ПО Р Е В 1 3 И 1 Е Т Ю Д В О Д Н 1 Й Д I I.

Зложив М. Л. Кропивницький.

1918.

Накладом Украшсько1 Книгарш 1м. Т. Шевченка в Ню Йорку.

— ДК6В1 ОСОБИ: —

Василь Миронович, старшина.

Севастян Савватевич Скубко, писар.

Риндичка, стара баба.

Гарасим, п сьвщок.

Прюька, салдатка.

Сторож при росправь

Д1еть ся у росправь

^Ш^^^Ш'^ШШ^^^ШШ!!!!'1!1!1!1!!!!!!!!!

Середина велико! хати. Спл, покритий зеле­ним сукном, на стол! каламар, щоти, велика кни­га 1 сюльки бумаг. На вугл! столу лежить пакет, запечатаний двома печатями; дал'! з другого бо­ку невеликий спл; на инчому три книги, кала­мар 1 бумаги, бшя столу стул. На стпи кален-дар, б1ля вхщних дверий шкахва з бумагами,

лавка.

Я В А I.

Сторож (сидить за столом 1 роздивляеть ся на щотах). Ну й так отой писар може викласти усяке д!ло на оцш видумц!? Вже я сюльки ра-31В придивляв ся, та н! як н!чого не второпаю. ,,Оце, каже, амдесять кошйок!" „А оце рубель десять, а оце девятьдесять пять", 1 наговоре, наговоре такого грошей, що ! в тиждень, зда-еть ся, не перел'!чив би. Одже вш: цок, цок! Цок сюди! Цок туди! 1 носа не всшеш висяка-ти, як вш вже й пол!чив! Що то воно, поду­мает, навука, до всякого д!ла доб1рае спо­собу! Його мабуть, вчено десь не близько; вш каже, що вш десь аж з шд Чигирина, ну а я так думаю, що вш 1 за Чигирином був. Та

— 6 —

то-ж голова така, що й хто його зна, де вже есть розумшща; кого не спитай, увесь мир ка-же, що з такою головою можна 1 до станово­го доступити! Ну, а я так думаю, що вш 1 пе­ред справником не здр1гне. То-ж як почне ро-сказувати, де вш ткьки не бував 1 чого вш не видав, так Т1льки рота роззявиш. Агличана вш тоб1 бачив, 1 в Кияв1 був ДВ1Ч1, 1 за морем-ок1-яном, де живуть песиголовщ, 1 туди його но­сило ! . . . Бував 1* в тих землях, де свит быын вщ нашого вола... зв1сно, як чоловж бувалий розкаже тоб1, то так увесь сьв1т 1 побачиш пе­ред очима, як на долот... Он як я, так дал*1 Ялисавету не бував, так меж здавалось, що за Ялисаветом вже недалеко кшець сьвгга. А ну, чи вишчитаю, сюлько меш зосталось день до года. А сюльки-ж у году день? Чи буде з двь ст1, чи, мабуть, нТ? Ну, оце нехай буде В1Д Во-дохреща до пущення. (Кладе на щотах). А оце В1д пущення до Великодня, а оце до Зелених сьвят, а оце до По крови... Так що-ж? А все таки воно нТчого не показуе! (Встав). №', ма­буть, коли не пш, то не микай ся 1 в ризи. . . ГНдмести ще хату або що. Тай нудна оця робо­та сид'1ти у росправ1 цшсенькш рж! (Мете ха­ту). Чи заглянехто небудь сьогодня в роспра-ву? Ще у досьвгга якийсь чоловш пришс бома-гу вщ посередника чи що. Ждав, ждав роспи-ски, та з тим 1 поТхав. ,Дди, каже, пошукай пи­саря, або сам роспишись!" Еге! Добре тоб1 ка-зати: „роспишись!" От же, здаеть ся 1 не ве­лика штука повести пером по бомазТ, одначе хоч ти меш пальщ повщрубуй, ненапишу!... Вже я сюльки раз1в нащляв ся написати: укра-

— 7 —

ду оце шматок паперу, та й почну виводити пером по бомаз1, здаеть ся, так як 1 писар, 1 перо умочу в чорнило, 1 налагодюсь як раз так: чирк-чирк, а воно чорт-батька-зна що вихо-дить!. . .

Я В А II. Входить Старшина.

Старшина. Щоб через шв-годиников1 були перед порогом! Чуеш? Щоб меш по щучому велешю! Меш треба небезпременно сьогодня 1хати по решзию в Чубашку та Васшивку...

Сторож. Та кош аж у степу, на напн. Старшина. Ну так що? Сторож. Так це за ними б1гти? Старшина. А ти як думав? Що це тоб1 пер-

вина, чи як? Сторож. Та воно.. Старшина. Знов начадив махрою? скшьки

раз1в казав тоб1, щоб несьм1в курити отп по-гаш в присульствп.

Сторож. Начадив?... Я вже й забув, який той тютюн на масть!... (У бж). Загрянишного тоб1 буду купувати, велике жалованя платиш...

Старшинна. Що ти там бубониш? Сказано тоб1, щоб по щучому велшню...

Сторож. Та воно. . . №', вже колиб швидше дослужити года, хай йому бк, щоб я зостав ся у цьому пекл1*!. . .

Старшина. Ну, а як я звелю громад1 прису­дите В1К оттут тоб1 служите?...

Сторож. Х1ба що громада примусить... ЗВ1-

— 8 —

сно, громада великий чоловж! Старшина. Ну, то-то ж-бо й е! Я тоб1 ще

вчора наказував, щоб кош уранщ були перед порогом. -

Сторож. Вчора? Та я вас вчора 1 в В1Ч1 не бачив: ви ще проти понед'ыка загадали меш... I кош стояли щлий понедьлок 1 в в1второк до обща. . .

