щезають у безвісті. Хай вони будуть приємними – тоді ти точно зі мною поділишся ними.

Моя ніжна, моя маленька, моя неспокійна, моя провокативна… я люблю тебе... ОН:

Я тебе дуже люблю… ОН:

Ти ще спиш, моя маленька... Я ні. Дарма учора я схопився за ту новину, якою зі мною поділився сусідський син –

алкогольна культура на належному рівні тільки у нас з тобою. А наразі я усіма фібрами свого куцого мозку відчуваю ті три маленькі рюмки коньяку. Можливо, то був і не коньяк – питва у моєму динамічному барі море, але не було відкоркованих пляшок, і я цього не зробив, скористався елегантною флягою, яку інколи (дуже рідко) беру на справу чи в дорогу, а що я туди колись налив, не пам’ятаю, хоча навряд щось по якості нікчемне (хотів написати більш образно, але стримався – я не Вєня Єрофєєв, та й пишу милому створінню, а не знуртованій грубими реаліями особі).

Без пігулок, скоріш за все, не обійтися. Зупинився й подумав, блін, ну що я пишу своїй коханій, яка щойно відкрила очі!

Доброго ранку, моя чарівна. Ти добре спала? Головка теж бо-бо? Ні? Чудово! Так? Тоді – новалгін... Гарного тобі дня.

Скоро зателефоную... ОНА:

Проснулась давно и лежала. Потом все же встала, сделала легкую гимнастику, ванна, кофе и, наконец, долгожданное – включаю компьютер.

Люблю читать твои письма. Они такие необыкновенные, как и ты сам. Твой звонок... Бегу.

ОН:

Я теж люблю читати листи, написані тобою для мене, тільки мені здається, що ти чомусь завжди прагнеш продемонструвати свою скромність, тому й пишеш коротко й не часто – не заперечуй, дійсно, не так часто, як мені того хочеться. Хоча пишеш ти просто чудово, ну майже як – ну хто там у нас із козирних? – ні, ти пишеш так, як ніхто не пише, ти просто талант!

Особливо, коли ти пишеш про ті речі, про які не прийнято писати, або про які просто не вміють написати, а коли й беруться, то виходить або щось грубе й вульгарне, або таке, що не лежить до серця. А в тебе виходить тепло, зворушливо, напрочуд реально й зовсім пристойно...

Напиши ще, добре? Тобі ж сьогодні всеодно практично немає що робити (ну, там всякі сауни, зустрічі,

спілкування можна не вважати роботою, що потребує фізичних та інтелектуальних зусиль). А я тебе за це поцілую ніжно-ніжно. Куди ти хочеш, щоб я тебе поцілував?.. ОНА:

Знаешь, я ведь слышала твой незапланированный (второй) телефонный звонок: так внезапно и громко зазвучала любимая мелодия, что я даже вздрогнула. Удивилась, ведь мы совсем недавно простились с тобой по телефону, по крайней мере, до вечера. Я посмотрела на часы и поняла, что ты приехал на вокзал немного раньше и у тебя еще оставалось время до...

Прости, я не могла ответить. Понимаешь, я представила себе, что ты через несколько минут будешь встречать другую женщину, которая тоже тебе по-своему очень дорога. И мне показалось, что это как-то неправильно – идти к ней сразу после меня. Лично мне это было бы невыносимо трудно: быстро взять и перестроиться.

Это было спонтанно, на уровне ощущений, но мне вдруг захотелось дать тебе это время. Да и ей тоже. Не обижайся на меня, ладно? Я потом переживала немного, думала,

68

а вдруг ты хотел сообщить мне что-то важное? Но когда от тебя пришло последнее письмо, я поняла, что все в порядке.

Я тебе обязательно на него отвечу, только позже, хорошо? Мне уже пора собираться в сауну: найти, например, купальник, который я с лета куда-то закинула.

Надеюсь сегодня еще услышать тебя. Хотя бы на чуть-чуть... ОН:

Це повідомлення мене вразило. Ти розумна, ти дуже розумна, й це просто неймовірно, мені це дуже подобається, до цього я знав лише одну таку жінку. Але це означає, що я завжди буду під контролем, й це змушуватиме мене частіше включати інтелект і постійно тримати себе в тонусі, а отже я переставатиму бути природним і буду постійно прилаштовуватися, щоб не образити чи, не дай Боже, не скоїти якусь дурницю. Значить, почуття знову заганяти в себе. Але так я живу вже років двадцять.

Я знав, що ти чуєш дзвінок, але не став добиватися, бо не думав про причини. Чомусь подумав примітивно: мабуть, у ванній. Аргументація твоя мені теж сподобалася, ну хіба що крім одного: невже є принципова відмінність у розмові, що відбувається за сорок хвилин, і розмові, що відбувається за двадцять?

Я люблю тебе. Ключове слово тут – тебе. ОН:

Я не всі сюжети проговорив, але ставитиму крапку – на коротко. Не пишеться, а ситуація стає критичною. Ти мене зі своєю сауною таки ввела у

черговий стрес: сиджу тут, мудохаюся (ні в якому разі не сприймай це на свій рахунок, це моя неорганізованість), а перед свідомістю ніжна, любима, неймовірно дорога мені фігура, в купальнику чи без – не має значення, має значення те, що ти з іншими, – ось хто хоче, простягне руку й доторкнеться до твого гарячого тіла, але мене там немає і такий щем під серцем...

Смс-ку прислала – я зрозумів, що тобі мене теж не вистачає і втішився цим, але де ти й що ти робиш – не знаю, тому неспокій не проходить. Ще так трохи і я почну розуміти тих, хто вдається до крайніх вчинків... Моя ніжна, моя маленька, моя розумна, моя... ОНА:

Любимый... Надеюсь, ты успокоился и все в порядке. Ложись спать, если чувствуешь, что на сегодня хватит. Только обещай перед тем, как уснуть, думать ТОЛЬКО обо мне. Хорошо?

Завтра обязательно напишу тебе. ОН:

Моя ніжна розумниця... То як тобі спалося? Що снилося? Вже можна вставати. Був би поруч – подав би

каву. О! Це те, чого я ще для тебе не робив і спробую зробити це найближчим часом... Гарного дня, моя маленька...

ОНА:

Любимый... Для меня сегодняшнее утро мало чем отличалось от предыдущих, но в этом тоже

есть определенные преимущества – устоявшиеся годами привычки и т.п. Но надо признать, что в последние несколько месяцев в подавляющем большинстве случаев мои утренние пробуждения окрашены в розово-сиреневый цвет. Не спрашивай, почему именно в такой – сама не знаю, просто ассоциации, как сказали бы наши знакомые тренеры.

Я просыпаюсь, и первое ощущение – тепло, разливающееся внутри... Я еще не осознаю отчего, но потом, когда оно (тепло) доходит до сознания, я понимаю, в чем тут дело: у меня есть ТЫ. Такой долгожданный, такой понимающий, такой чувственный. «Спасибо тебе, Господи», – снова и снова говорю я про себя...

69

Во сколько ты уснул вчера? Как спал? Как ведет себя твое (и мое!) сердце? Очень хочу надеяться, что сегодняшним утром оно не билось сильнее обычного...

Начинаю работать... но, если не возражаешь, буду тебе периодически писать. ОН:

Радість моя, я давно чекав від тебе звістки й нарешті дочекався.. Працюю, ліг майже як завжди пізно (чи рано), десь о пів на першу ночі, прокинувся

майже як завжди рано, десь після п'ятої, встав уже після шостої й увесь ранок стримував себе, бо ім'я твоє зривалося з уст.

Сьогодні трохи спокійніше, він (Він?) затих після вчорашнього буйства, коли не міг заспокоїтися, уявляючи тебе в сауні й не маючи змоги доторкнутися. Отож сьогодні я з самого ранку товчуся по монографії. Поки що сунеться все тихо, принаймні з титулом розібрався й перейшов до передмови. Думаю, справлюся.

Бо так хочу усе завершити й бути тільки з тобою... ОН:

Втомився, треба вийти пройтися. Уточни: то ти будеш після восьмої вдома сама за класичною схемою? Слухай, скажи мені свою адресу, прошу дуже.

Никогда не думал, что большая душа, которая не может быть одинокой, так проводит воскресное время... ОНА:

Хочу вернуться к одной из предыдущих ситуаций. Принципиальная разница, как всегда, кроется в мелочах. На которые вы, мужчины, часто не обращаете внимания. А зря. Попробую объяснить мое субъективное (не ошибусь, если скажу женское) отношение к этому. Твой вчерашний утренний звонок мне – редкая возможность сказать мне «доброе утро» он-лайн, как модно сейчас говорить. Ты не мог ее не использовать, и это естественно и нормально, потому что ты любишь меня. Мы попрощались с тобой, и ты поехал встречать другую. Это тоже нормально, потому что жизнь всегда намного сложнее, чем нам того хотелось бы. У тебя оставался почти час времени, чтобы настроиться на эту другую.

И вот тут – та самая деталь. Ты приехал на вокзал раньше, оставалось минут десять до прихода поезда. И ты снова звонишь. Не обижайся, но это можно сравнить с переходом из одной постели в другую... даже не приняв душ... когда еще не улетучился запах другой женщины. И это уже не есть нормально. И не слишком приятно ни одной, ни другой.

Не сердись на меня, ладно? Я ни в коем случае не хочу причинить тебе боль, но мы же договорились быть искренними. Тем более, ты сам попросил...

Теперь мой вопрос. Ну, скажи, почему ты из всего этого сделал такой странный вывод, что ты должен загонять в себя свои чувства? Ты думаешь, я не обрадовалась, увидев твой незапланированный звонок? Да у меня сердце чуть не выскочило! Мне, конечно же, безумно хотелось взять трубку. Но даже то, что это произошло именно так – я не ответила тебе, потом искренне написала о своих ощущениях, а ты их понял – это большое счастье...

И все это намного ценнее того, если бы ты и я сдержали свои чувства... ОН:

Перечитав ще раз, не хочу заперечувати й дискутувати, але два моменти відмічу: я прокинувся учора, насичений тобою, і був з тобою аж до вагону № 5, та й пізніше. По-друге, я б уникав узагальнень на кшалт «вы, мужчины», вони не продуктивні і некорекнті. Тому що я себе відчуваю дискомфортно, коли мене змішують з сірою масою, яка в основі своїй груба і квадратна. Ти ж мене якось виокремила з широкого загалу...

Блін, написав, що не хочу заперечувати, а фактично зробив це. Пропоную на цьому аспекті поставити крапку. Вибач, готовий поцілунками замолити провину... ОНА:

70

Скажи, ты это имел в виду, когда вчера в телефонном разговоре сказал, чтобы я не обижалась? Или нет? Ни в одном из твоих вчерашних писем я не увидела ничего, что могло бы вызвать у меня неадекватную реакцию. Похоже, я своим чересчур искренним и откровенным поведением вызвала в тебе такие мысли, – теперь ты думаешь над каждым словом, потому что боишься, что я его как-то не так пойму.

Любимый, я нормальная. Ну, бывает, конечно, – не без этого – что я слишком эмоционально реагирую на сказанное тобою, но это говорит о том, что, во-первых, ты мне не безразличен, а во-вторых, что я – не чурбан, и ничто человеческое мне не чуждо.Ты думаешь, мне легко, засыпая каждую ночь, представлять тебя в постели не со мной? Прости... не сдержалась. ОН:

Я вже остаточно заплутався, хто, коли, на кого й за що образився. Мабуть, досить. Якщо ні – то при зустрічі, тоді буде зрозуміліше й переконливіше. Ясно одне: не треба забувати про тактовність і оточення, яке впливає на ставлення й поведінку. Тішить (принаймні поки-що) те, що це оточення не впливає на моє почуття до тебе, а от у поведінці бувають збої.

Слухай, ти не пам’ятаєш, чи говорив я тобі сьогодні, що я дуже тебе люблю? Ні? То кажу: я дуже тебе люблю й ти дуже мені потрібна... ОНА:

И я... Все, работаем. Пиши, не отрываясь, свои главы, а я – свои письма и отчеты. А

когда стемнеет, и нам, утомленным плодотворной работой, станет уже невмоготу сдерживать наше желание услышать друг друга, ты возьмешь Аскольда и скажешь домашним что-то вроде: «Что-то я устал, пойду прогуляюсь часок». И позвонишь мне.

Я после восьми вечера буду одна.

ОН: Потроху пишеться. Завершив передмову й буду рухатися по розділах. Але халтури

мої колеги нагнали – море. Всерівно вже видно завершення – це тішить і надихає. Але тиск сьогодні зріс, і це мені не подобається. Тому треба встигнути завершити до непорозумінь.

Що там з твоєю роботою? Завершуй і давай братися за спільний проект, який я бачу щонайменше у двох площинах. ОНА:

Как там у тебя? Молчишь, давно не пишешь ничего. Что-то мне неспокойно как-то. Ты мне ссылочку обещал... на одно кино... и не присылаешь. Это на тебя не похоже.

Что-то случилось? ОН:

Все нормально, так, розбірки, те, се, – я вів себе стримано, тому все позаду, хоча хтозна. Я ж мав завантажити матеріали, тому перепрошую за затримку.

Посилання у додатку. Там сюжет на 10 хв (а скільки ще може тривати нормальна процедура польоту?). Саме це тобі не може не сподобатися, а все інше, що навколо нього – то не для нас, хоча все на твій розсуд. Але будь обережна з цими речами, як казав мій старий знайомий професор з Харкова: «Там, де дєвочки, там завжди віруси».

Гарного перегляду. Через годину зателефоную і ти поділишся враженнями. ОНА:

Спасибо, получила, посмотрю. А тебе – неутомимой работы и чтоб ни-ни, никаких лишних мыслей. Договорились? ОНА: Спасибо, любимый…

71

Получила настоящее эстетическое удовольствие. Больше ничего смотреть не стала – не хочу портить впечатление. Захотелось написать тебе то, что давно хотела. Соответствующее настроение после просмотра: время позднее, дома никого нет, из кухни доносится приятная музыка, в комнате полумрак. Пару дней назад мы затронули тему эротических фантазий. Попробую описать одну из них.

