26 листопада 2015 року №47 (19177)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanova

vk.com/vechirkanova

» 6 » 8, 17

» 10–16

TVпрограма

Найз

ручн

іша

Лікар випив горілки і поїхав до хворої дитини Випадок з п’яним педіатром змусив посилити контроль за роботою столичних медиків

західні ворота міста: бруд, стихійна торгівля та безлад з паркуванням

герої майдану, математики

кузнєцови в гостях у «вечірки»

Подробиці на стор. 2

Григорій Кубланов

На цій станції невідкладної допомоги любителя оковитої пацієнти більше не побачать – його звільнено

Катерина СКРИПНІКОВА , Ганна РЕДЬКА

На Троєщині стався кричущий випадок: лікар станції невідклад­ної допомоги приїхав до дво­річної дитини п’яним. «Вечірка» з’ясувала подробиці.

Уночі молоді батьки (вони меш-кають на вул. Марини Цвєтаєвої у Деснянському районі) викликали додому невідкладну допомогу: у Аміни сильно підскочила темпера-тура. Коли ж лікар почав оглядати дитину, батько помітив, що той добряче напідпитку, і одразу ви-кликав поліцію.

– Екіпаж патрульної поліції отримав виклик після опівночі, – розповіла «Вечірці» прес-секретар ГУ Національної поліції МВС Укра-їни в Києві Оксана Блищик. – По-ліцейські зателефонували на 103, аби дізнатися, хто відповідальний, диспетчер викликав на місце пред-ставників Департаменту охорони здоров’я. Провели тест на алко-гольне сп’яніння, результат був вражаючий – 2,9 проміле, хоча патрульним лікар казав, що не вживав спиртного, а лише приймав серцеві краплі. А ще намагався домовитися з правоохоронця-ми, проте був попереджений про кримінальну відповідальність за давання хабара.

2,9 проміле – це, до речі, більш як пляшка горілки. При такому сп’янінні людина погано розуміє, що діється навколо, може втратити контроль над своїми відчуттями. Проте старша медсестра дитячої поліклініки Деснянського району (при ній є станція невідкладної допомоги) Катерина Пащенко каже, що на вигляд лікар не був дуже п’яним.

– Він адекватно поводився, не падав, не хитався, язик у нього не заплітався, – розповіла жінка, коли кореспонденти «Вечірки» приїхали до поліклініки.

За її словами, педіатр вла-штувався на роботу місяць тому,

був на випробувальному термі-ні. Справляв враження людини спокійної, ніхто не бачив, щоб він, скажімо, нервував чи давав волю емоціям.

– Ми самі його запросили на роботу, адже ситуація з кадрами у нас складна – працюють чотири бригади, – продовжує Катерина Па-щенко. – Ніхто не хоче працювати за такі гроші (ставка у медсестри 1700 гривень, у лікаря – трохи більше). А робота складна, до того ж у спальному районі дуже багато викликів. Коли це все трапилося, нас підняли о другій ночі, ми по-їхали на виклик.

За словами медсестри, співро-бітники служби дуже засмучені через прикрий випадок, адже ця станція невідкладної допомоги вважалася однією з найкращих у Києві.

Педіатра (як ми дізналися, 40-річного киянина) одразу ж звільнили за відповідною статтею. А з дитиною все гаразд.

До речі, це не перший інцидент з п’яним педіатром за поточний місяць. У Івано-Франківську до дворічної дитини, яка захворіла на пневмонію, приїхала нетвереза лікарка…

кур’єр «ВК»2 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

столиця за тиждень

Аптеки подбають про інвалідів Міська влада планує зробити соціальні аптеки КП «Фармація» зруч-ними для людей з обмеженими фізичними можливостями. Зокрема, упродовж 2016 року всі аптеки планується обладнати тактильними підлоговими орієнтирами та повним комплексом безбар’єрного доступу для людей з вадами зору, щоб відвідувачі з особливими по-требами відчували себе рівноправними, повноцінними громадянами.

Революції Гідності присвячено До Дня Гідності та Свободи задля вшанування подій в історії сучас-ної України в Шевченківському районі стартувала виставка «Револю-ція Гідності». Мета заходу – збереження пам’яті про події та людей Майдану, нагадування про неймовірний досвід громадської співпра-ці та братерства, залучення громади до розвитку свідомості.

На виставці презентовано фотографії подій, речі киян – безпо-середніх учасників Революції Гідності та тематичний відеоряд подій Майдану. Експозиція триватиме до 10 грудня 2015 року в приміщен-ні бібліотеки імені Ошера Шварцмана за адресою: вул. Стрітенська, 4/13. Вхід вільний.

Торговельний хаос піде в небуття Центр столиці звільнять від автомобілів, з яких незаконно ведеться торгівля. Цю роботу виконають згідно з меморандумом між Києвом та Асоціацією пересувної торгівлі. Фахівці твердять, що зараз у цен-тральних районах міста розташовано близько 150-200 шаурмо- та кавомобілів, що працюють без належних дозволів.

Записуйтеся до рибного патруля У столиці стартував набір до нової рибоохоронної служби, яка вже на початку 2016 року повністю замінить нинішніх інспекторів. Перші патрульні мають з’явитись у Києві та області, а згодом і в інших містах України.

«З понеділка розпочалася активна фаза приймання документів до штату столичного патруля. На Київ та область плануємо набрати 60 осіб. Період реєстрації конкурсантів триватиме 30 днів і завершиться наприкінці грудня», – розповів «ВК» перший заступник голови Дер-жавного агентства рибного господарства України Павло Гвозденко.

Столиця позбулася 160 «нелегалів» У період з 16 до 21 листопада з вулиць Києва та фасадів будинків прибрано 160 незаконних рекламних носіїв різних форматів. Ідеться про банери, щити, лайтпостери, холдери, об’ємно-просторові тумби, кронштейни, транспаранти-перетяжки, тимчасові виносні конструк-ції. За інформацією КП «Київреклама», роботи здійснювалися в усіх районах столиці.

На 102-му маршруті побільшає автобусів Відсьогодні збільшено кількість автобусів на маршруті №102 «Масив Виноградар – кінотеатр «Братислава». У робочі дні на лінію вихо-дитимуть на дві транспортні одиниці більше, у вихідні – на одну. Як зазначають у КП «Київпастранс», це дасть змогу помітно зменшити інтервали руху в години пік та в міжпікові періоди.

Хильнув горілки – та на викликПедіатр у нетверезому стані намагався надати хворій дитині допомогу

Фото Григорія Кублановаскандал

коментарТетяна Донченко, директор Департаменту охорони здоров’я КМДА: – Випадок із педіатром свідчить про необхід-ність підсилення контролю за дисципліною у медколективах. Нині готується наказ про заходи щодо удосконалення надання медичної допомоги... Департамент рекомендуватиме всім районним управлінням охорони здоров’я підсилити контроль за трудовою дисципліною. Крім того, тепер неодмін-но перевірятимемо працівників пунктів невідкладної допомоги, лікарів і медпрацівників київських лікарень.

точка зору

Лікар-психотерапевт Олексій Мащенко: – Лікарів під час оформлення на таку відпо-відальну роботу повинна перевіряти комісія, у складі якої були б психотерапевт, психолог, нарколог… Я, до речі, сам колись працював у педіатричній бригаді швидкої допомоги. Тут є особливі нюанси: ти не лише лікар, а й психолог та наставник – передовсім для батьків, які перебувають у нервовому напруженні. Лише одна не така фраза чи погляд можуть викликати у них емоційний сплеск… А як сам лікар потім знімає стрес? У нас немає служби, яка б допомагала йому в цьому, хоча й повинна бути. Звільняти чи ні? Тут важливо дізнатися причину, з якої людина так вчинила, в якому вона сама перебувала стані. Захист від стресу, який ніде зняти? Одна річ. А якщо це лікар-ська халатність – зовсім інше.

Районним управлінням охорони здоров‘я рекомендовано посилити контроль за трудовою дисципліною

резонансІгор Ніконов повертається в бізнесКоманда Віталія Кличка втрачає сильного гравця. Перший заступник голови КМДА Ігор Ніконов повертається керувати своїм бізнесом. У коридорах влади до такого рішення ставляться з розумінням: Ніконов має потужну будівельну кампанію «К.А.Н. Девелопмент», для нього робота у владі — зайві репутаційні ризики. На такій по-саді треба витрачати себе, свої ресурси, нерви, енергію, приймати зважені рішення, домовлятися, відмовляти… Ніконов це вміє. Але більше не хоче. Харизматичний, впевнений, імпульсивний, він став провайдером багатьох проектів Кличка («Картка киянина», система електронного документообігу, електронний бюджет Kyiv Smart City і багато інших). Крім цих проектів, вартий доброго слова талант Ніко-нова спілкуватися з людьми, переконувати їх в тому, у що він вірить. Минулого року перший заступник голови КМДА досить впевнено протягнув крізь «депутатські рифи» міський бюджет і навіть пообі-цяв вивчити українську мову… Новий столичний кошторис ось-ось на виході… Та, мабуть, політична кар’єра Ніконову не цікава. Впливати з посади радника значно простіше, ніж сидіти «на розтяжці» між Банковою, Грушевського та Хрещатиком…

* * *Хто далі потягне воза в одній упряжі з мером, поки що невідомо. Перший заступник Віталія Кличка відповідатиме за значну кількість зобов’язань, узятих на виборах. Це той гвіздок, на якому тримаються повсякденні міські проблеми — саме ті, які мотивують людей йти (чи не йти) на вибори...

За інформацією з достовірних джерел, в команді Кличка зали-шаються працювати Петро Пантелеєв, Ганна Старостенко, Михайло Радуцький.

До речі, голосування на сайті «ВК» саме в такому порядку визна-чило рейтинг довіри до цих заступників...

Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177) кур’єр «ВК» 3

Фото Романа Федька

цікаво знати

«Хай небо буде мирним, а весь світ – чистим!» Із 26 до 29 листопада у столиці триватиме перша Міжнародна еко-логічна конференція Let’s Do It! країн Східної співдружності, гасло якої: «Хай небо буде мирним, а весь світ – чистим!». Захід є частиною всесвітнього екологічного руху Let’s Do It, World, започаткованого 2008 року в Естонії (понад 13 мільйонів учасників зі 112 країн світу).

Офіційна частина конференції буде з 10.00 до 17.30 27 листопада за адресою: вул. Хрещатик, 36 (Колонна зала КМДА).

«Амала» запрошує 27 і 28 листопада о 19.00 у Будинку культури «Більшовик», що на проспекті Перемоги, 38, відбудеться традиційний Міжнародний фестиваль ромської культури «Амала-2015» за сприяння циганського академічного музично-драматичного театру «Романс». Актори пре-зентують свій новий творчий доробок – фольклорну музичну комедію «Одружуйся, та лише з любові». Відвідувачі зможуть ознайомитися з творчістю ромської поетеси Рані Романі, популярних виконавців, представників відомих ромських династій та молодих талантів.

Благодійна акція до Дня інвалідів 28 листопада о 15.00 до Міжнародного дня інвалідів у Київському муніципальному театрі ляльок (вул. Миропільська, 1, ст.м. «Чернігів-ська») відбудеться доброчинна акція, у межах якої діткам покажуть виставу «Кіт у чоботях». Також для малечі організують відвідини зоопарку, дельфінарію, столичних музеїв.

Відзначать переможців конкурсу «Фуете-2015» 29 листопада о 18.00 у приміщенні коледжу хореографічного мистецтва «КМАТ ім. С.Лифаря» (вул. Данькевича, 4а) розпочнеться гала-концерт та церемонія нагородження переможців ІІІ Всеукра-їнського конкурсу хореографічного мистецтва «Фуете-2015». У конкурсі візьмуть участь близько 300 юних танцівників з різних міст України. Вони змагатимуться в чотирьох вікових категоріях і кількох номінаціях: класична, сучасна, народна, бальна, естрадна, спортивна та змішана хореографії.

Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО

Сьогодні мав нагоду вчергове від­відати засідання Громадської ради при КМДА. Враження неодно­значні. Порівняно з попередніми засіданнями, коли залою літали парасольки, папірці, а «шановні» учасники хапали одне одного за комірці, цього разу простежували­ся елементи певного конструкти­ву. Можливо, причиною того був час, на який призначили початок засідання – о 15.00 у п’ятницю, хоча через спізнення одного з представників президії насправді воно розпочалося о пів на шіст­надцяту.

Я знову не зрозумів суті зібрання. Частина учасників розділилася на

купки, щось жваво обговорюючи. Натомість президія активно про-понувала голосувати за чергові, апріорі мертві поправки до чер-гового нормативного акта, який має сприяти покращенню роботи ради. Роботи, якої ніхто не бачив, либонь, і не побачить. Та чи можна побачити те, чого немає? За певних умов, звісно, можна, якщо вживати деякі препарати або поринути в со-лодкі сни. Дехто з присутніх, певно, саме цю «роботу» спостерігав, по-ринувши в солодкі, по-дитячому добрі й не зовсім сни… Їх можна зрозуміти: п’ятниця, післяобідня перерва, на вулиці дощить, у залі тепло, тобто створені всі умови, щоб утомлений представник громади міста відпочив.

А тим часом ті, хто не хотів спати, обговорювали свої плани на вихідні, хтось смакував кавою й грав на теле-

фоні. Словом, робота була насичена «конструктивом» та спокоєм.

Я не знаю, хто був ініціатором створення цієї ради, якими саме законодавчими актами регулюється її можлива робота, але в мене вже не вперше виникає переконливе відчуття, що ця Громадська рада при КМДА, у цьому форматі, у цьому складі й за такого законодавства, ніколи не розпочне працювати. Та чи може вона щось конструктивне запропонувати активній частині на-селення, окрім чергового гіпотетич-ного розподілу умовних портфелів з обов’язковим додатком у вигляді сварок, що переростають у бійки, штовханину та взаємні образи? Якщо хтось і мав певні сподівання, що, взявши участь у засіданні ради, почне власноруч змінювати життя столиці на краще, то після перших же бурхливих засідань усі ці споді-вання вмерли... Громадська рада є мертвонародженим проектом. І причина не лише в недосконалому законодавстві чи органах влади, що не розробили механізму її функ-ціонування, не пояснили, з якою метою вона створена, а й у самих громадянах, котрі у своїй сліпій боротьбі за членство в усіляких ко-місіях перетворили роботу ради на фарс та цирк.

Так і живемо: бідкаємося, лаємо владу, а щойно, хай навіть гіпоте-тично, та влада замайорить десь там на власному життєвому обрії, усі все кидають і біжать по портфелі, наступаючи одне одному на голови й голосно звинувачуючи своїх кон-курентів у нечесності та порушенні законодавства.

Сумно.

Громадська рада: дієвий інструмент чи профанація?

опитування «ВК»

В’ячеслав Крамаренко, студент: – На оплату комунальних послуг ви-трачаю доволі багато – не менше 30 відсотків доходу. Тож маю заощаджу-вати на продуктах харчування.

Віталій Колбан, студент: – Левова частка родинного бюджету іде саме на оплату комуналки. На-магаємося хоч на чомусь заощаджу-вати – приміром, я став більше ходити пішки, так менше витрачаю на проїзд.

Наталя Голижбіна, продавець: – У Києві я з 1996 року і не пам’ятаю, щоб тарифи «з’їдали» стільки грошей із сімейного бюджету! Раніше на ко-муналку йшло не більше 20 відсотків від заробітку.

Євген Шеренас, пенсіонер: – Мені, як дідусеві, завжди хотілося побалувати дітей та онуків ласощами або ж грошима. Нині ж доведеться жити скромніше…

Ганна Іванівна, пенсіонерка: – Нові тарифи, звісно, дуже болючі, доведеться значно скоротити решту витрат. У мене пенсія 1375 грн, тож якби не субсидія, взагалі нічого не лишалося б у гаманці після оплати комуналки.

Вікторія Урбан, молода мама: – Підвищення тарифів ми відчули одразу. Тепер на оплату квитанцій іде понад чверть нашого бюджету. Вже не купиш зайвий раз чогось смачненько-го, та й від делікатесів у майбутньому доведеться відмовитися.