Старшина. Мольчать! з ким це ти губу роз-пустив? сказано тоб1, щоб по щучому велшю.

Сторож. Та про мене, я й шду! Але-ж я за-певне знаю, що ви й сьогодня не пощете.

Старшина. Ну, ну, базжай! свинота! Сторож. А звесно. Старшина. Ти хочеш, що-б я тебе по мар-

миз1 затопив? Сторож. Х1ба це первина? Бийте! на те ви

начальство. Старшина, (плюе). Тьфу! Сторож, (у бж). Ач як1Й? (до старшини).

Ондечки бомага, якийсь чоловж прив1з. Такий з себе огрядний, у синш чемерщ, з бородою, у картуз! 1 шарпом шия замотана.

Старшина. Зб1гай по писаря! Сторож. Та його тепер 1 з собаками не знай-

деш: В1н ще позавчора поТхав на хутори кумо-вати!

Старшина: Щоб вш меш зараз тут вродив ся!

Сторож. А за юньми хто-ж поб1Жить? Старшина. Ну живо! Щоб одна нога меш

тут була, а друга там! По щучому велшню! (Випихае сторожа).

Сторож От напасть! (П1шов).

— 9 —

Старшина. (Один, розпечатав пакета). — Вщ кого-ж би це? (Читав по складам). „Пред-писиваю оному волостному правленда при­нять енергичесюя м1ри".... Як1? Нергиче-сю мери? Що-ж воно означа: нергичеоа? — А ну, дал\'! (Чита), „к самоскоршшему со­ставлена систематическая"... Та1 й довге яке слово!... Указателя 1 категорических"... №, ма-буть, вже як писар прийде, то вдвох розбере-мо! Бо сам я ще до цього не доКхав! От як припишуть, що розискуеть ся пара лошадей, масти гн'1Д01, на лоб1 б1ле пятно. .. або в у1зд1 появилась на рогат1м скот1 чума, принять ме­ри. . . Так тут вже й без писаря я знаю, що щ документи треба покласти шд сукно. (Похо­див трохи по хатУ). Одначе сьогодня треба вже йебезпременно по1хать по ревизш. Та ку-ди-ж це писар подш ся? (Сплюнув). Тьфу, як погано на похмщя!. . . (Дивить ся у вжно). €ге, вже сонечко височенько шдбило ся, а в мене ще й р1ски в рот!' не було.. . Х\'ба послати за восьмушкою. .. У досьвгга прокинув ся, та так щось коло серця запекло, аж перелякав ся! По­вернув ся на друпй бж, неначе трохи выпусти­ло; а тепер знов аж пашить у середиш! Погано, погано! Негодить ся що-дня пити! вчора пив, позавчора пив. . . Стр1вай! Який же це у нас сьогодня день? (Дивить ся на стшу, де висить календар). Що воно такое? „Первого Октябра". Та це-ж було, либонь, на Т1м тижнев1? Ото вже не люблю безпорядюв. Казав же сюльки раз1в Писареве щоб що ранку вистановляв число, щоб часом, не погубити нам дн1в; ось же й кален­дар нарочито купив. А тут стоТть первого Ок-

— 10 —

тебра! А первого Октябра це-ж було на Покро­ву, а на Покрову я був у ярмарку. От тоб1 1 за­губили день! Стривай, як же це воно? На Т1м тижнев1 у пятницю, приТздив становий? Так, становий. У недТлю була сходка... У вечер1 пршхали до мене куми мог. матушка 1 писалом-щик? Так! У понедшок гуляли цТлий день; а в вечер1 приехав 1 пш. Ну, а дал!' що-ж було? Було ще нимало гостей... Старщина з Канда-лупово!, письномоводитель з Ж1нкою... Гарна у нього жшка, моргуха тшьки велика!.. . Вона таки раз1в з пять мещ шдморгнула. . . Та як ш, сердешнш, 1 не моргати! п-ж чоловж таки на-стояща смерть, а вона сьв1жа, повна, та дебе­ла . . . Чудово вона сьшва отцю шсьню, що каже:

,,Ой кужелю, М1Й кужелю, Робити я не здужаю! До кужеля рука др1жить, А чарочку добре дершить!..."

Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз як один другого почастуе, то щоб зараз 1 поцТлували ся! . . . I шшло часту-ване. Матушка з писаломщиком шлують ся! а я з письномоводительшою! Там таю горяч1 губи, що аж пашить!... Одначе ш все-ж таки да­леко до Пркьки, до московки. Ото молодиця!... На виду, як на юр горить; а як ще вулицею, то аж земля шд нею двигтить... 6х, матер1 його ковшька! Шкода, що я жонатий! А то, стало бить, як начальник, зараз би по щучому вел1-ню. . . А ото, на Т1м тижнев1 у середу, у ноч1, трохи-трохи було не вскочив, як кажуть, у Н1-куди! Тыьки що шдшшов до Пр1СьчиноТ хати,

— 11 —

аж стара Риндичка 13 свое! хати рип дверима! „А хто то, питае, добуваеть ся до московки?" А я 31гнув ся, та по шд загатою, та на втьоки! Вона як зацькуе собаками!... а клятий рябий пес трохи литок не полатав начальников!. Тре­ба буде претикола зробити, щоб вона собаку на цепур1 держала.

Я В А III. Рходить Риндичка I Гарасим.