...Комната небольшая, в ней – только столик и широкая кровать. Похоже на наш отель, правда? На улице уже темно, на столе горит свеча. Звучит тихая музыка – нет, музыки не надо. Тишина... Мы полулежим в кровати, прикрытые одеялом и пьем вино (или коньяк, без разницы) и разговариваем о чем-то. Уже была близость, но прошло некоторое время и наше дыхание стало ровным и неспешным. В какой-то момент ты смотришь на меня, и я вижу в твоих глазах особые огоньки – так пробуждается желание. Ты резко встаешь и достаешь из своего вместительного чемодана атласную ленту... и завязываешь мне глаза. Ничего не говоря, нежными прикосновениями просишь меня лечь на спину. Медленно стягиваешь одело. Я чувствую, как ты смотришь на меня. Проходит несколько минут или секунд... в томлении и ожидании и вдруг... я начинаю ощущать еле заметное прикосновение в районе живота... Я не понимаю еще, что это, но чувствую легкий прилив первой волны возбуждения... Потом эти легкие касания (кажется, это твой язык, но я не уверена) движутся вверх... я чувствую, как напрягается грудь и твердеют мои соски...Ты нежно касаешься их своим языком... я выгибаюсь всем телом, хочу тебя обнять, но ты нежно и, вместе с тем, уверенно держишь мои руки, не давая мне сделать это... Потом прикосновения медленно опускаются все ниже и ниже... Я уже плохо различаю, что это – твои губы или язык... а возможно, и то, и другое, и еще что-то третье… и, кажется, даже четвертое – я чувствую твои пальцы... и то, как волны во мне – одна за другой – нарастают... Еще чуть-чуть, и... ты входиш в меня... постепенно, не торопясь... Я ощущаю, как что-то раскрывается у меня внутри, и каждое ритмичное движение поднимает волну все выше и выше... Движения становятся увереннее, сильнее... Волны цепляются одна за другую... я лечу куда-то высоко – так высоко, куда я до этого никогда не взлетала...

Все! Девятый вал... Любимый, как же я тебя хочу... Какое там кино… Кажется, мне уже никакого кино не

надо... ОН:

Я люблю тебе ще більше... У твоїх фантазіях немає нічого нереального. Відтворимо. А про свої більш розкуті

фантазії – я переконаний, вони в тебе є, – розповіси пізніше, добре? А потім ми їх також відтворимо.

Свічку я хотів узяти ще в Лондон, а потім подумав, що це ж вогонь, дим, запах, ще забудемось і готель спалимо. Але в наступну поїздку візьму. Точно візьму.

Які там монографії... Я зателефоную.

ОНА:

Спокойной тебе ночи, любимый мой... Послушай эту песню – можешь утром, когда проснешься.

http://www.youtube.com/watch?v=0UpqGM0U7Ms (Я не позволю тебе меня потерять, Елена Ваенга).

ОН:

Дякую за пісню... Доброго ранку, моя еротична. Що наснилося? Що збулося? Хто не давав спокою?

Скоро підніму... ОН:

Це, звичайно, не все. В мене таке враження, що з тобою я щойно познайомився, ти мене заінтригувала і я системно пізнаю новий всесвіт. Бо інакше, якщо це все, то брак перспектив для розвитку загубить наше притяжіння дуже скоро.

72

Гарного дня тобі, моя маленька... ОНА:

Не собиралась писать (уже опаздываю), но не могу не поделиться... ...После твоего звонка я уснула, как младенец. Проспала больше часа. И мне

приснился сон. Будто веду я какое-то мероприятие, в зале много людей, я что-то говорю (как всегда) и вдруг вижу тебя – ты стоишь в углу за круглым столиком (типа того, что был на празднике награждения) и смотришь на меня как-то тревожно. Я быстро закругляюсь, иду к тебе и, подходя, вижу у тебя в руках два кольца... одинаковых, из белого металла. Но не обручальных, а похожих на «печатку», тонких, с небольшим ромбом посредине. Ты их теребишь нервно так и тихо спрашиваешь: «Ты скоро?» Без улыбки своей привычной, какой-то непривычно серьезный. И идешь по направлению к выходу. Я за тобой. И просыпаюсь.

Я не знаю, что бы это значило – подумаю. Мне редко снятся сны, точнее, я их редко запоминаю. Но те, что помнятся, обычно несут какую-то информацию.

Первое, что мне пришло на ум – кто-то из близких (твоих или моих) женится или разводится. Лучше бы первое... ОН:

Ніжна моя, у віщі сни я не вірю, але чомусь стривожився. Не знаю, чому. Не знаю, хтось щось може й думає чи робить, але у мене ніби-то всі збурення пов'язані лише з однією людиною, і ти її знаєш.

Я от позавчора знайшов свою обручку, яку постійно не ношу. Причому ніяких підтекстів за цим не стоїть (я про те, що не часто ношу). Просто не ношу. Спробував надіти – не налазить. Все-таки стільки років пройшло, палець змужнів. В принципі, натягти можна. Але тоді зняти можна буде лише з пальцем... Але, моя стурбована, чому ти переживаєш? Я ж все-таки приснився, коли ще таке було? А ти розпереживалась...

Щойно відправив п'ять останніх файлів. І feel fully exausted. В такому стані я б, мабуть, і тебе не втішив і дуже б за це переживав. Тому все, розслабляюся й набираюся сили.

Але як ти мені подобаєшся, як мені з тобою комфортно й затишно, таке відчуття гармонії... ОНА:

А с чего ты взял, что я переживаю? Напротив, мне понравилось быть с тобой и во сне. Правда, ты был невеселым, но так тоже бывает.

Знаешь, после разговора с тобой, я тоже хожу какая-то воодушевленная. Сама не пойму, почему. Вроде говорили про обычные вещи, а меня переполняет блаженство. Может, это и, правда, гармония? Или что-то очень похожее на то, к чему мы оба так стремимся… ОН:

Перечитав ще раз твоє повідомлення. Переглянь і ти його, уважно. В мене стійке відчуття, що твій сон тебе стривожив і це відбилося на змісті й дусі твого листа, ну правда ж? От я й написав: не переживай, все буде добре. Хоча б тому, що я тебе люблю, а це надовго...

Ще один нюанс: у додатку – усі мої контакти (адреса, телефони – домашній, робочий, ім’я контактної особи). На всяк випадок.

Люблю... ОНА:

Спасибо, любимый. Ну, в таком случае прилагаю и свои. Теперь ты знаешь обо мне все. Или почти все... ОН:

Повідомлення зі спортивних арен: мій лічильник показує, що тобі мною відправлено 293 повідомлення, а отримано від тебе 208. Я не буду це коментувати, хоча відчуваю в

73

цьому якусь гендерну незбалансованість. Тому я вирішив: коли різниця досягне 100, то я змушу тебе виконати якусь забаганку, яку – я ще не придумав, але придумаю, а можливо, ти мені сама підкажеш чи допоможеш – нам же подобається спільна діяльність...

Мені інколи дійсно здається, що ми або хворі, або несповна розуму. Або й те й інше одночасно – якби ти могла відсторонитися від усього й поглянути на нас збоку, ти б не змогла заперечити. Це про тих, кого «переполняет блаженство» кажуть, що вони блаженні? Я не знаю, що це означає насправді, але точно нічого нормального. Але я не хочу лікуватися й виздоровлювати, я хочу хворіти тобою й хворіти... ОН:

Доброго ранку, моя жадана... Так дальше жить нельзя: я так зрозумів, до самого ліжка ти не мала доступу до

комп'ютера, бо скринька порожня, а потім ти забудеш про те, що хотіла чи мала написати, а це не є добре – пора купувати. Давай рухатися, а то ні поговорити, ні написати... Уві сні я бачив, як ми з Аскольдом гуляли без тебе і – на тобі! – зустрілася наша з тобою колега. Правда, все було в межах пристойного. Але ж могло все бути по-іншому – ну, не в тому розумінні, що з нею, а в тому сенсі, що з тобою...

Ну, гаразд, ти встала? Настрій? Бадьорість? Думки, помисли? Плани на день? Я в них є? От і чудово! ОНА:

Любимый, Ты прав насчет компьютера. Я тоже вчера однозначно решила: так, правда,

дальше нельзя. Однако ты меня плохо знаешь – я не допустила того, чтобы перед сном у меня не было возможности хотя бы прочитать твои письма.

С твоими снами, в которых возникла другая женщина, разберемся позже. Наш мозг вытаскивает из-под сознания какие-то незавершенные вещи или те, что беспокоят. Поэтому я хочу знать, что ты там с ней не завершил.

По поводу того, что мы блаженные или ненормальне – не согласна. Мы то как раз нормальные… А вот те, кто не верит в любовь – еще вопрос. Но это их выбор.

Про разницу в количестве писем. Было бы неправильно, если бы моих было больше, правда? Ты же мужчина. Да еще и такой умный. И такой внимательный и любящий. Я это очень ценю, правда. Давай не будем стремиться к гендерному равенству – ну, его. Давай делать то, что нам нравится. Мне приятно писать тебе тогда, когда я не могу этого не делать. Или когда у меня есть доступ к компьютеру. Я отвечаю на все твои вопросы, просто не сразу и часто одним письмом... вот как сейчас.

И не спрашивай, есть ли ты в моих планах. Ты – мой главный план. Просто не люблю разговаривать с тобой на бегу или когда есть кто-то рядом. Поэтому, скорее всего, поговорим, когда стемнеет, хорошо?

Что у тебя сегодня? Напиши – я хочу знать, где ты будешь днем и вечером. Может, я все-таки убегу от всех на минутку и наберу тебя, чтобы просто сказать тебе, как сильно я тебя люблю. ОН:

Про твій лист. Мені подобається, що ти маєш практично на все свою думку й зовсім не тривожить те, що твої думки не завжди збігаються з моїми. Переконаний: домовимося, й тоді або зміню своє бачення я, або ти, або з'явится щось інше. Але часу мало, тому не буду зупинятися на інших моментах – пізніше.

І про погоду. Херня якась: вже зима за календарем, а таке враження, що бруньки от-от розпустяться...

PS: Я тобі дзвякну, просто на два слова, щоб переконатися, що ти є, добре? Важко буде терпіти до вечора. Наразі маю дві пари. ОНА:

Из последних минут нашего с тобой телефонного общения, я поняла, что ты сегодня не был настроен на продолжение разговора вечером. Просто, наверное, не решился мне об этом сказать.

74

Мы же договорились, что будем позволять себе разговаривать только тогда, когда не можем этого не делать. Сегодня вечером мы, наверное, можем. Поэтому сиди дома, работай – в общем, делай то, что запланировал.

Только не думай, пожалуйста, что я обижаюсь. Я, наоборот, всегда была за это. За меня не переживай – я найду, чем занять себя вечером...

Целую тебя нежно-нежно... ОН:

Про непорозуміння. Не знаю, чому тобі так здалося – можливо тому, що мені заважали прохожі через хол і треба було ще завершити термінові дрібниці, і я не був повністю вільним і розкутим під час розмови з тобою. Але те, що спілкування – це не просто життєва необхідність, це для мене – святе, прошу усвідом і затям назавжди. Зрозуміла? Повтори!

І про погоду. Ти будеш сміятися, але херня якась знову виходить: моя далека родичка сказала по телефону, що на моїй малій батьківщині – вона там живе – сьогодні було +15. 6 грудня, зима – і +15! Не повірив, подзвонив двоюрідному брату з близьких до моєї хати країв, і він теж сказав, що дійсно тепло і йде теплий дощ. Ні, ну ти таке бачила? ОН:

Прочитав ще раз твоє повідомлення... Моя рідна, ну, так же не можна, ну що ж ти робиш, моя крихітко, ну, як ти могла так

сказати, що ти так «поняла» та ще й рішення прийняти. І мовчиш при цьому... Ось так: і вечірнє спілкування відмінено, і до ПК востаннє підходили о 16-00. І

думай, що хочеш... Нічого поганого думати не хочу й не буду. Мабуть, ти не змогла. Або не захотіла. Й

на те й на інше, мабуть, були причини. Але це нічого не міняє: мені від цього погано. Я знаю, що ти про це знаєш. Але ти не знаєш, що мені погано ще й через те, що учора я міру не витримав, тому головка бо-бо, кров у венах, як самогон, та й відчуття таке, ніби вени шерстю обросли, а в роті язик не повертається від салідолу. Тому й не написав тобі на ніч «гарних снів, моя ніжна» (до речі, що снилося?), ламаючи традицію.

Пробач і не гнівайся. Краще подзвони. От як зможеш, так і подзвони, принаймні після восьмої я буду займатися виключно громадською діяльністю.

І останнє. Я тебе дуже люблю, і коли ти мовчиш, моє існування стає нестерпним. ОН:

Cподіваюся, ти вже прокинулася, й сон твій був необтяжливий. Кілька моментів, важливих для мене.

Про плани. День ми вчора не завершили, тому й не орієнтуюся в сьогоднішньому. А від цього я не почуваюся комфортно. Тому: що в тебе сьогодні? У мене – один момент: треба зустрітися з юристкою. Потім, можливо, подамся на роботу, але цілий день буду писати. Ну, й дуже хочу почути твій голос, причому якнайраніше.

Про забуте. Я просив тебе повідомити мені твій розмір твоєї ручки – я про рукавички. Прошу, повідом, час летить.

І про погоду. Ти будеш дивуватися, але сьогодні ніякої херні: надворі мороз. Власне, учора пізно ввечері, коли я ставив машину, а це було десь близько десятої вечора, моя машина вже була покрита інеєм, і я зрозумів, що все стає на свої місця. Тому скажи мені свій розмір, я не хочу, щоб твої пальчики (ніжні-ніжні) мерзли. ОНА:

Доброе утро, мой родной... Как же я по тебе соскучилась. Знаю, тебе не нравится это слово, а для меня оно

вмещает столько всего... Вот сейчас, например, в нем нет (или почти нет) ничего плотского, зато в нем есть томление души.

Ты прости меня за вчерашнее. У меня действительно возникло чувство, что ты смутился оттого, что я предложила тебе продолжить разговор вечером. И, несмотря на то, что мы оба мучились от этого, я думаю, что мы все правильно сделали. У тебя

75

наконец-то появилась возможность никуда не выходить из дома, не сидеть, уткнувшись в компьютер и не смотреть без конца на свой телефон. У тебя появилась возможность побыть в семье.

Ты знаешь, я вчера тоже места себе не находила весь вечер. Хотя наконец-то сходила к своей подруге – она мне уже неоднократно звонила и просила прийти. И не зря сходила. Оказалось, у нее серьезные неприятности на работе, и я помогла ей, чем смогла. Потом пришла домой и рано легла спать, как-будто чувствовала, что не увижу этой ночью пожелания спокойной ночи.

Знаешь, я правда, очень соскучилась по тебе. Как будто сто лет тебя не видела и не слышала. Но как-то боюсь сама звонить. А вдруг что-то задержало дома твоих домашних и ты сейчас не один.