Наталя Сидоренко, пенсіонерка: – На оплату комуналки витратила всю пенсію. Я тільки-но оформила документи на субсидію, тож подиви-мось, які рахунки отримаю наступного місяця, бо з пенсією у 949 гривень геть ні на що не вистачає.

Опитування провела Ганна РЕДЬКА

Фото Павла Пащенка

Яку частку сімейного бюджету відтепер витрачаєте на оплату комунальних послуг та від чого доведеться відмовитися через підвищення тарифів?

читацька пошта

apostrophe.com.ua

І красиві ворони на фасаді

Ганна РЕДЬКА

Цього тижня в центрі столиці з’явилися одразу два нових мурали. Фасад будинку на вул. Рейтарській, 7б, де міститься відомий дворик з воронами, прикрасило тематичне зобра­ження птахів понад 140 кв. м завбільшки.

– Картина має назву «Вісник життя». У центрі зображено бі-лого ворона, який утілює в собі зародження нового життя, праг-нення кращого, а довкола нього наймудріші птахи на землі – чор-ні ворони. Робота над цим мура-лом тривала 10 днів, – розповідає художник Олександр Брітцев.

Інший арт-об’єкт виник на фасаді триповерхівки на вул. Артема, 75 – мальовниче зобра-ження Михайла Грушевського площею 200 кв.м постало на місці

намальованої в червні реклами будівельної компанії.

– Створення портрета приуро-чене до 150-річчя Грушевського, яке Україна відзначила в лютому цього року. Такі проекти нага-дуватимуть українцям, що нам є ким пишатися. На нашу думку, такі зображення донесуть людям, що потрібно знати, пам’ятати й любити своє, а не ненавидіти чуже, – зазначає керівник творчої команди художників «Кайлас-В» Андрій Пальваль.

Невдовзі у столиці буде пре-зентовано ще один арт-шедевр. Як повідомив засновник ініціа-тиви «Сіті Арт» Гео Лерос, днями до Києва приїхав відомий у світі художник Nunca з Бразилії та вже став до роботи. Як полотно для творчості іноземний ми-тець обрав фасад будинку на вул. Спаській, 6а. Головна ідея автора полягає в поєднанні української та бразильської культур.

Цього разу простежувалися елементи певного конструктиву в роботі ради

подробиці4 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Реклама

59% респондентів на запитання,

чи виїхали б вони з країни, коли б мали

такий вибір, відповіли «ні»

Павло Пащенко

Хто керуватиме комунальними підприємствами

Більшість киян не хочуть емігрувати

Ганна КАСІЧ

Якби нині проходив рефе-рендум щодо вступу України до Євросоюзу, переважна більшість киян висловилася б «за». Про це розповіла голова правління Українського інсти-туту соціальних досліджень ім. Олександра Яременка Ольга Балакірєва.

Фахівці інституту спільно з Центром «Соціальний моні-торинг» з 6 по 15 листопада провели опитування. Пані Ба-лакірєва наголосила на регіо-нальних особливостях, оскільки у Києві, центральних та західних областях більшість громадян тяжіють до Європи, на сході та півдні більшість – проти.

Порівняно з роками перед Р е в о л ю ц і є ю Гідності , на-строї українців не зазнали осо-бливих змін. Ольга Балакі-рєва відзначає: 72% опитаних переконані, що Україна розвивається «непра-вильно», і цей показник май-же зіставний з аналогічним дореволюційним. Синхронно реєструється погіршення оцін-ки громадянами свого мате-ріального забезпечення. Так, інфляційні очікування, котрі були найгіршими восени 2014 року, нині становлять трішки більше 180 пунктів, що свідчить про настороженість відносно курсів валют. У структурі витрат

українських родин на першому місці залишаються харчування і ЖКГ, а от стратегічні витрати відкладено на останній рядок (освіта дітей, відпочинок, оздо-ровлення тощо). Тобто, люди далеко не планують і багато не відкладають. Самі українці оці-нюють свій матеріальний стан переважно як низький (30%) та нижче середнього (38%).

Можливо, саме тому 59% рес-пондентів на запитання, чи виїхали б вони з країни, коли б мали такий вибір, відповіли «ні», оскільки усвідомлюють неготовність до життєвої бо-ротьби за європейськими пра-вилами. «Так» на це запитання сказали 26% опитаних. З них 30,9% хочуть тільки працювати за кордоном, а 22,1% готові за-

лишитися на чу-жих теренах на-завжди. І лише 3–4% роблять для цього щось конкретне.

Із цими циф-рами корелю-ють і показники щодо хабарів та зарплат у кон-

вертах. Так, понад 50% респон-дентів зізналися, що дають ха-барі, 44% відповіли, що дають хабарі на вимогу. І лише 20% вважають хабарі аморальним явищем.

Майже 60% опитаних так чи інакше стикаються з «кон-вертами», і аналіз фахівців дає змогу припустити, що люди отримують у конвертах більшу частину доходів, а зусилля дер-жави вивести доходи з «тіні» є неефективними.

Марія КАТАЄВА

Представники Антикорупцій-ної ради при міському голові та експерти Реанімаційного пакету реформ (РПР) закликають нову Київраду якнайшвидше ухвалити проект положення «Про конкурс-ний відбір керівників комуналь-них підприємств».

Питання прозорого конкурсу на посаду очільників комунальних підприємств обговорюється вже давно. Антикорупційна рада при Київському міському голові ще у квітні розробила проект положення «Про конкурсний відбір керівників комунальних підприємств», улітку його доопрацьовували, восени роз-глядали кілька комісій Київради (з питань власності та місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків).

За словами співавтора проекту положення Михайла Серебрякова, готуючи документ, використову-

вали розробки щодо призначен-ня директора Антикорупційного бюро. Згідно з положенням, на розгляд міського голови, який призначає керівників комуналь-них підприємств, подаються три кандидатури. Їх обирає спеціальна комісія, до якої входять представ-ники громадськості, антикоруп-ційних громадських об’єднань. Засідання комісії – відкриті, при-сутніми можуть бути всі бажаючі громадяни.

На думку експертів, імовірна хвиля кадрових ротацій очільників комунальних підприємств. Тож на часі прийняття цього положення, що унеможливить призначення «потрібних» людей, натомість дозволить враховувати у першу чергу професійність кандидатів, які зможуть подолати збитковість підприємств та вивести їх на но-вий рівень.

За цією процедурою як експери-мент уже триває конкурсний відбір на посаду директора КП «Київтранс-парксервіс».

– До конкурсної комісії, зокре-ма, увійшли троє осіб за поданням голови КМДА, двоє – від антикоруп-ційної громадської організації, а також один представник профільної асоціації, – розповіла експерт РПР Оксана Величко, яка теж є членом комісії. – Спочатку кандидати над-силали резюме (було до 30 претен-дентів). Далі вони мали розробити власні пропозиції стратегічного розвитку комунального підпри-ємства, як залучити інвестиції та вийти із кризи – і вже на цьому етапі відпали 4 кандидати. Наступним етапом буде співбесіда, після якої залишаться 10 претендентів. Усі пропозиції кандидатів буде роз-міщено на сайті КМДА.

Серед вимог до кандидатів на керівні посади згідно з проектом положення – вища освіта, досвід роботи на підприємствах, в уста-новах або організаціях (незалежно від форм власності), володіння державною мовою, професійні якості та організаторські здібності тощо.

пряма мова

Оксана ВеличкО, експерт РПР: «Керівництву міста варто віддати повноваження щодо призначення очільників комунальних під-приємств громаді та сказати: будь ласка, обирай-те гідних. Таким чином столиця матиме кращих керівників, які спроможні навести лад у міському господарстві».

мегаполіс 5Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Павло Пащенко

Григорій Мельничук

Нині у багатьох парках міста кияни опікуються розвитком зелених зон. Не стала винятком і Пуща-Водиця, де громадські активісти вирішили допомогти і району, і Київзеленбуду з ре-конструкцією парку. І яке ж було їхнє здивування, коли до них потрапив проект землеустрою, за яким безпосередньо у парку

«Пуща-Водиця» передбачалося відвести приватним особам 9 земельних ділянок!

Ці наділи розташовані вздовж вулиці Новикова-Прибоя (це західна околиця Пущі-Водиці), між 4-ю та 5-ю лініями. Тут, у глибині парку, є старовинна дво-поверхова будівля, в якій роз-ташовано 3-й територіальний відділ Оболонського районно-го управління ГУМВС у Києві. І

між нею та вулицею спритники намагалися відтяти у парку 9 ділянок по 10–12 соток кожна. Сотка землі тут коштує близько 10 тисяч доларів, тож ідеться про оборудку на майже мільйон «зелених»!

– Цікаво, чим думав чиновник у Київземі, який брав документи і дав справі хід? Скільки людей в цьому взагалі було задіяно? – за-питує у бесіді з кореспондентом «Вечірки» громадський активіст

Олександр Чепурко. – Будемо ініціювати прийняття рішень Київради щодо мораторію на виділення нових ділянок у Пу-щі-Водиці.

Цей таємничий проект зем-леустрою, на думку Олександра Чепурка, мав виноситися на зе-мельну комісію Київради. Ак-тивісти постійно контактують з головою Оболонського району Олександром Цибульчаком, керів-никами УЗН Оболонського району,

директором Київзеленбуду, тож можна сподіватися, що спільними зусиллями дерибан парку буде зупинено.

До речі, на сайтах нерухомості відкрито продаються ділянки на західній околиці Пущі-Водиці, в районі 10–11 ліній, де вікові сосни і загальнодоступна зелена зона. Пропонують тут від 12 соток до 2 га, що безпосередньо примикають до вулиці, – аби не було проблем з комунікаціями.

Хотіли прихопити землю на мільйон доларів У Пущі-Водиці активісти виявили проект землеустрою по забудові котеджами околиці паркової зони

коментарГалина Янченко, депутат

Київради (VII скликання), член земельної комісії:

– Яким чином з’являються такі рі-шення: є певні зацікавлені особи, які хотіли б отримати ділянку в конкретному місці, вони подають заявку на дозвіл розробки проекту землеустрою, земельна комісія або схвалює, або відхиляє. І далі людина розробляє документацію і подає рішення про користування ділянкою – у оренду або власність. Земельний ресурс у Києві дуже дорогий, і зрозуміло, що чимало хто хоче отримати ласий шматок, а серед чиновників і депутатів є такі, які бажають отримати винагоро-ду за сумнівні рішення.

Цей випадок доволі унікальний, у активістів високі шанси зупинити забудову поки депутати ще не погодили землевідведен-ня. Зазвичай на комісії землевідведень дуже багато, громадський контроль надто слабкий – і на поверхню такі рішення випливають вже тоді, коли обносять земельну ділянку парканом, коли у забудов-ника всі документи на руках. У Київраді нашої каденції нових про-блемних землевідведень було не так багато, а більшість сумнівних рішень полягали у продовженні землевідведень, прийнятих депута-тами минулих скликань, – забудови на розв’язках, у зелених зонах, на берегах Дніпра.

Змінюймо місто щодня! Зазвичай після виборів аналітики вивчають плюси і мінуси кампа-нії, дають поради представникам влади, які злободенні проблеми, порушені виборцями, потрібно ви-рішувати у першу чергу, що у місті «не так», а що – варто вітати… Багато зроблено, але і фронт нових робіт ще великий. Незабаром – перша сесія новообраної Київ-ради, яка розпочне діяльність з чистого аркуша. Було б добре, щоб депутати також врахували і слушні пропозиції пересічних киян. Ось якого листа одержала «Вечірка».

Чому кияни не пішли на вибо-ри? Випадкова розмова з сусідами (в очікуванні ліфта) практично за 10 хвилин розставила всі мотивації як за віковим, так і соціальним принципом. Переважна більшість виборців просто не знали, за кого голосувати, нарікаючи на відсут-ність вибору. Як не дивно, чимало киян відлякало засилля політичної реклами («дістало») і брудні по-літичні ігри.

– Як послухаєш, усі погані, усі обдурюють, обіцяючи манну не-бесну, а конкретики – жодної, – скаржиться наша консьєржка

Валентина Петрівна. – «Там» уже й без нас давно все вирішено і до-мовлено, до того ж за наш рахунок. Витрачати ще на це свій час? Це занадто.

Молодь (дві молоді родини саме поверталися з дітьми з прогу-лянки) обурювалася, що деякі кандидати маніпулювали темами Майдану й АТО.

– Ми також були на Майдані, а тепер щомісяця з сусідами збирає-мо допомогу для АТО, але патріот, добра чи співчутлива людина – це не професія, – резюмував молодий батько. – Професіоналів і знавців своєї справи я серед кандидатів не знайшов.

Та більшість думок зводилася до одного – сенсу в другому турі не було, тому багато людей і про-ігнорували його.

Дехто каже, що цьогорічні ви-бори не викликали оптимістичних сподівань. Ще до початку голо-сування вже було зрозуміло, хто виграє другий тур…

Спочатку нарікання сусідів на дії міської влади збудили бажання їм заперечити, бо люди завжди незадоволені владою, хочуть все й одразу. Але…

Можливо, півтора року – це за-мало для суттєвих результатів, та чому ж не можна домогтися змін, наприклад, в наступному.

У нас на вулиці протягом остан-нього року з’явилися нові МАФи (додатково до існуючих), стихій-ний ринок, а через неправильно припарковані авто (на газонах, тротуарах, переходах і зупинках) маршрутки долають якісь сто ме-трів щонайменше за 20 хвилин. А поруч щодня їздить, привітно по-сміхаючись, нова поліція. Про яку реформу всі говорять? Невже для того, щоб навести лад, необхідні додаткові кошти з бюджету? А на зауваження щодо неналежного виконання своїх обов’язків, ще й за такої високої зарплати, ново-спечені полісмени кажуть, що їм платить Америка.

Як і тисячі киян, я щодня їду на роботу, опікуюся своєю родиною та домівкою. Проїзд у громадсько-му транспорті подорожчав, а от про покращення пасажирських перевезень забули. У маршрутках настільки брудно, що гидко за-ходити. А скільки було обіцянок навести лад на підходах до станцій метро. Не знаю, як де, але підходи

до метро «Лісова» і «Лук’янівська» – справжній квест на виживання.

За рекламними щитами і виві-сками вже не видно Києва – того давнього і неповторного, яким ми пишаємося. Чому в нас не може бути так, наприклад, як у Варшаві, де історичний центр є вільним від реклами і припаркованих авто? Розумні зупинки, IT-технології, нові сквери, велосипедні доріжки – мабуть, це добре, але губиться на тлі повсякденного загалу.

Багато людей втомилися і зне-вірилися. Звідси й апатія. Цього разу пасивність більшості зіграла на руку активній меншості. Спо-діваюся, нинішня міська влада зможе завоювати довіру тих, хто не голосував, і це стане дорогов-казом на наступні два роки й матиме певні позитивні зміни саме для киян.

Наталя АРАСЛАНОВА

лист у номер

Невже для того, щоб навести лад, необхідні додаткові кошти з бюджету?

погляд6 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

кава з бульбашками

В одному флаконі Вадим ПЕТРАСЮК

Біля станції метро «Лі-вобережна» на кінцеву зупинку прибула марш-рутка. Народу спершу небагато, тож треба чекати, поки заповнять-ся сидячі місця, і тоді вже поїдемо. Я взявся спостерігати за водієм. Він по-хазяйськи заходився сортувати купюри та копійки. Щось занотував у записничок.

Біля передніх дверей (а лише вони були відчинені) на тротуарі з’явився ді-дусь років 65. Він не заходив до автобу-са і не відходив геть. Стояв собі, наче так і треба. Ось рушив у рейс автобус іншого маршруту, що був трохи попереду.

– Микола знову повернувся. Довгень-ко його не було, – сказав дідусь, киваючи у бік маршрутки, що віддалялася.

– Мабуть, додому їздив, – відповів водій мого автобуса.

О, то вони знайомі – зробив я висно-вок.

– Я теж думаю злітати додому на недільку, – продовжив водій. – Хазяй-ство доглянути, жінку поганять, сина з невісткою.

– Це тре-еба! – схвально посміхаю-чись мовив дідусь.