Риндичка (уклонилась). Помогай-бП з п'я-т1нкою бувайте здоровП

Старшина (з жахом). Х1ба-ж у нас сьогодня пятниця?

Риндичка. А як-же? Зв1Сно,. що пятшка, та ще й друга теля Покрови!

Гарасим (пяний). Так тошно! Старшина. Чи не помиляете ся? Риндичка. Отак-пак! Щоб я та помилила ся! Старшина. Як же це воно так #сталось, що

сьогодня вже пятниця? Гарасим. Я об том незвестен... Один Бог! Риндичка. Тад-же пригадайте, на здоровя-

чко. В понедыок ваша суеща, ота шолудива К1-шка, Ганка шдщшана, та золила сорочки у жлу-вт1. А я й присжалась до не!! Чи не сором, ка­жу, тоб1 молодице-не знати що в середу пра-зник?.. .

Старшина. Празник? Гарасим. Так тошно. Риндичка. Празник сьвятого Хоми! Та й

кажу: чи не сором тобП? Коли-ж ти попереш

— 12 —

сорочки, що сьогодня кладет у бук? А тут ви, бувайте здоровенью, вийшли з хати та й поча­ли на нас гримати, ще мене так погано налая­л и . . . Еге, кажу, та й почали на нас гримати, щоб ми утишились. Стало буть, у вас була по-чесна беседа, а ми свош гвалтуванем переба-ранчали вам гуляти.

Старшина. Н1чого не пригадаю! ЕИриш, ста­ра, що ми начальники так заклопоташ...

Гарасим. А зв1сно начальство... Як можна? Риндичка. Та як же меш цього знати? Ви-ж

один, а нас, миру, скшьки? Тут треба ДВ1 голо-ви на плечах мати. Адже-ж 1 мш покшничок,— царство йому небесне, В1чний покш його ду-шеньщ! — був за начальника, чи по просту сказать, за свинопаса, коло громадських сви­ней, то так було заклопочеть ся, так заклопо-четь ся.

Старшина. Вш, либонь, В1Д гор1вки вмер? Риндичка. Умер, голубчичок сивий! Через

велию клопоти й пив! Старшина. От через Т1 клопоти инод! 1 я пю!

Лехче якось на серцев1, як випеш. Гарасим. Верно! Риндичка. А як же! Горшка, вона зараз таки

тоб1 В1дтягне В1Д серця! Так 1 бачиш, як той клошт гарячою парою з рота виходить! Еге, то ото-ж, кажу, було в понедьдок; а у в1второк я бабувала у Зшьки Тухленково*1, старого Мо­лочая невктки 1 принесла вам попелясту куро­чку 1 прохала на родини.

Старшина. Курочку? От-же й цього не па-мятаю.

Риндичка. Ще ваша жшка, Андр1евна, — не-

— 13 —

хай будуть здоровенью, вам на рад1сть, а ми­ров! на вт!ху! — взяли у мене ту курочку 1 по-частували мене пивом, спасиб1 т... повшсень-кий стакан випила!

Старшина. I був я на родинах? Риндичка. Ба-ш. Ви одмовились тим, що у

вас беседа була. Старшина. Отак заклопочись, як ми, началь­

ники, инод1 заклопочуемось!... Риндичка. А в середу, шсля об1ДН1, до вас

ще шд'!хали гость Батюшка 1 ще з якимись людьми...

Старшина. У середу, кажеш? Риндичка. Еге-ж! А вчора посварилась я з

Пркькою Московкою 1 приходила до вашо! милости скаржитись.

Старшина. 3 ким? 3 Пркькою, кажеш? Гарасим. 3 нею, так тошно! Старшина. Та ти це навспряжки, чи, може,

дуриш мёне? Риндичка. Навспряжки! Та я ш цього не по-

дарую. Старшина. Помагай тоб1, Боже! Це дТло ю-

тересне! 1нтересне ДУЮ!. . . Риндичка. Ви-ж сам1 вчора сказали меш, щоб

я прийшла сьогодня, бо ви вчора, вибачайте в щм слов], були пяненью, на здоровячко вам.

Старшина. Клопоти; Що у мене того клопо-ту, стара! Так, стало бить, виходить, що сього­дня пятниця? Слава Богу, що хоч знайшли день!

Риндичка. Та тут не то що день загубиш, а й кти забудеш. У вас же того клопоту повна голова!

— 14 —

Старшина. Бш>ше! Гарасим. Через голову полеть с я . . . Так

тошно! Старшина. О, полеть ся! (До Гарасима). А

ти-ж но якому дьлу? Риндичка. Це-ж мш сьвщок. Гарасим. Так тошно, господин старшина! Старшина. Ти, стало бить, чув. як вони сва­

рились? Гарасим. Так тошно, верно... Ну, що вони

бились, так я об том незвестен!... По закону, значить, по правд!?... Х1ба у нас земля без-розсудна?... ктиная правда... Амшь 1 весь обман на лице.

Старшина. П1ди-ж, поклич сюди Пркьку Мо­сковку, то ми зараз 1 вчинемо суд!

Гарасим. Вчишть суд праведний, як перед Господом милосерним!.... Бо вони прокля­тущ! баби!. . . Тм обом небезпременно треба за-дубить манатки, та березовою кашою, щоб не клопотали... Го вони анахтеми... так тошно, ваше благород1е!...

Старшина. Веди и сюди перед мо! 041, по щучому велшю!

Гарасим. Приведу! Недзя об1жать!... Я и анахтему... Кажу: вклонись старш 1 ж ко-трого Д1*ла... Постанови, кажу, чвортку 1 Бог тоб1 простить... (До Риндички) казав: постанови чвертку? Правда? Не сварпъ ся, ка­жу, бо чистий калавур! (П1шов).