Как прочитаешь, набери меня, пожалуйста, – я дома, одна, и очень хочу услышать твой голос. ОНА:

Во время телефонного разговора, в котором ты цитировал свою жену, появилось (где-то очень глубоко) неприятное ощущение. Не отпускало даже после. И потом, когда работала, тоже.

Сейчас поняла. Меня задело слово «любовница». Сразу хочу сказать, чтоб ты не делал поспешных выводов типа «все, не буду ничего такого больше говорить». Ты тут абсолютно не при чем – дело во мне. Вот ты писал, что нашел свое обручальное кольцо и пытался его надеть. Посмотришь со стороны – фетишизм какой-то, а вот большинство жен таким-вот способом подсознательно пытаются удержать своих мужей. Знаешь, у меня никогда не было обручального кольца. Странно, да? Получается, что женой по-настоящему (с подаренным кольцом и белым платьем, обещаниями любить друг друга, пока Бог не разлучит...) я так и не стала. А кем стала? Даже мне непонятно... Но очень бы не хотелось, чтобы меня считали... нет, даже писать это слово не хочу, мне неприятно. Я хочу быть любимой. Одним и навсегда. ОН:

Як я все це розумію... ОН:

Я неправильно написал фразу в предыдущем письме. Нужно так: Любимая, как я все это понимаю... ОНА:

И еще. Не могу не рассказать тебе об одном, на первый взгляд, незначительном, а на самом деле очень тронувшем меня событии, случившимся этой ночью. В первом часу ночи, когда я давно уже спала, услышала сигнал телефона – пришла смс-ка. Сразу подумала – от тебя. Оказалось, от сына. Сначала испугалась, подумала, что-то случилось, потом, прочитав, растрогалась.

Цитирую: «Мама, я очень тебя люблю ». Что послужило для этого поводом –сейчас не главное. Но я хочу сказать, что я счастлива оттого, что еще при жизни слышу эти слова, – обычно их говорят постфактум. Для меня это означает, что хоть здесь я не натворила глупостей. ОН:

Я теж тебе люблю, по-іншому й за інше. Власне, я толком не знаю, за що люблю, але точно знаю: люблю. ОНА:

Мне вчера показалось, что там у тебя опять что-то происходит. Как-то тревожно было. Мне показалось?

Я проснулась утром, долго лежала и представляла, как я увижу тебя в нашем отеле. Ты же придешь ко мне утром, как обычно, правда?

76

Не грусти, любимый. Мы скоро будем вместе. Целых 3 дня и две ночи. ОНА:

Не молчи, пожалуйста. Я должна знать, что ты есть. И что ты рядом… ОНА:

И у тебя все в порядке. Ведь так? ОН:

У мене все в порядку – ну, в тій мірі, в якій це може бути в порядку в моїй ситуації. Настрій – так собі. Є причини, причому з різних сторін. Добре, що ти хоч відгукнулася, тому що це теж був фактор неспокою. Працюється неважно, й нарешті до мене дійшло, що тиск – чи не основний фактор цього. А я уваги не звертав.

Я поки що вдома. І буду вдома працювати увесь день, хіба що мене висмикнуть на роботу. Я сам і буду сам аж до пізнього вечора, хіба що трапиться щось екстраординарне. Підозри є на таке, але сподіваюся, вони не справдяться. Тому зателефонуй у будь-який момент, коли зможеш. До дзвінка я вже писати не буду, ОК?

Твій. До мавзолею... ОН:

Пролунали короткі гудки й твій голос розчинився у всесвіті. Ми поспілкувалися майже дві години – на сьогодні, з одного боку, наш рекорд, з

іншого боку, всього-навсього якісь дві години. А хотілося б вічність... Років десять тому приблизно в цю пору в жорстокій автомобільній аварії загинув

брат мого приятеля. Власне, не він один, загинули ще двоє – його товариш з дружиною. Про це довго гуділа преса, і не лише місцева. Він не справився з кермом на зледенілому від нічних заморозків асфальті. Його дружину, яка сиділа за ним, викинуло з машини й вона залишилася побитою, але живою й скоро оклигала. А от його друг сидів поруч на передньому сидінні, а його дружина – за ним, на задньому сидінні, на жаль, вони загинули на місці. Мій приятель говорив, що його брат ще був живий, коли його доставили до лікарні, але розчавлені кермом нутрощі надії на життя не залишили. Але я пригадав його не з цього приводу. Я його знав як шабутного, гарячого й енергійного парубка, який дуже любив красиве життя – в кращих його проявах. І коли він зустрів свою Оксану, там таке розгорілося! Вона була дуже вродлива, але достатньо обмежена – так, красивий одяг, гарна квартира, машина, те, се... І все це – у період розвинутого соціалізму. Батьки його не зрозуміли, очевидно на те були причини, про які я вже не дізнаюся, й не підтримали його, на що він страшенно образився і пригрозив, що піде з життя, причому заявив це так, що сумнівів у батьків не виникло. Батьки весілля зіграли, але у своєму небажанні були праві: молоді прожили недовго. Трагедія трапилася, коли вони їхали на недільний базар у районний центр купувати їй чергову обновку.

Так от я пригадую, що зневажливо тоді я поставився до цього факту. Я маю на увазі факт його погрози. А от зараз мені здається, що я його міг би зрозуміти. Тому що життя може бути нестерпним, коли поруч немає близької людини...

ОН:

Доброго ранку, моя дівчинко... Ранок звичний: тебе поруч немає. В додатку – розклади, переглянь їх, потім проговоримо. Ситуація несприятлива,

але не безнадійна. Думаю, день (цілий день!) можемо вирвати. Це буде понеділок. А, може, й ніч...

Гарного тобі дня, моя ніжність... ОНА:

Він вже світлий – завдяки тому, що в мене є ти… ОН:

От бачиш, як усе просто: перейшла на українську й слова знайшлися... Біжу на пари. Я почую тебе сьогодні?

77

ОНА:

Конечно, любимый. Ты работай, я тоже, к вечеру созвонимся. Сегодня без ограничений и предупреждений – до вечера я одна...

ОНА:

Думаю, что тебя уже нет дома (а значит и за компьютером), но все-равно напишу тебе. Вечером, как закончится твое совещание, ты прочитаешь и, возможно, порадуешься тому факту, что наш дисбаланс потихоньку уменьшается.

Порадовал твой утренний звонок. Лежала, проснувшись, вспоминала наш последний разговор. Думала, стоит ли нам с тобой рисковать и ехать в Севастополь. И тут ты. Подумала потом: «Значит, стоит...»

А потом я за утренним кофе посмотрела видеоролик о том, как корейцы восприняли кончину любимого лидера. Потом… было еще много потом.

...Целую тебя, мой хороший, и с нетерпением буду ждать знакомую мелодию на телефоне.

PS. Чем больше думаю о Севастополе, тем больше туда хочу... ОН:

Ну, от і чудово, не сподівався. Спочатку фідбек. Про баланс. 246 : 352, це на даний момент. Хто попереду, ти знаєш. Про Севастополь. Я було повністю дозрів, але потім з'явилася обставина, яку ми

маємо обговорити. Тому – до телефонної розмови. Про сина. Ти починаєш звикати. Звичка притуплює відчуття. Хоча інколи вона нас

тримає на жорсткому прив'язі. Згадай Губермана: «Нас часто держит на кресте боязнь остаться без гвоздей». Це стосується нас обох безпосередньо...

Про Корею. Я бачив ролик з Кореї, можливо той же, на який ти посилаєшся. Мені дуже жалко цих людей. Я знав кількох корейців – під час моєї дипломної роботи ми разом працювали в одному відділі проектного інституту, правда, вони ваяли (вірніше, їм ваяли) дисертації. Але навіть у тому нашому невільному Союзі я відчував їхню скутість і несвободу.

Про твоє бурхливе життя. Відверто: дуже неоднозначні мої почуття від того, що ти постійно балансуєш. Але сьогодні на засіданні, відчуваючи ну просто якийсь дикий неспокій, я дійшов до однієї простої істини. Але спочатку про деталі: я запитав тебе через смс, про які стандарти я думаю під час наради, і коли отримав відповідь – а я її проґавив, бо мобільник не блимав, як це з ним буває в таких ситуаціях, – так от із запізненням, уже після твоєї другої смс-ки я спочатку не зрозумів тебе, а потім, звісно, дуже потішився твоєю дотепністю (ти написала, що це «90-60-90», – до речі, як там у тебе? тільки не вздумай проваландати відповідь!). Насправді ж я ні про які стандарти не думав, а думав про тебе. Так от, наближаюся до суті. А по суті я більшу частину доби проводжу на самоті, а тому ти не просто в моїй свідомості, ти там постійно. Прописана постійно. Насправді тебе немає поруч, і це мене просто паралізує. Я підозрюю, що ти відчуваєш те ж саме, принаймні мені так хочеться, але в будь-якому випадку ти мене розумієш. Щоправда, є суттєва різниця. Я не думаю, що ти сильніша за мене, але твій стиль життя пронизаний наскрізь людьми й подіями – це дає змогу якщо й не забутись, то принаймні відволіктись. І це добре. Я ж підсвідомо чомусь уникав спілкування, а зараз розумію, що це не зовсім виправдано. Мабуть треба більше крутитися серед людей, не летіти одразу ж додому, а тусуватися, кудись пхатися, з кимось зустрічатися, до когось чіплятися. Це – не вихід, але хоча б голова менш болітиме. Сьогодні вона ну просто розвалюється, можливо на погоду, яка просто паскудна – то дурниці кажуть, що в природи немає поганої погоди, є! Є така погода! Ще зрання ми з Аскольдом помітили, що крапає якось мляво й неохайно. А на нараду я йшов уже під ляпотіння дощу з мокрим снігом. До цих пір ця радість не вгомонилася...

Та й потім ти не взяла трубку – зайнята обідом. Тепер зрозумів, з ким. Ну, скажи, хіба перестане голова боліти?

78

ОНА:

Пока ты там ужинаешь (надеюсь, только это!), я уменьшаю дисбаланс. Я не помню, когда в последний раз снимала свои мерки (это я о стандартах)...

Может, лет 20 назад. Не поверишь, но я решила это сделать – ты же просил не увиливать от вопроса.

Так вот, сантиметра в доме не оказалось, но меня это не остановило. Пришлось купить. Короче, оказалось, я не вписываюсь в стандарты (впрочем, меня это не удивило): мои размеры – 95-65-106. Вот такая я у тебя «нестандартная»...

А насчет людей и тусовок – не знаю. Безусловно, это отвлекает. Но не замещает... и тоска продолжает щемить сердце. Иногда даже сильнее, чем тогда, когда ты один. Мне часто хочется видеть и ощущать тебя рядом, когда я бываю где-то. Так хочется поделиться с тобой впечатлениями. А с другими, наоборот, я стала меньше обсуждать что-либо. И они это замечают.

Последний пример – мои вылазки в свет. Знаешь, я любила раньше поговорить о политике, о жизни, увиденных фильмах и прочитанных книгах. Мои приятели привыкли к этому и постоянно обращаются ко мне за комментариями. А я сижу там и думаю о своем (догадайся с трех раз, о чем именно). И совсем не хочу ничего комментировать.

Но ты попробуй. Может, у тебя будет по-другому. И это пойдет тебе на пользу. Я очень не хочу, чтоб у тебя болела голова. Я страшно переживаю за тебя, ты даже не представляешь, как. Хочется положить твою голову себе на колени и гладить ее... ворошить твои густые волосы... А потом лечь к тебе на плечо и уснуть. Ну, может, не сразу...

Любимый... я хочу к тебе... ОН:

Зустрінемось, попрошу полікувати. Й тобі буде легше: уявляєш, якою гордістю наповняться твої груди, коли пацієнту стане краще?

Слухай, але ти мене знову вразила: ну 65 на 106 – згоден, тут все зрозуміло, але звідки 95? В тебе ж такі маленькі й акуратні груди. Але на коригуванні я не наполягаю, мене тут все влаштовує. ОНА:

95 – это только кажется, что много. У тех, у кого 90, почти совсем ничего нет... ОН:

Не пропадай, я зараз. ОНА:

Я здесь, любимый... Раз ты появился – пойду попью чаю, не возражаешь? А ты пока напиши, где так долго был. ОН:

Ти за останні дні стільки позитивних якостей проявила, що я дивуюся все більше й більше. Ти так щиро пишеш, що тобі вдасться проявити свою любов. Не дадуть. Не дадуть, ти розумієш? Хоча ти права, нам ли, святым, ангелов бояться... ОНА:

Что-то случилось? ОН:

Нічого не трапилося. Ще нічого. Я тобі якось говорив про свою останню пристрасть – то було в 90-х. Так от, якось ще на висхідній наших взаємин ішли ми разом, настрій був якийсь світлий, і от вона, виразно жестикулюючи, скоріше розмахуючи руками, голосно, мало не на всю вулицю, раптом каже: ну, вот, наконец встретила нормального

79

человека, так не дадут же любить, не дадут! Я тоді розсміявся – мені було приємно від несподіваної заяви. А вона виявилася правою.

Не буду нічого загадувати й ні на що не буду проектувати минуле. Все-таки мудріші стали. Не буду наполягати, що досвідом переобтяжені, але й не без нього. А от почуття видаються неймовірно свіжими й напрочуд загостреними. Мабуть, останні... тому й такі цінні. Втримаємось? Вистоїмо? ОНА:

Ты становишься фаталистом. Раньше ты говорил, что все зависит от нас самих. Ну что ж, если тебе что-то помешает, напиши – я сдам билеты. Может, так будет даже лучше. ОН:

Що трапилось? Куди ти пропала? Невже втомилася? Гаразд, можна відпочивати, але ж скажи... Аскольд проситься на вулицю. Оскільки ти мовчиш, я спробую його вивести. Ну й

візьму про всяк випадок телефон. Ти ж збиралася бути наодинці. З долею... Я не прощаюся.

ОН:

Бачу, я був неправий, що згадав минуле. Але ось цей момент знову поставив питання про те, що треба все-таки слідкувати за собою й дозувати свою справжню сутність. Ми це обговорювали й, здається, не раз. На цей раз висновок остаточний.