Схоже, говорячи про своє господар-ство, водій щось пригадав. Дістав мобілку, зателефонував. Не стану переповідати всю його розмову, але цікавими в ній були фрази: «Корова в порядку?.. а вівці?.. а риба у ставку?.. кури?.. гуси?.. Котел вже включали? На газу чи ще тільки на дро-вах?..». Він подовгу слухав чиїсь відповіді, давав вказівки, трохи лаявся, підвищуючи голос і часом майже зриваючись на крик. Ґаздував на відстані.

Нарешті відклав слухавку: – Треба таки їхати, бо толку не буде –

ніхто нічого не робить, а тільки ходять! Тим часом народу більшало. Дідусь

піднявся у салон. Далі відбулася дія, суть якої я не одразу збагнув: водій простяг-нув дідусеві дві гривні, той узяв і сів на пільгове місце.

За хвилину підійшла літня жінка і запитала, чи візьме водій «по удостовє-рєнію», на що дістала відповідь: місце зайняте. Тобто пільговик уже є і він – ді-дусь за дві гривні.

Автобус рушив, але за кількадесят метрів зупинився на світлофорі. Нічо-го не кажучи, водій раптом відчинив передні двері, й дідусь-«пільговик» хутко зістрибнув на асфальт.

І раптом я зрозумів: дідусь працює «підсадною качкою». За дві гривні водій наймає його імітувати, що пільгове місце зайняте. Таким чином не даючи сісти справжньому пільговикові. Навіщо? Гадаю, читач домислить самостійно.

Крізь вікно я встиг побачити, як не-квапливим кроком «качечка» поверта-лася на зупинку – на «робоче місце». І не дивно, що дідусь знає водіїв марш-руток на ім’я. Певно, «харчується» від кожного.

Отже, мій здобуток дня: за лічені хви-лини я краєчком ока підгледів епізод з життя копійчаної мафії на комунальному транспорті. А ще – побачив справжнього українського ґазду. Людину з тих, що з ними часто пов’язують відродження села і значною мірою України. Вони активні та працьовиті. Вдома вирощують худобу і плекають дідівські традиції, в місті – заробляють живі гроші. Але парадокс у тому, що інколи «мафія» і «надія Украї-ни» – в одному флаконі.

Занедбані ворота міста Неподалік в’їзду до столиці – бруд, стихійна торгівля та безлад із паркуванням

Григорій МЕльничуК

Театр починається з вішака, а місто – з вокзалів. В’їжджаючи до Києва з боку Жи-томира, хіба за літерою «М» над станці-єю підземки «Житомирська», що губиться серед безладу реклами та кіосків, можна здогадатися, що ти вже у столиці. Хаос у організації простору тут додає незручностей всім – і пасажирам, і перехожим, і водіям, і підприємцям. Хоча поліпшити ситуацію можна було б легко і логічно!

Так склалося, що автостанції на околицях Києва погано поєднані з метрополітеном. Автостанція «Дачна» західного напрямку знаходиться за кілометр від станції підземки «Житомирська», де стихійно сформувався справжній автовокзал. «Дачна» практично порожня, а тут вирує життя: постійно ван-тажаться автобуси на Житомир та безліч менших міст і сіл у західному напрямку. Про інфраструктуру годі й думати: ані розкладів, ані зручних туалетів, ані залів очікування – все «біля того стовпа», «по завантаженню».

Нещодавно тут ловили зі стріляниною банду з декількох десятків рекетирів, які контьролювали автобусні перевезення. Кримінальні елементи допомагають воді-ям поділити шматки тротуару, щоб при-паркувати свої «Спрінтери» в очікуванні пасажирів. Натомість за зеленим парканом, що лишився ще з будівництва метро 2003 року, – величезна ділянка у майже гектар, де можна побудувати сучасний автовокзал. За кадастром, тут аж три ділянки у комунальній власності – 0,3329 га, 0,3794 га та 0,1802 га й одна – у приватній, на 0,1802 га. Але всіх усе влаштовує!

Інша біда – стихійна торгівля. Це ж логіч-но, що біля автостанцій, куди приїжджають автобуси з сіл, мають бути ринки для селян.

І він тут є – стихійний, просто на зупинці громадського транспорту біля кінотеатру «Екран». Бабусі порозкладалися на вело-доріжці, поруч на величезному столі азіат торгує трусами та шкарпетками. Міліцію, а тепер і поліцію, сюди викликали чимало

разів – але без результату. Може, також «дах»? Так само неможливо прибрати з пере-ходу метро столик із ковбасою та м’ясними виробами – правоохоронці не реагують, а торговці тікають від фотокамер.

Може, все-таки варто облаштувати тут цивілізовані й автостанцію, і ринок, і пере-хоплюючий паркінг, бо нині лишити машину при в’їзді в місто, аби пересісти на метро, можна хіба на тротуарі чи велодоріжці. Поки ж виправдовує себе єдиний у своєму роді напис на платформі «Житомирської» – «станція метро», ніде більше такого немає. Як нагадування: «так, друже, це метро, це вже столиця».

Ковбасою у переході метро торгують і за міліції, і за поліції

На «Житомирській фактично функціонує автовокзал звідки здійснюються перевезення у західному напрямку

Тротуар біля тролейбусної зупинки перетворився на ринок

Кримінальні елементи допомагають водіям

поділити тротуар, щоб припаркувати свої «Спрінте-ри» в очікуванні пасажирів

Григорій Кубланов

Григорій Мельничук

Павло Пащенко

здоров‘я 7Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Як зберегти своє серце Головні фактори, які на думку головного кардіологога столиці Максима Соколова, допомо-жуть здоровим людям за-хистити серце від можливого інфаркту.

• Відмова від паління. • Систематична фізична

активність. Тут важлива не стільки інтенсивність наванта-ження, скільки систематичність. Нехай це буде лише 20 хвилин, але щодня. А ще краще – по 15 хвилин двічі на день. Плавання, інтенсивна ходьба на свіжому повітрі, гімнастика вдома, трена-жери… Чим молодший вік, тим вищою має бути активність. До речі, дехто більшість часу сидить за комп’ютером, а вибирається до тренажерної зали лише раз на тиждень. І працює там дві з половиною години. Такі несисте-матичні навантаження для серця зовсім не корисні.

• Правильне харчування. Варто відмовитися від великої кількості вуглеводів (тобто від усього солодкого, виробів із бо-рошна, від картоплі). Вони спри-яють зайвій вазі, що є фактором ризику для появи проблем із серцем. Їжа повинна бути не надмірно калорійною. А ось салати (найкраще їх заправляти соняшниковою або оливковою олією), фрукти (50 % раціону), продукти, насичені жирами рослинного походження, – це дуже корисно. Не забувайте і про білок: м’ясо у раціоні пови-нно бути (25%), крупи, зернові, картопля (не більше 25%).

• Кардіологічні тести. У віці від 40 років необхідно про-ходити медобстеження: робити нескладні кардіологічні тести з фізичним навантаженням, аналіз крові на рівень холес-терину тощо. Якщо у вас немає проблем із серцем, робіть це раз на кілька років.

одним абзацом

Поскаржитися на швидку допомогу Віднедавна за номером «гаря-чої лінії» (044) 278-41-91 кияни можуть повідомляти про роботу бригад екстреної медичної допомоги. Таке рішення при-йнято в Департаменті охорони здоров’я.

Скільки витратили на ліки Цьогоріч удвічі збільшено фінансування централізованої закупівлі ліків. «Якщо 2014-го на виконання заходів міської цільової програми «Здоров’я киян» для централізованої закупівлі лікарських засобів та виробів медичного при-значення було передбачено 171,9 млн грн, то цього року вже 317,5 млн грн», – повідо-мила директор Департамен-ту охорони здоров’я Тетяна Донченко.

Врятувати три тисячі життів У Києві впроваджують європейську програму Stent for Life – «Стент заради життя»

Катерина СКРиПнІКОВА

Людей із гострим інфарктом міо-карда оперуватимуть терміново та безкоштовно. Щоправда, аби програма запрацювала, потрібно 36 мільйонів гривень.

ДоПоможуть у ДВох ліКарнях

Пацієнтам із гострим інфарк-том міокарда треба проводити процедуру негайно і безкоштовно – у цьому полягає суть ініці-ативи «Стент заради життя». Формально до цієї програми Україна приєдналася ще кілька років тому, але реально її почали впроваджувати лише сьогод-ні. Адже термінове коронарне стентування у Києві роблять у режимі 24 години 7 днів на тиж-день безкоштовно поки що лише у двох лікарнях – в Інституті серця та Інституті кардіології імені академіка Стражеска. У багатьох європейських містах стентування отримують майже всі екстрені хворі, у нас – лише 15%. Що ж робити решті пацієн-тів – помирати? Потрібні кошти, технічне обладнання та ще два додаткових центри на базі сто-личних лікарень. І піклуватися про це повинна держава.

на Стіл – ВіДразу Після прес-конференції, при-

свяченій програмі Stent for Life, «Вечірка» поспілкувалася з голо-вним кардіологом Києва Максимом Соколовим. Максим Юрійович, до речі, з династії лікарів: його батько наприкінці 90-х зробив перше в Україні стентування, мати та бабуся були лікарями. Дружина Соколова також лікар. І донька закінчує медуніверситет.

Професор зустрів мене у своєму рідному Інституті кардіології імені академіка Стражеска, де працює вже чверть віку.

– Ходімо в операційну, – запро-понував він, подаючи мені білий халат. – Ви побачите пацієнта, якого привезли до нас через дві години від початку симптомів гострого інфаркту міокарда. Йому тільки-но зробили термінове ко-ронарне стентування.

Я дещо зніяковіла. – Стентування у самій своїй

суті не є операцією. Це, на перший погляд, нескладна маніпуляція, робиться під місцевою анестезією, через артерію на стегні, – пояснює Соколов.

Підходимо до чоловіка років п’ятдесяти, який лежить на опе-раційному столі. Він утомлений, але посміхається:

– Зараз вже нічого не болить, хоча ще три години тому дуже тиснуло, – каже.

Хворий викликав додому швид-ку допомогу, і лікарі поставили діагноз – інфаркт. Далі його при-везли сюди та терміново – на стіл.

– При гострому інфаркті міо-карда важливо відкрити серцеву артерію – чим раніше, тим краще, щоб відновити кровотік, – по-яснює Максим Соколов. – Раннє її відкриття часто повністю від-новлює людину, її працездат-ність. Це робиться за допомогою стентування. Пацієнт, якого ви бачите, викликав швидку допо-могу відразу, тому й результат у нього дуже гарний. До речі, якщо стентування робиться у перші пів-години після початку симптомів, смертність пацієнтів складає всьо-го 2%. Якщо у перші дві години, то 3–5%. Через три години – 6%. Але, на жаль, близько 40% киян звертаються після 12 годин, коли це вже практично марно.

телефонуйте «103», ПоКи болить

Наразі у нас 67% смертей – від серцево-судинних захворювань (це інфаркти та інсульти). А серед тих, кого схопив інфаркт, не ви-живає 31%. Більшість помирає у першу годину – так, до речі, не лише в Україні, а й у Європі. Але у європейських країнах все ж таки рідше, бо люди там заздалегідь обстежуються, більше піклуються про своє здоров’я. А ми… Серце болить, тисне, пече. Але до швидкої

допомоги не телефонуємо. І так може минути доба.

– А потім уже немає сенсу щось ро-бити, адже біль минув, – із сумом роз-водить руками лікар. – Пам’ятайте, що біль – це сигнал про те, що хво-рому ще можна допомогти. Тканина міокарда (тобто серцевого м’яза. – Авт.) гине, тому пацієнту і боляче. А коли перестане боліти – можливо, буде уже пізно щось вдіяти.

Інша причина смертей – госпі-талізація не до тієї, що потрібна, лікарні, де хворому замість того, щоб негайно відкрити артерію, будуть ставити крапельниці, знебо-лювати. Йому ніби легше… А потім роблять кардіограму – інфаркт! За місяць-два після лікарні такі па-цієнти нерідко помирають удома.

За статистикою, за перші півтора-два місяці від початку симптомів у Києві помирає при-близно третина захворілих ін-фарктом міокарда. Тому дуже важливо знати: допомогти вам можуть зараз лише в інституті ім. Стражеска та Київському цен-трі серця. Тому, не вагаючись, вимагайте у медиків швидкої до-помоги: «У мене болить, як при інфаркті. Тому везіть мене туди, де відкривають артерію». Від цього залежить життя. І вам не мають права відмовити.

ПраВило П’ятнаДцяти хВилин

Як же саме болить? Головний провісник інфаркту – пекучий біль посередині за грудиною чи у горлі (відчуття – ніби проштрикнули списом), який може віддавати у ліву або обидві руки, у шию та нижню щелепу. Це закривається судина, яка живить серцевий м’яз. Дехто також скаржиться на те, що йому щось ніби тисне. Біль посилюється під час ходіння та фізичного навантаження, коли ж людина зупиняється – їй стає легше. Але варто пройти лише 200 метрів, все повторюється знову… Саме тоді час звертатися до лікаря.

Якщо ж біль не зупиняється більш ніж 15 хвилин (менше цього часу – напад стенокардії), викли-кайте швидку допомогу негайно. Швидше за все, це інфаркт. Сидіти, чекаючи, поки «переболить», не треба! Також варто знати, що напад стенокардії нескладно зупинити нітрогліцерином. Коли ж стався інфаркт – ліки не допомагають. Зниження тиску також біль не вга-мовує.

СмертніСть можна зменшити уДВічі

Європейські країни, де смерт-ність від інфарктів є найнижчою, – або невеликі за розміром, або за-можні (які мають змогу навіть на чималій території побудувати багато центрів для безкоштовного стентування). Це Німеччина, Фран-ція, Англія, Швейцарія, Австрія… В усіх цих країнах від гострого коронарного синдрому з елевацією сегмента ST (професійна назва перших годин гострого інфаркту міокарду) помирають 7–8% хворих. А в Чехії (тут, до речі, і народився проект «Стент заради життя» у 2009 році) показники взагалі найкращі – не більше 5 відсотків.

Чи можуть кияни наблизитися до європейських показників? Так, і на це потрібно лише кілька років. Лікарі підрахували, що програма коштуватиме Києву 35–40 млн грн щороку. У столиці щорічно треба проводити мінімум 3 тисячі термінових стентувань. Наразі ж таких маніпуляцій робиться уп’ятеро менше – близько 750 на рік. Крім того, центрів стен-тування в Києві лише два, а по-винно бути – чотири (до речі, в Олександрівській лікарні такий центр є, але там не працює від-повідний апарат, який нескладно відремонтувати).

Усе це дозволить більш ніж удвічі знизити смертність па-цієнтів із гострим інфарктом. За словами заступника міністра охорони здоров’я України Віктора Шафранського, за правильної організації роботи в Україні (адже центри термінового стентування наразі працюють не лише у сто-лиці, а й в інших містах) рятува-тимуть близько 50 тисяч життів щорічно.

Головний кардіолог Києва Максим Соколов: «Не чекайте, поки переболить...»

порада фахівця

Фото з архіву Максима Соколова

кияни8

штрихи

Микола Кузнєцов, доктор тех-нічних наук, член-кореспондент НАН України, провідний науковий співробітник відділу математич-них методів теорії надійності складних систем Інституту кібер-нетики ім. В. М. Глушкова. Викла-дає також на кафедрі математич-них методів захисту інформації Фізико-технічного інституту НТТУ «КПІ», лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, лауреат Премії НАН України імені В. М. Глушкова за 2009 рік.

Синові Миколи Юрійовича – Ігорю – 29 років. Також працює в Інституті кібернетики науковим співробітником та викладає в НТТУ «КПІ», кандидат фізико-ма-тематичних наук.

Того дня батько і син, які ледве три-малися на ногах, бо були скалічені, випадково потрапили в об’єктиви ка-мер. І в багатьох країнах світу вкотре побачили, як виборювали українці волю, з якою силою духу довело-ся зіткнутися режиму Януковича. «Вечірці» цікаво було дізнатися, що сьогодні Кузнєцови говорять про уроки Майдану, якими вони є у повсякденні, над чим працюють.