Старшина. Треба-ж, мабуть 1 писаря тдож-дати.

Риндичка. Ой, батечку, розсудпъ же ви ме­не сам!...

- 1 5 -

Старшина. Та розсудить то можна! Але-ж може мен! пршдеть ся довго здшмати допроси з Пр1ськи? А тут треба меш Ъсати по ревизно... Як би можна це дТло хоч до-завтрього шд су­кно?

Риндичка. Ой розсудпъ же мене! Бо як не розсудите, то не витерплю, та я-ж... (Шепче йому не вухо). Ой розсудпъ же мене; а я, ба-течку, вам завжди у пригод*1 стану. Памятаете, як ще ви не були за начальника, та позивались з Тихоном за кожуха? Мало я тод{ гр1ха на ду­шу взяла?

Старшина. Ну, те що колись було, шчого згадувати. Шчого вже з тобою робить... Так кажи товком, за вщо там у вас взяло ся? 3 якого побиту горщика розбили?

Риндичка. Ох, батечку, та тут таке, що як до ладу росказати, то й волосе на голов1 до гори полУзе! Адже-ж ви знаете, що М1Й вгород та виходить як раз потилецею до и повггки.

Старшина. Потилицею? Так 1 запишемо в протокола.

Риндичка. Ще М1Й поюйничок... царство йому небесне, В1чний поюй його душеньщ 1 вам померпим душам В1чная память! Ото, кажу, як ще мш поюйничок живий був, той викопав р1в проти и пов1тки, щоб, стало бить, звернути стежку з *п дворища по над ровом... Бо вона була, як ще проти череди, чи в поле, то так тоб1 1 преть ся через мш город!

Старшина. Еге-еге! Постр1вай! Я бачу, що це д1ло дуже заплутане! Доказательства маеш?

Риндичка (виймае Фляшку з гор1Вкою 1 бу-бублик). Осьдечки! х1ба-ж я чести таки та й ва-

— 16 —

шого звичаю не знаю? Старшина. От бачиш, може-б я й не пир сьо-

годня, коли-б не таке гол1вне ддло... Риндичка (частуе). Милости просю... Старшина. Приходить ся випити щоб у го­

лов! . . . Пожалуйте, звольтесь самП Риндичка. (Пошли-ж, Бюже, померппм ду­

шенькам царство небесне, а живим на здоровя-чко! (Випила 1 шдносе Старшиш).

Старшина. Благодарю покорно! (Випив). — Тепер трохе неначе ясшш дшо.

Риндичка. А як же. Воно зараз у голов1 роз-виднить ся! Закуспъ же бубличком. (Дае бу­блик).

Старшина. Що воно шби щось задзвешло У ВуЙ?

Риндичка. Ото так похмшя паруе, що аж дзвенить. Викушайте ще!

Старшина. Та пожалуй! Чарка в тебе не ве­лика, то воно можна ще по однш.

Риндичка (наливае). Я вам скажу, що по малкенькш краще пити. Каже:

„Ой чарочко-ж моя Чепурушечко, Ой пот1ш же мене, Моя душечко!" *

Милости просю! Старшина (випив). Тепер неначе замовкло

у вус*1, як по щучому велшю! А собьж? Риндичка. Та я вже, не вам кажучи, з свош

сьвщком випила зо три. (Налива). Дай же, Боже, щоб вороги мовчали, а сусКди не знали! (Старшина простяга руку до чарки, але Рин­дичка випила). Ото-ж, кажу, як викопав мш

— 17 —

покшничок р1в, так вщ тод1 Л1шла про меж нас що-денна сварка!

Старшина. Що-денна? Риндичка. Еге-ж!

Старшина. Ну, так ми й запишемо. Риндичка. Та як же не що-денна, коли я сво-

ши очима бачила, як вона що-ранку Божого винесе, та й висипае пошл у мш р1в. Я ш до-коряю, та взичаю, а вона мовчить, неначе не до не*1 р1ч.

Старшина. Мовчить? Риндичка. Зв1Сно губи мовчать, а в середи-

Н1 що в неП Старшина. Ну, що в середин!, хоч воно й

щкаво, так це до дша не касательно. Риндичка. I що-ж би ви думали? Отакечки

що-дня, висипаючи пошл, зар1вняла меш р1в зовам. Отож 1 стала я думати: за для чого-б 1й оттаке на паюсть меш ко1ти? Чи нема тут ЯК01 ИНЧ01 ПрИЧТ1? СИДЮ Я На Т1М ТИЖНеВ1, ЛИ-бонь проти середи, чи проти В1вт1рка... Ба так, проти В1вт1рка... Бо в понедшок я ходила по з1лб у Дерйову балку... Та ще яка меш при-тичина трафилась?

Старшина. Що таке? Ти вже росказуй все до чиста, щоб д1ло було як на долот.

Риндичка. Т1лько що перейшла я лощину 1 простяглась навманя, через стерт, аж це з шд М01Х Н1Г защь плиг, плиг, плиг!... Щоб мет язик осох, коли брешу!...

Старшина. Защь, кажеш? Чи це-ж до дша касательно ?

Риндичка. А як же воно не кусательно, ко­ли то не защь був...