І ще одне. Ти просто пропала з ефіру. Виключила комп’ютер – і все. А якби я тобі не зателефонував – з чим би я залишився на ніч? Гарних снів тобі, моя вразлива... ОН:

Доброго ранку, моя чуттєва... Ми спали добре? Ми добре їмо? А чому такі зелені? Що снилося? Правда? Не

віриться... ОНА:

Знаешь, так быстро все получилось с Севастополем – позавчера еще даже не думали об этом (я, по крайней мере), а сегодня уже в сумочке лежат билеты. Это первая наша встреча, которую мы себе организовываем сами – до этого все было связано с моей и твоей работой и за нас это делали другие. Это лучший подарок из тех, что ты мог сделать для меня в преддверии Рождества и Нового года. Помнишь, я просила тебя об этом? Ты тогда сказал, мол, попробуем, а я не поверила. А мы взяли и сделали. Хоть и непросто все это: у тебя – семья, у меня – еще и организованное мною мероприятие.

20 с небольшим часов вместе – это много или мало? Как думаешь, любимый? ОН:

Ну, ти поспішаєш з подіями. Давай все по-порядку. І по-справжньому порадіємо вже в Севастополі. ОК? А 20 годин – так зараз вони

мені здаються вічністю в раю. А от щоб нормально – життя потрібне. А як ти думаєш, якби ми були разом, ми б теж сварились, як усі, чи жили б душа в

душу? ОН:

Через відсутність новин перечитую читане. Від твоїх слів віє теплом і ніжністю. І відчайдушністю. Авантюристичністю. І разом з тим – окриленістю й любов'ю.

Дякую Тобі, Господе... Гарних снів тобі, моя жадана...

ОН:

Доброго ранку, моя маленька... Скринька порожня…

80

Сьогодні трохи напружений день – до обіду треба завершити й на вченій раді представити два звіти. Тому я змушений зосередитися й буду спроможний лише на лаконічну реакцію.

Який у тебе вимальовується сьогодні день? І чим завершився день учорашній? Що там трапилося, адже качку (гуску, курку – непотрібне викреслити) з яблуками, на яку тебе запрошували раніше, було відмінено?

Гарного дня тобі, моя зайнята... ОНА:

Буду лаконичной, т.к. опять опаздываю (это уже становится нехорошей традицией).

Вернулась домой после восьми вечера, заглянула в ящик, ждала, что увижу что-то от тебя. Тем более, ты написал, мол, смотри почту. Она оказалась пустой, и я решила больше не искушать судьбу и отправилась спать. Уснуть сразу не удалось – сын целый день был дома и обиделся, что я не уделяю ему внимание. Поэтому коротко обсудили мировые проблемы.

Сегодня мой график перенасыщенный: через полтора часа одна встреча, потом – другая. После нее, слава Богу, отдых – вечеринка с друзьями. Так как у тебя день тоже напряженный, надеюсь, что ты не будешь скучать.

Хорошего тебе дня и приятных общений. ОН:

Дійсно, моя п'яненька, цього повідомлення я ще не читав, коли розмовляв з тобою. Ми зачіпаємо непросту сферу, а не зачіпати її теж не можна й рано чи пізно ми до цього дійдемо. Он як сьогодні ми вияснили й дійшли висновку про те, що ти щаслива людина і в тебе є майже (почти) все для повного щастя, ну хіба що за винятком одного чинника. Добре, що ти випила, можливо, ми не змогли б так переговорити, щоправда, мене тривожить те, що ти там сама, а отже вразлива. Сподіваюся, що все буде добре.

Дуже за тобою скучив... ОН:

Я вкрай здивований: виявляється, сьогодні ми зовсім не писали нічого одне одному. А відкрив я комп'ютер лише для того, щоб сказати тобі, що є щось неймовірне – неймовірно тепле, приємне, але для мене все ще незрозуміле в тому, що ось ти тут живеш, ходиш, дихаєш, щось там робиш, про щось думаєш, а є десь людина, яка постійно про тебе думає і думає добре, можливо краще, ніж ти того заслуговуєш, і думає не тому, що залежить від тебе, що ти колись врятував їй життя, чи подарував яхту, чи дав багато грошей, чи зробив щось неочікуване, а думає про тебе лише тому, що ти є, – такий як ти є, і та людина думає про тебе тому, що любить тебе, і ти, не розуміючи, чому саме тебе, чому саме ти, коли навколо стільки гарніших, молодших, багатших, успішніших, сильніших, розбитніших, все-таки розумієш, що в цьому і є та цінність, яка й визначає сутність твого життя, і ти не можеш не бути вдячним – от тільки кому? Йому, Всевишньому? – за те, що є така людина, тим більше, що ти сам постійно про неї думаєш, і не просто думаєш – ти вже без неї не можеш кроку ступити, ти відкриваєш очі вранці й жалкуєш про те, що вона не поруч і навіть не прийшла до тебе уві сні, а як би було добре, коли б вона була поруч, ти міг би подивитися їй в очі, якого б кольору вони там не були й на кого б вони не посилали іскорки до тебе, так от, ти подивився б в ці очі й запитав просто: ти думаєш ро мене? Чому ти про мене думаєш?

Скажи, чому? ОНА:

Потому что ты – лучший из всех, кого я знаю. Ты самый настоящий из всех. Потому что ты стал мне самым близким. Только тебе я доверила свою душу. Потому что... я люблю тебя.

ОН:

81

Моя ніжна, ну не можу без іронії, навіть там, де треба бути серйозним. Лучший из всех, кого я знаю – це кращий торт у павільйоні? Ну, не сердься…

Сьогодні чи не вперше я прокинувся без тривоги й напруження. І навіть не потягнувся одразу ж до комп'ютера, але коли таки добрався до пошти, то пожалкував, що не відкрив його раніше... Те, що ти написала, не може не вражати, і я сподіваюся, що ти писала у повній свідомості й тебе не спонукали зовнішні чинники, як то було вчора-позавчора, коли ти позавчора увечері говорила неймовірні слова, а вчора вранці чи то не могла згадати цього, чи то соромилася, чи то дивувалася, що таке могло статися... Хоча при чому тут це: перша година ночі, людина повернулася з вечірки, як мінімум втомлена, й у якому стані б не писала, все те – глибинна правда...

Я щасливий, що я тебе зустрів, жалкую, що це не сталося раніше, я вдячний тобі, за те, що ти є, й перш за все за те, що ти саме така, яка ти є і яку я знаю, й цього більше, ніж достатньо і на сьогодні й на розвиток.

Ти вже, звичайно, прокинулася, мабуть, давно встала – хай день для тебе буде гарним, і завтрашній теж, а післязавтрашній день ми вже сконструюємо як свій і по-своєму. Як у Малькольма Лаурі: я создал свой мир и по-своему. Але звичайно ж дуже хочу почути твій голос і зовсім не для того, щоб почути черговий звіт про чергову вечірку.

То щось придумаємо? ОНА:

Доброе утро... Удивительно, но я тоже сегодня спокойно спала и проснулась уже после 8-ми утра.

Не помню, когда так было. Тоже не торопилась к компьютеру – понимала, что сегодня выходной, а значит, твой распорядок отличается от будничного. Да и твои вчерашние послания все еще грели мне душу.

Кстати, пила я вчера совсем немного и только шампанское. Мне почему-то совсем не хотелось ничего крепкого. Не буду утомлять тебя рассказами о вечеринке – я так понимаю, тебе не очень приятно (или интересно) это слушать. Хотя были там пару моментов (точнее, возникших у меня новых мыслей и ощущений), которыми я бы с тобою поделилась.

Слушай, неужели мы с тобой скоро увидимся? Тьфу, тьфу, тьфу...

ОН: Моя маленька, сюжетів для тебе, що просяться на письмо – достатньо, але не

буду цього робити. Чекаю на насолоду спілкування, як кажуть телемедійники, «наживо». Залишилося якихось 17 годин. Просто не уявляю, як я підійду до тебе, пригорну, поцілую, розцілую, роздягну...

ОН:

Ластівко моя, от щойно дивився і скринька була порожня, а наразі маю твоє повідомлення, відправлене об 11.08 – щось не складається. У тебе на новому ПК час виставлений правильно? Бо я вже й на телефон поглядав, смс-ки приходять і я кидаюся на них, а там усе знижки, покупки та стани рахунків...

Про плани. День невизначений, вчора була чергова напруга, сьогодні спалахи продовжуються, але я змушую себе з усім погоджуватися й іти на всі витребеньки, аби мене залишили в спокої, щоб не зірвати завтрашній день. Навіть погодився звозити заздалегідь у магазин за новорічними подарунками.

А можна я тобі маякну, коли буду повертатися з міста, й тоді можна буде перекинутися впродовж найближчого часу? Ну, й до того ж є ПК і твій персональний доступ, так що я тебе орієнтуватиму й на це, ОК? Бач, які ми, блін, раціональні, а подивишся на попередні меседжі – ну, просто люди з космосу...

Про погодні витребеньки. Таки буде холоднувато в Севастополі, подивися ще сама ці пророцтва, щоб адекватно вдягтися й при цьому мати привабливий вигляд. Останнє не обов’язкове, але підозрюю, на інше ти не підеш. ОНА:

82

Кстати, посмотрела сейчас астрологический прогноз на следующий год и поняла, что описание твоего зодиакального знака неплохо тебе подходит. Сейчас не трать на все это время, почитаешь, когда я буду от тебя за тысячи километров. Тогда у нас определенно не будет возможности общаться так часто, как нам бы того хотелось, поэтому и будем перечитывать нашу переписку.

Счастливо тебе съездить по магазинам. И будь паинькой, не нервничай. А как вернешься домой, обязательно напиши. ОНА:

Надоело писать эту дурацкую статью, решила сделать перерыв и поговорить с тобой. Мне интересно, что ты сейчас делаешь…

Представляю тебя сидящим за рулем твоей красивой машины. Помнишь, как мы ехали вместе, когда я приезжала к тебе первый раз? Ты положил мою руку именно туда, где она должна быть. Может, конечно, не сосем вовремя – наверняка это вряд ли способствует улучшению безопасности вождения, – но это было так приятно...

Потом представляю, как ты ходишь по магазину. Мне так понравилось выбирать с тобой обувь. У меня не было раньше подобного опыта – я уже говорила тебе, я все всегда делала сама. Оказывается, это так классно! Кстати, ты обратил внимание, что в салоне было не так много мужчин, и все они казались такими безразличными. Только не ты – ты был со мной, и тебе было по-настоящему интересно, что именно я буду носить. Не холодно ли мне будет в этих сапожках, удобно ли... Ну, а когда ты еще и купил мне их, я вообще испытала шок... Больше даже от своей реакции на все это – мне впервые понравилось.

Потом представляю, как ты возвращаешься домой, неся в руках пакеты с покупками... и просишь примерить подарки... Помнишь, как ты попросил меня сделать это в гостинице? Я тогда одела вышиванку, которая мне очень нравилась, и показалась тебе. А ты сказал, что я очень красивая...

Я соскучилась. Поэтому и пишу всякую ерунду. Лишь бы говорить с тобой, даже зная, что ты не ответишь. Сейчас допишу тебе и пойду налью себе немного вина. А, может, ты передумаешь и выведешь Аскольда погулять, захватив с собой телефон? Ты же помнишь, я одна сегодня. Как бы чего не натворила... ОН:

Все, що ти написала, зворушує, я просто пливу й дивуюсь тому, в якому світі ти жила до мене... ОНА:

Про погоду. Посмотрела Интернет: все в пределах нормы. Не думаю, что мы в Севастополе будем долго находиться на свежем воздухе – разве что в магазин сходим, чтобы ты не умер от голода. Все остальное время (а его так немного!) мы будем... любить друг друга – сюда входит все... ОН:

Мене влаштовує все. Готовий нічого цілу добу не їсти (ну, хіба що, трішечки коньяку). ОН:

Ранок почався добре. Добрий ранок. Коли відкрив комп’ютер – він у мене просто вихолостився, я залишив його не

вимкненим і батарея повністю здохла, – прочитав про водолія. Майже все збігається. Мені видалося це дивним, хоча й не тому, що написані переважно приємні речі. Мабуть, про все це варто переговорити зі спеціалістом з астрології (з тобою), інакше я не розберуся. От тільки чи вдасться знайти час для таких несерйозних речей...

А насправді я навіть тобі вже писати не хочу: я вже живу сьогоднішнім пізнім вечором...

До зустрічі, моя лагідна...

83

… ОН:

Повернувся. Дорога з Севатополя видалась коротшою й швидшою, ніж до нього. Ти знаєш, не відчуваю такої безнадії, як то було після Лондону. Навколо вогкість, слякоть і мжичка, а на душі тепло й сонячно: ми стали ще ближчими, особливо після твого повідомлення перед прощанням. Ти відкрилася для мене новими й почасти несподіваними гранями, але про це поговоримо пізніше. Відчуваю, що ти не розчарована, й мене це окрилює.

Зараз я поспішаю у гості – друзі запросили – й повернуся до ПК запізно, але я хочу, щоб ти пам’ятала: я тебе дуже люблю. Не тому, що ти, а тому, що ти така, як ти є... ОН:

Моя жадана, все було добре до певного моменту, але цей момент я пропустив... Запізнився я на дві години (додому), телефон мій розбух від неприйнятих дзвінків

(нарешті, а то всі мовчали й мовчали!), попало по саму зав’язку, але мені чомусь було весело й навіть радісно: все-таки, я щось та значу, раз так заворушилися, а то все тихо й тихо...

Прийшли ми на гульки майже на годину пізніше, я такого собі ніколи не дозволяв, народ уже пристойно прийняв, дехто вже куняв і мучився від нудьги, але зі свіжою моєю кров’ю почалося все весело й толково. Я якийсь тост сказав, звісна річ, провокативний, але не пам’ятаю, який, ну й пішло, поїхало. А коли розходилися десь на першу, то ще зайшли по дорозі до одних і до інших. У перших, чия хата була з краю, посиділи трохи, лише з однією пляшкою якоїсь вишуканої мури. До других можна було б і не заходити, але принцип ламати не хотілося, от я й спровокував ще й цю біду. Що пили в них і скільки, не пам’ятаю, та мені то й ні до чого, а прокинувся я у цілковитій фрустрації. Рік закінчується-таки по-людськи...