«ТриМав за руКу сина, аби не загубиТи»

– Нас часто запитують, чи не була Революція Гідності даремною, – по-чинає розмову Кузнєцов-старший. – Ні. Головне – змінилася свідомість людей, і це вже ні в кого не викликає сумніву. При Януковичу маленькі й великі стовпи режиму були впевнені у своїй безкарності, вони думали, що пануватимуть завжди. Сьогодні тривожить, що чимало поплічників Януковича і далі комфортно почува-ються. Не хотілося б, щоб ми стали свідками якихось радикальних дій розчарованих людей.

– Винних у злочинах проти учасників Євромайдану й досі не покарано. Чому, на вашу думку?

– Можливо, існують певні домов-леності, які заважають розслідуван-ню. Але владі необхідно реагувати на вимоги людей, бо пам’ять про загиблих ніколи не зітреться, заго-ворити це питання не вийде.

– Ви із сином також є потерпі-лими. Чи зверталися до вас слідчі?

– Ні. Утім, певно, уже неможливо знайти тих, хто нас бив. А беркутівці били зі спини. Там, в районі Інсти-тутської, першу медичну допомогу нам надали волонтери, потім ми переховувалися у під’їзді одного з будинків, куди нас завела його мешканка. Це був героїчний вчинок, бо «Беркут» буквально на п’яти нам наступав. У тому будинку, коли ми зайшли, вже чоловік 20 поранених лежали на першому і другому по-верхах. Потім приїжджали швидкі допомоги і забирали поранених. Ми дуже вдячні автомайданівцю, який вивіз нас із небезпечного району на Печерськ. За нами приїхала дружина, Алла Антонівна, вона умовила авто-мобіліста-чорнобильця підвезти її до нас (таксисти боялися потикатися до центру міста). Ми, на жаль, тоді навіть не запитали його прізвища. Тепер через газету хотіли б щиро подякувати і йому, і всім киянам, які, по суті, тоді нас врятували.

– Ті перші враження від такої несподіваної жорстокості, мабуть, досі у пам’яті…

– Я більше хвилювався за Ігоря, весь час міцно тримав його за руку, аби не загубити. У сина проблеми із зором, він носить спеціальні контак-тні лінзи, і коли ми вийшли з підвалу, всі залиті кров’ю, Ігор сказав, що він нічого не бачить. Але, дякувати Богу, все обійшлося…

– Ви отримали колосальну під-тримку людей, вам навіть пропо-нували кошти на лікування.

– Волонтерські організації про-понували кошти на медобстеження, ми з Ігорем відмовилися, адже мали змогу оплатити самі, а гроші були потрібні тим, хто більше за нас по-страждав. Пам’ятаю, студентки-пер-шокурсниці фізтеху навіть зібрали нам валізу з продуктами, ми дуже були зворушені, але попросили дівчат харчі віднести до Михайлівського собору, де тоді перебувало багато майданівців.

Професору й арТилерІйсьКа сПрава ПІд силу

– Ви – фахівець у галузі точних наук, чому обрали саме матема-тику?

– Математику, мабуть, закладено у наших генах. Мій батько, Юрій Миколайович, – викладач матема-тики, дід закінчив Московський уні-верситет імені Ломоносова, прадід також був викладачем математики. Тож виходить, що я – математик у четвертому поколінні, а Ігор – уже в п’ятому. Майже вся наша сім’я пов’язала свою долю з цією на-укою. У нас хіба що донька Оксана обрала фах викладача англійської. Любов до математики прищепив мені батько, йому 86, багато років пропрацював в Інституті народного господарства. А ще він усе життя збирав книжки, у нас – багатюща бібліотека.

– Як маємо воювати проти Путіна?

– Не треба його боятися. Бо коли він відчуває це, то починає нападати. Ми вже довели йому два роки тому, що не боїмося. І ми переможемо. Основне, що сьогодні маємо робити,

– розгорнути потужну антипутінську пропаганду, показувати російським матерям правду про війну, щоб вони знали, що чекає тут на їхніх дітей, розповідати про це всьому світові.

– А у вас не було бажання піти на фронт?

– Бажання таке було, але Ігорю не дозволяє стан здоров’я. Я був би, можливо, корисним на фронті

як навідник артилерійських систем (колись закінчив військову кафедру). Артилерійська справа пов’язана з математикою, розрахунками, думаю, що зміг би це освоїти. Поки що на-магаємося максимально допомагати наближати перемогу.

– Математики Кузнєцови хо-дять біля землі?

– Аякже. Маємо дачу в селі, у Васильківському районі. Хату ми купили ще у 1988 році, а збудована вона у 1948-му. Ми самі відремон-тували цю оселю, трохи розшири-ли, перекрили, гараж побудували, зробили доріжки. А ще маємо 20 соток землі, тож вирощуємо карто-плю, овочі, у саду – яблуні, груші, є і квітники. Ігор посадив п’ять дубів, то вже «вимахали» метрів по сім.

Ми всі любимо дуби. Мама дружини дуже багато нам допомагає. Ми там по-справжньому відпочиваємо ду-шею, пізнаємо секрети присадибного дизайну, будівництва. І якщо, не дай Бог, наука стане непотрібною, зможемо заробити собі на життя (посміхаються).

– Розкажіть, будь ласка, про свої захоплення.

– Щороку, хоча б на тиждень, вибираємося в Карпати кататися на лижах, це наша сімейна віддушина. Не їздили хіба що торік (не до курор-тів було). Також я люблю футбол, з дитинства захоплююся цією грою, зараз, правда, більше дивлюся по телевізору.

дуже сІМейна людина – Миколо Юрійовичу, а як ви

познайомилися зі своєю дружи-ною?

– Звісно, як істинний математик – в університеті. Я тоді був аспіран-том, а Алла ще студенткою. Після закінчення вишу її направили на роботу до нашого відділу. Так ми почали математикою «вимірювати гармонію» сімейного життя. Вважаю нашу родину справді гармонійною, дуже вдячний дружині за той сімей-ний затишок, який вона створює для мене і дітей. Я дуже сімейна людина. Крім того, що Алла – доцент, вона ще й смачно готує, балує нас різними смаколиками. Був час, коли дружині довелося поступитися своїми ам-біціями – тоді я виграв стипендію фонду Олександра фон Гумбольдта, вона звільнилася з роботи, і ми пере-їхали до Німеччини, де Ігор ходив у садочок, а Оксана – до школи. А коли у 1992 році повернулися до Києва, Алла Антонівна продовжила працю-вати над кандидатською, успішно її захистила і нині викладає у КПІ.

– Хотілося б почути трішки більше про вашу наукову діяль-ність.

– Наша із сином спеціалізація – математична теорія надійності. Ми працюємо у відділі, який очолює зна-ний у світі академік Коваленко Ігор Миколайович. До відділу я потрапив ще у 1979 році після закінчення ас-пірантури. Мета досліджень – роз-робка нових методів обчислення показників надійності складних високовідповідальних систем, аварія на яких може призвести до тяжких

екологічних наслідків. Це і атомні електростанції, і нафтогони, і супут-ники. Зокрема, наш відділ створив програмне забезпечення для єги-петського супутника за програмою «Egyptsat-1». Ця робота була дуже відповідальною, бо штраф за кожен день відмови обладнання складав п’ять тисяч доларів. Я щасливий, що все своє наукове життя провів у стінах Інституту кібернетики, де керівництво завжди підтримувало та сприяло творчій атмосфері й на-уковому пошуку.

– Як математик працювали у Німеччині, Швейцарії, Англії. Чи не було бажання там залишитися?

– Ні. За кордоном ніколи не шу-кав якихось вигідних пропозицій. Мене завжди тягнуло додому, до Києва. Тут – мої батьки, мої рідні, мої друзі.

– Але чимало вчених із України все ж таки виїжджають.

Що математики робили на Майдані Микола та Ігор Кузнєцови, жорстоко побиті беркутівцями 18 лютого 2014-го на Інститутській, в гостях у «Вечірки»

Влад Содель

компас 9Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

На «1+1» показують англомовний серіал «Імперія»

У ефірі каналу транслюють англомовні серіали з українськими субтитрами. Такий спосіб перегляду сприяє не лише розширенню словникового запасу, але й розумінню гумору носіїв мови, особливостей іншої культури. Кожній серії передує проект «Спільна мова», в якому руйнуються стереотипи щодо вивчення англійської. Першим серіалом стала «Імперія» («Empire») – про главу музичної імперії, який дізнається, що він смертельно хворий, тож повинен обрати собі наступника.

Показ серіалу – щотижня в ніч із суботи на не-ділю о 00.30.

На «Тонісі» – вечір пам’яті Михайла Вороніна

Улітку в палаці «Україна» відбувся концерт «Кутюр’є людських душ», присвячений пам’яті метра чоловічого костюма Михайла Вороніна, який пішов з життя 2012 року. У залі зібралися найближчі люди, які були поруч із Вороніним, серед них і зірки шоу-бізнесу. Канал про-понує ще раз згадати видатного українського кутюр’є.

Запис концерту покажуть у суботу, 28 листо-пада, о 16.20.

Холмс і Ватсон повертаються на НТН

30 листопада о 21.30 на телеканалі відбудеться прем’єра третього сезону серіалу «Елементарно», де до унікальної пари детективів Шерлока Холмса та Джоан Ватсон приєднається нова героїня – учениця Холмса Кітті Вінтер.

Серіал ітиме на НТН з понеділка до п’ятниці о 21.30 по дві серії.

M1 запрошує послухати Кароль, Білик та інших

У четвер у столичному Палаці спорту відбудеться церемонія M1 Music Awards – вручення нагород про-відним діячам музичної індустрії. У кожній номінації (хіт року, співак, співачка, група, прорив і проект року, альтернатива, продюсер, кліпмейкер та інші) відомо по три номінанти. Переможців оголосять на церемонії. Перед глядачами виступатимуть Jamala, Тіна Кароль, Ірина Білик, Іван Дорн, Еріка та інші артисти.

Початок ефіру – 26 листопада о 16.05.

«Інтер» підкаже, як заспівати з Пономарьовим

До Дня святого Миколая канал розпочав всеу-країнський благодійний онлайн-аукціон «Диво по-чинається» (deti.inter.ua), до якого долучилися зірки шоу-бізнесу. Серед лотів – майстер-клас з акторської майстерності Володимира Горянського, екскурсія каналом, ланч з Андрієм Доманським, спортивне тренування з Євою Бушміною, триденний інтенсив у вокальній студії Олександра Пономарьова та квитки на ювілейний концерт Scorpions.

Це вже третій благодійний аукціон каналу, на якому збирають кошти для купівлі важливого медичного обладнання. Цьогоріч головна мета ініціативи – при-дбати апарат штучного дихання новонародженим для київського Інституту акушерства, гінекології і педіатрії, що допомагає пережити перші 3–4 місяці недоношеним немовлятам. Аукціон триває до 27 грудня.

клуб

Кадр з фільму

На київському екрані – кращі картини БританіїЗ 26 листопада по 2 грудня в кінотеатрі «Київ» триватиме фестиваль «Нове британське кіно» – серія прем’єр нових фільмів країни. У програмі – п’ять повнометражних стрічок і добірка ко-роткометражок.

Фестиваль відкривається фільмом Сари Гаврон «Суфражистка» (26 листопада о 19.00). Прототипами головних героїнь (їхні образи втілили Кері Малліган, Ме-ріл Стріп і Хелена Бонем Картер) стали реальні учасниці суфражистського руху, які боролися за права жінок. Це перша в історії кінокартина, що отримала дозвіл на зйомки на території Вестмінстерського палацу, де відбуваються засідання Бри-танського парламенту.

Комедія «Леді у фургоні» (27 листо-пада о 19.00, 2 грудня о 21.00) розпо-відає історію безпритульної літньої міс Шепард (її зіграла зірка британського кіно і театру Меггі Сміт), яка, одного разу припаркувавши свій фургон під вікнами письменника, прожила на тому місці 15 років.

У антиутопії Йоргоса Лантімоса «Лобстер» (27 листопада о 21.00, 28 листопада о 19.00), що отримала приз журі Каннського фестивалю, йдеться про недалеке майбутнє, в якому людям заборонено бути самотніми, інакше їх примусово відправляють до спеціального готелю, де протягом 45 днів вони мусять знайти собі пару або перетворитися на

тварин... Це перший міжнародний про-ект грецького режисера, а головні ролі виконали Колін Фаррелл, Рейчел Вайс, Леа Сейду і Бен Вішоу.

Біографічна стрічка про валлійського поета, драматурга та письменника Ді-лана Томаса, відомого своїм складним характером і непростими стосунками з алкоголем, має назву «Запалюючи зірки» (29 листопада о 21.00, 30 листопада о 19.00, 1 грудня о 21.00). Акцент у ній зроблено на дружбі Томаса з шануваль-ником, який у 1950-х роках організував поетові турне Америкою. У головних ролях – Елайджа Вуд і Селін Джонс.

У центрі мелодрами Ендрю Хея «45 років» (30 листопада о 21.00, 1 грудня

о 19.00), що стала фільмом-відкриттям цьогорічного фестивалю «Молодість», – літня пара (Том Кортні та Шарлотта Ремплінг), яка збирається відзначати 45-у річницю весілля. Однак їхні сто-сунки раптово опиняються під загрозою через сумну звістку про перше кохання чоловіка, що занурює його у спогади про минуле.

А для шанувальників «короткого метра» підготували добірку «BAFTA.Британія. Коротко» (28 листопада о 21.00, 29 листопада о 19.00, 2 грудня о 19.00) з номінантів на приз Британської кіноакадемії.

Сторінку підготувала Марія КАТАЄВА

Знімати комедію допоможуть півень та комаріРежисер «Ржаки» Дмитро Томашпольський обіцяє по-казати всі прояви комічного жанру – від ексцентрики до «чорної» та філософської комедій. За сюжетом, видат-ний режисер арт-хаузу під страхом смерті повинен за обмежений час зняти коме-дію й розсмішити експертів, а також глядачів, маючи у своєму розпорядженні лише двох клоунів.

Ще Федеріко Фелліні за-уважив, що всі люди поді-ляються на два типи клоу-нів – рудих і білих. Дмитро Томашпольський, який багато років вивчає комічний жанр, розширює цю тезу.

– Людство поділяється на клоунів та клоунофобів, й останніх, на жаль, біль-шість, – вважає режисер. – Саме вони є носіями ідей тоталітарного режиму, про-пагують антидемократич-ні цінності: війну, розлад, безкультур’я. Там, де клоу-ни, навпаки, мир, кохання, творення. Моя картина про війну між ними та перемогу клоунів над клоунофобами.

Головну роль у стрічці по-годився зіграти Мирослав Слабошпицький, котрий, як і його герой, є відомим режи-

сером арт-хаузного кіно. Для Мирослава це вже не перший досвід на акторській ниві. Він зіграв брата Леніна Дми-тра в картині «Моя бабуся – Фаня Каплан», продюсером якої, як і «Ржаки», є дружина Томашпольського – Олена Дем’яненко.

– Для мене бути у фільмі актором – зовсім інша зона відповідальності: з тобою всі панькаються, дають кави, здувають пилинки, але вод-ночас ти залежний від ре-жисера, – зізнався Мирослав Слабошпицький. – У стрічці «Моя бабуся – Фаня Каплан» я грав після зйомок «Племені», і це стало для мене періодом реабілітації. Гадаю, так само буде і з «Ржакою», у якій я

зніматимуся після завер-шення роботи над фільмом «Люксембург».

Сценарій стрічки став переможцем сьомого кон-курсного добору, проведе-ного Держкіно. Тож «Ржака» створюється за підтримки Державного агентства Укра-

їни з питань кіно (бюджет – 20 млн грн, з яких 50% дає Держкіно), а виробництво фільму здійснюватиме кіно-компанія «Гагарін Медіа».

– Наразі картина пере-буває в режисерській роз-робці, зйомки заплановані на квітень 2016 року, а по-вністю завершити її маємо не пізніше, ніж у квітні 2017-го, – повідомила продюсер Олена Дем’яненко.

Найімовірніше, осно-вною локацією – кіносту-дією, де відбувається дія стрічки – стане кіностудія імені Довженка, при цьому показати її планують з не-звичних ракурсів. Шукають акторів, котрі гратимуть «хвору клоунесу, яка не може сміятися» та «клоуна-невдаху, котрого вигнали з училища за непридатність». Окрім того, за сюжетом, знімати комедію режисеру допомагатимуть півень, що сміється, та дресировані комарі, тож не минеться без комп’ютерної графіки.