— 18 —

Старшина. Не защь? А що-ж воно? - Риндичка. Та кажу-ж вам що зхопилось, та

плиг, плиг, плиг! Старшина. Та вже записано, що плиг, плиг! Риндичка. Так ви думаете, що й справд*1 то

защь був? Старшина. А що-ж таке? Риндичка. Нечиста сила! Старшина. Та ну? Риндичка. Правда. Покотив, та й покотив

через гору! А я зараз таки трич1 перехристи-лась, а дал! сплюнула на лший бж.

Старшина. I що-ж, счез? Риндичка. Як язиком злизало. Старшина (пише). Як язиком злизало.. . Риндичка. Ой стр1вайте-ж, що-ж я наказа­

ла? (Думае). Еге, так кажу, ото набрала я там 31ля, принесла до дому 1 почала його вялити на спризьб1, а вже зв1сно, що як щеш по 31ля, та перестрше тебе защь, або переб1жить тоб1 шлях, т о . . .

Старшина. Так що-ж таке треба робити? Риндичка. Е, душко, цього не можна каза-

'ти, бо як роскажеш, то те зше хоч В1зьми, та ВИКИНЬ ЙОГО На СЬМ1ТНИК.

Старшина. Стало бить, не поможе не вщ яко'1 хвороби?

Риндичка. Н*1, не те, а так> звешть, смердь тиме, що й носа до нього не навернеш... Ото вже як зовсТм стемшло, сиджу я соб1 на спризь-61, та й задр1мала; 1 снить ся мен1, що я моло­да та така хороша, хоч з лиця воду пий.

Старшина. Ну, це ти почала розказувати сон • рябоТ кобили.

— 19 —

Риндичка. Та я-ж таки була хороша моло­дою, така хороша!

Старшина. Ну, я-б цього 1 не подумав. Риндичка. Минуло ся! Та за мною парубки

було так мордують ся, що аж попару не знай-дуть, аж тини тродять.

Саршина. Та це-ж було за царя Непитайла. Ти Д1ЛО кажи!

Риндичка. Стр1вайте ж-бо! Ото й задргмала я. Аж чую, щось няка на мого рябка. Ви-ж зна­ете мого рябка.. . торж Палажка, Гунина не-В1стка, позивала мене за те, що шби-то вш пор­вав на шй нову юбку.

Старшина. Так його рябком дражнють? Це треба у претикол записати.

Риндичка. Я бабувала на хуторах х Байюв 1 звщт1ль його принесла щеням; 1 казано мень що воно ярча! Одначе-ж я його 1 не думала ви-ховувати пщ осиновою бороною. А вже зв1Сно, що як ярчати отакечки не виховувати, зараз вщьма В1зьме та й подусить.

Старшина. Подусить? А чи не пора нам ш-длить чорнила у чорнильницю. Бо воно щось не охотно слухаеть ся!

Риндичка (налива). Дай же, Боже, щоб усе було гоже! А що не гоже, того не дай Боже! (Випива 1 частуе).

Старшина (випив). Добра гор1вка! У яюм шинку береш?

Риндичка. У Бороха! Старшина. Еге! Це така, що Т1льки-б мен!

й пить. Ну, доводь же дКло до краю! Що це вш Пр1ськи не Беде?

Риндичка. Так ото чую, щось няка на мого

— 20 —

рябка: „ня цю-цю, ня ! . . . " Слухаю, аж то вона: приманила його до себе, та й дае йому щось з сво'1х рук! Я до не! й озвала ся: а що то ти, кажу, матер1 твош станадцять болячок 1 сш пропасниць! Що то ти робиш? На що ти чужу собаку годуеш? „Щоб знав, каже, мене та не рвав!" Як принялась же я п коринити: лаю на всю губу, а вона мовчить, та все годуе рябка. Дал1 з пересердя плюнула, так таки голосно кажу: тьфу, тьфу! Тоб1, дшвольска дочко!

Старшина. Куди це ти плюеш? (Витирае ли­це). Анахтема, плюе прямо у пальтрет!... Стань на цей б1к. Продольжай!

Риндичка. Аж друго! ноч! сиджу я на печ1, а у мене у печ1 вжонечко, як раз проти и две­рей. Сиджу я, аж чую, мш рябко на когось га-вка. Я мерщш прожогом до вжонечка, аж щось чемчикуе через мш р1в, прямкенько до не!; п1Д1Йшло до дверей, поторгало 1 стиха промо-вило: „В1дчён1ть!..."

Старшина. Коли це було, кажеш? Риндичка. На Т1М тижнев1, у середу. Старшина. На Т1м тижнев1... (На б1к). От

так штука! (До не!). Ти сама бачила? Риндичка. Своши очима! Щоб меш повила-

зили, коли брешу! Старшина (у бис). Держись Василю бере­

га!. . . (До не\'). А не запримггила ти його об-личя?

Риндичка. Та що тут? Це вже всш людям ЗВ1СНО. Н1биб-то ви й не догадуетесь?

Старшина. Я ? . . . слухай, стара, ти не тее . . . Не кажи, будь ласка, жшщ!

Риндичка. Ба, ш! Скажу жшщ!

— 21 —

Старшина. Чи ти-ж не здурыа? Риндичка. Вона мене лихословила перед у-

сим миром, що н1би-то я украла у не! швня! Старшина. Якого швня? Риндичка. Чорного з жовтим хвостом!... Старшина. Та я й на подв1ре не бачив та­

кого швня! Риндичка. От так же 1 я його точнкенько

бачила!... А вона пащжуе: „украла, та й укра­ла ! . . . " Я-ж 1й, шельменш дочщ, вибю оч1 и ЧОЛОВ1КОМ ХВОЙДНИКОМ.