Сонечко моє, як я за тобою скучив, як мені не вистачає тебе зараз, де ти там, що ти там, з ким ти там? Коли ти будеш доступною для дзвінка? ОН: Ну, где же ты, моя маленькая?... ОН: Не молчи, прошу тебя… ОН: Не молчи, прошу тебя… ОН: Не молчи. Слышишь?… ОНА:

Кажется, я отхожу потихоньку... Вчера – это было просто невыносимо... Ночью, ложась спать уже в третьем часу, я

на всякий случай проверила почту: пусто... Я сказала себе – все, хватит. У него своя жизнь, у тебя – своя. Обе (жизни) устроены. И там, и здесь нас окружают дорогие нам люди, за которых мы в ответе. Они не виноваты в том, что мы узнали любовь, а они нет. Хотя они, наверняка, уверены, что знают, что это такое. Наутро встала совсем с другим настроением. Сделала зарядку, приняла душ, налила себе кофе (все, как всегда!) и даже не открыла нетбук. Подумала: вряд ли я там что-то увижу... Кофе не допила, потому что... внезапно закружилась голова. Еле дошла до кровати, – хорошо, сын был дома, помог, еще и водички принес. Полежала минут 15 – все прошло...

84

Не нравится мне все это. Так уже было у меня когда-то, при определенных обстоятельствах. Ты просишь не молчать... Не могу я... Пока, по крайней мере... Мне так легче адаптироваться. И принять важное для нас обоих решение. Ты тоже отдохни, побудь со своими, подумай в перерывах, что же нам теперь со всем этим делать...

Нет, не думай, пожалуйста... Я сама. К доктору идти не хочу. Если это то, что я думаю, пока ничего точно ни один доктор

не скажет. По моим подсчетам, это могло быть только в Брюсселе – тогда был опасный период... А, может, ты был прав, когда спросил меня после душа: «А это поможет?»...

Я пока не хочу говорить об этом серьезно, даже думать себе запрещаю... И с тобой не хочу это пока обсуждать... Это очень личное, понимаешь? Намного более деликатное, чем все то, о чем мы с тобой говорим... И решать этот вопрос я буду только сама, ты не обижайся. Думаю, ты не будешь спорить с тем, что я имею на это право – слишком серьезные последствия могут быть. И физические, и моральные, и многие другие...

Видишь, я изо всех сил стараюсь об этом не думать, а сама... Поэтому я и прошу тебя не звонить пока. Когда я не слышу тебя, мне, как ни

странно, легче. Работа, дом, дела... Понимаешь, я хотела, чтоб наши с тобой отношения были легкими и приятными

для обоих... Я не хотела никаких сложностей ни тебе, ни себе. Поэтому мне сейчас так фигово (извини, другого слова подобрать не могу)...

Все, прости... ОНА:

Все будет «джем» – вот увидишь. Только позже... А сейчас – занимайся своими делами: долгами, подготовкой к Новому году, чем

хочешь... Только не звони... И не волнуйся за меня. Обещаю, что пропадать не буду, потому что знаю, что

тебе тоже нелегко... Ты же меня любишь, ведь правда?

ОН: Любимая... Кое-что я понимаю, кое о чем догадываюсь... Ну почему это радостное и светлое

чувство приносит столько страданий?.. Я не спрашиваю, я говорю. Ты же сама понимаешь, ну как я не буду тебе звонить,

тем более сейчас?.. Скажи, когда можно, мне кажется, сегодня ты одна. Напиши, напиши сразу же, как только откроеш ПК, нет, я утром тебя побеспокою

сам. Только ради Бога, не уходи в себя. Помнишь, я просил: в критические моменты прежде всего – переговорить...

Я люблю тебя, ты же знаешь...

ОН: Я перечитав усе, ще раз, і ще, і чесно кажучи, мене колотить – і від ситуації, що

склалася, а вона неординарна, й від того, що ти відсторонюєшся від мене, й від того, що я тебе не чую, й від перемін у тональності змісту твоїх повідомлень, й від того, що Севастополь виглядає тепер таким неоднозначним – там було все чудово до того моменту, коли треба було розлучатися...

Я не хочу тебе залишати одну, я не можу, вірніше, я можу, якщо ти наполягаєш на тому, що так тобі краще, але ні в якому разі не хочу, бо не вірю, що тобі без мене краще...

Я послухаюся тебе. Я не дзвонитиму. Але я кожної миті чекатиму твого сигналу. Чи писати можна? Читати-відповідати будеш? Я люблю тебе... Зараз – більше, ніж будь-коли...

ОНА:

Прости за молчание. Все самое худшее уже позади... Теперь я могу поговорить с тобой совершенно спокойно и объяснить все, что

случилось. Тем более, ты мне сам сказал, что хочешь искренности, даже в деликатных

85

темах. Собственно я уже начала говорить об этом по телефону, но сказала далеко не все...

Эта неделя была для меня очень непростой. Я абсолютно точно знала, что беременна, еще до Севастополя – перед отъездом я сделала тест. Все время, пока ехала, думала как сказать тебе об этом. Но так и не решилась. Точнее, сказала только тогда, когда проводница уже объявила посадку. Догадываешься, почему? Нет? Тогда скажу – я понимала (точнее, интуитивно чувствовала), что эта новость тебя не обрадует. А я очень не хотела испортить себе и тебе эти 20 часов. Когда я вернулась, я все еще ждала, что ты что-то сделаешь. Не знаю, что именно: приедешь, позвонишь и скажешь что-то важное. Но ты... молчал. Нет, ты конечно, звонил, писал, но все было так, как будто бы ничего не случилось. Твоя жизнь ни на йоту не изменилась, а у меня все летело вверх тормашками.

Ты праздновал, ел, пил, ходил на вечеринки, а после одной из них написал мне про то, что радовался, когда тебя ругали за опоздание – тебе было приятно сознавать, что ты там нужен...

А я... я не знала что мне делать. Отменила все встречи, закрылась у себя в комнате и думала только об одном: что мне делать?..

Вчера ночью, так и не дождавшись от тебя ни звонка, ни смс, ни послания, я приняла решение. Не спрашивай меня, что было потом, – это неважно. Важно то, что я поняла: нам не нужно ничего менять, и я должна сделать для этого все возможное.

Вот почему я не хотела тебя ни видеть, ни слышать. Хоть ты и не виноват ни в чем. Просто мне нелегко далось это решение, да и потом, за результат я не была уверена на 100 процентов...

А утром, проснувшись, я ощутила тяжесть внизу. Я сделала необычно долгую зарядку, приняла контрастный душ, причесалась, тщательно оделась и поехала на работу... И, несмотря на то, что голова шла кругом, я замечательно выступила перед акционерами... Дальше ты все знаешь.

Отсюда и смс-ки мои противоречивые, и все остальное. Вечером я уже почти не могла ходить, но мне так хотелось услышать твой голос. Ты теперь понимаешь, что мне уже не нужны были твои «подбадривания» – слишком поздно...

Час назад все произошло. Первое, что я сделала – пошла на кухню, налила себе бокал вина и выпила залпом. Потом закурила. Потом села писать тебе.

Терпеть не могу индийские драмы, но выглядит все примерно так... Знаю, что не смогла бы тебе это все сказать воочию, писать намного легче... А, может, и не надо было делать этого вовсе...

Но теперь уже поздно. Пока я не совсем трезвая – хотя, знаешь, я совсем не чувствую опьянения, – я нажму кнопку «отправить» и все...

Что будет завтра – не знаю. И послезавтра тоже. И не хочу знать... Но, прошу, никогда мне больше не говори о нашем общем будущем... Прости...

ОН: Твоє повідомлення мене просто вибило з колії... Я відчуваю острах, відкриваючи скриньку – такого ніколи раніше не було, я завжди

поспішав до ПК з радісними сподіваннями, й вони практично завжди справджувалися. Наразі – острах, острах від того, що нічого не буде, й від того, що буде щось неочікуване. Ти в цьому не винна, хоча мене вразила твоя скритість...

Я не одразу збагнув справжній зміст того, що ти написала. Я перечитав кілька разів, навіть написав тобі відповідь, але по-справжньому усвідомив, що означає «Самое худшее уже позади» і «Час назад все произошло» дещо згодом...

Сказати, що я увесь день розбитий – не сказати нічого, і ніякий тиск – а він сьогодні достойний – не може бути екск'юзом, бо тобі, напевно, важче, і я хотів би бути поруч з тобою, щоб ти, не дай Боже, не відчула себе покинутою, а виходить так, що недомовки, обставини та й попередній невтішний досвід складаються таким чином, що по-іншому тобі думати важко... Сухі смс-ні відповіді свідчать про те, що ти не відштовхнула, але стриманість у словах говорить про затамовану образу і біль...

86

Чи зможемо ми переговорити? Наприклад, у наш час? Пам’ятаєш, я говорив тобі про знаки? Такі знаки були, але я ще не навчився їх

розпізнавати й нейтралізувати. Перший: у неділю я тобі говорив: Новий рік іде, треба зробити подарунки, давай купимо... От доля й підготувала нам подарунок.

Другий: у мене увесь час крутився в голові вірш, я навіть намагався тобі його розказати, але не міг згадати автора й усіх слів, лише деякі:

А ти тепер холодна, як зима, І тихо далі йдеш уже сама, Туди, де ... І хтось маленький зріє у тобі - Моє дитя, маленька грудка ночі... Пригадуєш? От і визріло... Не мовчи...

ОНА: Що хочеш ти? Спокою під крилом

оцього даху, що гримів, як бубни, коли кохання, рятівне і згубне, вривалось, ніби вітер, напролом,

і ми кружляли!.. передзвони рук, тугих і чистих, наче мокрі весла, будили нас, і ніжні рукомесла витворювали промінь, пісню, звук.

А нині ми завмерли, як зима. І ти така, немов ідеш сама кудись, де в тіло струми б’ють співочі. І тиша повнить вени голубі. І хтось далекий зріє у тобі — легке дитя, маленька грудка ночі.

(Юрій Андрухович)

Замечательные стихи...

Не знаю, что тебе говорить. Столько всего в душе, а сказать нечего. Пусть пройдет время – оно, как известно, лучший лекарь... Давай постараемся вернуться к нормальной жизни, а? Всем от этого будет только

хорошо. Хотя бы постараемся... PS. Хорошо, что мы оба уезжаем перед праздниками, – так хочется сменить

обстановку. Ты меня не встречай на вокзале, не надо. ОН:

Ти мене в черговий раз вразила... Звідки? Звідки ти знаєш це? Хоча... хоча все просто... Так, я давно переконався, що ти розумна, й на цей раз ти

в котрий раз це продемонструвала... Ти не можеш говорити? А ти спробуй. Згадай, скільки разів я просив тебе про це,

про такі ситуації. Так, я пам’ятаю, ти – як я тебе не прохав – не сказала «так», але... Який разючий контраст, який несподіваний контраст між вчорашнім вечором і сьогоднішнім днем... Ну, як так може бути? Ну не може цього бути, ну ніяк я не можу повірити, що все, що було вчора, все, що ти говорила, то неправда, ну не повірю я, що ти ще вчора говорила зі мною одне, а думала зовсім про інше... Ну, ти ж зовсім не така... Ну, про яку «нормальную жизнь» ти говориш?

Я не хочу вірити твоїм словам... Ніякої нормальної жизні без тебе у мене не буде. Я не зможу без тебе...

87

ОН:

Сьогодні чомусь – не пригадую, чому, – виникло відчуття того, що мені боязно, що я боюсь. І я зрозумів, що боюся лише одного – це втратити тебе. Я зроблю все від мене залежне, аби тебе не втратити...

ОН:

Доброго ранку, моя... Сподіваюся, що ти все ще моя... На фоні цього твого повідомлення моя сьогоднішня вранішня смс-ка виглядає

абсурдною і я лише можу уявити твою реакцію... Але я дійсно відправив її до того моменту, коли прочитав цього листа. Искренность – скоріше за все, в українській немає адекватного терміну, оскільки

«щирість» і «відвертість» виглядають частковими, половинчастими – те, що ти і я, але першою на це звернула увагу ти, цінували, ні цінуємо в наших стосунках найбільше. Але ми розуміємо і ми бачимо, що й ми, при всьому нашому прагненні, щирими й відвертими до кінця не були. Я так розумію, це тому, що не знали, яка реакція буде у партнера й боялися того, що ця реакція буде не такою, як того хотілося б. Тобто, не вірили одне в одного. І звичайно, я відтворюю севастопольський вояж і розумію, що я був у дурнуватій ситуації, хоча й не можу за це тебе краяти, оскільки теж не розумію, що було б, якби була ясність, а ти мовчала, бо теж не очікувла на позитив. Ясність, яку ти внесла перед від’їздом, теж була половинчаста, оскільки ти сказала, що є затримка, але ти не переконана. Останнє, я так розумію, було заспокоєнням для мене.

Ну що ми з собою робимо? Ми любимо одне одного? Так. Я це говорю й за тебе. Але сталося те, що сталося. Ми були готові до цього? Ні, ми про це не задумувалися, хоча не так – ми не могли не усвідомлювати, але скоріше за все не зважали й летіли у пристрасті, не помічаючи світу. Коли я говорю «ми», я перш за все маю на увазі себе, але мені здається, що ти теж так думаєш. Те, що сталося, – це добре? Відповідь неоднозначна. Коли ти сказала, що в тебе затримка, у мене десь глибоко всередині йокнуло – але не з остраху, а так, як буває, коли кажуть «єсть!» у ситуації, яка вдалася. Щонайменше, це дало нам змогу переконатися, що ми залишилися повноцінними у наш вік... Але чи готові ми повторити наш батьківський досвід? Почну з себе, розуміючи, що ситуація носить перш за все випробувальний характер, і від того, як вона вирішиться, значною мірою залежить наше завтра. Скоріше за все, ні, не готовий. Я хочу, я дуже хочу, але я не готовий саме зараз. Чому – ти теж розумієш: пута, що плелися впродовж життя, не розірвеш в одну мить. Тобто, розірвати можна, але я не готовий до цього зараз. Чи готова ти повторити ще раз свій материнський досвід? Я не хочу відповідати за тебе, але розумію, що на тебе лягає подвійне навантаження: до всього того, що повторює мій стан, на тебе лягає ще й фізичний тягар. Хоча, з іншого боку, кажуть, що народження дитини омолоджує жінку. Разом з тим, я розумію, що скоріше за все рішення залежало б від мене і якби я переламав себе, я б, мабуть, зміг би переконати й тебе. Виходить, що в цій ситуації ти виглядаєш достойніше, але страждаєш більше... Тому за те рішення, що ти прийняла – ти не писала, яке, але я розумію, яке – я теж несу відповідальність. Я не знаю, що я можу зробити в цій ситуації, але я з тобою...

Завершення твого листа – жорстке. Я розумію, чому, й не хочу звинувачувати в цьому вино, хоча я переконався, що алкоголь тебе змінює і змінює суттєво. Завершення листа – не на нашу користь. Але я не можу тебе втратити. Я люблю тебе і мені це зовсім не здається...