– Це історія про те, як людина виявляє в собі кло-уна, – поділився автор сце-нарію та режисер Дмитро Томашпольський. – Спо-чатку режисер ненавидить і зневажає дивних персона-жів – клоунів, далі зазнає випробування гумором, усіма видами та жанрами, переймається цим і сам стає клоуном, спершу екс-центричним, а потім і фі-лософським. Водночас для глядачів це буде своєрідне «роуд-муві» (стрічка-ман-дрівка) комедіями, з іноді пізнаваними цитатами – легкий, радісний та світлий фільм.

У фільмі «Суфражистка» – реальна історія активісток руху за права жінок

пряма мова

Дмитро Томашпольський:Клоунофоби є но-сіями ідей тоталі-тарного режиму,

пропагують антидемократичні цін-ності. Там, де клоуни, навпаки, панує мир і кохання

17вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

думки з фейсбуку

«Країна мордобою завжди буде країною Януковича» Вчинок Парасюка: від підтримки до обурення 19 листопада під час засідання парламент- ського комітету з питань запобігання і проти- дії корупції сталася екстраординарна подія, яка, власне, відсунула на задній план тему розмови. Одним із учасників засідання був генерал СБУ Василь Пісний.

Інформація про його статки зачепила генерала за живе. «Та я зробив для революції набагато більше, ніж ви», – вигукнув Василь Пісний, закликаючи питання щодо його майна розглядати «згідно із законом». В ту ж мить народний депутат Володимир Парасюк підвів-ся з місця, підбіг до Пісного і вдарив його ногою в плече.

Вчинок Парасюка викликав неоднозначну реакцію в Україні. Ставлення до цього вчин-ку демонструє реальний «градус кипіння» суспільних настроїв. «Вечірка» дослідила зріз таких настроїв у Фейсбуку.

юрій бутусов, редактор Цензор.нет: – Володимире, думаю, що тобі варто було б попросити вибачення у Пісно-го. Так, на Пісному ніде клейма ставити, так, він поводиться як і решта багатих

генералів, яким глибоко плювати на людей. Але стиль полеміки важливіше суті полеміки. Це не для нього ці вибачення, його цим не виправити… Це для нас потрібно, для тих, хто намагається побудувати гідну країну і гідну владу. Ти вже не просто громадянин, ти – народний депутат, люди довірили тобі політичні важелі впливу, щоб побудувати владу, від якої не треба буде відстрілюватися на Майдані. Тому ти не маєш права опуска-тися до рівня Пісного.. . Нам потрібна влада і системні дії. І нам неохідні рамки культури, щоб побудувати щось нове, де старе пішло назавжди. Зміни в культурі – це найміцніші зміни в суспільстві.

олексій Мочанов, автогонщик, журна-ліст, волонтер: – Мордобій, рукопри-кладства з ногопри-кладствами, клапан народного обурення відводить пару з усіх сил, але його про-никної здатності явно

недостатньо, щоб зберегти спокій. Суспільство в більшості своїй готове до бійки… Виборець після Майдану трохи змінився, а влада – ні. Зовсім. Ті ж принципи, підходи та інтереси.

віталій Портніков, журналіст: – Країна мордобою завжди буде країною Януковича – які б ілюзії з цього приво-ду не були б у її жи-телів. Коли одні б’ють, а інші аплодують – це і є чіткий покажчик

того, що в нас не так багато змінилося за ці два роки, що ми, як і раніше, живемо «на районі», а не в європейській державі.

І для того, щоб у цю європейську державу потрапити, потрібно для початку вичавити з себе Януковича. Тому що безкарність – це коли ти б’єш у впевненості, що тебе ніхто не посміє навіть і пальцем зачепити. Безкарність – це побиття з мандатом. Тоді можна навіть ногами, чому б і ні? Парасюк відрізняється від Януковича не тим, що один вимагав відставки іншого, а тим, що один вже був президентом, а інший – ще ні. Але якщо поміняєте їх місцями,

ви зрозумієте, що Янукович – якщо б він був на місці Парасюка на засіданні парламент-ського комітету – міг би точно так майстерно вдарити з ноги. І навіть краще. Це і є країна Януковича – країна, в якій ти б’єш з ноги, якщо з чимось не згоден. Не важливо, від відчаю, від озлоблення, від задоволення. Важливий не мотив, а вчинок. Ми ж не цікавимося мотива-ми Януковича чи Путіна?

сергій руденко, журналіст: – Відкладена люстра-ція у дії. Ні дня без бійки. Ригів почали гніздити вже на ре-жимних об’єктах – у судах та парламенті. Вчора – Добкін. Сьогодні – СБУшник

Пісний-«Антибіотик». Що буде завтра, навіть боюся собі уявити. Коли прокуратура і слід-ство мовчать, говорять кулаки.

орест Круковський, старший науковий співробітник відділу «Музей визвольної боротьби україни» львівського історич-ного музею: – Доки чиновники з кримінальним минулим сидітимуть

не за ґратами, а на засіданні комітету парла-менту, доти сподіватися, що парламент буде місцем політичної культури, марно. Де-факто він давно перетворився на бійцівський клуб. Але це вже набридає. Народ з нетерпінням очікує, коли ж там нарешті відкриється стрі-лецький тир…

наталія влащенко, телеведуча: – На зорі станов-лення Америки як держави, коли не справлялися рейн-джери (мисливці за головами), включали-ся прості громадяни. Діставали рушниці

з шаф, збиралися громадами – і давали від-січ бандитам. Тоді в Америці судова система тільки формувалася і держава не справлялася. У 30-х роках минулого сторіччя в США мафія підмінила державу. Дони вирішували, кому робити бізнес і кому вмирати. І тоді уряд США прийняв нахабний виклик – і розбомбив бан-дитську Америку. Але, повторюю, це питання політичної волі. Роль особистості в історії. І ніяких своїх або чужих. Самосуд – перша ознака непрацюючої системи правосуддя.

Євген Шевченко, батальйон нгу «донбас»: – У тій ситуації це був вірний та вмоти-вований вчинок Па-расюка. Останні події показують – терпець у людей уривається.

вахтанг Кіпіані, публіцист, історик: – Проблема не лише у довгих ногах і короткому інтелекті законодавця Пара-сюка, але передусім у тому, що володар довгих рук Пісний-«Антибіотик» не

сидить за ґратами, а працює в СБУ, де відпо-відає за… боротьбу з корупцією. І ще в тому, що жоден «патріот» зі спецслужби не подав у відставку на знак протесту щодо призна-чення Пісного на таку посаду. «Я другой такой страны не знаю», де так бездарно влада випробовує терпіння навіть дуже законослух-няних громадян.

георгій Тука, волон-тер, голова луган-ської обласної військово-цивільної адміністрації: – Чому виникла «смітникова люстра-ція»? Чому вчора хлопчина дав у пику Добкіну? Чому

сьогодні Парасюк вдарив генерала? Чому? Чому? Чому?..

Тому, що суспільство не бачить адекватних дій правоохоронних органів щодо покарання крадіїв минулого та сьогодення; не бачить адекватних дій щодо сепаратистів; не бачить реальної люстрації.

Водночас ми бачимо, як мерзота, що при-вела в наш край війну, розгулює нашими міс-тами і знову лізе до влади, прагнучи реваншу, медіа повідомляють про нові й нові оборудки з розкрадання бюджетних коштів. Чого ж очі-кувати в такому разі від суспільства? Мовчаз-ної покори?

олексій Куманов-ський, службовець КМда: – Вважаю, що вчинок Парасюка був зро-блений для преси... Кожна його супереч- ка будь з ким за-кінчується побиттям, і завжди при цьому

присутні представники ЗМІ. Моє особисте ставлення до цього політика та його вчинку – негативне.

олександр бриги-нець, позаштатний радник міністра в аТо Міністерства інформаційної політики україни: – Публічне хамство Коломойського, Кор-бана, тепер ногою в обличчя у виконанні

Парасюка – політичний почерк УКРОПу? Чо-мусь персонажі, які помітили себе «галочкою» патріотів, вважають, що для них усе пристой-но. Який сором...

вікторія Яременко, волонтер: – Терпінню народу приходить кінець. І цього слід було очікувати. Хтось каже, що необхідно вирішувати конфлік-ти дипломатичним методом. Так, звісно,

з цивілізованими людьми. А є певна «інтелі-генція» в нашому суспільстві, і як не смішно, більшість з них займають посади у нашій владі, з якою по-іншому просто неможливо. І недопустимо, що люди, які борються за спра-ведливість і проти цієї системи, потраплять у підсумку за ґрати, а ці «діячі» продовжують наводити свої «порядки».

Підготував Роман ФЕДЬКО

– На жаль. Ще у 1990-х роках багато моїх колег поїхали за кордон і там залишилися. Така тенденція триває і сьогодні. Це все від безвиході. На що нині може розраховувати молодий учений? В кращому випадку – на дві з половиною тисячі гривень. Якщо людина, аби прогодувати сім’ю, шукатиме підзаробітку, вона не зможе повністю від-даватися науці. На жаль, спостерігається тенденція до скорочення фінансування на-уки, начебто наука – це тягар для держави. Дуже хотілося б, щоб керівництво країни думало не лише про миттєві вигоди, але й хоча б трохи про перспективи розвитку України, які виглядають дуже тьмяно без наукової підтримки.

Ігор Миколайович додає: – Щоб наука розвивалася, потрібна під-

тримка держави, в науку необхідно вкла-дати великий капітал. Бо не можна чогось досягнути, нічого в це не вкладаючи. В тому ж Китаї на розвиток науки виділяються мільярди доларів. Окрім того, сьогодні мало молоді йде в науку. За талановитих науковців треба боротися.

– А що сьогодні читають Кузнєцови? Микола Юрійович: – Я відкрив для себе сучасного україн-

ського письменника та журналіста з Вінниці Олександра Дмитрука. Раджу прочитати його історичну трилогію «Тризна», «Іван Богун – полковник», «Честь і плаха» та романи «Офіцери», «Золотий вовк». Він пише про реальну історію України, без прикрас, яку справжній українець має зна-ти. Саме такі книжки треба пропагувати серед молоді.

– Яким шляхом, на думку вчених Кузнєцових, має іти до успіху Україна?

– Треба дбати про підтримку малого та середнього бізнесу, науки, найпередовіших технологій, якнайшвидше оновлювати об-ладнання. Україна дуже багата на талановиту молодь, за якою майбутнє. Але без підтримки держави вона опиниться за кордоном. Все ж таки будемо сподіватися на краще.

Світлана КОВАЛЬОВА , Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото Павла ПАЩЕНКА

Фото Павла Пащенка

війна і ми18 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Фото Григорія Кубланова

Фото Григорія Кубланова

Фото Григорія Кубланова

Марія КАТАЄВА

До 13 грудня у Національному художньому музеї України триває проект «Уява, реальність», що розглядає війну з позицій миру та війни. Для польських митців це радше образи з новин, тоді як для українських – осмислення подій та зброя в боротьбі з окупантом.

Тематика війни в мистецтві спершу спала на думку полякам. У галереї «Лабіринт» в Любліні у вересні відкрилася експозиція «Війна і мир», присвячена сучасній військовій іконографії. Її побачив український художник Тарас По-латайко й подумав, що цікаво було б зіставити творчість митців з двох країн, їхнє сприйняття війни.

– Українські роботи всі сві-жі, обирав те, що здавалося мені важливим, – поділився Тарас По-латайко. – У польській частині є відсторонення, іронія, гра, теа-тралізація, а для нас війна – це реальний травматичний досвід зі страхом, болем, смертями.

Експозицію поділено на три зали з умовними назвами «Уява», «Тиша» та «Реальність». У першій – пере-важно роботи польських митців, для яких передова є далекою. Тому тут вона представлена як небезпечні ігри у війну для дорослих (відео

«Покарання і злочин» Катажини Козири), декор у масовій культурі (футболки з принтами публічних страт і знущань у тюрмі Хуберта Черепока), міфи медіа (фотографії Збігнєва Лібери «Остаточне звіль-нення» – вигадані стилізовані ре-портажі, де іракські жінки радо зу-стрічають американських солдатів). Тут і провокаційний білборд гурту Twozywo: хлопець безтурботно лежить у траві, нудиться й питає: «Коли нарешті почнеться війна?».

У темній кімнаті – залі «Тиша» – зовсім інша атмосфера: тут демон-струються відео про війну, трагедії та страждання людей. Привертає увагу проекція «Етнічні війни» Зо-фії Кулік: череп на тлі народних орнаментів хустини, своєрідна метафора війни.

У залі «Реальність» виставлені твори художників, які не з чуток знають, що таке війна. «Київський щоденник» Влади Ралко зі скри-вавленими тілами, військови-ми, танками – спроба мисткині зафіксувати реальність і власні переживання. Поруч геть інший щоденник – «366 обертів» поляка Маріуша Таркавіяна. Упродовж року він змальовував певні події у світі, почуті в новинах, зокрема збройні конфлікти.

Тарас Полатайко презентував частину свого проекту «Війна. 11 портретів». Це три світлини по-ранених бійців та записи розмов із ними, зроблені у військовому шпиталі. Художник Любомир Тимків і сьогодні на передовій. Він надіслав свою серію «Миру мир», експресивні колажі, створені просто на картоні від ящиків з-під патронів.

Вражає зображення, де в кім-наті із синьо-жовтими розводами на стінах дівчинка вибльовує масу кольорів російського прапора. Це малюнок 14-річної школярки з Луганської області, ім’я якої батьки просили не розголошувати. Вона зробила його для виставки в гімназії, але там вирішили, що це занадто радикально. Тож ді-вчина подарувала свій малюнок військовим, а ті привезли його до Києва.

Коли бої далеко й поруч Як трактують війну українські та польські художники

Фот

о Гр

игор

ія К

убла

нова

Польський художник Збігнєв Лібера створив вигаданий репортаж із фронту, показуючи, що ЗМІ можуть маніпулювати інформацією

Тарас Полатайко фотографував у шпиталі поранених воїнів та записав їх історії

У своїх малюнках Влада Ралко інтерпретувала трагічні події на Сході

Марина МАРЧЕНКО

Показати свої кращі вистави луганчанам, які проживають у зоні АТО, вирішив творчий колектив Київського муніципального акаде-мічного театру ляльок. До такого кроку митців ніхто не спонукав, вони поїхали за покликом серця, сподіваючись на те, що їхні талант і любов зігріють тих, кому нині дуже необхідне душевне тепло. Так і сталося: місцеві жителі Сє-вєродонецька, Попасної, Новоай-дара, Старобільська, Новопскова сприйняли на ура вистави україн-ської класики – «Наталку Полтав-ку» та «Лисичку-сестричку». Саме тому цей проект столичні актори вирішили назвати «Від серця до серця».

Про сприйняття мешканцями Луганщини лялькового мистецтва від київських театральних май-стрів, а також про свої враження від поїздки розповіли її учасники під час зустрічі з молоддю, що не-давно відбулася в Музеї театраль-ного, музичного та кіномистецтва України. Як повідомив директор театру ляльок Олександр Чуніхін, для того, щоб здійснити поїздку до зони АТО, були потрібні три складові: бажання акторів, їхні можливості та допомога волон-терів. Адже для втілення такого задуму необхідно було мати 40 тисяч гривень.

«Народний депутат України Ірина Луценко допомогла нам із грошима, адже зрозуміло, що у театрі таких коштів на поїздку не було», – пояснив він.

«Коли ми побачили поля, пори-ті окопами, протитанкові «їжаки» і покажчики: «Обережно, міни» з обох боків дороги – були глибоко вражені. Але, коли вже заїхали до Попасної і побачили розбиті

будинки, обгорілі стіни, вибиті вікна, де-не-де затягнуті плівкою, це було ще страшніше, – ділиться враженнями від поїздки актриса театру Любов Борисьонок. – Та найжахливішими були очі ді-тей і дорослих, які мешкають у цій місцевості. Коли ми їх по-бачили вперше, у всієї творчої групи потекли сльози. Навіть у чоловіків…».