Старшина. А в холодшй ти ще не сидит? Риндичка. За отту задршанку? За ту нечу-

пайду? Старшина. Брешеш! Брешеш, стара! Ще од-

не уразливе слово, 1 я тебе шд дванайцять зам-К1В, по щучому велшю...

Риндичка. Щоб мене шд дванайцять замюв за отту шолудиву Грицйху?... Та я швидч...

Старшина. За яку Грицйху? Риндичка. Кажу-ж вам, що то Грицько до­

бивав ся до Пркьки. Старшина. Грицько? Риндичка. Та вш же, вш! Старшина. Так ти-ж так 1 кажи!... Розбов-

тай же чорнило, а то вже зовсш засохло.. . Риндичка (частуе). Вш же, кажу вам! бге,

ото-ж вчора вранщ вихожу я з свое1 хати, аж 1 вона быя свого порогу крише закришку у борщ. Поздоровкалась я до не1, та й- кажу: „а як1 то до тебе госл добивались у глупу швшч? Чи не чолов1к, кажу, повернув ся я служби?". Вона на мене як витрвдилась, та хоч би слове­чко. Я и докоряю, а вона мовчить. Чи тоб! й не

— 22 —

стид, кажу, та й не сором! Чоловж твш Богу— Государю служить, може побиваеть ся за то­бою, як пташечка у клггщ, а ти так за ним жу-риш ся, що чужих чолов1К1в до себе у ноч1 при-надюеш? Бона слухала — слухала, дал! встала, повернулась до мене потилицею... (Шепче йому на вухо). От щоб я пропала, чколи бре­шу.

Старшина. I сьвщок все те бачив? Риндичка. НТ, серденько, не бачив, а Т1ль-

ки . . . Старшина. Це дТло треба розжувати, тут тре­

ба шдкрепить доказательства.

Я В А IV-Входить Гарасим \ Прюька.

Пр1ська. Добри день вам! Старшина. Здорова, япдкц! Пркька. За яким льдом мене покликали?* Риндичка. Як ти посьмша меш, стдр1й ж1н-

ц1!. . . Старшина. Не присжуй ся, стара, бо я тут

начальник. (До Пркьки). Як поживаеш, сер­денько ?

Пркька. Як горох при дороз!'! хто не лшу-еть ся, той тыьки 1 не вибива меш очей!

Риндичка. Ач яка тихоня, сьвята та Божа! Старшина. Мовчи стара! Гарасим. Кажу, ваше благород1е, з ними на-

стоящ1Й калавур. Старшина. Мовчать! Гарасим. (Бе себе по губах). Малчать!

— 23 —

Старшина. (До Пркьки). Так, кажеш, як го­рох при дорозП

Риндичка. Та що ви з нею цяцькаетесь? Ви до не! гр1згю, а не залицянем...

Старшина. Ти мене будеш вчити, як допро­са здшмати? Ти? мовчи, а ш писни!

Гарасим. (До Риндички). Мовчать! Вони 1х благородк, вони понТмають.. . Так тошно!

Пркька. За яким дьдом мене кликали? Меш нжоли тут з вами патякати!

Риндичка. До вечора ще не близько, ще у-сьшеш побачить ся! . . .

Пркька. Не Л1*зьте, бабо, осою в воч1, бо при людях вилаю.

Риндичка. Ти мене лаятимеш? Та ще той на сьв1т не народив ся, щоб мене перелаяв! Та я тоб1 сто 1 сшнайцять болячок. ..

Старшина (до Риндачки). Геть з хати! я на одиньщ здшму допроса. (Випихае п).

Гарасим. Настоящ1й калавур з ними! Старшина (бере Гарасима 1 Риндичку за

плеч1 1 випихае). Геть, П1д три чорти! Гарасим. Вони краще пошм.. . Старшина (до Пркьки). Насилу я Д1ждав ся

того щасливого часу, що бачу тебе на одинщ! Пркька. Велике щасте! Чого ви мене кли­

кали? Старшина. Присядь, Пркю! Пркька. 3 якоТ реч1 ? Старшина. Коли-б ти знала, яка ти красна!.. Пркька. Красива та не для вас. Старшина. Та спитай котру хочеш молоди-

цю на сел*1, яка-б не рада була, щоб старшина до не1 залицяв ся.

— 24 —

Пркька. Той посилайте за тими молодиця-ми.

Старшина. А до тебе? Пркька. А од мене облизня сшймаете! Старшина. Справд1? (Хоче и обняти, Рин-

дичка прокрадаеть ся 1 бере свою фляшку 1 чар­ку, зника).

Пркька. Ну, рукам вол! не давайте, бо й во-лося у час не бород! не зостанеть ся!

. Старшина. Так ти так з начальством? Пркька. А Х1ба ви на те начальство, щоб при­

липать до чужих жшок? Старшина. А в холодну не хочеш? Пркька. Не за для мене холодна та муро­

вана! Старшина. Побачимо. Ти, дурочко, подумай

краще, чим же я вдатний з себе? Пркька. Вдатний, та не мш. Залицяйтесь до

свое! жшки! Старшина. А до тебе? Пркька. Кажу вам. що зась!

Я В А V-Входить пиСар пяненький.

П и с а р. Однажди собрала ся Компашя в кабаце I каждий там говорювал

На сво'ш язице. Как Ншець по ншецькому: Ай-ай-ай-ай-ай-ай !...