PS: Учора на майдані Незалежності, коли я намагався сфотографувати ялинку (думаю, що ти розумієш, що фотосесія – це не забаганка, це був всього-навсього психотренінг, який не допоміг), під глобусом я помітив хлопця (мужчину) з квітами. І я подумав (а я про це вже думав раніше, ще у Лондоні), що у нас все ще тільки починається, бо я тобі навіть квіти ще не встиг подарувати...

Не мовчи... ОН:

Вибач, я не міг говорити. Правда, не ображайся.

88

Дуже жалкую, що не зміг щойно переговорити, але це ж не востаннє, правда? Не ображайся. Надобраніч тобі, моя маленька. Спи, я люблю тебе. Я люблю тебе... ОНА:

Ты ни в чем не виноват. Дело опять во мне… Я больше ничего не хочу. Не сердись на меня, я просто устала от этих стрессов.

Ты меня завтра не встречай, не надо. Вон сколько дел на тебя навалилось. С ними бы управиться. Давай отдохнем немного и подумаем обо всем, хорошо?

Очень все это непросто: ОН нам дал такой шанс, а мы им не воспользовались… …Я от души желаю тебе хорошего путешествия и плодотворной работы между

застольями. А за меня не переживай – со мной все будет в порядке. Прощай.

ОНА:

… Я уже в Риге. Все в порядке. Наконец, подключилась к сети и могу написать тебе со своего

компьютера. Доброй ночи, мой родной... Я до сих пор не могу прийти в себя после утренних волнений. Как увидела тебя

возле ступенек своего вагона. Это было так неожиданно и... так трогательно. Как здорово, что ты такой – не идешь на поводу у моих эмоций, а делаешь так, как считаешь нужным. Если бы не это, не было бы ни сегодняшней встречи на вокзале, ни этого чудесного маленького отеля, ни грустного прощания в аэропорту (за него тебе отдельное спасибо)...

Я потом, зарегистрировавшись на рейс, еще долго стояла и смотрела туда, где стояла твоя машина... Чуть на рейс не опоздала.

Ты прости меня за то что я наговорила тебе за эти последние дни... и по телефону, и сегодня в номере. Ты этого точно не заслужил. Уже скучаю без тебя, хотя прошло всего несколько часов, а что же дальше будет?!

PS. Жалею, что не выпросила у тебя твою сиреневую рубашку, она хранит запах наших тел – я бы в ней спала... ОНА:

Почему ты молчишь? ОНА: Куда же ты пропал? ОНА:

Прошло больше суток с нашей встречи… А от тебя так ничего и нет… ОНА:

Что случилось??? Ты на что-то обиделся? ОНА: ?????????????????????????????????????????????????? ОН:

Жадана моя, все було фантастично – і ти, і твоя поведінка, і ритм, і процедури, і непоспіх тоді, коли часу було вкрай мало...

Рік закінчується й для тебе, й для мене зовсім нестандартно, правда ж? Ти звернула увагу на те, що після того, як я поїхав, я тобі не зателефонував? Ти звернула увагу на те, що це ненормально?

Так от, я залишив аеропорт і ще задовго до міста почав розуміти, що просто ламаюся від утоми. Чомусь пригадав тебе, коли ти говорила, що у мене червоні очі... Навіть на мить заснув, але з острахом прокинувся. Зупинився, вийшов з машини, розім’явся, рушив, увесь час горланячи пісні й матюки й смикаючи себе за волосся. Все ніби-то було нічого, але все-таки... трапилося непередбачене. Чорний лексус з номерами,

89

де були лише двійки, на пристойній швидкості спробував проскочити між моїм сітроеном і хондою, яка йшла в правішому ряду трохи попереду мене. Маючи привтомлену свідомість, я рефлекторно рвонув кермо вліво, коли прямісінько перед моїми колесами справа напереріз виринув цей лексус. Ну й напоровся на машину, що йшла в лівому від мене ряді. Остаточно до свідомості мене повернув страшний гуркіт, коли моя машина майже стала боком на праві колеса, пищали гальма, а трохи попереду сунувся старенький Опель з покарьоженим правим боком. Опель зупинився, зупинився і я. З опелю вискочив водій, який щось кричав, потім кілька пасажирів... Я прийшов до тями, коли відчуття смерті, що крутилася поруч, поволі зникло. Але втома все ще не полишала. Розтрощений лівий бік мого Сітроена проглядався прямо з-за керма, на яке в розпачі опустилася моя голова… Ліва щока горіла вогнем: дверне шкло не розсипалося, але розтрощилося на дрібні шматочки, що трималися купи, і притиснуте до обличчя ударом просто посікло мені ліву щоку. А лексус просто зник.

Дурнішої ситуації годі й придумати. Я ж думав лише про дві речі: перше – це як мені повезло, що ти вже в аеропорту, й ти не поруч зі мною. Чи не вперше я порадів, що тебе немає поруч... Друге, думав я, як же ти тепер будеш дивитися на мене після того, як я продемонстрував кричущу ненадійність... Хотів тобі подзвонити, але слава Богу, не спромігся...

Далі була рутина. Я був чомусь напрочуд спокійний, страху не було зовсім – ну, хіба що з тих двох причин, які я щойно вказав. Я вибрався з машини через праві двері, бо ліві заклинило. Нила, ні, дуже боліла ліва нога, а кров’ю залило ліву частину обличчя. Водій Опеля викликав таксі, яке забрало його людей, слава богу, цілих, швидку і даішників. Даішники приїхали досить скоро, спочатку вели себе грубувато, але коли я вказав місце роботи й посаду, почали звертатися на ім’я й по-батькові. Мені було байдуже. Швидка буда хвилин через п'ятнадцять. Рана виявилася легкою, хоча й багатою на кров, мені обробили щоку й приклеїли захисний пакет, просякнутий ліками. На більше я не погодився, але на перев’язки ходити доведеться. Згадав чомусь ад’ютанта його превосходительства: синяки и ссадины украшают мужчин. Сумнівна радість…

Мій побитий Сітроен все-таки був на ходу. Тому я ще заїхав у свою страхову компанію – пам’ятаєш, я вранці тобі її показував, коли ми їздили з тобою по місту, і це був черговий знак, якого я не розгадав і не відворотив. Потішив своїм екзотичним виглядом менеджерів страхової, але мою машину доведеться серйозно ремонтувати. Обіцяли допомогти, але я знаю, як це може бути марудно.

Якби ти знала, як я тебе люблю... ОНА:

С ТОБОЙ все в порядке??? Точно? ОНА:

Любимый… Конечно, я чувствовала: что-то не так... Ты не ответил на мои смс-ки, ты не позвонил перед вылетом. Ты так долго молчал… Да что же это происходит? Вспоминается твоя фраза, сказанная тобой вчера про неприятности с компьютером: «А, может, это была белая полоса?»

Прости, любимый, это я во всем виновата. Ты не выспался сегодня. И, вообще, чувствовал себя неважно в последнее время, а я тут со своими нервами... Не обижайся на меня за совет, но... сходи в церковь. Где бы ты ни был... Я тоже схожу... А машину починишь, это всего лишь еще одна железка, только более дорогая… Главное, что с тобой, кажется, все более-менее…

С тобой точно все нормально? ОН:

Ну, я ж пишу тобі, ти ж бачиш, і при свідомості – зі мною все в порядку. Не гріши на себе, ти ні в чому не винна. Так, я був перевтомлений, але навіть якби

я був у стопроцентній фізичній формі, я не знаю, чи уникнув би таких падлючих випадів від рисакуючих лексусів… Тому на дорозі я слідкую завжди за тим, що дотримуватися правил і уникати придурків.

90

Але треба трішки зупинитися й відпочити, хоча коли? Дві книжки все ще висять, а якщо не завершу, то не відпустять, а якщо не відпустять, то кохана не зрозуміє, а я ж цього допустити не можу – ти розумієш, що встановлений ритм не так-то просто змінити... Трудности нам на пользу, казав хтось із класиків. Звісно, з класиків, хто ж іще таку херню придумає…

Все, йди спати. І не дай, Боже, придумувати там всілякі висновки й керівництва до дії... ОН:

Ще раз про той самий момент: не говори так, ти ні в чому не винна, зрозумій це, це важливо: ти ні в чому не винна, бо коли ти знайдеш винну(ого), то почнуться оргвисновки, а вони точно будуть контрпродуктивні. Ще раз: ти ні в чому не винна, так склалися обставини, а я (ми) з ними не повністю справилися. Тільки не переживай, а то присниться чортзна-що... ОН:

Я щойно послав тобі недописане моє повідомлення, бо побачив меседж від тебе й подумав, що я тебе ще застану й обміняюся словами... Сприйми моє перше повідомлення спокійно. Ти бачиш, хтось постійно подає знаки проти мене, навіть проти нас, і вимагає жертв, я йду на ці жертви, але дуже боюсь, що той хтось поселиться всередині нас, і то буде найсерйозніше випробування. Той надрив пристрастей, який охопив тебе й мене учора-позавчора, і є тому свідченням. Моя даоека, прошу тебе, не піддавайся цьому тиску...

Ти будеш сміятися, але за останній тиждень я тричі відновлював свій комп’ютер після вірусних атак. Я тобі про це вже розповідав. Але комп’ютерні пристрасті видаються зараз квіточками порівняно з сьогоднішнім інцидентом – тут і життя висіло на волосині й грошові витрати незрівнянні... Але, я так думаю, з першим пронесло й більше цього я не допущу, а з грошима розберемося... Ну, доведеться гонорар від замовленої монографії, якщо вистачить, витратити, але гроші на те й гроші, щоб надходити й пролітати...

Моя жадана, прошу тебе дуже, будь обережною... Я ще раз прошу тебе про дві речі: не забувай подавати знаки мені про те, що ти в безпеці, й що ти моя... Додому я повернувся вже десь під сьому – ну це коли вже машину відігнав у гараж, щоб не залишати її покарьожену на свіжому повітрі. І хоч до новорічно-різдв’яних св’ят ще час є, грудень не кращий місяць для ремонту. Виникло питання: їхати чи відмінити запланований вояж у Скандинавію. Щока, звичайно ж, зажити не встигне, але, може, фейс-контроль Євросоюзу буде поблажливим. Вирішили не відміняти: рідкісна нагода поєднати робочий воркшоп з європейськими різдв’яними св’ятами. З тим я поспав години зо дві, а потім встав і перед тим, як збиратися, включив оновлений ПК. Ти знаєш, нічого. Все по-іншому, але звикнути можна. Головне, що я маю доступ до тебе. А зараз просто думаю, де ти й що ти робиш. Хочу, щоб тобі було легко на душі й приємно з твоїми рідними. А я любитиму тебе на відстані...

Надобраніч, радість моя... PS: Сорочку я готовий тобі презентувати при першій же зустрічі.

ОНА:

Ты был прав, любимый, спала плохо – снилось, Бог знает что... Даже не снилось, а скорее думалось... Утром встала, пошла пить кофе и ощутила давно забытый тремор правой руки... Да, не просто все это... Но поверь, я сейчас как никогда, далека от мысли делать «оргвыводы», которых ты так боишься. У меня насчет «знаков» совсем другие мысли.

Я абсолютно уверена, что любовь – это дар Божий, и дается он избранным – тем, кто готов его принять. То, что мы его получили, думаю, ни у тебя, ни у меня не вызывает сомнения. Но в последние несколько недель мы наделали столько глупостей, что ОН засомневался и решил послать нам испытания... А, может, это и не ОН вовсе, а наоборот. Сначала я мучилась, теперь вот ты... И эти посылаемые знаки для меня имеют совершенно определенное значение. Нам как бы показывают, что может случиться, если

91

мы потеряем друг друга... и в то же самое время в последний момент кто-то подставляет руки...

Помнишь эту притчу про путника, который встретил Бога и просил его помочь ему в дороге? И всю жизнь, что бы с ним не случалось, – а он терял близких, попадал в разные сложные ситуации – он всегда видел свои следы рядом с Его следами. А когда случилось что-то страшное, он увидел только одни следы и спросил Бога: «Где же Ты? Ты меня бросил?» И Он ответил: «Глупый, я просто взял тебя на руки, поэтому и следы были одни»...

Ты заметил, кстати, что, когда мы вместе, с нами ничего не случается... Хотя могло бы уже случиться. Все как-то срастается и рассасывается и у тебя, и у меня. Пока что ни одна наша встреча не сорвалась (хотя столько могло бы всего помешать!) – и в Брюсселе, и в Лондоне, и в Севастополе…

Для меня это точно знак, что мы на правильном пути. А по-другому и быть не может... Любовь – самая светлая дорога, она не может вести не туда, куда нужно. А вот попытки свернуть с нее – вполне реальные. Давай не будем никуда сворачивать, любимый...

PS. И опять ты был прав, когда интуитивно почувствовал при расставании, что я смотрю на тебя так, как будто прощаюсь... Обещаю, я не сделаю этого. ОН:

Доброго ранку, моє диво. Виїжджаю. Втома не пройшла, але спробую відіспатися в потязі. Буде змога –

напишу, але в будь-якому разі, не переживай. Бачиш, коли переживаєш, з'являються підстави, що виправдовують таке переживання. Тому я не буду за тебе переживати, я просто буду думати, що з тобою все добре. А ти, прошу, час від часу це підтверджуй.

Напиши, добре? Для мене це багато значить, і я не боюся такої залежності від тебе... ОНА:

Вчера, когда прилетела в Ригу, погода была мерзопакостная – дождь и ветер. Я спросила: это что, прибалтийская зима? Мне ответили, мол, сами удивляемся...

Сегодня с утра было пасмурно и прохладно. А полчаса назад посмотрела в окно и увидела, что идет снег. Уже запорошило все улицы и дома, прямо новогодняя сказка. Я не знаю, где ты сейчас, но мне показалось, что ты где-то рядом. А снег – это привет от тебя... Я вышла на балкон и стала всматриваться вдаль. А вид тут замечательный: море – прямо рукой подать. В нем ходят рыбацкие сейнеры, сухогрузы, паромы, круизные лайнеры. Вот бы на таком совершить круиз хотя бы по Балтийскому морю… С тобой…

Как ты там, мой хороший? Устал, наверное... Ты отдохни, пожалуйста, как приедешь. Не вздумай садиться за работу хотя бы в

первые дни. Просто выспись, пообщайся с друзьями, подыши свежим воздухом. Хорошо? Остальное все успеешь. Береги себя. И просто живи. Живи для меня... ОН:

My heart, I'm so grateful to you for so many messages, very warm and very pleasant for me, I'm so

lucky now... You see, my love, that it's quite late (on one hand) or quite early (on another hand)...