Столичні актори дуже хвилю-валися, адже вирішили показати свої найкращі вистави – перлини української класики. Та коли по-бачили повну залу людей, які із задоволенням дивилися і казку для малят «Лисичка-сестричка», і «Наталку Полтавку» в оригіналь-ній постановці, а потім аплоду-вали акторам стоячи, лялькарі відчули, що їхню творчість не лише сприймають, але і захо-плюються нею.

«Після вистави «Наталка Пол-тавка», яку в нас грають шестеро чоловіків у масках (колись так грали вистави у бурсах, де дівчата не вчилися), до нас підходили глядачі Сєвєродонецька і питали: «Чому нам показують так мало українського?» – розповідає ак-триса театру Оксана Горбатенко.

«Ми на вас чекали 20 років!», «Приїжджайте до нас, як додо-му!» – говорили акторам театру місцеві жителі Луганщини, зано-товуючи слова вдячності у книзі відгуків, яка з часом стане одним з експонатів виставки музею під назвою «Арт-спротив окупації».

Наступну поїздку муніципаль-ний театр ляльок планує здій-снити на Донеччину. Аби лише київська влада із транспортом допомогла, адже старенький театральний автобус радянських часів, що вже не підлягає ре-монту, другої поїздки може і не витримати, зауважує директор театру.

Тепло сердець від київських лялькарів Сім вистав у виконанні акторів муніципального академічного театру ляльок подивилися малі та дорослі мешканці зони АТО

Олена Леонтович – онука україн-ського письменника й громадсько-го діяча Володимира Леонтовича, про якого за радянських часів не можна було навіть згадувати на батьківщині. Письменниця, перекладачка та літературозна-вець вважає справою свого життя повернути нашим сучасникам ім’я і творчість свого талановитого та безмежно люблячого Україну двоюрідного діда. Про славний рід і власну творчість зеленоока чарівна жінка розповіла корес-пондентам «Вечірки».

«ДіД буВ аВтором найДемоКратичнішого заКону про землю»

– Пані Олено, як ви почали збирати матеріали і факти біо-графії Володимира Леонтовича?

– Євген Чикаленко, мій друг із дитинства й онук Євгена Харлам-пійовича Чикаленка (мецената української культури, громадського діяча і публіциста. – Авт.), якось сказав мені, що редактор щойно відродженої газети «Рада» Микола Цимбалюк хоче запитати про мого діда, який був одним із її засно-вників. Але ж мій рідний дід помер 1919 року від тифу у Феодосії. А свого двоюрідного діда – Воло-димира Леонтовича – я взагалі не знала. Тож і вирішила відродити його ім’я і повернути в Україну.

Володимир Леонтович наро-дився у селі Оріхівці Лубенського повіту на Полтавщині, у шляхетній козацькій родині. Навчався у Лу-бенській і Прилуцькій гімназіях, закінчив юридичний факультет Московського університету. Во-лодимир Леонтович був не тільки письменником, публіцистом та літературним критиком, який залишив чималу літературну спадщину, але й громадським діячем. У 1905 році він разом із Чикаленком та Симиренком за-снував всеукраїнську щоденну газету «Громадська думка», яка з 1906 року стала називатися «Рада». Був міністром земельних справ за гетьмана Скоропадського, членом Центральної Ради. Саме він є авто-ром одного з найдемократичніших у світі законів про землю.

У рідному селі побудував школу й утримував учителя, дбав про народні бібліотеки і книжки для них, вимагав навчання в сільських школах рідною мовою, був упро-довж багатьох років депутатом Полтавського губернського та Лубенського повітового земств. Любив землю і трударів на ній. У «Спомині втікача» він писав: «Ми, сільські онде, приростаємо до землі, до рідного краю серцем…Немає для мене кращого куточ-ка, як мій хутір. Немає кращого краю од України. Ніде у світі не

голубіє так небо, ніде немає таких кольорів хмарок і повітря, як у нас у червні, ніде так не блищать роси, не світяться зорі».

– А як склалася його доля за часів радянської влади?

– У 1919 році в Україні на нього могла чекати лише куля, тому він мусив емігрувати, поїхати у вигнан-ня і злидні. Його серце зупинилося у грудні 1933 року в Празі, не ви-тримавши звісток про Голодомор в Україні. Після 1929 року він уже не друкувався, а його твори як укра-їнського буржуазного націоналіста були сховані у бібліотеках у спеці-альних фондах. Тільки 1993 року в бібліотеці імені Вернадського я змога потримати в руках книжку свого діда, коли його твори повернули до від-ділу україніки. А коли потрапила до рукописного відділу бібліотеки, що на вулиці Володимирській, я від руки переписала 52 листи Володимира Ле-онтовича. Він листувався з Борисом Грінченком, Євгеном Чикаленком, Михайлом Коцюбинським, Дмитром Яворницьким, Петром Стебницьким та іншими своїми побратимами по перу і духу.

– Пані Олено, ви належите до старовинного козацько-стар-шинського роду, в якому було чимало обдарованих, талано-витих жінок. Які риси, на вашу думку, притаманні справжній українській жінці?

– Так, по жіночій лінії два мої роди – Леонтовичів та Устимо-вичів – мають родинні зв’язки із багатьма знаними та відоми-ми особами. Я навіть знайшла підтвердження, що ми – свояки Розумовського, і навіть Павло Скоропадський – теж родич. Наші жінки обдаровані світлим розумом, сильним характером і

кмітливістю. Є два типи жінок: перший – мати і берегиня сім’ї, а другий – жінки, які не можуть жити без громадської роботи.

«КазКа наВіть знімає пристріт»

– Про кого ще з видатних українців, несправедливо забутих, ви згадали у своїх книжках?

– Це українські художники Віктор Цимбал, Сергій Макаренко, Надія Сомко – єдина у світі автор-ка картин батально-історичного жанру, яка створила полотно «Бій під Конотопом». А ще про пись-менницю Людмилу Коваленко, талановитих акторів, вихованців Леся Курбаса Олексія Ходимчука та Наталю Пилипенко, видавця Богдана Романенчука, який ще у 50-ті роки минулого століття ви-

дав в Америці незвичайну книгу, присвячену «Слову о полку Ігоре-вім», з текстом, чудово оформлену талановитим художником Яко-вом Гніздовським, за редакцією Святослава Гординського. Всі ці визначні українці увійшли до моєї книги «Нетлінна слава України».

– Але, крім творів для до-рослих, ви ще пишете і казки?

– Так, я написала казку«Лоель». Вона досить цікава і навіть знімає пристріт. Ця казка про птаху,

котра виступила проти своїх ворогів – зміїв – і перемогла. Казка з’явилася враз – я лише встигала її записувати. Образ самої птахи я взяла із панно, яке побачила в одному з дитячих санаторіїв, його створив Віктор Зарецький. А ім’я Лоель почула у тролейбусі, коли одного разу їхала до Лаври. Потрапивши на курси біоенергетики, де виклада-ла пані Гречишникова, я запро-понувала їй почитати мою казку. Вона і сказала, що «Лоель» – дуже енергетичний твір, який навіть може знімати пристріт.

– А на практиці перевіряли? – Допомогла одній моїй знайо-

мій. Вона отримала дуже великий негативний енергетичний удар. А коли жінка три рази прочитала мою казку, помолившись перед ци м, у неї знову засяяли очі, і вона одужала.

«люДи змінилися піД час майДану»

– Пані Олено, а що ви най-більше любите у житті?

– Безумовно, музику, я без неї жити не можу. Зараз граю на фор-тепіано «Місячну сонату» і вважаю, що це музика космосу, це хорал небесний та щось особливе. Ще люблю Чайковського, Глінку, Гріга, класичну музику та народні пісні.

Люблю також і театр. У 50-ті роки, коли мама працювала вчителькою початкових класів, ходила з її кла-сом на вистави. Бачила в театрі всіх великих акторів – і Мілютенка, і Ужвій та багатьох інших. Мама не змогла закінчити університет через те, що не пішла проти своєї совісті. В університеті їй запропонували стати сексоткою – і вона змушена була покинути навчання.

– Як змінився Київ останнім часом?

– Знаєте, я дуже рада, що тепер чую у столиці українську мову. Але який важкий і довгий шлях ми пройшли! А люди змінилися під час Майдану. Я була і на першому Майдані, і на другому.

– Що потрібно зробити у сфе-рі культури і духовності, щоб змінити наше життя на краще?

– Ще на початку 90-х років в одно-му із своїх виступів я сказала, що ми маємо плекати у своїй душі гідність і гордість за Україну. Необхідно усві-домити всім, наскільки наша країна унікальна. І її потрібно любити всією душею, причому активно – діяти, діяти і діяти. Андрей Шептицький сказав, що любити Україну потрібно не тріскучими фразами, а щоденною, копіткою працею.

Марина МАРЧЕНКО

вітальня 19Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

довідка «ВК»

Олена Леонтович народилася 1937 року в Києві. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Фахівець з дитячої логопедії, 40 років пропрацювала у цій галузі. Член НСПУ, пись-менниця, перекладачка, літературознавець, журналістка. Авторка книжок «Осінні соняшники», «У полум’ї життя», «Окрилений Україною», «Шульгини: батьки, діти, онуки», «Нетлінна слава України», перекладів із французької мови новел і оповідань, що увійшли до збірки «Велична Жульєна», а також праці О. Шульгина «Україна і червоний жах» (разом із М. Муловою-Войто-вецькою). Багато часу віддає культурно-громадській діяльності.

Олена Леонтович написала казку, яка знімає пристріт

Реклама

Фото Григорія Кубланова

У 1919 році в Україні на Леонтовича могла

чекати лише куля, тому він мусив

емігрувати, поїхати у вигнання і злидні

суспільство 20 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Фото Павла Пащенка

Села «на чорній дошці» Цьогоріч День пам’яті жертв голодоморів припадає на 28 листопада

Ми запалимо свічки… Схилимо голови… Мільйони українців були знищені сталінським режимом. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва визнав Голодомор геноцидом, а організаторами вчинення цього злочину – Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря, Хатаєвича. Їм нема прощення. Хай заочно, та зло покаране. Але чи легше від того Україні? Адже геноцид підкосив націю під корінь. На століття. Ось що в різні часи казали відомі люди про цю трагедію.

Марина МАРЧЕНКО

21 листопада у кінотеатрі «Укра-їна» відбулася презентація до-кументального фільму про події дворічної давнини на столичному Майдані Незалежності, що стали Революцією Гідності всієї країни. Він присвячений людям, які були на Майдані, які там загинули. Цей фільм – пам’ятник тим, хто стояв і вистояв, вважає режисер кіно-стрічки Євген Афінєєвський.

Психологічно дуже важко було знімати відео, монтувати його протягом 5 місяців, тому твор-ча група робила це у кілька змін. Було опрацьовано півтори тисячі годин відео, записано близько ста інтерв’ю на Майдані. Автори цієї документальної кінострічки всти-гли зафільмувати живі свідчення людей, які брали участь у Революції Гідності, і вважають, що цей фільм – саме про гідність, яку здобув і має весь український народ.

Герої фільму, яких глядачі бачили на екрані під час перегляду, також були присутні в кінозалі. Одна із них – дитячий лікар Катерина Кор-нійко, яка під час кривавих подій на Майдані рятувала життя людей у стінах Михайлівського собору, роз-повіла кореспондентам «Вечірки» про свої враження від фільму:

«Я дуже вдячна всім, хто створив цю кінострічку, за те, що вони змо-

гли передати ту ідею, яку ми несли в собі, коли були на Майдані. Цей фільм для мене дуже тяжкий – пе-реглядаючи його, я знову пережила страшні миті свого життя. Адже посттравматичного синдрому ніхто не скасовував. Тільки нещодавно ми навчилися спати».

Пані Катерина, яка нині продо-вжує працювати педіатром, зізнала-ся, що для неї точкою неповернення стало побиття студентів, і з того часу вона серцем була з Майданом. Лише кілька місяців по тому жінка дізналася про переживання власної 15-річної доньки – їх дівчинка виклала у листах до канадської діаспори. Адже, перебуваючи на

Майдані, Катерина Корнійко на-віть не здогадувалася, що її дитина щодня і щоночі молилася перед іконою Діви Марії про те, щоб мама не загинула.

«Коли я прочитала ці листи, я плакала», – зізналася героїня фільму.

Цю унікальну кінострічку, що зафіксувала кожен із 93 днів боротьби українців за свою не-залежність, уже подивилися 69 мільйонів людей у різних країнах світу. За творчу роботу режисера та сценариста Євгена Афінєєвського під час презентації фільму Пре-зидент України Петро Порошенко нагородив Хрестом Івана Мазепи.

Марія КАТАЄВА

Політичні експерти францужен-ка Александра Новоселофф та німець Франк Несс вирішили до-слідити, як живуть люди уздовж стін, побудованих для заморожу-вання конфліктів чи зменшення міграції. З подорожей вони при-везли світлини, частину з яких до 30 листопада демонструють у Національному музеї Тараса Шевченка.

Хоча з часу падіння Берлінської стіни минуло вже майже 20 років, подібні мури продовжують буду-вати по всьому світу. Зокрема, цьогоріч почалося спорудження укріплення між Саудівською Ара-вією та Іраком. Мури покликані за-хищати й охороняти, але насправді вони самі потребують охорони. А головне – розділяють людей, подекуди навіть друзів і родини. Спочатку така перешкода здається непереборною, але з часом навіть

у найщільніших стінах з’являються шпарини. Однак люди, які цікав-ляться, що ж там, за стіною, або хочуть провідати родичів, нара-жаються на небезпеку.

Розібратися у реаліях життя біля стін спробували доктор політич-них наук, дослідниця Александра Новоселофф та політичний екс-перт Франк Несс. Зібрані цікаві історії та спостереження вони ви-клали у книжці-щоденнику «La Documentation», виданій поки що лише французькою та іспанською мовами. Проте ілюстрації викли-кали такий інтерес у публіки, що автори зробили окремий фото-проект. Александра Новоселофф особисто презентувала його в Києві, щоб українці теж мали змогу по-бачити різні зони конфлікту та по-міркувати над необхідністю мурів.

На фотографіях відображено різні види перешкод – це захис-ний бар’єр між США та Мексикою, роз’єднувальна стіна між Ізраїлем і Палестиною, пісковий мур Берм у Західній Сахарі, смуги миру в Пів-

нічній Ірландії, зелена смуга між турецькою та грецькою частинами Кіпру, смуга колючого дроту між іспанськими та марокканськими анклавами, демілітаризована зона між Північною та Південною Коре-єю, електризований захисний мур між Пакистаном та Індією. І це ще не всі існуючі бар’єри! Проте всі вони є свідченням напруження у світі.

– Як не дивно, але у світі, в яко-му ми говоримо про вільне те без-кордонне пересування, будується все більше і більше стін. Однак вони ніколи не вирішують про-блеми, навпаки, ускладнюють її, – впевнена дослідниця Александра Новоселофф. – Усі вони для мене абсурдні та алогічні, лише тимча-сово уповільнюють процес. Адже ті, хто хочуть перетнути кордон, все одно це роблять, нехай і неле-гально. Стіни скоріше сигналізують про недовіру людей. Вирішення ж питання в іншій площині – це ро-зуміння культур, не схожих на твою власну, діалог, повага до меншин, до «інакших», до території сусіда.

«Зима у вогні»: фільм-пам’ятник про Майдан Унікальна кінострічка зафіксувала кожен із 93 днів боротьби українців за незалежність

Пройти крізь стіну У столиці презентовано серію фотографій про мури у світі

Нагороду Євгену Афінєєвському вручив Петро Порошенко

Джеймс Мейс, історик, за-вдяки дослідженням якого світ дізнався про Голодомор в Україні, помер 2004 року:

– Мені судилася така доля, що ваші мертві обрали мене. Не можна вивчати історію голокосту й не стати хоча б напівєвреєм, як не можна досліджувати історію голодоморів і не стати хоча б напівукраїнцем.

Рафал Лемкін, видатний правозахисник:

– Доки Україна зберігатиме свою національну єдність, доки її народ думатиме про себе як про українців і домагатиметься неза-лежності, доти вона становитиме серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї… Бо українець не є й ніколи не був росіянином!..

