Стільки років щасливої тиші,Та вривається голос в ефір,Що благає, нагадує, кличе:

Захистіть, збережіть, люди мир!Кожен день, кожен час пам’ятайте,Скільки жертв нам війна принесла.Все, що можна, для миру віддайте!

Збережіть для нащадків життя!15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-

афганців. Сьогодні ми згадуємо героїв цієї страшної війни. Ми повинні пам’ятати тих, хто не дожив і тих, хто цю війну пережив. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розповісти про ту страшну, неоголошену війну, що розтяглась на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах – це страшно і моторошно. 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з-понад 600 тис. тих, хто служив у Афгані , вона була і залишається «своєю». Для тих, хто не повернувся : 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1739 тих, чиї життя забрали аварії і катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України понад 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тис. наших солдатів, 35 тис. було поранено, тисячі потрапили в полон.

Для Водянської ЗОШ І – ІІІ ступенів №11 Добропільської міської ради день 15 лютого 2017 року став незвичайним, бо саме в цей день з ініціативи Білицького міського голови Заварзіна Олександра Тихоновича, депутатського корпусу Білицької міської ради та ветеранів – афганців святково відкрита меморіальна дошка Яцурі Олександру – воїну - афганцю, який в минулому був учнем Водянської школи, виконував свій військовий обов’язок в Афганістані та загинув при виконанні бойового польоту у 1985 році.

Ти — вічний біль, Афганістан,Ти — наш неспокій.

І не злічить глибоких ранВ борбі жорстокій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей —Не всі вернулися сини із тих ночей…

Учні , весь педагогічний колектив та працівники школи, воїни – афганці, мешканці селища та гості зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують інтернаціональний обов’язок. Ідучи у пекло, вони вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Зі словами привітання та вдячності до воїнів звернувся начальник відділення воїнського обліку солдат та сержантів запасу Добропільського ОМВК майор Руденок Роман Олексійович.

Прошло уже так много лет,Когда Яцура Саша здесь учился.

Всегда он помнил тот родительский завет,Чтоб честно жил и Родиной гордился.

Ці рядки присвятила герою – афганцю та усім, хто виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані, учитель – ветеран педагогічної праці Овсяннікова Ніна Павлівна.

Від імені воїнів – афганців до присутніх звернувся Стрєльцов Едуард, він закликав молоде покоління ніколи не забувати історії своєї Батьківщини, щоб у майбутньому не повторилося минуле, побажав усім миру та злагоди.

Сьогодні минає 28 років від того, як закінчилася ця страшна війна в Афганістані для тисяч солдат і офіцерів, їхніх рідних та близьких.

Минають дні, ідуть роки.Життя листки перегортає.А біль Афгану — навіки,

В душі чомусь не замовкає.Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,Що ми ведемо смертний бій,І що товариш все ще з нами.

В мертвих Афганських горах виконували свій обов’язок і наші хлопці – земляки, які закінчили Водянську ЗОШ №11 у різні роки: Іванов Сергій, Лях Юрій, Давиденко Юрій, Євсега Анатолій, Воробйов Володимир, Непайда Анатолій, Талаєв Валерій. Одні залишилися жити в нашій пам’яті, а інші живуть серед нас, ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт.

Пливе, наче вічність, здобута в бою,Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,Пронизує пам’ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко спливаХвилина мовчання.

Вище піднімайте стяг Пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.