Please, do not kill me for keeping silence – it wasn't easy to get access to computer connected to Internet (you see what is incredible value of Internet!).

I'm fine. The only difference is that I'm not able to write you my messages in Ukrainian or Russian – Internet cafe, suki, do not have keyboard with Cyrillic... My honey, I'm really OK. Yes, I still feel breath of death, really, I'm not sure you understand what it means, I really do not want you to have such experience...

My darling, I love you and my heart filled in with your love and I pray the Lord for supporting us and giving us the chance to get to know each other, and filling our hearts with

92

love and believe in future... My little girl, thanks a lot for appearing in my life, being with me and loving me. I'm with you...6 ОНА:

Привет, мой хороший… Огромное тебе спасибо за то, что ты нашел время и возможность написать мне.

Представляю, как это непросто. Со смешанным чувством читала твои послания на английском: с одной, стороны, было очень приятно, как-то по-новому, необычно, с другой – непривычно, как-будто писал мне их кто-то другой, не ты... Но самое главное – что ты жив, здоров и помнишь обо мне. Я так переживаю за тебя, любимый. Так хочу, чтоб ты вышел из этого ужасного, изнуряющего, ставшего уже перманентным состояния усталости...

Здорово, что ты решил не отменять поездку... Если бы ты остался в Украине, ты бы сидел дома, опять работал над своими книжками и регулярно попивал с друзьями. Смена обстановки – это как раз то, что тебе сейчас нужно. За меня не беспокойся – у меня все в порядке. И еще. Хочу, чтоб ты знал, что я просто физически чувствую – ты со мной... Это впервые. Пытаюсь понять, почему у меня появилось подобное ощущение. Может, потому что ты где-то рядом? ОН:

Dobroho ranku, moia charivna... Siohodni peredrizdvianyi den', vy, mabut', vzhe vstaly, a nashi hospodari she ne podaiut'

oznak zhyttia – ty zh pomityla, iak dovho my sydily vnochi. Ya tobi takyj vdiachnyj za ti lysty, sho ia znaishov u skrynzi, za photo, hocha tam my ne zovsim radisni – shos'-taky nas turbuvalo.

Ya namahatymus' tobi pysaty, ale tut vse tak obmezheno, liudej povno, to ia ne zmozhu podilytysia vrazhenniamy u povnij miri, prosto znaj, sho ia zhyvyj i dumayu pro tebe i u nas vse bude dobre.

Have a nice day, my honey... ОНА:

Знаешь, о чем я думаю сегодня целый день? Не могу отделаться от мысли, что была здесь всего пять месяцев назад, и вроде с виду ничего не изменилось – тот же город, те же огни на ночных улицах, так же немного людей, а... все другое. И только недавно до меня дошло: это я теперь другая.

Мы так изменились за эти несколько месяцев. Изменилось наше восприятие жизни, городов, людей, отношений. Мы были по-своему счастливыми, имели друзей, радовались новым впечатлениям, но... мы были такими одинокими. Весь мир был внутри нас, и мы никого в него не пускали. Почти сто дней назад (я подсчитала по нашей переписке!) мы раскрыли наши души навстречу друг к другу. Поэтому, наверное, мы и стали так близки. И неправда, что сексуальная составляющая у нас вышла на первое место (заметь, это не я сказала!). Она – это очень важное и гармоничное дополнение. Любимый. Сегодня волшебная ночь, особенно, если ты поверишь в это. Господь нам подарил Любовь. Давай ему скажем за это спасибо и попросим его дать нам физических и душевных сил, чтобы пронести ее до конца нашей жизни...

6 Серденько моє, я такий вдячний тобі за стільки повідомлень, дуже теплих і дуже приємних для

мене, я такий щасливий... Бачиш, кохана, зараз вже досить пізно (з одного боку) або досить рано (з іншого)... Будь ласка, не карай мене за мовчання: повір, було не так легко отримати доступ до комп'ютера, підключеного до Інтернету (ти бачиш, яка це неймовірна цінність – Інтернет!). Я в порядку. Різниця лише в тому, що я не можу писати тобі українською або російською – Інтернет-кафе тут не мають клавіатури з кирилицею... Я дійсно в порядку. Так, я ще відчуваю подих смерті, і я не впевнений, що ти розумієш, що це значить, але я дійсно не хочу, щоб ти мала такий досвід…

Моя дорога, я люблю тебе, моє серце наповнено твоєю любовью, і я молю Господа, щоб він підтримав нас, дав нам шанс краще пізнати одне одного й наповнив наші серця любовью і вірою в майбутнє...

Моя маленька, дякую тобі за те, що ти з’явилася в моєму житті, за те, що ти зі мною і любиш мене. Я з тобою...

93

ОН: My love, regretfully I do not have normal Cyrillic keyboard and therefore I'm not capable

to write everything I would like to deliver to you in proper, understandable way... Please understand that I do not have appropriate conditions to talk to you and explain to

you what I feel and what is going on. I will tell you all these stories however a little bit later. The most important is – and you have to know – that you are my love and I'm thinking

about you, I'm striving to you, I’m ill by you... I will explain what I'm thinking about you but later – my English is rather restricted and I'm not free to find appropriate words...7 ОН:

Nu gde zhe ty, moja malen'kaja? ОН:

Я здесь... Я с тобой... Спать пока не собираюсь – мы недавно вернулись из города, а сейчас у нас гости.

Обязательно напиши, как ты и что… Я все время думаю о тебе... ОНА:

Гости ушли, и я могу поговорить с тобой... Помнишь, ты писал как-то, что насквозь пронизан мной. Я тогда не совсем

понимала, что это такое, а сейчас поняла. Все, что я делаю, о чем думаю, что происходит со мной в последнее время, пронизано тобой...

Еще вчера попросила тут узнать, в какой церкви играет орган – захотелось не просто посетить святое место, а еще и послушать хорошую классическую музыку... Оказалось в одном из старейших костелов можно послушать органный концерт Баха. Поехали всей семьей. Сначала гуляли по музею внутри костела, и я обратила внимание на несколько изображений матери и ребенка. Догадываешься, почему? Сделала несколько фотографий, просто так, для себя.

Потом был концерт. Это было потрясающе... Сначала музыка звучала робко, как бы в предчувствии чего-то очень важного, значимого (и я вспоминала, как у нас все начиналось: с полувзглядов, полуулыбок, первых робких прикосновений)... Потом музыка зазвучала увереннее, веселее, даже как-то празднично (и я вспомнила, какое воодушевление мы испытывали от первого письма, первого поцелуя, первой ночи, проведенной вместе)... За прелюдиями последовала симфония... Это – накал страстей, взлеты и падения, слезы радости и печали... и, наконец, финал: сильный, трагичный, после которого – звенящая тишина (я представила себя стоящей в аэропорту и безнадежно глядящей вслед твоей уехавшей машине, а потом – лязг металла)...

Я думала, это все... но вдруг зазвучала увертюра: сначала тихая, с проблескам надежды, а потом все более и более жизнеутверждающая... Конец был апогеем гармонии и счастья. И я подумала, у нас все будет хорошо...

Любимый, теперь ты веришь, что я тоже пронизана тобой? ОН:

It's amazing! Є таке поняття у західних демократів «privacy», ти знаєш, що то таке. Так от,

останні кілька днів – ніякої «privacy». Після конференції оселився у колег – гарне подружжя, колись дуже давно я з ними познайомився на міжнародному конгресі у Москві (тоді вона ще була столицею нашої Батьківщини). А до них напросився, власне, тільки через те, що знав, що твій маршрут пролягатиме, хоч і на коротко, через Стокгольм. Через

7 Моя кохана, на жаль у мене немає нормальної клавіатури з кирилицею, тому я не можу написати

все, що я хотів донести до тебе в правильному, зрозумілому вигляді... На жаль, у мене немає відповідних умов, щоб поговорити з тобою і пояснити, що я відчуваю і що відбувається. Я розповім все це, тільки трохи пізніше. Найголовніше – і ти повинна це знати – я люблю тебе, думаю про тебе, прагну до тебе, хворію тобою... Я поясню, що я про тебе думаю, але пізніше – моя англійська дуже обмежена, і мені не так легко знайти потрібні слова...

94

ось ці скрути нічого путнього тобі не зміг написати, а сказати хотілося багато. Оскільки часу мало, а він, ти знаєш, летить із швидкістю світла, – то спробую окреслити лише кілька моментів.

Про тебе. Віриш чи ні – скучив. Читаю твої листи, душа тішиться, оскільки ти фантастично ніжна й чуйна в цих листах, просто до неправдоподібності. Ти й сама це знаєш, і знаєш, чому, – а я лише можу сказати, що я безмежно тобі вдячний.� Дякую за фото, ти на них чудова, посмішка твоя чарівна, бачу й хочу вірити, що обстановка для тебе комфортна й ти відпочиваєш душею. Тілом – навряд, але й це прийде. Звичайно, перегляд фото не тільки мене потішив, я радий за тебе, але в очах у тебе – неспокій, очі різні, а це свідчить про тривогу, а мені так хотілося б, щоб ти хоч трохи мала спокою.

Про час. Два тижні – то занадто. Я от пробув пару, ні, три дні тут серед ніби-то й не наших, але давно знайомих мені людей, але розумію, що то занадто. Два дні – досить. От якби це ти була зі мною, тоді зрозуміло, тоді тижня точно було б замало…�

Про плани. Плани прості, я зрозумів, що хочу бути хоча б трішечки ближче до тебе, тому й спланував Стокгольм. Навряд чи вдасться зустрітися, бо я буду не сам, але я хочу бути хоча б у тому місті, де ти, для мене це суттєво. Я практично не був у Стокгольмі, – так, колись пару разів перетинав його аеропорт, але то не те. Та й зараз містом горю з однієї єдиної причини…�

Пишу, а не полишає мене думка: не те пишу. Хочу бути з тобою.� Я так зворушений тим, що ти до цих пір тримаєш троянди, які я тобі подарував…

...Ніжна моя, не думай про завтра, заспокойся й відпочинь сьогодні, з завтра будемо розбиратися й розберемося завтра, добре? Послухай мене, відпочинь.� Гарної ночі, моя маленька…�

Стокгольм, імперське місто, в холодну пору виглядає суворіше,

але свою величну привабливість не втрачає

ОНА: Любимый... Знаю, что Интернет для тебя сейчас не доступен, но совсем не сержусь на тебя. Из

твоего утреннего смс я знаю, что у тебя все в порядке, и ты – мой...

95

Я пишу, понимая, что ты не скоро сможешь прочитать мое послание, но тебе будет приятно получить его позже, пусть даже через несколько дней... И то, что ты здесь, в Стокгольме, меня согревает и мне совсем не грустно...

...Я до сих пор не могу прийти в себя от нашей вчерашней волшебной встречи... Ну, как такое могло случиться, что мы одновременно оказались в совершенно не знакомом для нас городе (заметь не маленьком!) в одном и том же месте и в одно время?!

Я ведь даже забыла спросить тебя, куда ты собственно шел. Ты был такой расстроенный, такой подавленный. А потом постепенно оттаял, стал прежним, родным. Мы сидели с тобой в этом уютном кафе, никого не видя вокруг (там, кажется, никого и не было)... И нам было так хорошо вместе... Ты так похудел за те несколько дней, пока я тебя не видела... Я заметила это еще на фотографиях, которые ты мне присылал, но думала, что показалось. А вчера увидела воочию.

Но ничего, мы справимся. И все будет ПОЛЕТ. Ведь, правда? ОНА:

Еще раз спасибо тебе, мой хороший, за то, что ты все это сделал... Я знаю, как это было не просто...

Я тебя очень люблю... ОН:

Я розумію, що це фантастика, але ж ти сама бачила, що це – реальність, бо йшов я шукати тебе й, чесно кажучи, навіть не уявляв, де можу тебе знайти, а знайшов прямо перед собою просто на своєму шляху, і якщо хтось скаже, що це не доля й не фатум і що не існує нічого нереального, то ні я, ні, сподіваюся, ти в це не повіримо й цього не зрозуміємо. А з усього цього випливають дуже прості й однозначні висновки й полягають вони в тому, що ми створені одне для одного й доля поволі нас підводить одне до одного...

А Стокгольм мене просто вразив – дивовижне місто... Потинявшись пару годин по місту (якраз голова боліти перестала), я повернувся в готель, а зараз хочу вийти в центр і придбати кілька батарейок для моєї мильниці – вечірнє імперське місто обіцяє бути фантастичним, тому гріх його не відобразити саме у цю пору – засніженим, спокійним, чарівним і величним, а головне – це місто, в якому зараз ти і ти його любиш (ну, не так, як мене, але ж любиш), а я не можу його не любити, тому що воно, це місто, – засніжене, спокійне, чарівне, величне, і головне – я люблю його тому, що його любиш ти...

Але понад усе я люблю тебе. У мене стільки тепла й ніжності від нашої учорашньої зустрічі, що вистачить для того, щоб обігріти взимку ціле місто. Тільки не піддавайся хистким почуттям... ОН:

Радість моя, я вже в аеропорту й через годину залишу це чудове місто. Фотосесії завершені, про якість говорити не буду, але результатами обов’язково поділюся. Гарного тобі часу тут і не забувай тих (того), хто тебе любить...

Я тебе люблю й чекаю. Чекаю, щоб любити... … ОН:

Доброго ранку, моя жадана... Відкрив ПК – скринька порожня, хоча я знаю, що ти вже повернулася до дому. Я

відкрив уже читане – слухай, це такий кайф перечитувати написане раніше, там так здорово написано, й у тебе, й у мене і речення путні, й слова підібрані, й на душу лягає, й цікаво, як у детективі... Ось перечитай будь-яке повідомлення – повір, тобі сподобається... Але я чекаю від тебе чогось нового, я скучив за тобою...

Знаєш, я тебе обманув, коли писав раніше... Звичайно, я люблю тебе такою, як ти є, але я люблю тебе ще й за те, що ти – найкраща...

Напиши, як зможеш, добре?

96

ОНА:

Со мной все в порядке. Долетела хорошо, встретили. Расскажи лучше, как ты. Хочу знать все: как проходят вечеринки, в чем ты был

одет, что пили, о чем говорили. Береги себя, любимый.