Роберт Конквест, британ-ський історик, автор книги «Жнива скорботи: радянська колективізація та голодомор»:

– Ця трагедія була забута багатьма. Чимало людей її за-мовчували, поміж яких були інтелектуали, академіки. Її три-мали подалі від людського ока. Я ж дуже допитливий і знайшов кілька страшних документів. Працювати над цією темою було одночасно моторошно й цікаво. Мені захотілося більше дізнатися

про голодомор. Думаю, усе, що я зробив, то це написав про голо-домор чітко й у повному обсязі. Так, щоб ніхто не зміг серйозно його заперечити.

Станіслав Кульчицький, док-тор історичних наук, професор, Інститут історії НАН України:

– Якщо вести мову про Голо-домор, то це 1933 рік, і лише в Україні та на Кубані. Утім, уже 1932-го більшість українських сіл були поставлені на «чорні дошки». А з наступного року по-чався терор голодом, фізична та інформаційна блокада. Сталін достеменно знав, що потрібно, щоб кілька мільйонів загинули. Голодомор насамперед був спря-мований на винищення частини населення.

Норман Неймарк, історик і дослідник геноцидів зі Стен-фордського університету:

– Голод в Україні був нещад-ним. Згідно з безліччю докумен-тальних доказів, Сталін викорис-тав цей голод, щоб здійснити атаку на українське селянство. Сталін відчував (і мав рацію), що українські селяни зберігали усвідомлення української на-ціональної єдності, української національної ідентичності. І щоб це знищити, він використав голод.

Ліки згорьованих душ Марина МАРЧЕНКО

«Живі, бо пам’ятаємо» – з такою назвою в Національному музеї історії України відкрила-ся виставка картин заслужено-го художника України Валерія Франчука. Усі 33 експоновані роботи, що символізують страшний 1933 рік, митець по-дарував музею.

Друга частина цього вистав-кового проекту, що складаєть-ся з творів живопису, графіки та скульптури, демонструється нині в музеї-квартирі Павла Тичини. Серія присвячених Го-лодомору робіт Валерія Фран-чука, над якою автор працює понад 24 роки, має назву «Роз-гойдані дзвони пам’яті» й налі-чує близько 200 творів.

Валерій Франчук розповів «Вечірці», що від самого початку не

планував писати серію картин про Голодомор, адже це неви-мовно тяжка праця.

– На початку 1990-х з’явився перший твір «Свята печаль», який я навіть не міг виставляти, настільки він відрізнявся від решти моїх робіт – пейзажів, портретів тощо. Але поступово перед очима почали поставати інші лики згорьованих душ – жінок, дітей, які померли під час Голодомору. Я не міг їх не писати. І роблю це дотепер, тому робота над цією серією картин триває, – розповів ху-дожник.

Як запевнив автор, жоден його твір із циклу

про Голодомор не був проданий, тільки подарова-ний українським музеям. От і нині 75 картин худож-ник дарує Музею жертв Голодо-мору.

Зазначені виставки робіт Валерія Франчука триватимуть у музеях до 6 грудня.

Біль нації

21Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177) спортУ Порту в рамках 5-го туру групо-вого етапу Ліги чемпіонів УЄФА місцевий клуб програв гостям зі столиці України з рахунком 0:2. Підопічні Сергія Реброва тепер мають чудовий шанс пробитися до наступного раунду розіграшу найпрестижнішого клубного турніру континенту. Для цього їм в останньому турі треба перемог-ти на власному полі «Маккабі» з Тель-Авіва.

Португальців вважали відвер-тими фаворитами зустрічі, од-нак лише на початку матчу вони доводили свій статус постійним тиском на ворота суперника. На 35-й хвилині «дракони» (так у народі називають клуб господарів

поля) порушили правила, збивши у своєму штрафному майданчику Сергія Рибалку. Безсумнівний пе-нальті, що призначив суддя, чітко реалізував Андрій Ярмоленко.

Другий тайм почався з потуж-них атак португальців, але їм ніяк не вдавалося вивести власних нападників на вдалу позицію для завершального удару. З іншого боку, чітко та злагоджено діяла оборона «Динамо». А на 64-й хви-лині гол забив Дерліс Гонсалес, якому вдався прохід центром поля і акцентований удар. У цьому епі-зоді не обійшлося без помилки голкіпера «Порту» Ікера Касільяса, від рук якого м’яч і влетів у ворота.

Перед підопічними Сергія Ре-брова тепер стоїть завдання пере-могти у наступній грі з «Маккабі». Тоді вони гарантовано проб’ються до 1/8 фіналу розіграшу ЛЧ, уперше від сезону 1998/99 пройшовши до стадії плей-офф головного євро-кубкового турніру. Варто «Челсі» та

«Порту» зіграти у Лондоні внічию у паралельному матчі, як «Динамо» одержить ще й шанс фінішувати переможцем групи «G».

Тим часом учора стало відомо рішення дисциплінарного комі-

тету УЄФА щодо інциденту на трибунах «Олімпійського» під час матчу «Динамо» – «Челсі» 20 жовтня, коли група фанатів по-била темношкірих уболівальників. Відтак найближчі два домашні

матчі «динамівці» проведуть без глядачів, дискваліфікацію на тре-тій відкладено на випробувальний термін у три роки. Також київ-ський клуб оштрафовано на 100 тис. євро.

Кияни завалили «драконів» Столичні «динамівці» у гостях переграли «Порту»

Сторінку підготував Олександр ПИРЛИК

Фізкультура

«Олімпійський» біжитьЦими вихідними на НСК «Олім-пійський» відбулися відкриті тренування з бігу. Тепер кожен бажаючий двічі на тиждень ма-тиме змогу пробігтися легендар-ними доріжками стадіону. І все це відбуватиметься під наглядом професійних тренерів.

Навіть дощ недільного ранку не завадив понад 70 любителям бігу зібратися на головній спортив-ній арені країни, аби відвідати відкриті тренування з бігу. Ідея проведення такого заходу на-лежить громадській організації Toprunners. Мета ж досить проста: новачків навчити бігати, а до-свідчених атлетів підготувати до важливих стартів. «Наші тренери приділяють увагу абсолютно кож-ному. Повірте, помиляються усі, і ми прагнемо помилки виправляти разом», – розповів «Вечірці» ви-конавчий директор бігового клубу Toprunners Ігор Кретов. Тренуван-ня відбуваються на НСК «Олімпій-ський» щовівторка та щочетверга о 19.00.

«Такі події – це ознака того, що ми завжди відкриті для наших відвідувачів. Ми хочемо залучити до прекрасного світу спорту як можна більше киян», – прокомен-тував Віктор Анісімов, директор із зовнішніх питань НСК.

Заняття проводять професійні спортсмени, які пройшли шлях від аматорів до зірок зі світовим ім’ям. Серед них є і рекордсмени, зокрема Тетяна Кузіна. Її рекорд України з марафону «тримався» понад 17 років. Тетянин чоловік Олександр Кузін – також маститий

атлет і також свого часу був ре-кордсменом. Так що любителі бігу будуть під пильним наглядом.

«Ми даємо поради з усіх пи-тань, які стосуються бігу: починаю-чи з техніки бігу, розподілу сил на дистанції і завершуючи харчуван-ням під час марафону. Всі поради індивідуальні й випробувані на собі. Загалом, те, що ми викону-ємо на тренуваннях, – звичайна фізкультура, але вона – основа усього, що відбувається у спор-ті», – поділився секретами своєї роботи тренер Олексій Кононенко.

«Я просто не міг не скориста-тися нагодою пробігти доріжками «Олімпійського». Дивлячись фут-бол по телевізору, завжди мріяв бодай пройтися ними. Прихопив із собою сина, аби не було нудно, і відчуваю, що наступного разу ми візьмемо ще й нашу маму», – жар-тома прокоментував свої вражен-ня від тренувань киянин Валерій Удальцов.

«Тріумф» на татамі

Минулими вихідними спортивний клуб «Тріумф» влаштував для юних дзюдоїстів справжнє спор-тивне свято. Традиційно турнір зібрав дуже багато учасників (по-над 500) і пройшов, як мовиться, на одному диханні.

Так сталося, що останні дні осені спортивний клуб «Тріумф» зустрічає у притаманному для нього стилі – збираючи своїх дру-зів і змагаючись. На турнірі було представлено 12 областей країни і всі клуби Києва – загалом понад півтисячі дітей. Також були гості з-за кордону, зокрема з Білорусі

приїхали троє учасників. Цікаво, що зробили вони це самовіль-но. Адже багатьом білоруським спортсменам «не рекомендують» приїздити на офіційні змаган-ня до України. Втім, «друзів», як любляче називають білоруських учасників у колі організаторів, жодні заборони не зупиняють.

У турнірі зазвичай беруть участь і досвідчені юні спортс-мени, і новачки, які лише ви-пробовують свої сили. Звісно, їм було важко протистояти вже загартованим у боях суперникам, часом поразки супроводжувалися сльозами розчарування. Однак

сама атмосфера змагань не давала змоги довго сумувати, адже всі дзюдоїсти впевнені, що поразка – то лише зайвий привід поліпшити свої вміння. «Сьогодні декілька моїх вихованців змагаються впер-ше, – розповів «Вечірці» тренер Михайло, – звісно, вони дуже хви-люються. Та я завжди намагаюся їх підбадьорювати, адже особисто для мене перемога не така важ-лива, як той вогник у їхніх очах,

що загорається від першого вдало виконаного прийому».

Хлопці, попри свій юний вік, розуміють усю важливість цього

виду спорту. Один зі спортсменів, киянин-шестикласник Андрій Данько поділився своєю історією: «На дзюдо мене привели батьки. Спочатку було важко, адже я до цього не любив спорт. Однак тренери допомогли мені захопи-тися цим видом, і тепер я щоразу просто лечу на тренування».

Переважна більшість учасників прийшли з мамами та бабусями, що додало змаганням незабутньо-го колориту. До того ж це зайвий раз доводить, що дзюдо – не лише вид спорту, а й спосіб виховання справжнього чоловічого харак-теру. Марія Антонівна, бабуся одного з учасників, розповіла: «Я пишаюся тим, що мій онук ось уже чотири роки займається саме дзюдо. До секції він прийшов іще першокласником, це було його самостійне рішення. Ми бачимо, як він перетворюється на справжнього чоловіка – дис-циплінованого, серйозного. До того ж може постояти за себе, а це дуже важливо у наш неспо-кійний час».

пряма моваСергій Ребров, тренер «Динамо»:

Ми багато років не проходили у плей-офф, а нині у нас є хороший шанс. Радий, що ми використали свої мо-менти. Напевно, на виїзді завдати за гру 17 ударів по воротах непро-сто. Ми не давали створити багато

моментів «Порту», що славиться контролем м’яча, комбінацій-ною грою.

Хулен Лопетегі, тренер «Порту»: Намагалися грати так, як робимо це завжди, тобто за рахунок володіння м’ячем. У перші 20 хвилин ми були сильнішими за «Динамо», але все змінив пенальті, після чого ми ста-ли занадто поспішати з ігровими рішеннями. Тепер треба обіграти «Челсі» у Лондоні, що складно, але можливо.

Із Білорусі приїхали троє учасників. Зроби-ли вони це самовіль-

но. Адже білоруським спортсменам «не реко-мендують» приїздити

до України

Перед підопічними Сергія Реброва тепер

стоїть завдання перемогти «Маккабі». Тоді вони гарантовано

проб’ються до 1/8 фіналу ЛЧ

Павло Пащенко

Фото ФК «Динамо»

Олексій Іванов

Португальці не стримали атак українців

дозвілля22 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Фото Павла Пащенка

Фото Павла Пащенка

гороскоп | 30 листопада –6 грудня

ОВНИ, ваші задуми чудо-ві, перспективні й мають

право на життя. Втілюйте їх разом зі своїм подружжям, діловими парт-нерами.

ТЕЛЬЦІ, хто платить, той і замовляє музику. Тож зва-

жайте на спонсорів, якщо хочете жити в достатку. Розраховуйте лише на те, на що заслужили.

БЛИЗНЯТА, пильнуйте, аби в клопотах за чужими

проблемами не занедбати своє щас-тя. Подружні стосунки набирають динамічних обертів, дайте обранцю відчути себе сильною, самодостат-ньою особистістю.

РАКИ, як фахівець ви сама досконалість, майстер на всі

руки. У колективі будьте чемними та делікатними, не перемивайте нікому кісточок. Олімп ділових до-сягнень підкорите як кількісно, так і якісно.

ЛЕВИ, пірніть у вир роман-тичних розваг і кайфуйте!

Розбити чиєсь серце не становити-ме труднощів, запускайте амурні стріли й дерзайте.

ДІВИ, у сім’ї ви черпаєте зерна небесної мудрості. На-

стає динамічна пора перетворення у стосунках «батьки-діти», «началь-ник-підлеглий». Лишень не вдавай-теся до диктату, ваші дії мають бути еталоном компромісу.

ТЕРЕЗИ, утримайтеся від брудних інтриг. Спирайтеся

на життєву мудрість, практицизм, високу ерудицію.

СКОРПІОНИ, ловіть ви-гідну ділову пропозицію чи

рентабельне замовлення, аби до-лучитися до фінансових джерел. І пильнуйте, щоб гроші не стали яблу-ком розбрату в дружбі.

СТРІЛЬЦІ, відчуття іс-тинної внутрішньої свободи

для вас є основним рушієм. Якщо цей двигун барахлить, найпевніше, ви не приборкали пихате Его!

КОЗЕРОГИ, ваше місце подалі від суспільної метуш-

ні. Відвідуйте богослужіння, читайте Біблію, філософську літературу, до-лучайтеся до святих скарбниць. Ні-кого не судіть, а моліться.

ВОДОЛІЇ , непохитним фундаментом взаємин із

партнерами та процвітання стануть вищі духовні ідеали. Шануйте шля-хетних лицарів, тоді їхня щедрість стане безмежною.

РИБИ, у діловій команді подружіться з конкурентами.

Якщо нинішня діяльність відповідає вашому професійному покликанню, захищайте здобуті кар’єрні позиції. Аби не підсиділи конкуренти, де-монструйте високі фахові навички.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

православний календар

У різних народів різні кулінарні вподобання. Деякі обумовлені географією: в ескімосів немає національних страв із фініків та ананасів, а африканці ніколи не куштували печені з м’яса білого ведмедя. У деяких випадках на розмаїття столу впливає релігія: любі нам свинячі шинки та ков-баски – для араба чи ортодоксаль-ного єврея справдішня відраза. Але є один розділ кулінарії, що єднає все людство. Це солодощі. Кекси та тістечка, торти й мар-мелад, бісквіти та зефір, халва й рахат-лукум до душі всім народам.

Неперевершені східні майстри зі створення солодкого земного раю тисячоліттями шліфують це мистецтво. Виберемо й ми щось із тисячі та одного рецепта. Наприклад, рулет, який назива-ється када.

Півтори склянки борошна на-сипаємо гіркою. Робимо зверху заглиблення, кладемо чверть чайної ложки солі, вливаємо півсклянки води, замішуємо. Тісто розкатуємо на квадратний пласт 1см завтовшки. Викладаємо рівним шаром масло, згортаємо

вчетверо. Кладемо на 10 хвилин у холодильник. Дістаємо, знову розкатуємо, викладаємо масло. Повторюємо цю операцію 3-4 рази. Готуємо начинку. Три сто-лові ложки борошна підсмажуємо на сковороді до золотистого ко-льору, додаємо 100 грамів масла, смажимо ще кілька хвилин, ви-сипаємо склянку цукру, ретельно перемішуємо. Розрізаємо тісто на дві частини, розкатуємо на квадратні пласти, викладаємо начинку, згортаємо в рулет. Ви-кладаємо у форму швом донизу. Запікаємо в духовці.

Ласуйте!

Солодкий Схід Фото Олега Смаля

13

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря

26 листопада – святителя Іоанна Золотоустого, архієпископа Кон-стантинопольського. Святий Іоанн Золотоустий жив у IV ст. після Р.Х., у часи, які називають «золотим віком» християнської писемності. Після обрання на кафедру в Константинополь свя-титель зазнав багатьох митарств через підступи недоброзичливців. Його несправедливо звинувачува-ли в розтраті церковного майна, єретичних перекрученнях учення Церкви, підриві державного ладу, за що святий Іоанн неодноразово перебував на засланні. Зрештою, він так і помер у вигнанні. Але на всі неприємні звістки завжди казав: «Слава Богу за все!».