2 рази

— 25 —

А турок по турецькому: 2 рази Алла, алла, алла !... „

А руськой йохвабрей усех, Дав турку тумака,

А шмець похитрей усех 2 рази Дав тягу з кабака. „

Старшина. От чортяка його принесла!... Писар. Василь Миронович, душа моя, мое

почтеше!! как ваше драгоценное? Старшина. Ви тыьки пянствуете, а тут д1ла

повна голова! Писар. Всьо аттестуем в лучшем культурном

состояни... А, кумушка! По каким таким ек-стренним требоваш^м?

Пр1ська. Спитайте 1х! Старшина. А ви це коли усшли покумати

ся? Писар. Не далее как перваго Октарбря, на

Покрову Пресвят1я-Богородиц1. Старшина. Тим-то ти така 1 сьмшива, що

вже з шдручним начальством покумала ся. Пркька. Ба-ш! я таки з роду не з полохли-

вого кодла. Писар. Ви мою кумушку не сьмште об1Ж-

дать, потому чох я 1 пщручний, но можу за­дать начальству таку цившзацш... (Засукуе

рукава). Пр1ська. Вони вже мене й холодною стра­

щали. Старшина. То-ж я шуткував. Писар. Холодна нехай буде холодною, а нам

пора погр1гись. (Виймае фляшку 1 чарку). Ку­ма, сщай! Василь Миронович, душа моя! (Ча-стуе).

— 26 —

Старшина, Н1, у мене вже й так в голов1 гу­де, то мабудь не буду пити: бо треба-ж нам по ревизш 1*хати...

Писар. Пустяк дыо, випем 1 поЦем! просю покорно!

Старшина. Там получена якась бамага. Писар. Прочитаем 1 резолющю покладем.

(Чита бамагу нишком). Старшина. Про в1що вона дряпа? Писар. Откатегоряем усю астему в свое вре­

мя. (Кида бамагу шд спл). Пустяк внимашя. Старшина. Невже шд сукно? Писар. В архив. (Частуе Пркьку). Кума, ча-

грочку! Пр1ська. НУ, куме, спасибП Писар. Як? В1д мене чарки гор1вки не ви-

пеш? (Съшва). Тиж було, кума моя, Тиж було, люба моя. Тиж було, селом 1деш, Тиж було, в дуду ревеж, Тиж було, куди йдеш, не мшаеш! Оберни ся, обшми, поцТлуй,

Вел1Ю милость! Милости просю!

Пр1ська (видпива). Ох, яка-ж пекуча! Писар. Всю, всю! Пр1ська. Не можу, не можу! (Видпива). Старшина (у б1к). Як бачу, коло ц1еТ моло-

дицТ треба инч1 заходи. (До не*1). Та викушай-те-ж уже на мирову зо мною!

Пркька. Я з вами не сварилась! (Знов пе). Писар. Кума, у тебе хата простора. А я теля

завтрього менинник. Вари, р1Ж. печи. Твоя стра-

— 27 —

ва, мо1 грош1 1 мое питво! Ех, Василь Мироно­вич, невм1еш ти з бабами ДУЮ робити! Чи так, кума? Кумасю, не наров1ть чарки! (Пркька пе).

Старшина. I я прийду на менини. Пркька. Та вже звкно, не зижену з хати. Старшина (Писарю). Шелестян Салатович. Писар. Севастян Севатевич. Старшина. Все р1вно! Позвольте вашу фля-

шечку, ще й я почастую вашу кумасю. Писар (дае фляшку). Пермете! Пркька. Ой, це вже буде богато! Старшина. Не буде мало! Мерлете! (Частуе). Пркька (хильнула). 3 нашо! сестри ласкою

все можна взяти. (Сьмкть ся). От я вже й пя-ненька...

Старшина. А по друпй, ще вщ мене? Пркька. Та вже лейте, куди три, нехай вже

й четверта доганя. (Регоче). Старшина (налива). А ну, хильнпъ! Писар. Ай молодець, Василь Миронович! —

(1де до порога). Гей! Хто там? На, фляшку, ш-ди в шинок 1 принеси ще дв1.

Старшина. А ну, сьмшще! (Хоче пощлува-ти Пркьку).

Пркька (бе його по губах). А тпрусь му-рий!

Писар. Василь Миронович, нельзя! Кума по­чинай П1сьн1, такоТ, щоб аж . . . (Сьшва).

Гусар на шаблю обпирав ся, В глубокой гордости стояв!

Старшина (тдсьтвуе). Пркька. Не вмш я такоК! Ой, я вже пяна. —

(Регоче).

— 28 —

Писар. Починай свое'П А ми з Васильом Ми-ровичом шдтягнемо.

Пркька (сьшва). Ой, випила, вихилила, Сама себе похвалила,

Бо я панського роду 2 рази Пю гор1вку як воду „

Ой. М1Й милий умер, умер, Та в комор1 дуду запер,

А я шшла муки брати, 2 рази Тай почала в дуду грати „

Ой, ти дуда-ж, моя дуда! • Я молода сюда, туда! Навприсядки та в долот 2 рази ГНшла мука по комор1. „

Я В А VI .

Риндичка I Гарасим.

Риндичка. Бач, який вони тут допрос бе-руть?

Старшина (до Риндачки). Мирись, стара, зараз меш! А то я тебе, чортову кочергу!.... Знаеш мене: по щучому велшю!...

Писар. Об чом спор? На основани яко\* ста-Т1 ?

Риндичка. Вислухайте-ж мене, Шелестян Са-латович!

Писар. Севастян Севатевич! Риндичка. Ой, батечку, не вимовлю-ж я! Що

вона Т1льки зробила? ви Т1льки подумайте! — (Шепче йому на вухо).

— 29 —

Пркька. Не гнЫть Бога, бабо! Чи я-б таки стида не мала?