ОН:

Ну, ось так набагато краще. Ти знову зі мною. А я вже буду збиратися на черговий новорічний корпоратив…

ОН:

Моя ніжна, Буду лаконічним, бо треба бігти – рік спливає, а боргів... В університет свій я

вдягнув свій чорний-чорний костюм, здається, я про це вже говорив, і білу сорочку – я її вдягав, як був з тобою у Брюсселі. Білий колір люблю, він віддає аристократизмом (ну хоча б щось!), все було майже класно, строго, виважено, достойно... Вчора – простіше, надів свої останні чорні джинси, знайшов у себе чорний вельветовий піджак, так собі, але коли додав світлу сорочку – теж білу з легеньким кремовим відтінком, яку давно не носив, а оце дістав. У сорочки, ти, мабуть, знаєш, головне – це комір, так от, у цієї комір стояв, як слід, – все було майже файно...

Але не це головне. Ще на позаминулому тижні, коли почалися твої корпоративи, я місця собі не знаходив, коли ти була там, а зараз я опинився в подібній ситуації й хочу сказати, що я відчував себе не менш паскудно: так тебе не вистачало...

Була б ти – все було б інакше... ОНА:

Черный костюм я на тебе видела – ты действительно в нем выглядел классно и очень по-деловому... А вот пиджак вельветовый с джинсами – не видела. Поэтому хочу попросить тебя одеть все это, пожалуйста, в следующий раз, когда мы встретимся... Хорошо? ОН:

Серденько, тільки два слова, оскільки не знаю, що то буде за день. Коротко про минуле. Вчора було усе достатньо виважено: знову столи довгими

рядами, університетська публіка, можеш собі уявити, яка, якщо я ще належу там до молодих... Те, се, тости, пісні, танці (танці я не дочекався), почали о третій, а о шостій душ десять, усі – парубки й мужики (якщо хочеш – мужчини), без дівчат, так от, оця орава і я поїхали на інший корпоратив – мене просто витягли мої колеги до нашого партнерського педуніверситету. А там я добросовісно тихо просидів майже до кінця і лише перед завершенням створили з розкутими дівчатами-педагогинями (публіка ще та!) такий собі гурточок та вже по-справжньому випили за новий рік чи щось там таке – мене розкрутили по-дорослому. Але я був чистий і непорочний, прокинувся о шостій (ліг о третій) з думкою про тебе – ти не могла цього не помітити...

Так що все добре. От тільки голова болить… Спробую прийняти ліки. ОН:

Моя ніжна, забув: ти про аспірантку не переживай, вона хороша жіночка й теж хоче щастя, але не в цій ситуації щось буде, її на корпоративі не було та й сьогодні не буде, але хто б там не був, які б там красотулічки – то не має ніякого значення, бо я не по цьому зараз. Хай на інших чіпляються... ОН:

Ліки поки що не допомагають, але сподіваюся, все буде клас... Надобраніч, моя несподівана...

ОН:

97

Я люблю тебе... ОНА:

Не болей, пожалуйста. Я без тебя умру... ОНА:

Не могу уснуть... Ты спи, любимый, а я с тобой поговорю немного. В который раз убеждаюсь, что после того, как мы обсуждаем все с тобой хотя бы

по телефону, мне становится легче. И, тем не менее, продолжаю мучить себя и тебя. Ты прости меня за мою дурацкую привычку все решать самой. Молчу, молчу, а потом в один момент принимаю решение.

Слава тебе, Господи, что с тобой все не так. Ты вот сказал сегодня (уже вчера!), что нам нужно восстановить доверие. Но я и так доверяю тебе больше всех на свете. Я и сейчас так думаю, но «не так» – это не значит «плохо». Мы бы с тобой поговорили, вместе решили, что делать. Ведь, правда?

Я сегодня вспомнила, как ты говорил про испытание, которое мы обязательно должны пройти. Наверное, последние события из этой серии. Дай Бог, чтобы мы вышли из всего этого без потерь...

Все, что нас не убивает – делает нас сильнее. Давай попытаемся сделать правильные выводы: будем беречь и любить друг друга еще сильнее...

Ну а «снег скоро растает, снег скоро сойдет Жизнь все расставит и подождет... нас подождет»... Не помню, делилась ли я с тобой этой песней, но сегодня она приобрела особую

значимость. Поэтому я и посылаю ее тебе. http://www.youtube.com/watch?v=TEBP1jEjHJQ (Встреча, Анна Воробей и Владмир Захаров).

Послушай ее завтра утром, – пусть она будет моим подарком тебе в последний день уходящего года. Года, который подарил нам любовь. Мы же сбережем ее, мой единственный? ОН:

Збережемо, моя чарівна... Де ти береш такі пісні, такі вірші, такі слова? Сьогодні день почався не так, як завжди. Рано, як завжди, але я довго не відкривав

ПК. Не те, щоб боявся, але все ж. І теж думав два слова написати про те, яким був рік і що він для мене – для нас – значить...

А почався він стандартно – те, се, усякі мороки, щось старе, щось в розвиток, щось нове, ну ще один проект, другий, третій, п’ятий, ну ще десять – двадцять нових облич і характерів – це все було й повторювалося не раз, як у Блока... Але не раптом, не несподівано, а поволі й неухильно почалося щось таке, що до цих пір змушує тремтіти душу і серце – не пам’ятаю, з чого почалося, можливо з посмішки, можливо з погляду, можливо зі слова, але почалося – і понеслось! Географія мигтіла, як краєвиди за вікном потяга, якому назустріч стрімко котилася ніч: Брюссель, Лондон, Кам’янець, Севастополь, Рига, Стокгольм...

І так до надриву, який підібрався під самий Новий рік... Здається, ми не зламалися, й у цьому найбільша цінність року, що минає, для мене. Для нас?.. 31 декабря 2011 года ОН:

Минає 2011-й... Ми говорили з тобою, яким він був. Але спробую ще додати кілька фраз. Я ще раз поглянув назад у 2011 і, чесно кажучи, нікого й нічого, окрім тебе й твого ставлення до мене не побачив. А тому не можу не сказати: благословен хай буде той день, і місяць, і рік, і та окремішна мить, коли наші очі зустрілися і кожен з нас зрозумів, що горить у тих очах. Ти дивовижна жінка, й це можуть підтвердити якщо не всі, то переважна більшість з тих чоловіків, які знають тебе, і якщо не всі, то переважна більшість з них мали б за щастя бути з тобою. І я неймовірно вдячний тобі саме за те, що ти не з жодним з них, а зі мною, і я дякую тобі за те, що ти повернула мене до справжнього життя

98

й дала змогу ще раз відчути себе чоловіком й ще раз поринути в атмосферу щастя. Але найбільше піднесення я відчував тоді, коли розумів, що жінка, яку я так кохаю, теж відчуває себе щасливою, і ця жінка – це ти, моя лагідна...

Я тобі вдячний за твій розум і твою тактовність, за твою винахідливість і твою поблажливість, за твою відчайдушність і твою слабкість, за твою ніжність і за твою довірливість, за твій погляд і за твій голос, бо саме це все й ще багато іншого складає той світ, який є твоєю сутністю і й який я маю щастя любити...

Я дуже жалкую й перепрошую за ті прикрощі й страждання, що завдав тобі, – повір, я не хотів цього й аж ніяк не прагнув, але я був неправий, коли я тільки любив тебе. Ти заслуговуєш на більше...

Я чекаю від Нового року прихильності до нас обох, бо переконаний, що раду ми собі дамо. А ще я хотів би, щоб сили не покидали мене й тебе, бо сили потрібні нам, щоб любити одне одного...

З Новим роком, кохана моя... ОНА:

Любимый... Прочитала твое предновогоднее пожелание. Спасибо тебе за все, а особенно за

то, что ты ты у меня есть. Через каких-то 5 часов наступит новый, 2012 год. Хочу помечтать...

Первое, что сразу приходит в голову – это ТЫ, и все что с тобой связано. Хочу, чтоб ты был со мной весь следующий год (и все последующие тоже). Чтобы мы продолжали писать друг другу письма, чтобы каждый день я слышала твой голос и хотя бы раз в месяц видела тебя.

Я посчитала и поняла, что при таком раскладе мы за целый год увидимся всего лишь 12 раз. Этого явно мало. Но, если мы будем планировать наши встречи так, чтобы они были разными и по форме и по длительности, я смирюсь. Ведь, что нам нужно, кроме того, чтобы любить друг друга? Но... любить же можно по-разному: и гулять вместе, и кушать, и пить, и ходить по кинотеатрам и музеям, и купаться в море (и в душе!), ну, и конечно, в самом прямом и правильном смысле этого слова...

Но... мечтать, так мечтать. На самом деле, я хочу, чтобы мы не расставались совсем. Я хочу провожать тебя утром на работу, и чтобы утром мы вместе пили чай. Чтобы ты звонил мне днем в перерывах между парами и говорил, как сильно ты меня любишь. Чтобы ты, спеша домой вечером, останавливался возле бабушек, продающих полевые цветы, и покупал мне букетик. Я хочу, чтобы вечером мы ходили в театр или просто гуляли по улицам. А ночью... я хочу, чтобы наши ночи были разными: и страстными, и тихими, и ласковыми...

Вот и помечтала. Знаю, что все это вряд ли сбудется – но на то они и мечты! Однако уже то, что я могу думать и говорить с тобой об этом – это счастье...

Как бы я хотела быть сейчас рядом с тобой... (только что написала тебе об этом в смс). Мы бы с тобой накрыли стол (обязательно готовили бы все вместе!), включили бы огоньки на елочке, и вряд ли пригласили бы гостей или сами захотели пойти куда-либо... Смотрели бы телевизор, возможно, скачали бы какой-то хороший фильм, а потом... Ну, все... А то расплачусь сейчас и никуда не пойду.

Да, есть еще одно пожелание, которое я хотела бы озвучить в канун праздника. Второе. Оно тоже из серии «мечты», но из тех, что сбываются. Я хочу, чтобы следующий год стал для нас с тобой определяющим и в деловой сфере. Я сегодня уже думала об этом в отношении себя, и появились кое-какие мысли. Постараюсь их материализовать.

А вот тебе я хочу пожелать хорошо отдохнуть в январе (заодно и разобраться в своих желаниях), а потом серьезно заняться тем, о чем мы говорили с тобой в Севастополе. Я бы очень хотела, чтобы ты успел в этой жизни получить плоды своей разноплановой (в том числе творческой) работы. Ты этого заслуживаешь.

И последнее. Я хочу, чтобы первое и второе друг друга не заменяли, а дополняли. Возможно, тогда и наступит долгожданная гармония. ОН:

99

Душа моя, мабуть, це останнє моє повідомлення у цьому році і я хотів би його написати на оптимістичному віражі попри увесь той сум, що ми не разом. Я не знаю, як насправді усе буде, але підозрюю, що наступний рік уже вагітніє змінами, бо мрії твої мені подобаються, але вони не на політ, а наші розкраяні душі навряд чи протягнуть довго. Я люблю тебе й хочу, щоб ти ішла назустріч Новому року з розумінням цього...

До зустрічі в Новому році... СМС сообщения, 31 декабря 2011 г.: ОН: 23.00 Як ти? Процес пішов? ОНА: 23.05 Еще как… А у тебя? ОН: 23.08 ОК, гарного настрою ОН: 23.45 Нарешті дійшли й по першій нахилили. Так що й тут процес пішов… Ой, боюсь… ОНА: 23.52 Осталось 5 минут до Нового года… Выпьем за нас! ОН: 23.53 Підтримую! Щасти!

СМС сообщения, 1 января 2012 г. ОН: 00.03 З Новим роком, моє диво… ОНА: 00.09 С Новым годом, мой единственный… ОН: 00.13 Так. Щасти тобі (нам)…

100

ОНА: 00.30 Я люблю тебя… ОН: 00.34 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 00.35 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 00.38 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 00.45 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 00.49 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 00.51 Повторно, бо система дала збій: я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 00.53 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОН: 01.46 А нині ти затихла, мов зима… ОН: 01.56 Скажи, ты в новом году будешь любить меня так же? ОН: 01.57 Нет, я буду любить тебя сильнее, больше, глубже, ярче. ОНА: 02.03 Боже, как я хочу быть с тобой… ОН: 02.04 Диво моє, ти – зі мною, ти – в мені, потерпи трішечки… ОН: 02.10 Все буде політ… ОН: 02.12 Я чекатиму… ОН: 02.45 Ви ще? Бо я вже з Аскольдом… ОН: 02.54 Я щасливий. Я дуже тебе люблю… ОНА: 03.04 Я уже готовлюсь спать… но не усну пока ты не скажеш мне – спокойной ночи, моя маленькая… ОН: 03.06

101

Надобраніч, моя ніжна… Чому не брала трубку? ОНА: 03.13 Ну, я же не одна… Спокойной ночи, любимый. Помни, я с тобой… ОН: 08.37 Поглянь у вікно – Новий рік надворі… З Новим роком, диво моє!.. ОНА: 08.46 Спасибо тебе за то, что ты был со мной этой ночью… И будешь всегда. ____________________________________________________________________________

ПОСЛЕСЛОВИЕ

Не бойтесь изменить что-либо в своей жизни, если этого хотят ваши сердце и душа, иначе придется жить, изменив и душе, и сердцу... (Автор неизвестен) Пока версталась эта история, прошел ровно год… Я намеренно не пишу об изменениях, произошедших в судьбах главных действующих лиц. Получилось ли у них осуществить мечту и побывать вместе там, где они мечтали? А, может, их пути разошлись, и каждый живет своей жизнью?.. С тех пор, как меня увлекла тема любви людей «сверхбальзаковского» возраста, то и дело на моем жизненном пути стали встречаться подобные истории. Некоторые из них – удивительно прекрасны, но есть и такие, которые завершились печально. От чего или от кого это зависит – одному Богу известно. Но то, что они продлили любящим молодость, не отрицает никто. Есть еще один вывод, который не подвергается сомнению: зрелое чувство, которое часто называют последней любовью, существенно отличается от всего того, что было в жизни этих людей раньше. Большинство из них воспринимают его как некий подарок Судьбы, доставшийся им за какие-то особые жизненные заслуги. И эта избранность, а также понимание того, что времени осталось не так уж много, безусловно, оказывает влияние на их отношения: они стараются беречь друг друга и ценят каждую минуту, проведенную вместе… Мне не хочется ставить точку. Возможно, через год я напишу продолжение. А, может, это будет уже совсем другая история, которую подарит мне кто-то из вас... Если их – историй – будет много, я обязательно сделаю из них сборник и подарю его всем друзьям и знакомым в канун следующего года.

С любовью, Ирина Лех porada@mail.ru http://irinaleh.com.ua/