27 листопада – апостола Филипа. Заговини на Різдвяний піст. Один з 12 апостолів, добрий знавець Писання. Проповідував у Галілеї, пізніше – у Фрігії, де був розіп’ятий у м. Ієраполі.

28 листопада – преподобного Паїсія Величковського. Початок Різдвяного посту. Паїсій народився 1722 року в Полтаві в сім’ї священика. Після смерті батька постригся в ченці. Деякий час перебував на Афоні. У віці 36 років був висвячений у сан священика. Преподобний Паїсій організував великі монастирі на території Молдови.

29 листопада – апостола та єван-геліста Матфея. Матфей, якого в Євангелії звуть також Левієм, був одним з 12 апостолів. Христос покликав його на служіння тоді, коли Матфей був митарем. Після Зішестя Святого Духа апостол Матфей проповід-ував у Ефіопії. Його Євангеліє було адресоване передовсім христия-нам-євреям, оскільки воно було написане івритом, а не грецькою мовою, як решта Євангелій. Симво-лом Євангелія від Матфея є ангел.

30 листопада – святителя Григорія Чудотворця, єпископа Неокесарій-ського. Жив на початку ІІІ ст., був учнем знаменитого християнського вчи-теля Орігена. Святителю Григорію належить першість у справі впоряд-кування вчення про Святу Трійцю.

1 грудня – мученика Платона. Мученик Платон мешкав у м.Анкірі. Він ходив домівками, проповід-уючи Євангелія, за що був засу-джений до тортур. Коли мучителі запропонували йому лише сказати: «Бог Аполлон великий», мученик відмовився, і йому відтяли голову.

2 грудня – пророка Авдія. Спочатку Авдій був на службі в не-честивого царя Ізраїлю Ахава, що поклонявся ідолу Ваалу. Згодом пророк Ілля зробив Авдія своїм учнем. Пророк Авдій написав книгу, в якій йдеться про образ Церкви Нового Завіту.

Марія КАТАЄВА

У музеї Ханенків демонструють унікальні лаковані вироби (макіе) та фігурки (нецке) з японських приватних колекцій і зібрання українця Бориса Філатова. Поряд з експона-тами XVIII – початку XX століття є й роботи сучасних майстрів.

Нецке є одним із найпопулярніших видів мистецтва, що відоме далеко за межами Япо-нії. Ці фігурки зрозумілі будь-кому, їх легко колекціонувати, бо не займають багато місця.

– Спершу мініатюрні скульптури мали практичне значення. Оскільки в кімоно не було кишень і необхідні речі трималися на паску, шнурок якого фіксували нецке, – розповіла «Вечірці» завідувач відділу східної колекції музею Галина Біленко. – Вони були помітни-ми, тож японці приділяли їм значну увагу, зробивши елементом престижу та милування. Найкращим матеріалом вважалася слонова кістка, яка, за народними уявленнями, мала й лікувальні властивості. Нецке зображали легендарних та історичних героїв, міфічних тварин. Вони з’явилися на початку XVII ст. й використовувалися до XIX ст., аж до революції Мейдзі, коли японці вбралися в європейський одяг. Тоді нецке перетворилися на окремий вид мистецтва.

Не менш екзотичними є вироби з лаковано-го дерева – макіе, історія котрих почалася ще в Давньому Китаї. Лак виготовляється із соку дерев, що ростуть лише в Південно-Східній Азії. На шар лаку порошком золота, срібла

чи перламутру наноситься малюнок (макіе перекладається як «насипна картина»), потім фіксується ще одним шаром лаку. Це дуже трудомістка робота, що потребує неабиякої майстерності. У Японії розквіт цієї техніки припав на IX-XII століття, епоху Хейан, коли сформувалась японська естетика вишука-ності. Макіе цінували й за кордоном. Приміром, імператриця Марія-Тере-з і я з а з н а -чала: «Для мене япон-ські лако-вані вироби коштовніші за діаманти». Техніку макіе використову-ють при ви-готовленні с к р и н ь о к , г р е б і н ц і в , шпильок та посуду.

За слова-ми куратора виставки Ма-шіта Нацуо, в експозиції виставлено близь-ко 100 макіе та нецке. Відвідувачі можуть простежити, як ці вироби змінювалися з часом, адже, крім витворів XVIIІ – початку ХХ століття, демонструються й роботи су-

часних японських майстрів, які працюють за стародавніми технологіями. Майже третину виставки становить частина зібрання українського колек-ціонера Бориса Філатова.

– Історію та культуру Японії вивчаю все життя, захоплю-вався й східними бойовими мистецтвами. У зрілому віці ця любов конвертувалась у ко-лекціонування, – поділився пан Філатов, який входить до ТОП-10 світових колекціонерів японських виробів. – На цьому ринку трапляється багато під-робок, тож треба досконало на всьому знатися. У моїй колекції приблизно 500 предметів. Це не

лише нецке та лаковані вироби, а й гравюри, переважно періодів Едо й Мейдзі.

Помилуватися красою макіе та нецке Музей мистецтв імені Богдана й Варвари Ханенків запрошує до 13 грудня.

Макіе та нецке: вишукана естетика Японії У Києві показують самобутні витвори традиційного мистецтва Країни Сонця

Мініатюрні фігурки з XIX століття стали окремим видом мистецтва

За особливою технологією лаком покривають скриньки, посуд та інші предмети побуту

дозвілля 23Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв

Художній редактор Андрій КійкоДизайнер Світлана ВиноградоваФоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59

Факс: 235-01-93E-mail: vk1906@ukr.net

Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР

від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51-б

Тел.: 592–52–33, 592–52–44

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 44573 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не

рецензуються.

Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

Д’УДАРИЗМИ

Тренінг для мозку

• Учинити подвиг один раз – ки-нутися на амбразуру – нескладно. Складно кидатися на амбразури щодня.

• Патріотизм не любить балака-нини. Любов до Батьківщини, як і любов до матері, афішування не потребує. Б’ють себе у груди та рвуть горлянки пристосуванці, демагоги і провокатори.

• Хамський синдром у владних верхах опускається в низи хворо-бою ненависті.

• Чим дорожча локшина в магази-нах, тим дешевшу вішають людям на вуха.

• Російське православ’я – остання психотропна зброя московитсько-го шовінізму.

• Пупом землі часто уявляє себе той, хто не гідний навіть називати-ся пупом.

• Якщо у бригаді, яка «коронує таланти», вмонтувався привати-зований тобою жульман, то навіть з тебе, липового, виклепають «золотого».

• Сідаючи в будь-яке крісло – гостьове, ресторанне, керівне – не забувай про ту межу, за якою за-кінчується людина, а починається свиня.

• Ті, що захопили владу брудними методами, чистими руками працю-вати не будуть.

• Обличчя сучасного політика в Україні: ліве око косить ліворуч, праве – праворуч, а рило тягнеть-ся до корита.

Євген ДУДАР

Реклама

Якщо у бригаді, яка «коронує

вмонтувався

жульман, то

Склала Оксана Баркіна

«ТАЄМНиЦІ ЦЕНТРАЛЬНиХ ПРОВУЛКІВ» Коли: 28 листопада о 12.00. Місце зустрічі: на Майдані Незалежності, біля вхо-ду до Головпоштамту. Маршрут і об’єкти показу: Майдан Незалежності, костел св. Олександра, вул. Трьохсвятительська – пам’ятник Лесю Курбасу – вул. Хрещатик.

Розповідь присвячено драматичній долі централь-них кварталів сучасного Києва. Екскурсанти дізна-ються подробиці історії міста, заглянуть у мало-

відомі дворики, пройдуться повз будинки, пов’язані з іменами Тараса Шевченка, Олександра Мурашка, Євгенії Гапчинської та інших знаних особистостей.

«ЛІСОВІ ПУСТиНІ: ВІД КиТАЄВА ДО ГОЛОСІЄВА» Коли: 29 листопада об 11.00. Місце зустрічі: станція метро «Либідська» (у центрі платформи). Маршрут і об’єкти показу: Китаївська пустинь – Китай-гора – Китаївські печери – Преображенська пустинь – Голосіївська пустинь.

Ці дивовижні місця за всіх часів сприяли духовному відпочинку і роздумам про вічне. Лаврські подвиж-ники приходили сюди для усамітнених молитов, Григорій Сковорода складав тут свої філософські діалоги. На екскурсії згадають історію таємничого відлюдника Досифея і прозорливої матінки Аліпії, а також про митців, яких природа і духовна атмос-фера тутешніх місць надихали на геніальні твори... Маршрут проходить пересіченою місцевістю, тож учасникам радять подбати про зручне взуття і при-хопити парасольку.

фільми цього тижня

екскурсії

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58 або електронною поштою: tour@interesniy.kiev.ua

«Віктор Франкенштейн» Жанр: фантастичний трилер. Країна: США. Режисер: Пол МакГіган. У ролях: Джеймс МакЕвой, Де-ніел Редкліфф, Джессіка Браун-Фіндлей. Тривалість: 110 хв.

Геніальний науковець-медик зі шляхетною метою досліджує у сміливих експериментах можли-вість безсмертя. Його асистент, який товаришує з Франкенш-тейном ще з часів студентства, стає свідком темних змін у ньому. Експерименти заходять надто далеко, а одержимість друга при-зводить до жахливих наслідків.

Відома історія розказана поміч-ником ученого Віктора Фран-кенштейна Ігорем Страусманом.

«Сікаріо» Жанр: кримінальна драма. Країна: США. Режисер: Дені Вільньов. У ролях: Емілі Блант, Бенісіо дель Торо, Джош Бролін. Тривалість: 121 хв.

У прикордонній зоні між США та Мексикою не діє жоден закон. Переслідуючи впливового нарко-барона, туди потрапляє агент ФБР Кейт Мейсі, яка повинна будь-що перекрити канал наркотрафіку й покарати тих, хто відповідальний за смерті безневинних людей.

Їй доведеться зробити все, щоб вижити в цьому місці безвиході, насилля, продажних копів і «сіка-ріо», найманих убивць безжаль-них наркокарателів.

Крос

ворд

«Ве

чірк

и»

1 2 3 4

5 6 7

8

9 10

11

12 13 14 15 16 17

18 19 20 21 22 23 24

25

26 27

28

29 30

По горизонталі: 5. Мандрівний фо-кусник. 6. Стан гіпнозу. 8. Циганка Старицького. 9. Волосся із шкірою з голови подоланого ворога – трофей. 10. Відстоює культ оголеного тіла. 11. Пасовисько. 12. Жіночий одяг. 15. В окультизмі – стан заглиблення у себе, за якого духовна сутність людини переміщується за межі навколоземно-го простору. 18. Сорт віски з основним компонентом кукурудзою. 22. У Католицькій церкві – почесний титул кардинала, єпископа. 25. Уро-чистий вірш. 26. Один з головних слов’янських богів. 27. Спілкується з душами померлих. 28. Титул турецьких вельмож. 29. Найвища точка небес-ної сфери над головою спостерігача. 30. Верхня частина дерева.

По вертикалі: 1. Тверда основа тіла людини. 2. Маленька частинка рідини. 3. Прилад для занять важ-кою атлетикою. 4. Документ про повноваження пред’явника. 5. Смолоскип. 7. Вічнозелене хвойне дерево. 13. Лікарська рослина, татарське зілля. 14. Основний колір, фон. 16. В Англії—титул баро-нета. 17. Вал, коток. 19. Крутий підйом (вулиця). 20. Сільськогосподарське знаряддя. 21. Грошова одиниця у стародавній Русі. 22. Місце де розставлено вулики з бджолами. 23. Окремий випадок з життя, подія. 24. Плодове дерево, рід сливи.

1. Колись одному майстру при-несли сім ланцюжків по 5 ланок у кожному. Його попросили з’єднати їх в один безперервний ланцюг. Він виконав прохання, роз’єднавши та знову з’єднавши лише 5 ланок. Як йому це вда-лося?

* * * 2. Відомо, що сума кутів будь-якого трикутника дорівнює 180 градусів. Але один математик усе ж таки знайшов спосіб накреслити такий трикутник, кожен кут якого дорівнює 90 градусів, а сума кутів

дорівнює 270 градусів. Здогадай-теся, як це вдалося?

* * * 3. Якось у ресторані до англій-ського письменника і драматурга Бернарда Шоу підійшов диригент оркестру і поцікавився: «Що зі-грати на вашу честь?». Літератор відповів дуже дотепно: «Я був би вам щиро вдячний, якби ви зіграли…». Що ж запропонував Бернард Шоу?

Відповіді на стор. 16

Підготувала Оксана БАРКІНА

ракурс 24 Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Марія КАТАЄВА Олексій ІВАнОВ (фото)

Аби помилуватися кращими зразками світового мистецтва, не потрібно їхати за кордон. 150 тво-рів найвизначніших скульпторів XX століття, серед яких Альберто та Дієго Джакометті, Оґюст Роден, Едґар Деґа, Олександр Архипенко, демонструються в столиці на од-ному майданчику «Мистецького Арсеналу».

Усі скульптури належать до ко-лекції Ігоря Воронова – частково він надавав їх для інших проектів «Мистецького Арсеналу», але по-вністю показує вперше.

Роботи об’єднує лише час – всі вони були створені у буремному ХХ столітті, що породив величезну кількість мистецьких напрямів. Де-які автори більше відомі за своїми живописними роботами – сюрре-аліст Сальвадор Далі, кубіст Пабло Пікассо, імпресіоністи Огюст Ренуар та Поль Гоген, Амадео Модільяні, впізнаваний за видовженими жі-ночими головами.

Зупиняємося біля «Мислителя». Це ж Огюст Роден! Французький скульптор, який відкрив нові мож-ливості пластики і заснував школу імпресіонізму в скульптурі. До речі, у листопаді виповнилося 175 років

від дня його народження. Поряд з «Мислителем» – пам’ятник Баль-

заку, відомий «Поцілунок» і «Собор» у вигляді переплетених рук.

Відвідувачі мають змогу відкрити для себе скульпторів, які менш відо-мі у нас. Наприклад, класик ар-деко Деметр Чипарус, що проповідував «мистецтво заради мистецтва». Його моделями були відомі танцівниці Іда Рубінштейн та Айседора Дун-кан. Майстер працював з бронзою та слоновою кісткою, граючи на контрасті кольорів та матеріалів.

Варто звернути увагу на роботу швейцарця Альберто Джакометті – одного з найдорожчих скульпторів світу, витвори його брата Дієго, який створював меблі з бронзи, моделю-вав тварин, а також їх товариша, англійського сюрреаліста Генрі Мура.

У кінці залу – найповніше у світі зібрання скульптур Едгара Дега. Французький митець вивчав рухи та пози людей і тварин (його улюбленими темами були танцюристи, коні й жінки, котрі

приймають ванну), а для написання картин часто створював воскові фігурки.

– Після смерті автора його фігурки кілька років простояли на підвіконні і сонце стало їх співтворцем, бо міс-цями вони розтанули. Тут ми бачимо відлиті з цих воскових фігур копії, – розповіла директор «Мистецького Арсеналу» Наталя Заболотна.

Серед митців світового рівня є і наш співвітчизник, Олександр Ар-хипенко, один із основоположників кубізму в скульптурі. Народився у Києві, згодом виїхав за кордон, від-крив свої школи в Парижі, Берліні, Нью-Йорку, де й помер. Маючи славу і американське громадянство, ми-тець завжди вважав себе українцем.

– Архипенко дуже хотів подару-вати свій спадок Україні, на що влада

заявила, що авангард їй не потрібен, це ворожий напрямок, досить і

власного соцреалізму, – за-уважила Наталя Заболотна. – Тому весь творчий доро-

бок одного з найвідоміших у світі скульпторів залишився

за кордоном. В державних музеях є лише одна робота

Олександра Архипенка, а в колекції Ігоря Воронова їх 18.

Експозиція «Шедеври світо-вої пластики» відкрита

в «Мистецькому Арсе-налі» до 6 грудня.

Роден і Дега в «Мистецькому Арсеналі»