Писар. Та не можеть бить? Чистое горе! Гарасим. Настоящий калавур. Пркька. Що я повернулась до вас потили-

цею — це правда, а останне*.. Старшина. Помирпъ ся зараз! Ви-ж таки су-

аде. Голос за дверима. Нате гор1вку. Старшина. От 1 мирова шдосшла. Це вже на­

ша! (Бере фляшку). А ну, хто моторшший, ча-стуй, бо я вже розварив ся.

Гарасим. Позвольте, я сповню... Х1ба у нас земля безросудна?...

Писар (бере фляшки). Смирно! Сщай, ста­ра! бшя староТ-кумася! Лавку сюда присуньте! Так. Василь Миронович на почотное место, бшя кумаа, пожалуйте! Гарасько — тут!

Писар. Кумасю, пощлуйте ся з старою! Пркька (регоче). Чому й не пощлувати ся? Риндичка (з плачем). Ти думаеш, що мен!

тебе не жалко? Ти-ж така молода, та хороша, та як та сир1точка!... Нжому тебе нТ приголу-бити, Н1 пожалувати.

Писар. Году, стара! Щлуйтесь! Гарасим. Щлуйтесь... Начальство велить!..

Щлуйте ся, чортови сороки... Настоящой ка­лавур з ними! (Баби щлують ся).

Писар. От 1 шабаш! Ну, за мною! (Почина сьтпвати, за ним всК).

Во саду л!, в огородК, * 2 рази Пташечки поють. „

Ой там наш1 родителТ, Ой там наш! приятел'1,

— 30 —

Горхвочку пють, 2 рази. (Частуе Пркьку).

Антоновна наливають... Пркька. Миронович випивають... Гарасим, На мноп лгга! ВсТ. Мноп лгга, мноп лгга! 1 т. д. Пркька. (частуе старшину). Тепер вже 1 ви

вигшйте В1Д мене двП... Старшина (зовсш вже пяний). Благодарю

покорно... Од вас з овдовольствкм! (Пе дв1). Писар. Василь Миронович! душа моя, не ва­

лись !. . . Старшина. Держусь, ще возсодержуюсь!...

Пркю, пощлуй мене! Пощлуй начальство!... Пркька. Нехай як вияснеть ся! (Частуе Рин-

дичку). Риндичка. Чи я-ж тебе та й не жалую, моя

голубочко! Завтра прийди до мене, я тоб1 1 бу-рячшв, 1 капусточки, 1 картофельки!

Гарасим. Стара, не задержуй чарки: може ще хто хоче випити.

Риндичка. У старовину не так сьшвали. — (Сьшва).

Ой хто пе, тому наливайте, Хтр не пе, тому не давайте, А ми будем пити, I Бога хвалити, I за вас, 1 за нас, I за неньку стареньку, Що навчила нас Гор1вочку пити по маненьку. Ой хто пе, той кривить ся, Хто не пе, той дивить ся. А ми будем пити 1 т. д.

- 3 1 -

Писар. Василь Миронович! Захрш... Е, шкода!

' Гарасим. Бо ш клопоту... настоящой ка-лавур!

Я В А VII.

"П-ж I сторож.

Сторож. Кош готовП Писар. Сьогодня вже год! Ухати по ревЬ

зию!... Сторож. То це знов кош стоятимуть? Писар. Не твое дУло. Внеси сюди дзвшок.

(Сторож пинов). Пркька. Ходш, бабусю, до дому! Риндичка. ХодУм, моя дитино! Писар. Стой, кума! Катать ся поКдем! Пркька. Е ш, кумцю! Пий, кажуть, та ума

не пропий! Спасиб1 за честь, спасибо що по­мирили !. . .

Риндичка. Я тоб1, моя люба, 1 квасольки, 1 опрочюв дам... У мене, хвалити Бога, уро­дило.

Гарасим. Тьльки не свар1ть ся! Пркька. Прощайте, Шеластян Салатович. Риндичка. Спасиб1 вам, що помирили нас! Писар. (Риндичка 1 Пркька шшли). Севастян

Саватевич! (Проважа 1х до порогу). Кумасю, гляди-ж не за бувай менини!

Гарасим (тим часом хова фляшку 1 бубли­ки). Настоящий калавур!... Бо ш клопоту...

— 32 —

Ну, що вони бились... Прощайте! (ГНшов у шафу).

Писар (бере його за колпр 1 випихае). Ека свинота, нажреть ся так, што й. . .

Я В А VIII.

Сторож (вносить дзвшок).

Сторож. На що вам дзвшок здав ся. (Дае). Писар. Не твое д1ло. (Почина дзвонити шд

вухом старшини). Ньо, конячки!... Старшина (кр1зь сон). Поганяй, поганяй!—

Звертай на Чубашку! Та не задьоргуй-бо при-стяжно!!

Сторож. По1хав по рев1зию. Писар. Ну, буде з нього, нехай 1де. А я по-

1*ду на хутори другу рев1зию робити. Старшина (сонний). Пиши приговор. Писар. Чистое горе з оцими пяницями!....

(П1шов). Какой я тыьки з ними мученик!... Сторож. Добра ревиз1я! Це знов на щлий ти-

ждень: цей дома кружлятиме, а той по хуторах. (Бере з столу бублика 1 доТдае, пот1м бере що-ти, сща дол1 1 виклада). НТ вже, хай йому враг, щоб я зостав ся у цш пекл!'! Я таки вищитаю, сюльки меш зостало ся день служити до года.

Старшина (сьшва сонний), Многа лгга, мно-га лКта...

(ЗА В 1С А).